Шинель - Сторінка 4

Всі тієї ж хвилини вибігли у швейцарську дивитися нову шинель Акакія Акакійовича. Стали поздоровляти його, вітати, так шо той спершу тільки усміхався, а потім стало йому навіть соромно. Коли ж усі, приступивши до нього, почали говорити, що треба покропити нову шинель і що принаймні він повинен впорядити для них вечірку, Акакій Акакійович оторопів до краю, не знав, що йому робити, що його відповідати і як відмогтися. Він уже хвилин через декілька, увесь зачервонів— шись, почав був запенятк досить простодушно, що це зовсім ие нова шинель, що це так собі, шо це стара шинель. Нарешті один із чиновників, якийсь навіть помічник столоначальника, мабуть, для того, шоб показати, що він зовсім не гордовитий і знається навіть з нижчими за себе, сказав: "Так тому й бути, я замість Акакія Акакійовича справлю вечірку, і прошу до мене сьогодні на чай: я ж, як на те, сьогодні іменинник". Чиновники, натурально, тут же й поздоровили помічника столоначальника та охоче пристали на запросини. Акакій Акакійович став був відмагатися, та всі почали говорити, що нечемно, що просто стид і сором, і він уже не міг відмовитися. А втім, йому потім стало приємно, коли згадав, що він матиме через тс нагоду пройтися навіть увечері в новій шинелі. Весь цей день був для Акакія Акакійовича справді найбільшим урочистим святом. Він повернувся додому в найщасливішому настрої, скинув шинель і почепне її обережно на стіні, намилувавшись ше раз сукном ! підкладкою, і потім навмисне вийняв, для порівняння, колишній капот свій, шо зовсім розлізся. Він поглянув на нього і сам аж засміявся: така була незрівнянна різншія! І довго ще потім за обідом він усе всміхався, як тільки пригадував собі, в якому стані був його капот. Пообідав він весело, і після обіду вже нічого не писав, а так трошки поги— барнтствував на постелі, поки стемніло. Потім, не відкладаючи діла, одягся, надів на плечі шинель і вийшов на вулицю Де саме жив чиновник, що запросив гостей, на жаль, не можемо сказати: пам'ять починає нас дуже зраджувати, і все, шо тільки є в Петербурзі, все — вулиці й будинки, злилися й перемішалися так у голові, що вельми важко добути відти що-небудь у пристойному вигляді. Як би там не було, але певне принаймні те, що чиновник жив у кращій частині міста, виходить, дуже неблизько від Акакія Акакійовича. Спершу треба було Акакію Акакійовичу пройти деякі безлюдні вулиці з скупим освітленням, але, в міру наближення до квартири чиновника, вулиці ставали жвавіші, людніші, ясніше освітлені. Пішоходці стали майоріти частіше, почали траплятися й дами, гарно одягнені, на чоловіках траплялися боброві коміри, рідше стрівалися ваиьки з дерев'яними ґратчастими своїми санками, утиканими позолоченими гвіздочками—навпаки, все стрівалися лишачі в малинових плисових шапках, з лакованими санками, з ведмежими запонами, і перелітали вулицю, риплячи колесами по снігу, карети з прикрашеними козлами. Акакій Акакійович дивився на все це як на новину: він вже кілька років не виходив вечорами на вулицю. Спинився зацікавлено проти освітленого вікна магазину подивитись на картину, де змальовано було якусь вродливу жінку, шо скидала з себе черевичок, оголивши таким чином усю йогу, дуже непогану; а за її спиною, з дверей другої кімнати, виставив голову якийсь чоловік з бакенбардами і красивою еспаньйолкою під губою. Акакій Акакійович похитав головою й усміхнувся, і потім пішов собі далі. Чого він усміхнувся, чи тому, що побачив річ зовсім незнану, а проте таку, що в кожного про иеї зберігається якесь почуття, чи подумав він, як і багато інших чиновників, таке: "Ну, ці вже мені французи! що й казати, коли вже захочуть чого-небудь такого, то вже справді, той..." А можливо, навіть і цього не подумав — не можна ж залізти в душу людині і дізнатися про все, що вона тільки думає.

Нарешті добрався він до дому, де квартирував помічник столоначальника. Помічник столоначальника жив на широку ногу: на сходах світив ліхтар, квартирка була на другому поверсі. Увійшовши до передпокою, Акакій Акакійович побачив на підлозі цілі ряди калош. Між ними посеред кімнати стояв самовар, шо шумів і пускав клуби пари. На стінах висіли все шинелі та плгші, а поміж них деякі були навіть з бобровими комірами чи з бархатними вилогами. За стіною було чути гомін, шо враз стали ясні й дзвінкі, коли відчинилися двері вийшов лакей з підносом, заставленим випорожненими склянками, молочником і кошиком сухарів Видко, що чиновники вже давно зібрались і випили по першій склянці чаю. Акакій Акакійович, почепивши сам шинель свою, увійшов у кімнату, і перед ним майнули заразом свічки, чиновники, люльки, столи для карт, і неясно вразили його ухо: хутка розмова, що здіймалася з усіх боків, та грюкіт пересуваних стільців Він спинився дуже ніяково серед кімнати, шукаючи та намагаючись придумати, шо йому робити. Та його вже побачили, галасливо привітали і всі пішли ту ж мить до передпокою і знову оглянули його шинель. Акакій Акакійович, хоч був трохи й сконфузився, але, бувши людиною щиросердною, не міг не порадуватись, що всі похвалили шинель. Потім, звісно, всі облишили його і шинель, і повернулися, як водиться, до столів, понзначених для віста Все: шум, гом'н і натовп, все це якесь дивне було Акакію Акакійовичу. Він просто не знав, як йому бути, куди подіти руки, ноги й всього себе; нарешті, підсів він до грачів, дивився в карти, заглядав тому чи тому в обличчя і через деякий час почав позіхати, відчувати нудьгу, тим більше, шо давно настала та година, коли він звик лягати спати. Він хотів попрощатися з господарем, та його не пустили, кажучи, що неодмінно треба випити, на честь обнови, по бокалу шампанського. Через годину подали вечерю, де були вінегрет, холодна телятина, паштет, кондиторські пиріжки і шампанське. Акакія Акакійовича присилували випити два бокали, після яких він відчув, шо в кімнаті стало веселіше, проте ніяк не міг забути, шо вже дванадцята година і шо давно пора додому. Щоб як-небудь не заманулось господареві затримати його, він потихеньку вийшов з кімнати, знайшов у передпокої шинель, шо, як він'з жалем побачив, лежала на підлозі, обтрусив її, зняв з неї кожну пір'їнку, надяг на плечі і зійшов сходами иа вулицю. На вулиці все ще було ясно. Деякі роздрібні крамнички, ці незмінні клуби дворового і всякого люду, були відчинені, інші ж, які були позамикані, показували, проте, довгий струмінь світла на всю щілину в дверях, яка означала, що вони там не позбулися ще товариства, і, певно, дворові служниці або слуги ще докінчують свої пересуди й розмови, викликгючи в своїх панів цілковиту непевність щодо місця свого перебування. Акакій Акакійович ішов у веселому наспрої, навіть побіг був раптом, не знати чого, за якоюсь дамою, що, немов блискавиця, промайнула повз нього і в якої кожна частина тіла була сповнена надзвичайного руху. Та проте він одразу ж спинився і знов пішов, як і раніш, дуже тихо, здивувавшись навіть з своєї моторності, що невідомо звідки взялася. Незабаром простяглися перед ним ті пустельні вулиці, що навіть і вдень не такі й веселі, а ввечері то й поготів. Тепер вони стали ще глухіші та відлюдніші; ліхтарів порідшало,— оливи, як видно, вже менше видавалося; почалися дерев'яні будинки, паркани; ніде ні душі; блишав тільки сніг на вулицях та засмучено чорніли з причиненими віконницямн сонні низенькі халупки. Він наблизився до того місця, де перерізалася вулиця безконечним майданом, з ледве видними на другому боці його домами, що мав вигляд страшної пустелі.

Віддалі, бог знає де, миготів огник у якійсь будці, що, здавалося, стояла на краю світу. Веселість Акакія Акакійовича якось тут значно зменшилась. Він ступив на майдан не без якогось мимовільного остраху, начебто серце його передчувало щось недобре. Він оглянувся назад і на всі боки: наче море навколо нього. "Ні, краще й не дивитись", подумав і йшов, заплющивши очі, і, коли розплющив, щоб глянути, чи близько кінець майдану, враз побачив, що перед ним стоять, майже перед носом, якісь люди з вусами, які саме, цього вже він не міг навіть розібрати. Йому затуманилося в очах і забилося в грудях. "А шинель же моя!" сказав один з них промовим голосом, схопивши його за комір. Акакій Акакійович хотів був уже закричати "караул", як другий приставив йому до самого горла кулак, завбільшки як чиновницька голова, і промовив: "ану, тільки крикни!" Акакій Акакійович почув тільки, як зняли з нього шинель, дали йому штовхана коліном, І він упав навзнак на сніг і нічого вже більше ие почував. Через кілька хвилин він опам'ятався і звівся на ноги, та вже нікого не було. Він почував, що в полі холодно і шинелі нема, почав кричати, та голос, здавалося, й не думав долітати до країв майдану. Повний одчаю, не перестаючи кричати, кинузся він бігти через майдан просто до будки, біля якої стояв будочник, і, спершись на свою алебарду, дивився, здається, з цікавістю, бажаючи дізнатись, якого це чорта біжить до нього здаля і кричить людина. Акакій Акакійович, прибігши до нього, почав задиханим голосом кричати, що він спить і ні за чим не дивиться, ие бачить, як грабують людину. Будочник відповів, що він не бачнв нічого, що бачив, як спинили йзго серед майдану якісь двоє людей, але думав, що то були його приятелі; а нехай він, замість того, щоб задарма лаятись, ліле завтра до надзирателя, то надзиратель розшукає, хто взяв шинель. Акакій Акакійович прибіг додому зовсім у безладді: волосся, якого ще водилося трохи в невеликій кількості в нього на висках, на потилиці, геть розтріпалося; бік і груди і всі панталони були в снігу. Стара господиня його квартири, зачувши сильний стукіт у двері, похапцем скочила з постелі і в черевику на одній тільки нозі побігла відчиняти двері, притримуючи на грудях своїх, ради скромності, рукою сорочку; але, відчинивши, відступила назад, побачивши в такому вигляді Акакія Акакійовича. Коли ж розповів він, що сталося, вона сплеснула руками і сказала, що треба йти просто до частиого, шо квартальний обдурить, пообіцяє й почне водити; а найкраще йти просто до частного, що він навіть їй знайомий, бо Анна, чухонка, що служила перше в неї за куховарку, стала тепер у частиого за няньку, що вона часто бачить його самого, як він проїздить повз їх дім, і що він буває кожної неділі в церкві, молиться, і в той же час весело дивиться ка всіх, і що, виходить, з усього видно, повинен бути доброю людиною.