Символічний обмін і смерть - Сторінка 37

Інакше мовлячи, труп становить собою ідеальний, скрайній вияв тіла в його стосунку до системи медицини. Саме його продукує та репродукує медицина як результат своєї діяльности під знаком збереження життя.

2. Для реліґії ідеальною референцією тіла виступає звір (інстинкти і плотська хтивість). Тіло як звалище кісток — і воскресіння після смерти як плотська метафора.

3. Для системи політичної економії ідеальною референцією тіла виступає робот. Робот — це доконана модель функційного "розкріпачення" тіла як робочої сили, він є екстраполяцією абсолютної раціональної позастатевої продуктивности (це може бути й розумний робот — адже, наприклад, комп'ютер становить собою екстраполяцію мозку робочої сили).

4. Для системи політичної економії знака ідеальною референцією тіла виступає манекен (в усіх його різновидах). Сучасник робота (ідеальний тандем наукової фантастики — Барбарелла), манекен теж представляє тіло, цілком функційоване під знаком цінности, однак цього разу воно мислиться як площина продукування цінности/знака. Воно продукує не робочу силу, а моделі значення, — не тільки сексуальні моделі втілення бажань, а й саму сексуальність як модель.

Отож, кожна система незалежно від її ідеальних цілей (здоров'я, воскресіння, сексуальна свобода), відкриває той редуктивний фантазм, на котрому вона, власне, і грунтується, ту нову форму, ту божевільну візію тіла, котра й становить її стратеґію. Труп, звір, машина чи манекен — такими є неґативні ідеальні типи тіла, його фантастичні редукції, завдяки яким воно продукується і вписується в системах, що послідовно приходять на зміну одна одній.

Дивує, що тіло нічим не відрізняється від цих моделей, у котрі замикають його різні системи, і водночас воно становить собою щось інше — радикальну альтернативу цим системам, неспростовну відмінність, що їх цілком заперечує. Цю протилежну віртуальність теж можна вважати тілом. Одначе для неї — для тіла як матеріялу символічного обміну, — немає моделі, немає коду, немає ідеального типу, немає керівного фантазму, тому що не може бути системи тіла як антиоб'єкту.

"PHALLUS EXCHANGE STANDARD"(*)

====

*Фалічний стандарт обміну (анґл.) — прим. пер.

====

Від початку індустріяльної революції в процесі, що знаменує собою зростаюче узагальнення політичної економії або ж поглиблення закону цінности, одні й ті ж великі зрушення охопили сферу матеріяльного достатку, мову й сексуальність (тіло).

1. Продукти перетворюються на товари: вони набувають споживчої та обмінної вартости. З одного боку, вони підлягають абстрактній доцільності "потреб", котрі вони задовольняють, з другого ж боку, структурній формі, що реґулює їх продукування та обмін.

2. Мова стає засобом комунікації, площиною сиґніфікації. Вона структурується в позначниках і значениках. В ній спостерігається те ж саме, що й у товарі: поділ на референтну доцільність, котру мова як медіум ставить собі за мету виражати — себто порядок значеників, — і на структурну форму, що реґулює обмін позначників, себто код мови.

В обох випадках перехід до функційної фінальности, раціональне підпорядкування "об'єктивному" змісту (споживчій вартості або ж значеникові/референту) знаменує собою підпорядкування певній структурній формі, що є не чим іншим, як формою політичної економії. В межах "неокапіталізму" (техно— й семіократичного характеру) ця форма систематизується за рахунок "об'єктивної" референції: значеники і споживча вартість поступово щезають, поступаючись місцем функціюванню коду й обмінній вартості.

Внаслідок цього процесу — а наслідки його стали очевидними лише зараз — збігаються обидва "сектори", виробництва і сиґніфікації. Вироби й товари продукуються як знаки та повідомлення і реґулюються абстрактною конфіґурацією мови — виступаючи як носії змістів, цінностей, доцільностей (своїх значеників) вони циркулюють згідно з абстрактною узагальненою формою, що впорядковується моделями. Своєї кульмінації товари й повідомлення сягають в межах однакового для них обох статусу знака. Втім, і тут їхня референція відступає перед чистою грою позначників, що здатна сягати при цьому своєї структурної довершености, себто прискорення та примноження повідомлень, інформацій, знаків та моделей — це мода як тотальний цикл, у якому втілюється лінійний світ товару.

Тіло і сексуальність можна аналізувати в усіх тих же термінах, котрі їм передували: споживча/обмінна вартість, позначник/значеник.

1. Можна продемонструвати, як сексуальність розрішається у способі свого нинішнього "розкріпачення", переходячи в споживчу вартість (задоволення "сексуальних потреб") і вартість обмінну (гру й числення еротичних знаків, себто все те, що реґулюється циркуляцією моделей). Можна показати, що сексуальність автономізується як функція: від колективної функції відтворення людського роду вона переходить до таких індивідуальних функцій, як фізіолоґічне (частина загальної гіґієни) та психолоґічне врівноваження особи, до "вираження суб'єктивности", еманації підсвідомого, етики сексуального задовлення — і до чого ж іще? Так чи інакше, а сексуальність перетворюється на елемент економіки суб'єкта, вона перетворюється на об'єктивну доцільність суб'єкта і сама підпорядковується порядку цільових настановлень, якими б вони не були.

2. В міру того, як вона функціюється (підпорядковується якійсь трансцедентній референції, котра через неї промовляє, — навіть якщо це буде її ж таки власний ідеалізований принцип, себто лібідо як винятково хитра машкара значеника), сексуальність прибирає структурної форми (як це відбувається й із промисловими виробами чи мовою комунікації). Вона входить до великих опозицій (Чоловіче/Жіноче), і їхня диз'юнктність її обмежує, кристалізучи в реалізації тої чи тої сексуальної моделі, що прив'язується до того чи того статевого орґану і закриває гру позначників тіла.

3. Структура Чоловічого/Жіночого збігається з тією привілейованістю, що визнається за ґенітальною функцією (репродуктивною чи еротичною). Ця привілейованість ґенітальности по відношенню до всіх інших ероґенних можливостей тіла відбивається в структурі суспільного устрою, де переважає чоловіче начало. Адже структурування використовує біолоґічні відмінності, однак не для того, щоб підтримувати справжню статеву відмінність, а навпаки, щоб запровадити загальну еквівалентність, — Фалос перетворюється на абсолютний позначник, за яким вимірюються і впорядковуються всі ероґенні можливості, що таким чином абстраґуються й набувають еквівалентности. Цей Phallus еxchange standard править усією новітньою сексуальністю включно з її "революцією".

4. З'ява фалоса як загального еквівалента сексуальности і самої сексуальности як загального еквівалента символічних можливостей обміну — все це знаменує собою появу політичної економії тіла, що утверджується на руїнах символічної економії тіла. Сучасна "революція", сексуальна екзальтація в межах загального розкріпачення означають лише те, що тіло і сексуальнісь сягнули стадії політичної економії, прилучилися до закону цінности й загальної еквівалентности.

5. І в першому, і в другому аспекті, — коли сексуальність висувається як функція, коли вона висувається як структурний дискурс, — суб'єкт опиняється перед фундаментальною нормою політичної економії: він мислить і сексуально визначає себе в термінах рівноваги (рівноваги функцій під знаком ідентичности "я"), а також у термінах пов'язаности (структурної пов'язаности дискурсу під знаком нескінченного репродукування коду).

Так само, як "позначені" й залучені до політичної економії знака об'єкти підпорядковуються імперативу спрощення, відображаючи в собі аскетичну економіку функційного розрахунку, так само, як і знак загалом тяжіє до функційного спрощення, щоб чіткіше виражати обопільну адекватність позначника і значеника, що становить закон і принцип реальности знака, — так само й тіло в полоні політичної економії тяжіє до формальної голизни як свого абсолютного імперативу. Ця голизна, в якій зосередилася й уся праця позначання, моди та макіяжу, й водночас уся ідеалістична перспектива "розкріпачення", не має нічого спільного з "відкриттям" чи "повторним відкриттям" тіла: вона виражає собою лоґічну метаморфозу тіла в процесі історичного розвитку нашого суспільства. Вона перекладає модерний статут тіла в його відношенні до політичної економії. Так само, як спрощення речей означає їхнє підпорядкування певній функції, себто їхню нейтралізацію в цій функції, — так і голизна означає підпорядкування тіла функції/сексу, себто сексу як функції, а точніше, взаємну нейтралізацію тіла і статі.

ДЕМАГОГІЯ ТІЛА

Під знаком сексуальної революції преображається і потяг як революційна субстанція, й підсвідоме як суб'єкт історії. Вивільнити первісні процеси як "поетичний" принцип суспільної реальности, звільнити підсвідоме як споживчу вартість — ось яке уявлюване кристалізується під гаслом тіла. Тепер ми бачимо, чому ці надії підтримуються тілом і статтю: адже витісняючись за будь-якого устрою, котрого "історично" набувало наше суспільство, вони стали метафорами радикальної неґативности. Тепер з метафор їх намагаються зробити революційним фактом. Це помилка: переходячи на бік тіла, можна потрапити в пастку. Неможливо перейти на бік первинного процесу, це ще одна вторинна ілюзія (Ж.-Ф. Ліотар).

В кращому разі, тіло, знову ж таки теоретично, залишиться довіку амбівалентним. Об'єкт і антиоб'єкт: він перетинає і усуває всі дисципліни, що намагаються вчинити з нього ціле, місце й не-місце: місце підсвідомого як не-місце суб'єкта і т.п. Саме від його імени, після розмежування тіла анатомічного й тіла ероґенного, новітній психоаналіз (Леклер) розглядає процес бажання в режимі букви. Скрізь тіло та й годі. Адже не існує терміну, котрий позначав би не-місце, — звичайно, найкращим терміном був би той, що упродовж всієї історії позначав те, що не мало місця, те, що витіснялося. Одначе слід враховувати ризик, який несе з собою таке успадкування. Руйнівний привілей тіла, що витікав з його статусу витіснености, припинив своє існування завдяки його новітній емансипації (*) (котра є фактом не тільки політики репресивної десублімації, — психоаналіз теж бере свою участь в офіціялізації тіла й статі: тут знову ж таки спостерігається нерозривне поєднання тіла й статі як виняткової події в житті суб'єкта, як процесу, як праці — й навіть як історичного пришестя в системі концептів і цінностей).