Смертельний світ - Сторінка 19

Проте не дай ошукатись їх брудним виглядом, він не має нічого спільного з кмітливістю.

— Дорими? Чи це ваші в'ючні звірі — ті якими ми сюди приїхали?

Рез кивнув. "Дорими більше ніж в'ючні тварини, насправді вони трохи всього. Великі самці тягнуть плуги та инші машини, тоді як молоді тварини використовуються для м'яса. Якщо хочете дізнатись більше, запитайте Наксу, він в хліві.

— Охоче зроблю це, — сказав Джейсон, встаючи. — Я тільки почуваюся голим без мого пістолета...

— Безумовно, візьми його, він в тій скрині біля дверей. Тільки гляди у що ти тут стріляєш.

* * * * *

Накса був в тильній частині хліву, підпилював лопатоподібне копито дорима. То була дивна процедура. Одягнена в хутро людина з великим звіром в поєднанні з берилієво-мідним напилком та електро-люмінесцентними пластинами, що освітлювали роботу.

Дорим надимав свої ніздрі і відсахнувся коли увійшов Джейсон; Накса поплескав його шию і тихо заговорив аж той заспокоївся і завмер, здригаючись злегка.

Щось ворухнулося у Джейсоні, він відчув ніби стрепенувся давно бездіяльний м'яз. Нав'язливо знайоме відчуття.

— Доброго ранку, — сказав Джейсон. Накса пробурчав щось і вернувся до пиляння. Спостерігаючи за ним кілька хвилин, Джейсон спробував проаналізувати це нове відчуття. Воно свербіло і кудись вислизало коли він тягнувся по нього, тікаючи від нього. Що б це не було, воно почалось коли Накса говорив з доримом.

— Наксо, чи не міг би ти покликати сюди котрогось з собак? Я б хотів роздивитися зблизька.

Не піднімаючи голови від роботи, Накса присвиснув. Джейсон був впевнений, що свист не можливо було б почули поза хлівом. Тим не менш, за хвилю один з пирійських собак тихенько прошмигнув всередину. Мовець потер голову звіра, бурмочучи до нього, поки тварина пильно дивилась йому в очі.

Собака стривожився коли Накса вернувся до роботи з доримом. Принюхуючись обшукував стайню, відтак швидко подався до відчинених дверей. Джейсон покликав його.

Принаймні він хотів його покликати. В останню мить він не сказав нічого. Нічого вголос. Раптовим поштовхом він втримався не розтуляючи рота, а лиш покликав собаку думкою. Думаючи слова йди сюди, направляючи імпульс на тварину з усією силою і волею яку він коли-небудь використовував для маніпуляцій з костями. Зробивши це, він усвідомив, що вже довгий час він навіть не думав про можливість використання своїх екстрасенсорних навиків.

Собака зупинився і обернулася до нього.

Завагався, дивлячись на Наксу, а тоді підійшов до Джейсона.

Зблизька звір був страхітливим псом. Голі захисні пластини, крихітні з червоними контурами очі, і безліч слинявих зубів не надто вселяли довіру. Однак, Джейсон не боявся. Між людиною і твариною встановилось взаєморозуміння. Без усвідомленої думки, він простягнув руку і почухав собаці спину, там де, він знав де саме, свербіло.

— Не знав, шо ти мовець, — сказав Накса. Поки він за ними спостерігав в його голос вперше вплелась приязнь.

— До тепер я й сам не знав, — сказав Джейсон. Він подивився в очі тварині навпроти, почухав хребтасту й потворну спину і почав розуміти.

Мовці очевидно добре розвинули екстрасенсорні можливості, тепер це було очевидно. Не існує бар'єрів між расами чи інопланетними формами коли дві істоти діляться своїми емоціями. Спершу співчуття і не було б ніякої ненависті чи страху. Після такого відвертого спілкування. Мовці мабуть були тими, хто першим прорвали бар'єр ненависті на Пирі й навчилися жити з тубільною живністю. Решта могли б піти їх шляхом — це може пояснити, як сформувалась громада "корчувальників".

Тепер, коли він на цьому зосередився, Джейсон усвідомлював м'який потік думок довкола нього. Свідомість дорима співпадала з подібними потоками з тильної частини хліву. Не виходячи на вулицю, він знав, що далі в полі було більше великих звірів.

— Це все для мене нове, — сказав Джейсон. — Ти коли-небудь думав про це, Наксо? Як це – бути мовцем? Я про те, чи знаєш ти чому можеш підпорядковувати тварин, а иншим людям у цьому зовсім не щастить?

Думки такого штибу збентежили Наксу. Він провів пальцями густим волоссям і спохмурнів відповідаючи. "Ніґди про то не думав. Просто робив це. Просто справді добре вивчаєш звіра, тудий можеш вгадати, що він збираїсі робити. Це й усе."

Очевидно, Накса ніколи не думав про походження своєї здатності контролювати тварин. А якщо він не замислювався, то всі решта й поготів. У них для цього не було жодних підстав. Вони просто прийняли талант мовців як одну з життєвих істин.

Думки сповзалися докупи в його мозку немов складались шматки головоломки. Він казав Керку, що пирійська місцева природа вступила в бій проти людства, не підозрюючи чому. Що ж, він і досі не знав чому, однак він вже починав здогадуватись "як".

— Приблизно, як далеко ми від міста? — запитав Джейсон. — Знаєш скільки треба часу щоб туди дістатися доримом?

— Півдня туди, пів назад. Чому? Хцеш поїхати?

— Я не хочу у місто, не зараз. Та хотів би підійти до нього, — сказав йому Джейсон.

— Спитай, що скаже Рез, — відповів Накса.

* * * * *

Без жодних питань Рез миттєво дозволив. Вони осідлали і одразу вирушили, щоб вернутись завидна.

Вони їхали менш ніж годину перш ніж Джейсон відчув, що вони прямують у напрямку міста. З кожною хвилиною відчуття посилювалось. Накса теж його відчував, мовчки хвилюючись в сідлі. Вони мусили стримувати погладжуванням і заспокоюванням своїх коней, що ставали щораз полохливішими і невгамовнішими.

— Цього досить, — сказав Джейсон. Накса з вдячністю загальмував щоб спинитись.

Німа думка пульсувала Джейсоновим мозком сповняючи його. Він відчував її зусібіч, проте найсильніше спереду збоку невидимого міста. Накса і дорими реагували подібно, тривожно метушились, не усвідомлюючи причини.

Тепер було очевидно одне. Пирійські тварини були чутливими до парапсихічного випромінювання, ймовірно, рослин і нижчі форми життя теж. Можливо так вони спілкувалися, оскільки підпорядковувались людям, що мали сильний контроль над цим випромінюванням. А в цій ділянці було стільки парапсихічного випромінювання, скільки він зроду не відчував. Хоча його особистий талант психокінез — психічний контроль неживої матерії — він відчував більшість психічних явищ. Переглядаючи спортивні події він багато разів відчував одноголосу гармонію багатьох умів, що виражали спільну думку. Зараз він відчував щось схоже.

Лише страшенно відмінне. Натовп бурхливо радів якомусь успіху на полі чи стогнав з невдачі. Почуття пливли потоком й змінювалися з перебігом гри. Тут потік думки був нескінченний, сильний і моторошний. Його не легко було виразити словами. То була частково ненависть, частково страх... а вкупі знищення.

"ВБИТИ ВОРОГА" було найближче як Джейсон міг це висловити. Та це було більше цього. Нескінченний потік психічного насильства й смерті.

— Тепер давай повернемось, — сказав він, раптово пошарпаний і знеможений почуттями, яким він дозволив пройти крізь себе. Коли вони розпочали зворотний шлях він почав розуміти багато речей.

Його раптовий невимовний страх, коли пирійська тварина напала на нього першого ж дня на планеті. І його постійні кошмари, що ніколи повністю не припинялись, навіть з ліками. І те й инше було його реакцією на ненависть, спрямовану на місто. Хоча якимось чином досі він не відчував цієї хвилі безпосередньо на собі, її частина досягала його, спричинюючи сильну емоційну реакцію.

Рез спав, коли вони повернулися і Джейсон не зміг поговорити з ним до ранку. Незважаючи на втому від переходу, він не лягав до пізньої ночі, перебираючи в роздумах про всі денні знахідки. Чи міг він звірити Резу свої відкриття? Не зовсім. Якби він це зробив, то мав би пояснити важливість цих відкриттів і що він надумав цим скористатися. Ніщо, що допомогло б містянам, у кращому разі, не зворушило б Реза. Краще нічого йому не казати, поки він не проверне цю справу.

XVIII.

Після сніданку він сказав Резу, що хоче повернутися в місто.

— Тобто ти побачив достатньо нашого дикунського світу і бажаєш повернутися до своїх друзів. Можливо щоб допомогти їм знищити нас? — Рез сказав це з легкістю, проте з домішкою холодної злості в його словах.

— Сподіваюсь, насправді ти так не думаєш, — сказав йому Джейсон. — Навпаки, ти повинен зрозуміти правильно. Я б хотів скінчити цю міжусобну війну і твої люди отримали всі блага науки й медицини, яких вас позбавили. Я зроблю все від мене залежне, щоб домогтися цього.

— Вони ніколи не зміняться, — похмуро сказав Рез, — тому не марнуй свого часу. Проте є одна річ, яку ти маєш зробити для як свого так і нашого захисту. Не признавайся, чи навіть не натякай, що ти говорив з котримсь з корчувальників!

— Чому ні?

— Чому ні! Чи ж ти до холєри наглої такий недалекий! Вони будуть робити все, щоб ми не піднялись надто високо і воліли б усіх нас бачити мертвими. Гадаєш вони вагатимуться чи тебе вбивати, якщо хоч запідозрять що ти контактував з нами? Вони розуміють, навіть якщо ти не розумієш, що ти можеш власноруч змінити розклад сил на цій планеті. Звичайний лахмітник може й ставить нас лиш на щабель вище тварин, та не їх лідери. Вони знають, що нам потрібно і чого ми хочемо. Вони могли б принаймні здогадатись про те, що я тебе попрошу зараз.

— Допоможи нам, Джейсоне дінАльте. Повертайся до тих людських свиней і бреши. Скажи, що ніколи не говорив з нами, що ти сховався в лісі і ми на тебе напали, а тобі довелося відстрілюватись, щоб врятуватись. Ми забезпечимо тобі навіть кілька свіжих трупів, щоб зробити правдоподібнішою цю частину твоєї історії. Змусь їх тобі повірити, і навіть коли вважатимеш, що переконав їх, продовжуй грати свою ролю, бо вони будуть стежити за тобою. Тоді скажи їм, що закінчив свою роботу і готовий відлетіти. Безпечно втечи з Пиру на иншу планету і я обіцяю тобі все у Всесвіті. Що б ти не хотів, ти матимеш. Владу, гроші — все.

— Це багата планета. Лахмітники видобувають і продають метал, та ми могли б робити це набагато ефективніше. Повернись сюди на космічному кораблі і посади його будь-де на цьому континенті. У нас немає міст, проте наші люди мають господарства всюди, вони тебе знайдуть. Тоді налагодимо справу й торгівлю самі. Це те чого ми всі хочемо і заради цього будемо гарувати.