Старий - Сторінка 19

Жінка з дитиною заснули, як завжди, у човні, а коли розвиднілося, вони попливли далі; другу ніч вони провели так само, як і попередню, а наступного дня харчі скінчилися і він підплив до причалу якогось містечка, назви якого не помітив, і найнявся на роботу. На тій фермі вирощували очерет.

— Очерет? — спитав один із каторжників. — А нащо його вирощувати? Його треба нищити. В наших краях з ним воюють. Ми випалюємо його.

— Це було сорго, — сказав високий каторжник.

— Сорго? — сказав інший. — І ціла ферма вирощує саме тільки сорго? Що ж вони робили з ним?

Високий каторжник цього не знав. Він не питав, він просто зійшов на дамбу, а там стояв ваговоз, повний негрів, і якийсь білий сказав йому:

— Гей, ти! На культиваторі знаєшся? Каторжник відповів:

— Атож.

Тоді білий сказав:

— То стрибай у кузов. : А каторжник сказав:

— Тільки у мене з собою...

— Оце саме я й хотів у тебе спитати, — сказав гладкий.— Що вони?..-

Обличчя каторжника було серйозне, голос спокійний, хоч трохи уривчастий: і . — Люди там жили в наметах.

Гладкий заморгав:

— Вони гадали, що це твоя дружина? , — Не знаю. Мабуть.

Гладкий дивився на нього і блимав очима. [ — Хіба вона не була твоєю дружиною? Ну, хоча б час од часу, так би мовити?

І Високий зовсім не відповідав на це. Він підніс до очей сигару і якусь мить, здавалось, вивчав трохи надірваний верхній лист, а потім обережно полизав її кінчик.

—' Гаразд, — сказав гладкий.—А що було потім?

Він працював на фермі чотири дні. Робота йому не подобалась. Може, через те, що він і сам не розумів, кому потрібен такий величезний врожай рослини, яку він вважав за сорго. Тим-то, коли йому сказали, що настала-субота, й видали платню, він побалакав з отим білим і дізнався від нього, що наступного ранку хтось збирається плисти моторним човном до Батон-Ружа. Каторжник домовився з власником човна, на зароблені шість доларів накупив харчів і, прив'язавши ялик позаду моторки, вирушив до Батон-Ружа. Допливли вони туди досить швидко, а коли розпрощалися з власником моторного човна біля Батон-Ружа і каторжник знову почав веслувати, річка вже здавалася йому не такою повноводою, як раніш, а течія не такою стрімкою й навальною. Тепер вони посувалися досить швидко, а вночі зупинялися де-інебудь під вербами, і жінка з дитиною, як раніше, влаштовувалася на ніч у .човні. А потім харчі знову вийшли. Цього разу вони підпливли до вантажного причалу, на якому стояли, чекаючи на відправлення, штабелі лісоматеріалів, а неподалік з возів вивантажували нові колоди. Робітники сказали йому, що працюють на тартаку, й допомогли витягти ялик на дамбу. Вони хотіли залишити човен там, але каторжник не погодився, тому ялик навантажили на віз, вони з жінкою також сіли і поїхали до тартака. Там їм дали кімнату. За роботу платили два долари на день, за житло грошей не брали. Праця була тяжка. Каторжникові вона подобалася. Він залишався там вісім днів.

— Якщо тобі так сподобалося, то чому ж ти не залишився зовсім? —спитав гладкий.

Високий каторжник знов оглянув сигару, тримаючи її так, щоб світло падало на одну з граней густого шоколадного кольору.

— Я вскочив у халепу,— сказав він.

— У яку?

— Злигався з жінкою одного хлопця.

— Ти хочеш сказати, що понад місяць удень і вночі тягався по всій країні з одною жінкою, а потім, коли випала перша нагода зупинитися й звести дух, ти вскочив у халепу через іншу?

Високий каторжник вже думав про це. Він згадував: спочатку траплялись хвилини, секунди, коли він міг би спробувати це, якби поруч не було дитини. Але це були тільки секунди, бо вже наступної миті все його єство, здавалось, сахалося цієї думки, сповнюючись лютої, страшної огиди; іноді він дивився здаля на цей тягар, до якого прирекли його сила й могутність сліпого й глумливого Руху, і думав, майже повторюючи вголос із жорстоким, лютим обуренням: "Ні, вона не потрібна мені навіть для цього",— думав так, хоч уже два роки не знав жінки, а востаннє це була вже немолода негритянка, імені якої він не знав і на яку натрапив випадково в день побачень, що дозволялися кожної п'ятої неділі, її чоловіка — а може, коханця —за тиждень чи більше перед тим застрелив наглядач, а вона прийшла на побачення, не знаючи цього.

— — Але з цією, на тартаку, був повний порядок, га? —: сказав гладкий каторжник.

— Так, — сказав високий;

Гладкий заблимав очима.

— Ну, і як воно, добре було?.

— Воно завжди буває добре, — сказав інший каторжник. — Ну? Розповідай далі. Скількох ще ти мав по дорозі назад? Іноді як починає щастити, то жодної не пропустиш, навіть...

Більше в нього нікого не було, сказав високий каторжник. З тартака їм довелося тікати, харчі він зміг купити тільки на наступному причалі. Там він витратив усі зароблені шістнадцять доларів, і вони попливли далі. Ріка ще більше обміліла, це вже було ясно видно, і харчів, куплених на шістнадцять доларів, їм мусило б вистачити до кінця, думав він. Та все ж течія в Ріці була сильніша, ніж він гадав. Це був штат Міссісіпі, і навколо них ріс бавовник; чепіги плуга немов прикипали до його долоней, і він ходив за напруженими, розкаряченими, лискучими крупами мулів: орав землю, хоч тут платили тільки один долар на день. Але це йому допомогло. Він розповів про це: йому знову сказали, що настала субота, і видали гроші, а потім — і про це він розповів: ніч, закурений ліхтар на витоптаній, голій, гладкій, мов срібло, землі, кільце скорчених постатей, напружене шепотіння й вигуки, жалюгідні купки старих, засмальцьованих асигнацій між скорченими коліньми, гральні кості клацають і розсипаються в поросі; це йому допомогло.

— Скільки ти виграв? — спитав другий каторжник.

— Досить, — сказав високий.

— Але скільки?

— Досить, — сказав високий.

Грошей і справді було цілком досить; він віддав їх усі власникові іншого катера (харчі йому тепер уже не були потрібні), сів разом з жінкою в катер, а ялик прив'язав до корми; жінка тримала на руках дитину, а в нього на колінах, під спокійними руками, лежав загорнутий у газету пакунок; каторжник майже одразу впізнав —■ не Віксбург, бо Віксбурга він зроду не бачив,— а міст, під яким місяць і три тижні тому він промчав на клекітливій хвилі з дерев, будинків і дохлих тварин, супроводжуваний громом і блискавками; він тільки раз глянув на міст — без хвилювання, навіть без цікавості,— коли катер пропливав під ним. Але тепер він почав стежити за берегом, за дамбою. Він не знав, як упізнає те місце, але знав, що впізнає, і ось незабаром після полудня ця мить настала, і він сказав власникові катера:

— Тут можна зупинитися. '

— Тут? Ї—— сказав власник катера. — Але ж тут нічого немає!

— Отут і зупиніться, — сказав каторжник.

Вони з жінкою перелізли в ялик, і він почекав, стоячи з вірьовкою в руці, поки катер не загуркотів і не віддалився, завертаючи на ходу; каторжник навіть не дивився йому вслід. Він поклав згорток на дно, узявся за весло, швидко підвів ялик до розлогої верби, узяв згорток і вийшов на берег. Там, не кажучи й слова, зійшов на дамбу, проминувши лінію, залишену найвищим рівнем поводі, сліди недавнього буйства — тепер схил дамби був сухий і пожолоблений, порізаний мілкими порожніми щілинами, схожими на безглузді й улесливі старечі посмішки, пройшов за купку верб, зняв з себе комбінезон, одержаний в Нью-Орлеані, і відкинув геть, навіть не дивлячись, куди він упаде. Потім розгорнув пакунок, дістав інший одяг — знайомий, бажаний, трохи злинялий, заплямований і ношений, але чистий арештантський костюм — надягнув його, повернувся до ялика і взяв у руки весло. Жінка вже чекала його.

Гладкий каторжник дивився на нього, лупаючи очима.

— Отже, ти повернувся, — сказав, він. — Так-так. Решта сиділа, не відриваючи від нього очей, стежачи, як

він акуратно й дбайливо відкушує кінчик сигари, випльовує його, змочує язиком тютюн, щоб той-зробився гладенький і вологий, а тоді дістає з кишені сірника і якусь мить вивчає його, немов для того, щоб упевнитися, що сірник добрий, радше навіть — гідний цієї сигари, а потім проводить його головкою по штанях так само дбайливо, — таким повільним рухом, що здається, сірник не займеться,— потім тримає його, щоб вогник піднявся досить високо і згоріла вся сірка, і лишеї опісля підносить до сигари. Гладкий не зводив з нього под гляду, кліпаючи очима швидко-швидко. —Щ

— І тобі додали ще десять років за втечу. Це жахливо! Можна звикнути до першого строку, який тобі присудили, —. байдуже, який би довгий він не був, хоч сто дев'яносто де-і в'ять років. Але ще десять років! Десять років на додачу!". Коли ти менш за все чекав цього... Ще десять років життя' без товариства, без жінок...

Весь час кліпаючи очима, він дивився просто в обличчя! високому каторжникові. Але високий уже думав про це. Ко-! лись у нього була дівчина, яку він кохав. Тобто він ходив' разом з нею співати до церкви і на пікніки: дівчина була на; рік молодша від нього, коротконога, із стиглими грудьми, со4 ковитими устами й каламутними очима, схожими на ЯГОДИ мускатного винограду; в неї була велика бляшанка з-під 6о4 рошна, наповнена майже по вінця сережками, брошками та| перснями, купленими (чи подарованими їй після відповідний натяків) у дешевих крамничках. Якось він вибовкнув їй свій план, і потім, уже згодом, йому іноді спадало на думку, що якби не вона, він навряд чи спробував би цей план здійснити, але це було скоріше почуття, аніж сформульована думка, адже він і не зумів би її сформулювати; хтозна, якого Аль-Капоне вона бачила в мріях своїм коханим, своїм нареченим і якими снила гангстерськими автомобілями — автомобілями, що мчать на червоне світло, наповнені справжнім коштовним кольоровим камінням і ручними кулеметами. Але всі ці несформульовані думки проносилися у нього в голові вже згодом, коли те життя залишилося позаду. Після третього місяця його ув'язнення вона приїхала на побачення з ним. На ній були сережки й браслет чи якась інша прикраса, яких він ніколи раніше не бачив, і він так і не зрозумів, як саме їй пощастило дістатися сюди, опинитися так далеко від дому. Перші кілька хвилин вона страшенно плакала, та незабаром (він так і не міг пригадати, як вони розлучилися, і коли сталося це знайомство) він побачив її в товаристві одного, з вартових, — вони жваво про щось розмовляли.