Смертельний світ - Сторінка 26

Тільки повністю спираючись своєю вагою до стіни, він зміг втриматися щоб не опасти знов. Він сів, підпершись, поки не почув крики і тупіт важких кроків зовні, то прийшли його нести.

Подорож вичерпала його скромний запас енергії і він провалився у глибокий сон. Коли він розплющив очі дорими стояли по коліна в болоті, розпочалась рятувальна операція. Мотузки зникли з поля зору під водою коли шереги напружених тварин і людей тягли їх. Звірі заревли, чоловіків проклинали коли ті слизькались і падали. Не всі пирійці, що тягли мотузки були чоловіками, були там і жінки. В середньому нижчі за чоловіків ростом, вони були такими ж м'язистими. Їх одяг був різноманітним і барвистим, перший штрих прикрас, який Джейсон помітив на цій планеті.

Витягти човник було несамовитою роботою. Бруд засмоктав його, а підводне коріння обплутало крила. Раз по раз пірнальники занурювались в коричневу воду, щоб звільнити їх. Прогрес був неймовірно повільним, проте робота не спинялась. Мозок Джейсона працював ще повільніше. Зрештою човник витягнуть і що він робитиме тоді? Він мусить придумати новий план раніше, та мислення було не мислимою каторгою. Його думки обертались колами і йому доводилося притлумлювати наростаюче панічне відчуття.

Сонце було низько, коли ніс човника врешті з'явився над водою. Вирвався рвучкий збадьорливий вигук з першою з'явою побитого металевого конуса і вони налягли з новою силою.

Джейсон першим помітив дорима, що плентався до них. Собаки звісно його помітили і вибігли, принюхуючись. Вершник крикнув на собак і сердито пришпорив ногами боки його дорима. Навіть з такої відстані Джейсон міг бачити як той перевалюється з боку в бік і його вкриту жовтою піною шкірою. Він вже був ледь спроможний хитатись і людина зістрибнула продовжуючи бігти. На бігу він щось кричав, та через шум його не було чути.

В якийсь мент, коли звуки трохи стихли і голос бігуна було чутно. Він вигукував одне й те ж слово знову і знову. Скидалось на зажди, та Джейсон не був впевнений. Хоча инші його чули і реакція була миттєвою. Вони непорушно зупинились, де хто стояв. Багато з тих, хто тримав мотузки відпустив їх. Тільки швидкі дії фіксувальника втримали човна від сповзання і затягування запряжених доримів з собою. Хвиля тиші запала над болотом з усвідомленням криків бігуна. Тепер їх було виразно чути.

— Землетрус! Землетрус насувається! Південь... єдиний безпечний напрям південь!

Один за одним канати попадали у воду і пирійці побрели до твердої землі. Перш ніж вони добре розпочали увірвався Резів голос.

— Лишайтесь при роботі! Витягуйте корабель, зараз це наша єдина надія. Я поговорю в Ганасом і з'ясую скільки в нас часу.

Ці поодинокі люди не були звичні до наказів. Вони спинились і з'юрмились, розум боровся з нав'язливим бажанням тікати. Один за одним вони вертались до канатів, осмислюючи Резові слова. Щойно стало ясно, що робота продовжиться він повернувся.

— Що там? Що відбувається? — гукнув його Джейсон коли він пробігав.

— Це Ганас, — сказав Рез, зупиняючись біля нош, чекаючи коли новоприбулий дістанеся його. — Він землетрусник. Вони знають, коли станеться землетрус, перш ніж він станеться.

Підбіг захеканий і втомлений Ганас. Він був невисокого зросту, будовою як бочка на коротких ногах з великою білою бородою, що охоплювала шию і верхню частину грудей. Иншого разу, можливо, Джейсон посміявся б з його безглуздо ходи перевалом, та не зараз. Повітря було наелектризоване відтоді як малий чоловік прибув.

— Чому нема... нікого з тарілкою поруч? Я безрезультатно телефонував усім цьому районі. Зрештою... довелося прибути самому...

— Скільки в нас часу? — відрізав Рез. — Мусимо витягти цей корабель, перш ніж ховатись.

— Час! Хто знає скільки! — вилаявся сивобородий. — Забирайтесь, бо ви мерці.

— Заспокойся, Гане, — сказав тихіше Рез, беручи руки старого своїми обома руками. — Ти знаєш, що ми тут робимо і як багато залежить від того чи дістанемо ми судно. Тепер, як воно? Буде швидкий чи повільний?

— Швидкий. Швидший, ніж я відчував від літ. Хоч він починається далеко, якщо б у вас тут була тарілка я певен, Меч чи хтось ще близько Вогненних земель повідомляв би вже про нові виверження. Вони на його шляху і якщо ми не заберемось найближчим часом, ми зусім не витримаємо.

* * * * *

Булькотіла вода коли човник витягли трохи далі. Тепер ніхто не говорив і в їх рухах чулась шалена нагальність. Джейсон досі не був впевнений, що саме трапилось.

— Не вбивайте мене, бо прибулець, — сказав він, — однак, що не так? У вас тут бувають землетруси, ви впевнені?

— Звичайно! — заверещав Ганас. — Звичайно, я певен. Якби я не був впевнений, то не був би землетрусник. Він наближається.

— В цьому нема сумнівів, — додав Рез. — Не знаю, як там на вашій планеті ви передбачаєте землетруси чи виверження вулканів, можливо прилади. У нас немає нічого подібного. Проте землетрусники, такі як оцей Ганас, завжди знають про них до того як вони стануться. Якщо слова можна досить швидко передати, ми забираємось. Землетрус насувається, у цьому немає сумнівів, єдине, в чому ми сумніваємось скільки в нас часу.

Робота тривала і була висока ймовірність, що всі вони загинуть так і не завершивши роботу. Усі ні за цапову душу. Джейсон міг переконати їх припинити роботу було б визнати, що човен непотрібний. Його вб'ють і шанси корчувальників помруть разом із ним. Він кусав губу коли сіло сонце, а робота продовжувалась у сутінках.

Ганас походжав довкола, бурмочучи собі під ніс, зупиняючись тільки, щоб глянути на північний обрій. Люди відчували його неспокій і передавали його тваринам. Спалахнули собачі сутички і дорими неохоче тягли упряж. З плином кожної секунди їх шанси марніли і Джейсон відчайдушно шукав вихід з пастки, яку сам збудував.

— Погляньте... — сказав хтось і всі вони обернулись. Небо на півночі висвітлилось червоним світлом. В землі скоріше відчувався ніж чувся гул. Поверхня води стала розмита, змережилась дрібними хвилями. Джейсон відвернувся від світла і дивився на воду і човен. Він тепер виступав сильніше показуючи верхню частину корми. Там була наскрізна діра, прострелена в металі залпом з космічного корабля.

— Резе, — покликав він, його слова застрягли в поспіху, щоб вимовити їх. — Поглянь на човен, глянь на отвір пробитий в кормі. Я на ньому приземлився та не знаю наскільки сильно він був пошкоджений. Однак гармати вразили міжзоряний двигун!

Наближаючись Рез недовірливо в нього втупився. Вигадуючи на ходу, граючи на слух, намагаючись виготовити з брехні позірну правду.

— Я бачив, як вони встановили двигун — це допоміжний двигун. Він був прикріплений точно в цьому місці. Його нема, підірвали. Човен ніколи не залишить цю планету, не кажучи про міжпланетну подорож.

Після того він не міг дивитися Резу в очі. Він опустився в хутра, роспістерті під ним, відчуваючи ще сильнішу слабкість. Рез мовчав і Джейсон не розумів чи його оповідь переконала його. Лиш коли пирієць нахилився і перерізав найближчу мотузку він зрозумів, що він переміг.

Слова передали від людини до людини і мотузки тихо перерізали. Відтак корабель з яким вони так важко мучились, знову опустився в воду. Жоден з них не дивився. Кожен замкнувся у власному світі думок готуючись вирушати. Щойно доримів осідлали і завантажили вони рушили на чолі з Ганасом. Протягом кількох хвилин всі вони вже йшли, ціла валка зникла у темряві.

Від Джейсонового ложа відмовились, воно розтрощилося б на шматки у нічному марші. Рез витягнув його в сідло перед собою, замикаючи його тіло в міцних сталевих обіймах. Похід тривав.

Коли вони вийшли з боліт, то різко міняли напрямки. Трохи пізніше коли південний небокрай вибухнув Джейсон зрозумів чому. Полум'я яскраво освітлювало сцену, попіл просівався додолу і гарячі шматки породи врізались в дерева. Вони парували при влучанні, і якби не дощ, що випав раніше їм довелося б мати справу на додачу ще й з лісовою пожежею.

Щось велике зблиснуло поруч з маршовою валкою, і коли вони перетинали відкритий простір Джейсон глянув на нього у відбитому небом світлі.

— Резе... — видушив він, вказуючи. Рез глянув на величезного звіра, що рухався поруч з ними, кудлате тіло з покрученими великими рогами принаймні до плечей, а тоді відвернувся. Він не злякався і, очевидно, не зацікавився. Джейсон роззирнувся навколо і почав розуміти.

Всі тварини, що тікали не видавали ні звуку, тому він не помічав їх раніше. Однак обабіч бігли темні форми між деревами. Деякі він впізнавав, більшість – ні. Кілька хвилин зграя диких собак бігла поруч з ними, навіть змішуючись із одомашненими собаками. Ніхто не зважав. Літаючі істоти тріпотіли над головою. Перед лицем більшої загрози — виверження вулкану — всі незгоди забувались. Життя поважало життя. Стадо жирних, свиноподібних звірів з закрученими іклами, перетнуло валку. Дорими сповільнились, ретельно ступаючи, щоб не наступити на них. Менші тварини іноді чіплялись на спину більшим, безпечно їхали якийсь час, перш ніж зістрибнути.

Безжально товчений в сідлі, Джейсон стомлено поринув в легкий сон. Він був сповнений снів тварин, що в поспіху гнались у вічній тиші. Розплющеними очима чи заплющеними, він бачив той самий нескінченний потік звірів.

Все це щось означало і він насупився у спробі здогадатись, що. Тварини бігли, пирійські тварини.

Він раптом випростався, бадьоро прокинувся, з розумінням витріщаючись.

— Що це? — запитав Рез.

— Продовжуй, — сказав Джейсон. — Виведи нас звідси, виведи безпечно. Я ж казав тобі, що човен не єдина відповідь. Я знаю, як твої люди можуть отримати те чого вони хочуть, зараз же скінчити війну. Існує спосіб, я знаю, як це здійснити.

XXV.

Було кілька чітких спогадів про шлях. Деякі різко вгризлися в пам'ять, такі як палаюча брила шлаку розміром як космічний корабель, що плюснула в озеро поруч з ними обдаючи валку гарячими краплями води. Проте в основному то була просто нескінченна їзда, а Джейсон був ще заслабий, щоб нею перейматись. До світанку небезпечна ділянка лишилась позаду і марш сповільнив темп. Тварини зникли разом з припиненням землетрусу, подались власними стежками як і раніше в тихому перемир'ї.

Мир спричинений загальною небезпекою скінчився, Джейсон зрозумів це коли вони зупинилися на відпочинок і сніданок.