Шамбала Оаза світла - Сторінка 18

Граф Григорій Орлов представив Сен-Жермена герцогу д'Анспагу 1771 року такими словами: "Ось людина, що відіграла таку видатну роль у нашій революції".

Сфера впливу графа Сен-Жермена не обмежувалася Францією та Росією. Не менш важливою для нього була і Пруссія. Його друг, послідовник і учень принц Карл фон Гессе-Кассель, допомагав адептові заснувати так зване Масонство високого ступеня. То був сплав доктрин і законів розенкрейцерів та тамплієрів з умоглядним масонством; лібералізм цього братства вплинув на інтелігенцію Європи. Справді, і в Росії на початку XIX століття був літературний період, відомий, як "масонський". Однак поразка повстання декабристів 1825 року поклала край цьому потягові до демократії.

Закони Масонства високого ступеня, розроблені Сен-Жерменом і принцем Карлом, згодом поширилися в Америці, де шотландський закон виступив за відокремлення церкви від держави.

Американську демократію було започатковано в паризьких салонах, де Жан-Жак Руссо опублікував свою "Суспільну угоду".

Не зайве нагадати, що Сен-Жермен, Лафайєт і Франклін входили до масонської ложі "Дев'ять сестер" у Франції; до неї незадовго до кончини вступив і Вольтер. Руссо, пророк тогочасної демократії, об'єднався з Сен-Жерменом у "Ложі суспільної угоди" в Парижі.

Можна ще згадати слова графа, які відбивають осуд ним класового гноблення в Європі: "У вас злидні й соціальна несправедливість". Проте він покладав надії на реформи й поступове перетворення соціальних систем, а не на насильницьке повстання. На жаль, французька аристократія не прислухалася до його застережень, і революційна буря змела п.

Яскраву картину діяльності Сен-Жермена в ці знаменні роки ми знаходимо в "Спогадах про Марію Антуанетту" графині д'Адемар, авторство яких приписують барону Етьєну Леону де Ламот-Лангону (1786--1864). Хоча ці мемуари насправді писані не рукою придворної дами Марії-Антуанетти, текст мусить бути вкрай близький історичній правді, тим більше що Ламот-Лангон, судячи з усього, знав графиню д'Адемар, яка прожила довге життя і померла 1822 року. Окрім того, на час підготовки тексту до друку його французький автор мусив ознайомитися з численними документами про Сен-Жермена, які натоді були в Парижі. Пізніше, коли Наполеон III виявив жваве зацікавлення до діяльності графа у Франції, ці документи зібрали в бібліотеці поліційної префектури _ тут в окремій залі зберігалися лише ті папери й листи, які стосувалися Сен-Жермена. На жаль, усе те згоріло під час Паризької комуни 1871 року. Невідомо, наскільки и,і тисячі документів були доступні барону Ламот-Лангону, коли він писав свої "Спогади" у Франції 1830-х років, але є підстави гадати, що він таки користувався ними. На початку нашого століття один із нащадків мадам д'Адемар заявив, що в родинному архіві збереглися деякі папери щодо Сен-Жермена.

Як випливає зі "Спогадів", граф Сен-Жермен робив спробу попередити Людовіка XVI напередодні Французької революції.

Проте аудієнції в короля не отримав, а потрапив лише в апартаменти королеви. Граф відверто розмовляв з Марією-Антуанеттою в присутності мадам д'Адемар, провіщуючи падіння монархії у Франції, якщо не встановити соціальної справедливості. Слід зазначити, що Людовік XVI досить прихильно ставився до ліберальних ідей франкмасонів, проте аристократія і багата буржуазія так тиснули на нього, що його слабка воля не могла їм протистояти.

Застереження, вручене королеві Сен-Жерменом, пізніше скопіювали мадам д'Адемар:

"Невдовзі настане пора, коли необачна Франція Буде ввергнута в лихоліття, якого могла б уникнути:

І стане немовби пеклом, змальованим Данте. Повір, моя королево, що день цей близький, Ми побачимо, як упадуть скіпетри і кадильниці, Захитаються башти й гербові щити, навіть білий прапор, Потоки крові потечуть у кожному місті. Я чую ридання і бачу вигнанців". Коли цей вірш утрапив до рук Морепа, всесильного міністра внутрішніх справ, він знесамовитів і наказав заарештувати графа Сен-Жермена, ув'язнити його в Бастілії. Графиня д'Адемар спробувала заступитися за графа, але Морепа їй заявив: "Я знаю негідника краще, ніж ви! Його буде викрито —у наших поліцейських властей вірний нюх". Цієї хвилини двері кабінету відчинилися, і мадам д'Адемар від несподіванки зойкнула. А обличчя міністра пересмикнулося: перед ними стояв Сен-Жермен. Він кинув міністрові такі пророчі слова:

"Король покликав мене, аби я дав йому добру пораду. Та ви завадили мені зустрітися з ним, бо дбаєте лише про свій авторитет. Ви руйнуєте монархію, а в мене для Франції обмежений час. І коли він спливе, я муситиму зникнути —мене побачать тут лише через три покоління. І мене не будуть звинувачувати, коли анархія з усіма її жахіттями спустошить Францію. Самі ви не побачите цього лихоліття, але того, що ви мостили до нього дорогу, вистачить, щоб покрити ганьбою ваше ім'я".

Мовивши це, Сен-Жермен ступив до дверей, відчинив їх і вийшов. Міністр Морепа здійняв тривогу й звелів своїм костоломам схопити графа. Але той безслідно зник.

Пророцтво адепта збулося: Морепа не дожив до Революції, померши 1781 року.

Поза сумнівом, граф Сен-Жермен був посланцем Шамбали й

захисником доктрини Серця. Про його зв'язки з Азією стали здогадуватися після його слів, що їх наводить Франц Греффер у своїх "Малих віденських мемуарах": "Я зникну з Європи й повернуся до Гімалаїв. Щоб відпочити, бо мушу відпочити. Рівно через вісімдесят п'ять років люди знову побачать мене". Отож бачимо, що адепт збирався повернутися до Європи в рік Архатів, тобто 1875 року.

Чи мав Сен-Жермен доручення від своїх високих керівників у Азії? Відповідь на це запитання дають слова самого графа: "Мої руки зв'язав сильніший за мене". Чи не був тим "кимось" легендарний учитель Північної Шамбали?

Ходили чутки, нібито Сен-Жермен мав таємний притулок поблизу Екса (Прованс, Францій), де він сидів на підвищенні в позі Будди, поринувши в глибокі роздуми.

Німецький принц Карл фон Гессе-Кассель, який допомагав графові в його масонській та розенкрейцерській діяльності, так пише про свого навчителя в "Спогадах мого часу": "Сен-Жермен, певно, був одним із найвидатніших філософів, яких будь-коли знав світ. Друг людства, що завжди роздавав свої гроші нужденним, друг тварин. Його серце завжди прагнуло давати щастя іншим".

Саме на цього дворянина з Німеччини посилається махатма Кут Хумі в листі до Сіннетта, датованому 5 серпня 1881 року, як на "вірного друга й покровителя, прихильного німецького принца, з дому якого і при якому він (Сен-Жермен) востаннє вирушив Додому". Зі слів махатми ясно, що Дім, куди вирушив адепт, десь за засніженими Гімалаями.

Махатма Мор'я так описує труднощі місії свого "брата" у Франції: "Якось один знатний француз сказав Сен-Жермену: "Я не можу второпати всіх тих нісенітниць, що їх ви верзете". На що Сен-Жермен відповів: "Не важко було б уторопати мої "нісенітниці", якби ви приділяли їм таку саму увагу, яку вділяєте своїм власним нісенітницям, якби ви читали мої доповіді з такою самою увагою, з якою студіюєте списки придворних танцівниць. Та все лихо в тому, що правила менуету для вас важливіші, аніж безпека Землі".

Хоч цей посол і не зміг відвернути кровопролиття Французької революції, він зробив усе, аби попередити правлячі кола про майбутні наслідки їхньої егоїстичної політики.

Противники монархії мусили б спершу вивчити факти й цифри, а тоді виносити вердикт, хто жорстокіший —король чи третій стан. 14 липня 1789 року Бастілію взяли штурмом революційні маси. Замість сподіваних там сотень в'язнів у кайданах виявили лише чотирьох фальшивомонетників, двох божевільних і одного дворянина. Та й то цього аристократа запроторили туди на прохання родини, бо мав надто небезпечні нахили; жив він у Бастілії, як і личить його титулові,-зі своїми власними слугами.

Ці неполітичні в'язні, звільнені з Бастілії історичного дня, який сьогодні відзначають як національне свято, крапля порівняно з тим безмежним морем десятків тисяч жертв, відправлених на гільйотину під час Терору. Саме цій трагедії і намагався запобігти посланець магів Азії.

12. ІСТОРИЧНІ ВТРУЧАННЯ

Раніше вже мовилося, що серед таємних заповідей Цзонкаби, представника Шамбали в Тібеті XIV століття, була й така, що зобов'язувала архатів надсилати людству послання в останню чверть кожного століття. Поява аватар, або божественних перевтілень, має місце через тривалі проміжки часу, оскільки пов'язана з прецесією рівнодень.

Хоча більшість місій архатів не мали успіху, здебільшого через спротив мас, але деякі з них усе ж досягли мети.

Незалежно від того, дали ці місії якісь наслідки чи ні, ця традиція звертатися до людей через кожні сто років незмінне виконувалась упродовж світової історії. Ось що пише махатма Мор'я про ієрархію Світла: "Міжнародний уряд ніколи не приховував свого існування. Він заявляв про себе не маніфестами, а діями, які ще не зафіксувала світова історія.

Уряд не приховує і існування своїх посланців у різних країнах.

Природно, що ці посланці, оберігаючи честь міжнародного уряду, ніколи не діяли таємно. Навпаки, вони відкрито спілкувалися з різними урядами й були відомі багатьом. Література зберігає їхні імена й оточує фантастичним ореолом".

Справедливість цих слів підтверджує діяльність Аполлонія Тіанського й графа Сен-Жермена. В минулі віки траплялися дивні випадки, які можна пояснити, як акти дружніх втручань у критичні моменти. Один такий епізод мав місце, коли зароджувалася велика сучасна нація —Сполучені Штати Америки.

А саме, коли розроблявся проект прапора для Американських Колоній 1775 року і коли підписувалася Декларація про незалежність 1776 року —вони не обійшлися без підтримки цих загадкових сил.

Після майже тисячолітньої епохи феодалізму настала важлива мить становлення демократії. Створення майбутнього оплоту нового ладу —Сполучених Штатів —мало бути ефективним з огляду на виняткове значення цієї події для світової історії.

Тож немає нічого дивного, що в ці знаменні роки ставалися незвичайні події, які засвідчували втручання зовнішніх сил.

1775 року, коли батьки грядущої республіки обговорювали новий прапор, на політичній сцені з'явився дивний чоловік, що відразу завоював авторитет і подружився з Бенджаміном Франкліном та Джорджем Вашінгтоном.