Справа Сен-Ф'якрів - Сторінка 16

У ньому прокинулась сила, про яку він сам і гадки не мав, і всім присутнім не лишалось нічого іншого, як покірно схилити голови.

— Проте чи не алкоголь підніс його на цю хвилю?

— Повернімось до того, з чого ми почали цю розмову, панове, адже ще не північ… Я сказав, що вбивця моєї матері серед нас… І довів, що ним міг бути я або будь-хто інший з присутніх, за винятком, мабуть, лише комісара і доктора! Та і в цьому я не переконаний… І я сповістив про його близьку смерть… Чи дозволите ви мені продовжити гру в гіпотези? Убивця знає, що закон безсилий проти нього. Але він знає також, що нас кілька чоловік, тобто що залишиться кілька чоловік, не менше шести, які знають про його злочин… І тут знову ми опиняємося перед кількома можливими розв'язаннями… Перше — найромантичніше, найближче до Вальтера Скотта… Проте слід відкрити нові дужки… Що є особливістю цього злочину?.. Те, що було принаймні п'ять осіб, які оберталися навколо графині… П'ятеро осіб, які були зацікавлені в її смерті і які, можливо, — кожен із свого боку, — обмірковували, як це зробити… Лише один наважився… Лише один убив!.. Гаразд! Мені легко зрозуміти, що цей чоловік міг би скористатися з цього вечора, щоб помститися іншим… Адже йому кінець!.. То чому ж не висадити в повітря всіх нас?..

І Моріс де Сен-Ф'якр з чарівною усмішкою подивився на кожного по черзі.

— Чи це досить романтично? Старий обідній зал старого замка, свічки, стіл, заставлений пляшками… Потім опівночі смерть… Не забудьте, що це водночас відверне скандал… А завтра люди кинуться сюди і нічого не зрозуміють… Говоритимуть про фатальність або про анархістський замах..

Адвокат засовався на стільці й занепокоєно озирнувся на темряву, що панувала менше як за метр від столу.

— Дозвольте нагадати вам, що я лікар, — пробурмотів Бушардон, — і порадити кожному випити чашку дуже міцної кави…

— А я, — повільно промовив священик, — вам скажу, що в цьому домі є покійник…

Сен-Ф'якр якусь мить вагався. Чиясь нога знову злегка зачепила ногу Мегре, який одразу ж нахилився, але й цього разу запізно.

— Я просив вас зачекати до півночі… Ми розглянули лише першу гіпотезу… А є й друга… Убивця, зацькований, охоплений жахом, пускає собі кулю в лоба… Але я не вірю, що він так зробить…

— Дуже прошу всіх перейти до курильної! — заверещав адвокат, підводячись і чіпляючись за спинку свого стільця, щоб не впасти.

— І, нарешті, є ще третя гіпотеза… Хтось, кому дорога честь цієї родини, приходить на допомогу вбивці… Стривайте… Питання дуже складне… Хіба не треба уникнути скандалу?.. Хіба не треба допомогти вбивці закінчити рахунки з життям!.. Револьвер тут, панове, на однаковій відстані від кожного… За десять хвилин буде північ… Повторюю всім, що рівно опівночі вбивця буде мертвий…

Цього разу слова ці прозвучали так, що всім перехопило подих.

Жертва там, нагорі, з нею слуга… А вбивця тут, оточений сімома чоловіками…

Сен-Ф'якр одним духом вихилив свою чарку. Чиясь нога весь час злегка торкалася ноги Мегре.

— Лишається шість хвилин… Чи не правда, за Вальтером Скоттом? Тремтіть, пане вбивця…

Він був п'яний і пив іще й іще!

— Не менше як п'ять осіб прагнуть обібрати стару жінку, що лишилася сама на світі, без чоловіка, без співчуття… Один таки наважився… Вирішить або бомба, або револьвер, панове… Бомба, що висадить у повітря всіх, або револьвер, що покарає лише злочинця… Лишається ще чотири хвилини…

Він додав сухо:

— Не забувайте, що ніхто не знає!..

Він схопив пляшку віскі, налив усім по черзі, починаючи з Мегре і кінчаючи келихом Еміля Готьє.

Не налив він тільки собі. Може, він уже досить випив? Одна свічка згасла. Незабаром погаснуть й інші.

— Я сказав — опівночі… Ще три хвилини… Це скидалося на аукціон..

— Лишається три хвилини… дві… Вбивця має вмерти… Можете розпочати молитву, панотче… А ви, докторе, чи взяли ви з собою інструменти?.. Дві хвилини… півтори…

І весь час біля ноги Мегре була чиясь настирлива нога. Він не наважувався нахилятися, щоб не пропустити очікуваного видовища.

— Як на мене, я піду звідси! — заволав адвокат, підводячись.

Всі дивилися на нього. Він стояв, учепившись руками за спинку стільця і не насмілюючись зробити три кроки, що відділяли його від дверей. Він хитнувся.

І в ту ж мить пролунав постріл. Всі сиділи непорушно, мов закляклі.

Згасла друга свічка, і одразу ж Моріс де Сен-Ф'якр упав, вдарившись плечима об спинку готичного стільця, похилився на лівий бік, спробував підвестися, але знову впав — головою на руки кюре — й завмер.

Розділ X

ЖАЛОБНА ВСЕНОШНА

Усі наступні події були вкрай заплутані. І там, і тут щось відбувалося, а коли вже можна було перевести дух, кожен з присутніх міг розповісти лише про маленьку частку подій, про те, що спостерігав особисто.

— Я бачив його так, як зараз вас. Він залишив свою машину біля в'їзду до села…

— Ви не маєте інших доказів?

— Маю! Сьогодні після обіду церковний служка прийшов до мого банку зі своєю матір'ю… Саме вона примусила його говорити… Невдовзі після злочину граф хотів забрати в хлопчика молитовник і пообіцяв йому певну суму грошей…

Мегре остаточно втратив терпіння, йому здавалося, що його залишено поза грою!

Це була комедія, справжня комедія! Чому доктор посміхається собі в борідку? І чому священик потихеньку забирає руки з-під голови Сен-Ф'якра?

Комедія, фарс і драма водночас.

І справді, несподівано граф де Сен-Ф'якр звівся на ноги, наче прокинувся від сну. Погляд його був суворий, а губи кривилися в іронічній, але зловісній посмішці.

— Йди-но сюди й повтори мені це!.. — гримнув він.

І тут пролунав страшний зойк. Еміль Готьє кричав, мов несамовитий, вчепившись в руку Мегре, наче шукав у нього порятунку. Але комісар відступив, лишаючи двом чоловікам вільне поле бою.

Принаймні один з присутніх нічого не розумів — Жан Метейє. Він був переляканий майже так само, як і банківський клерк. До всього упав один із свічників, запахло горілим.

Адвокат загасив пожежу, виливши на скатерть вино з пляшки.

— Йди-но сюди!

Це наказ! Не виконати його було просто неможливо — це відчувалося з тону, яким були сказані ці слова.

Мегре схопив револьвер. Досить йому було глянути, аби переконатися, що револьвер заряджений холостими патронами.

Отже… Моріс де Сен-Ф'якр упав головою на руки священикові… Шепнув тому кілька слів, і ось усі вважають, що він мертвий…

Зараз це була вже зовсім інша людина. Він здавався вищим на зріст, поважнішим. Він не зводив очей з молодого Готьє, і раптом управитель підбіг до вікна, розчинив його й крикнув синові:

— Стрибай сюди…

Ідея непогана. Усі були такі вражені, панувало таке замішання, що в цю мить Готьє мав шанси втекти.

Чи навмисне зробив це маленький адвокат? Звичайно, ні! Або ж алкоголь додав йому відваги. В усякому разі, коли втікач кинувся, він раптово висунув уперед ногу, і Готьє простягнувся на підлозі.

Він підвівся не сам. Дужа рука схопила його за комір, підняла, поставила на ноги, і він знову заверещав, побачивши, що це рука Сен-Ф'якра.

— Не ворушися!.. Хай хтось зачинить вікно…

І він ударив свого бранця кулаком в обличчя. Той одразу ж заюшився кров'ю.

— Тепер говори! Давай!

Ніхто не втрутився… Ніхто навіть і не подумав про це, настільки всім було очевидно, що підвищувати голос серед них має право тільки один.

Татусь Готьє прошепотів Мегре на вухо:

— Хіба ви дозволите йому?..

Аякже! Моріс де Сен-Ф'якр зараз був господарем становища!

— Ти бачив мене в ту ніч, про яку йдеться, це правда!

Потім він звернувся до інших:

— Знаєте де?.. У під'їзді.. Я мав увійти, а він виходив… Я хотів узяти дещо з фамільних коштовностей для продажу… Ми зіткнулись ніс у ніс у цій темряві… Був мороз… ця падлюка сказала мені, що виходить від… Здогадуєтесь? Виходить з кімнати моєї матері, саме так!..

Вже тихцем, недбалим тоном додав:

— Я відмовився од свого плану й повернувся до Мулена.

Жан Метейє витріщив очі. Адвокат потирав підборіддя, скоса позираючи на келих.

— Звичайно, Готьє міг збрехати… Але ж вони були удвох у домі, і він також міг сказати й правду… Як я щойно пояснив, він був перший, хто скористався з жахливого стану старої жінки… Метейє з'явився значно пізніше… Відчуваючи, що його становищу щось загрожує, Метейє, можливо, і сам спробував би помститися… Хотів би я знати… Вони не довіряли один одному… І обоє були проти мене… Адже так, Готьє?.. Добродій, що підписує липові чеки й тиняється вночі біля замка, не насмілиться звинуватити когось, боячись, щоб не арештували його самого.

І вже іншим тоном:

— Сподіваюся, ви пробачите мені, панотче, і ви також, докторе, що я розгрібаю перед вами цю купу сміття… Але ж було вже сказано, що справжньому правосуддю тут немає чого робити… Адже так, пане Мегре?.. Ви зрозуміли це, коли щойно я штовхав вас ногою під столом?..

Він міряв кроками кімнату, то з'являючись у колі світла, то зникаючи в пітьмі. Він справляв враження чоловіка, який зберігає зовнішній спокій лише ціною нелюдського зусилля. Інколи він підходив до Готьє так близько, що міг його зачепити.

— Яка спокуса схопити револьвер і вистрілити! Так! Адже я сам сказав: злочинець має вмерти сьогодні — опівночі! А тоді ти став би захисником честі Сен-Ф'якрів.

Він ударив знову, просто в обличчя. Очі Еміля Готьє були як у звіра, що конає. Він похитнувся від удару і, заюшившись, мало не заплакав од болю, страху і відчаю.

Адвокат хотів втрутитися, але Сен-Ф'якр відштовхнув його.

— Прошу вас, облиште, ви!

Одним цим словом "ви" він підкреслив ту відстань, що була між ними. Так, Моріс де Сен-Ф'якр залишався господарем становища.

— Пробачте, панове, але мені ще треба виконати одну невелику формальність.

Він навстіж розчинив двері й обернувся до Готьє.

— Сюди!..

У того ноги наче приросли до підлоги. У коридорі було темно. Він не хотів опинитися там сам на сам із своїм ворогом.

Та це тривало недовго. Сен-Ф'якр наблизився до нього, вдарив іще раз, так, що Готьє вилетів у хол.

— Нагору!

І він показав на сходи, що вели на другий поверх.

— Комісаре! Попереджаю вас, що… — захлинався управитель.

Священик одвернувся. Він страждав, але не мав сили втручатися. Усі були знесилені до краю, і Метейє налив собі в келих, що трапилося під руку, так йому пересохло в горлі.

— Куди вони йдуть? — спитав адвокат.

Вони йшли вздовж коридора — там була кам'яна підлога, і кожен крок озивався луною.