Стара панна - Сторінка 10

Щовечора довгий передпокій наповнювався різними речами: завсідники складали тут хто ціпка, хто плаща, хто ліхтаря. Всі ці люди так добре знали одне одного, їхні звички були такі природно патріархальні, що якби випадково старий абат де Спонд забарився в саду, а панна Кормон — у своїй кімнаті, то ні покоївка Жозетта, ні лакей Жаклен, ані куховарка не доповідали б їм про те, що прийшли гості. Хто приходив перший, спокійнісінько ждав на прихід інших; потім, коли набиралася необхідна кількість партнерів для гри в пікет, бостон чи віст, починали гру, не чекаючи абата Спонда чи господині; а починало сутеніти, на дзвоник одразу з'являлися Жозетта або Жаклен і запалювали свічки. Побачивши у вікнах світло, до гостей хапливо дріботів абат. Кожного вечора всі місця для гри в триктрак, за трьома столами для бостону та за столами для вісту й для пікету бували заповнені, що разом із тими, котрі собі розмовляли, становило в середньому від двадцяти п'яти до тридцяти чоловіка, але часто гостей набиралося до сорока осіб. Тоді Жаклен освітлював ще й кабінет і будуар. Між восьмою і дев'ятою починали сходитися за своїми хазяями лакеї, а на десяту у вітальні не залишалось ні душі, і цей звичай міг би порушити хіба що вибух революції. На той час завсідники розтікалися вулицею групками, обмірковуючи окремі моменти гри або й далі обмінюючись зауваженнями щодо якихось латок пасовиська, дільби чиєїсь спадщини, суперечок поміж спадкоємців та претензій аристократичного товариства. Все відбувалося точнісінько, як у Парижі, коли роз'їжджаються з театру. Дехто з гостей розводився про поезію, нічого в ній не тямлячи, ганив провінційні звичаї; але поставте ногу на камінний таган, зіпріться ліктем лівої руки на коліно, схиліть чоло на долоню і по тому, коли виразно уявите навколишній краєвид, самий той будинок, його внутрішнє життя, тутешнє товариство з його інтересами, що дедалі розширюються завдяки своїй ґрунтовності, немов тонесенька золота платівка, розплющена між аркушами пергаменту, задумайтеся над усім тим і спитайте себе, що таке людське життя? Спробуйте вирішити, кому ви віддасте перевагу: тому, хто вирізьбить птахів на єгипетських обелісках, чи тому, хто двадцять років поспіль грав у бостон із дю Бук'є, паном де Валуа, мадмуазель Кормон, головою суду, прокурором, абатом де Спондом, пані Грансон, e tutti quanti**?

* Із шиком (іт.).

** Усіма, скільки б їх не було (іт.).

Якщо день при дні, не оступаючись, ходити однією і тією самою стежиною, то люди, яких життєві бурі навели на думку про блаженство супокою, можуть саме таке існування назвати цілковитим щастям.

Щоб виразити цифрами важливість салону панни Кормон, досить сказати, що за підрахунками дю Бук'є, присяжного статиста цієї громади, сталі відвідувачі салону володіли сто тридцять одним голосом у виборчій колегії, а річні прибутки із земель, що належали їм у цій провінції, становили загалом мільйон вісімсот тисяч ліврів. Однак Алансон не весь був представлений цим салоном; аристократична верхівка мала свій; крім того, дім головного податкового начальника був чимось на кшталт підтримуваного урядом адміністративного шинку, де всі завсідники того кола танцювали, снували інтриги, гультяювали, закохувались і вечеряли. За посередництвом осіб змішаного типу останні два салони спілкувалися з салоном Кормон; проте завсідники салону Кормон суворо засуджували все, що творилося в тих двох таборах; гудили розкішні обіди, визначали якість морозива, обговорювали поводження жінок, убрання, всі ті новації, що там заводились.

Панна Кормон — свого роду фірма, під котрою розумілася впливова групка, що сама собою мусила стати прицільною точкою для двох таких затятих честолюбців, як шевальє де Валуа та дю Бук'є. Для обох вона була сходинкою до депутатського крісла, а в майбутньому, отже, до звання пера — для дворянина і до посади управителя податкових стягнень — для постачальника. Створити панівний салон у провінції так само складно, як і в Парижі, а гурток у домі Кормон уже було створено. Побратися з панною Кормон означало царювати над Алансоном. Із трьох претендентів на руку старої дівки лише один Атаназ ні на що вже не важив: він так само щиро любив панну, як і її багатство. Чи не було своєрідної драми — коли послуговуватися заяложеним сьогодні слівцем — у становищі цих трьох персонажів? Однак, хоч усе сказане дозволяє вважати безмужність цієї панни за щось незвичне, неважко пояснити, як і чому така багата відданиця при наявності трьох претендентів і досі ходила в дівках. Перш за все, за родинним звичаєм панна Кормон прагнула вийти заміж неодмінно за дворянина, та від 1789 року обставини аж ніяк не сприяли для її вимог. Їй хотілося стати вельможною дамою, але вона страшенно боялася революційного трибуналу. Ці двоє почуттів, однаково сильних, призвели її до стану заціпеніння, згідно з законом, що діє як у статиці, так і в психіці. Зрештою, невиразність становища дівчатам подобається до пори, поки вони ще певні, що молоді, й мають право вибирати собі чоловіка. Франція знає: через політичну систему, якої тримався Наполеон, багато жінок овдовіло. За його режиму кількість жінок не відповідала кількості багатих женихів. Коли Консульство49 встановило внутрішній лад, зовнішні труднощі й далі стояли на заваді одруженню панни Кормон. Якщо, з одного боку, Роза Марія Вікторія відмовлялася вийти за старого, то з другого, побоювання насмішок і становище утримували її від шлюбу з якимось зеленим юнаком; а тим часом батьки квапились якомога швидше поженити своїх синів, щоб урятувати їх від призову до війська. Нарешті, міцна прив'язаність до власності не давала панні Кормон побратися з військовим, бо вона вибирала собі чоловіка не для того, щоб віддати Імператорові, їй хотілося тримати його при собі. А вже від 1804 до 181550 року їй було не до снаги змагатися з молодими дівчатами, що сперечалися між собою за показних женихів, ряди яких порідшали під гарматними жерлами. Крім погоні за шляхетним іменем, панна Кормон була пойнята цілком прощенною манією: вона хотіла, щоб її любили заради неї самої. Подумайте лишень, до чого довело її це бажання. Щоб перевірити щирість отих зальотників, вона вдавалася до своєї кмітливості, вигадувала тисячі пасток; вона так спритно розставляла свої капкани, що бідолахи усі до одного попадалися в них, не витримавши химерних випробувань, яким вона їх непомітно піддавала. Панна Кормон не просто вивчала їх, вона шпигувала за ними. Досить було легковажно зронити якесь слово, жарт, часто їй не зовсім зрозумілий, щоб одразу домагальника відхилити, як негідного: у цього — ні душі, ні серця, той — брехун і кепський християнин; один прагнув одруження, щоб потім вирубати її ліси і на тому поживитися; другий був не такої вдачі, щоб ощасливити її; тут вона виявила спадкову лиху недугу, там її налякало неморальне минуле; вона так само, як церква, допоминалася безгрішного служителя перед своїм вівтарем; до того ж їй хотілося стати обраницею завдяки своїй позірній неподобі й вигаданим вадам, як інші жінки бажають, щоб на них женилися задля їхніх відсутніх вартостей та сумнівних приваб. Домагання панни Кормон походили із найтонших почуттів жіночого серця; вона сподівалась ощасливити згодом свого милого, виявивши тисячі своїх чеснот після весілля, коли інші жінки виявляють тисячі пороків, які старанно приховували; але її хибно зрозуміли: шляхетній дівчині траплялися ниці душі, що керувалися грубими інтересами і не розумілися на високих розрахунках почуттів. Що ближче йшлося до тієї фатальної пори, яку так влучно називають другою молодістю, то більше зростала її недовірливість. Вона навмисне виставляла себе у вкрай невигідному світлі і так спритно грала свою роль, що й останні завербовані женихи вже не наважувалися поєднати свою долю з долею особи, чия доброчесність, граючи з ними в піжмурки, вимагала тривалого вивчення, до якого мало охочих серед чоловіків, котрі воліють доброчесність, виставлену на огляд. Через постійний страх дівчина зробилася надміру неспокійною й підозріливою; вона почала впадати за багатими, але багатії могли доступитися й до знатних відданиць; вона, боячись бідняків, заперечувала їхню безкорисливість, якій надавала такого великого значення в подібних питаннях; тож не дивно, що її прискіпливість і обставини відштовхнули від неї претендентів, яких вона пильно перебирала, немов зелений горошок на кухонній стільниці. І кожен жених, до якого бідолашна дівчина після невдалого сватання проймалася огидою, поставав перед нею в хибному світлі. В її характері неминуче з'явилися риси глибокої мізантропії, що надавало й мові відтінку певної гіркоти, а поглядові якоїсь суворості. Беззаміжжя привело її до закостенілого способу життя, бо, втративши надію на щасливе одруження, вона зайнялася самовдосконаленням. Шляхетна помста! Вона шліфувала для Бога неопрацьований діамант, що його не помітили чоловіки. Незабаром проти неї повстала громадська думка, адже юрба підтримує вирок, який сама собі винесла незаміжня особа, уникаючи шлюбу, нехтуючи або відхиляючи претендентів. Кожен гадав, ніби оте нехтування грунтується на якихось таємних причинах, що їх завжди витлумачують у невигідному світлі. Одні подейкували про якийсь фізичний гандж; інші привинювали їй таємні збочення, проте сердега була чиста, мов янгол, здорова, як дитя, і сповнена добрих поривань до шлюбного життя, бо сама природа призначила її для всіх родинних втіх, радощів і клопотів материнства.

Одначе зовнішність панни Кормон нітрохи не сприяла здійсненню її прагнень. У неї була тільки та краса, котру без усяких підстав називають диявольською,— сама лише пишність юності, яка з богословського погляду дияволу не доступна, принаймні, коли тут не йдеться про постійну його жадобу освіжитися. Ноги цієї спадкоємиці не відзначалися жіночою тендітністю; тимчасом вона, бувало, в простоті душевній виставляла їх напоказ, коли підбирала сукню, виходячи під дощ із дому або з церкви Святого Леонарда. То були м'язисті ноги з невеликими литками, опуклими й жилавими, як у матроса, з широкими й пласкими ступнями. Повний, кремезний стан, тілистість годувальниці, пухлі руки з червоними долонями — усе пасувало до її пишних форм і сліпучої білини, притаманної нармандським красуням.