Символічний обмін і смерть - Сторінка 35

До цього ж розряду належить і реклама, що досить часто використовує двох або й кількох жінок: це тільки навбач гомосексуальна тематика, — насправді це не що інше, як один з варіянтів нарцисичної моделі самозваблення, гра подвоєння, що центрується на собі і здійснюється манівцями через сексуальну симуляцію (вона, між іншим, може бути й гетеросексуальна: чоловік у рекламі завжди використовується як запорука нарцисизму, що сприяє самозамилуванню жінки).

====

Поганий стриптиз — той, що його постійно переслідує голизна чи нерухомість (або ж відсутність "ритму", грубість жестів): в цьому випадку на сцені присутня тільки жінка і її тіло, "обсценічне" у строгому сенсі цього слова, а не замкнена сфера тіла, що цією аурою порухів визначає саме себе як фалос і саме собі віддає перевагу як знакові бажання. Отож, успіх полягає аж ніяк не в тому, щоб, як гадають, "віддаватися глядачеві", а якраз у протилежному. За словами Бернардена, стриптизерка — це богиня, і заборона, котру вона окреслює довкола себе, полягає не в тому, що від неї не можна нічого взяти (себто не можна перейти до статевого акту — ця репресивна ситуація притаманна для бездарного стриптизу), а в тому, що їй не можна нічого дати, позаяк вона все дає сама собі, звідки й походить ота доконана трансцедентність, що становить її чар.

Неквапність порухів — це неквапність служби божої й обернення субстанцій. Не хліба й вина, а тіла, що перетворюється у фалос. Кожна одежина, що спадає зі стриптизерки, наближає нас не до голизни, не до голої "правди" сексу (хоча все це видовисько живиться і вуаєристським потягом, схильністю до брутального роздягання й насильства, однак ці фантазми суперечать самому видовищу): спадаючи додолу, вона визначає як фалос те, що вона допіру оголила, — і цим відслоняє наступну одежину, а отже, ця гра поглиблюється, і тіло в ритмі стриптизу дедалі дужче й дужче постає як фалічний символ. Отож, ця гра полягає не в запереченні знаків, що начебто має провадити до якихось сексуальних "глибин", а навпаки, у висхідному конструюванні знаків — кожна познака набуває еротичної потуги завдяки своїй знаковій роботі, себто через обернення того, чого ніколи не було (втрати і кастрації), в те, що вона означає тут і тепер, себто фалос(*). Ось чому стриптиз виконується у повільному темпі: якби його мета полягала в сексуальному оголенні, то він мав би розвиватися якмога хутчій, однак він повільний, тому є дискурсом, конструюванням знаків, ретельним витворенням відстроченого смислу. Цю фалічну трансфіґурацію засвідчує і погляд. Основним козирем досвідченої стриптизерки є непорушність погляду. Зазвичай це тлумачиться як техніка дистанціювання, coolness (**), що має на меті позначати межі цієї еротичної ситуації. І так, і ні: непорушний погляд, що позначає всього-навсього заборону, зводив би стриптиз до чогось такого, як репресивна порнодрама. Справжній стриптиз цього не практикує, і вміння володіти поглядом аж ніяк не становить якоїсь навмисної холодности: якщо це cool, як у манекенниць, то лише за умови, що cool переосмислено як дуже своєрідну рису всієї новітньої масової культури тіла, котра лежить поза межами гарячого і холодного. Цей погляд становить собою нейтралізований погляд автоеротичної зачаклованости, погляд жінки-об'єкта, що вдивляється сама у себе і, широко розплющивши очі, зупиняє свій зір сама ж на собі. Це не ефект цензурованого бажання — це вершина досконалости і перверзії. Це завершення всієї системи сексуальности, за якою жінка повністю буває сама собою, — а отже, і звабливою як жінка, — лише тоді, коли вона подобається передовсім сама собі, зваблює у першу чергу сама себе і не прагне ніякої іншої трансцендентности, крім свого власного погляду.

====

* Можна скинути й остатню одежину — повний стриптиз нічого не змінить у своїй лоґіці. Як відомо, порухи витворюють довкруг тіла зачакловане коло, що становить собою набагато витонченішу познаку, ніж білизна, і так чи інакше, а ця структурна познака (порухи чи нижня білизна) виступає перепоною не до статевого орґану, а до самої статевости, що пронизує все тіло, — а отже, й не скасовує споглядання цього орґану і, в скрайньому випадку, орґазму.

**Прохолодність (анґл.) — прим. пер.

====

Ідеальне тіло, що витворюється отаким статусом, — це манекенниця. Вона становить модель всього цього фалічного інструментування тіла. Це засвідчує й саме слово: manne-ken, "чоловічок", — дитина або пеніс, — складними маніпуляціями, інтенсивною нарцисичною дисципліною, ореолом бездоганности жінка оточує своє власне тіло, і внаслідок цього воно стає парадиґмою спокуси. Немає сумніву, що під час цього перверзивного процесу, який чинить із неї і її сакралізованого тіла живий фалос, відбувається справжня кастрація жінки (й чоловіка теж, але згідно з тією ж таки моделлю, що кристалізується переважно довкола жінки). Бути кастрованим — значить, огортатися фалічними субститутами. Жінка огорнута ними з ніг до голови, вона повинна зробити зі свого тіла фалос, якщо ж цього не буде, то вона ніколи не стане бажаною. І якщо жінка ніколи не буває фетишисткою, то це тому що вона постійно здійснює цю роботу з фетишизації сама над собою, себто робить із себе ляльку. Як відомо, лялька — це фетиш, який для того й існує, щоб його постійно роздягали й одягали, вбирали й розбирали. Оця гра відкривання і закривання й становить її символічну цінність для дитини — і навпаки, до цієї гри реґресує будь-яке об'єктне чи символічне відношення, коли жінка обертає себе в ляльку, робиться своїм власним фетишем і фетишем іншого (*).

====

*Перверзивне бажання є цілком нормальним бажанням, що випливає із соціяльної моделі. Якщо жінка уникає автоеротичної реґресії, то вона перестає бути об'єктом бажання і перетворюється на його суб'єкт, а отже, перестає улягати структурі перверзивного бажання. Однак вона може теж шукати здійснення своїх бажань в фетишистській нейтралізації чужого бажання: тоді перверзивна структура (щось на зразок поділу праці бажання між суб'єктом і об'єктом, що й становить таємницю перверзії і її еротичної віддачі) залишається незмінною. Єдина альтернатива: щоб кожен зруйнував цю фалічну фортецю, перверзивну структуру, в котрій ув'язнила його сексуальна система, і замість того, щоб споглядати свою фалічну ідентичність, відкрив очі на свою власну, а не чужу, недостатність, вийшов з-під влади білої маґії фалічної ідентифікації і нарешті таки визнав свою власну згубну амбівалентність — тоді знову зробиться можливою гра бажання як символічного обміну.

====

Фройд: "Те, що в ролі фетиша так часто обирають білизну, затримує остатній момент роздягання, під час якого жінка іще вважається фалічною" (в "Фетишизмі").

Отож, чари стриптизу як видовища кастрації постають із невідворотности відкриття чи, радше, з пошуків цього відкриття і неможливости осягнути цю мету — чи навіть із намагання всіма силами уникнути відкриття, котре полягає в тому, що нічого немає. "Остовпіння перед жіночими статевими орґанами, котрого зазнає кожен фетишист, — це стиґмат витіснення, що колись мало місце" (там же). Відсутність немислима — це досвід, що лежить в основі будь-якого "об'явлення", будь-якого "викриття" (і, зокрема, сексуального статусу "істини") — жадібне зацікавлення отвором обертається у зворотню зачарованість фалосом. І з таїни цього зявища, котре заперечується, перекреслюється, постає вся популяція фетишів (речей, фантазмів, тіл/об'єктів). Саме тіло жінки, що перетворилося у фетиш, закриває доступ до цієї точки відсутности, з котрої воно відроджується, — і закриває воно доступ до цієї запаморочливости всією своєю еротичною присутністю, "знаком тріумфу над загрозою кастрації і захистом від цієї загрози" (там же).

За покривалами, що спадають одне за одним, немає нічого, там ніколи немає нічого, і процес, котрий дедалі більше рухається до цього відкриття, власне й становить процес кастрації — не визнання недостатности, а чарівливе п'янке запаморочення від цієї неіснуючої субстанції. Ввесь розвиток західного світу, що виллявся у запаморочливе реалістичне й винятково нав'язливе бажання, заражений цією зизооокістю кастрації: вдаючи, ніби йдеться про відтворення "сутности речей", ми підсвідомо звертаємо погляд у порожнечу. Замість визнання кастрації ми вигадуємо собі різні фалічні алібі, а відтак, улягаючи невідступному прагненню, намагаємося одне за одним усунути ці алібі, задля того, щоб відкрити "істину", — нею завжди виступає кастрація, однак врешті-решт виявляється, що це заперечена кастрація .

КЕРОВАНИЙ НАРЦИСИЗМ

Все це приводить до постановки питання про нарцисизм під кутом зору соціяльного контролю. У Фройда ("Про нарцисизм") є місце, де трактується явище, про яке ми досі вже говорили: "Утворюється стан, де жінка самодостатня, і це служить їй відшкодуванням за те, що суспільство позбавило її свободи вибору об'єкта. Власне кажучи, такі жінки люблять лише самих себе, причому з такою ж інтенсивністю, як люблять їх чоловіки. В них немає потреби любити, вони прагнуть, щоб любили їх, тож їм подобаються чоловіки, що відповідають таким вимогам... Такі жінки справляють найбільше враження на чоловіків, причому не лише за естетичними мотивами, оскільки вони зазвичай дуже вродливі, але й завдяки цікавому психолоґічному поєднанню". Далі йде мова про те, що "діти, коти і деякі звірі" викликають у нас "заздрість своєю позицією недоступности лібідо", своїм "послідовним нарцисизмом, який вони вміють продемонструвати". Однак у новітній еротичній системі йдеться вже не про цей первісний нарцисизм, що пов'язаний із чимсь на зразок "поліморфної перверзії". Мова йде радше про переміщення "цього нарцисизму, яким тішилося в дитиністі реальне Я порівняно з ідеальним Я", точніше, про ту проекцію "нарцисичної досконалости дитинства" як ідеального Я, котре, як відомо, пов'язане з витісненням і сублімацією. Це самовинагородження, котре жінка отримує від свого тіла, ця риторика вроди насправді відображають жорстоку дисципліну, етику, що розвивається паралельно з тією етикою, котра панує у сфері економіки. Втім, у рамках цієї функційної Естетики тіла процес підпорядкування суб'єкта його нарцисичному ідеалу Я нічим не може відрізнятися від процесу, в якому суспільство змушує його улягати цьому, не залишаючи йому жодної альтернативи, крім любови до самого себе, крім самоінвестиції за тими правилами, що нав'язує йому те ж таки суспільство.