Сто років тому вперед - Сторінка 37

— Вона потім...

— ...Утекла! — хором крикнули шестикласники.

— Ви, я бачу, чудово поінформовані, — образилась тренерша. — Боюся, що безвідповідальні настрої захопили й вас.

— Захопили! — закричали діти.

— А куди вона побігла? — спитала ввічливо Катя Михайлова.

— Он там бачите під'їзд у сірому будинку? Я змушена була ганятися за нею по під'їзду, але безрезультатно. Вона там живе?

Та ніхто тренершу не слухав. Шостий клас "Б" біг до під'їзду. І в цей момент із воріт будинку вийшла Аліса й зупинилася на тротуарі.

Шостий клас "Б" оточив її тісним колом.

— Ну, де Коля?

— Ти їх догнала?

— Вони сховалися?

— Не соромся, ми все знаємо. Нам Фіма з Юлькою розповіли.

— Ти їх не догнала?

— Ми знаємо, що ти з майбутнього.

— Ми тобі допоможемо знайти машинку...

Всі говорили зразу, розібрати що-небудь було важко, та Аліса зрозуміла і зраділа.

— Дякую, друзі! — сказала вона.

Всі перебивали одне одного, такий ґвалт зчинився, що шибки задзвеніли в будинках. Крізь шум пробивався срібний голос Лариси:

— Ой, вони, напевно, Колю катують! — її чудові голубі очі були повні сліз.

— Мерщій давайте шукати! — крикнув Боря Мессерер.

Зверху на другому поверсі з'явилося кругле заспане лице. Воно сказало:

— Діти, влаштовуйте свої військові ігри десь в іншому місці. Я тільки зібрався заснути, а ви заходилися кричати про катування й прохідні двори. Соромно!

За ним у кватирку поверхом вище висунулася жінка в бігуді й підтримала заспаного чоловіка:

— Божевільні часи! В наші дні діти не думали про хуліганство, а грали в піжмурки.

— Що ви розумієте! — обурилась Юлька.

Але Катя Михайлова її зупинила:

— Не сперечайся. Ходімо на бульвар. Там улаштуємо нараду.

— Тільки треба комусь залишитися тут, — попередила Аліса. — Вони можуть утекти й забрати Наумова.

— Я залишуся, — вихопився Коля Сулима. — Хто ще?

Другим лишився чергувати Боря Мессерер. Сулима стояв у провулку. Боря пройшов у двір. А решта поспішила на бульвар, аби там вирішити, що робити.

Такої події класові ще не доводилося переживати за останні шість років.

По-перше, нова учениця, супергерла Аліса, виявилася ніякою не супергерлою, а звичайнісінькою дівчинкою з майбутнього.

По-друге, Коля Наумов побував у майбутньому і там такого накоїв, хоч і без злого наміру.

По-третє, Фіма Корольов про це знав і нікому не встиг прохопитися, крім Колі Сулими. А Коля Сулима хотів усе розповісти Алісі, та не встиг.

І, нарешті, десь поряд сидять справжні космічні пірати, а один із них уміє обертатися в різних людей.

Подій більше, ніж досить.

Аліса сіла на лавку так, щоб бачити провулок. Всі інші обступили її.

— Нарада відкривається, — почав Фіма Корольов. — На порядку денному два питання.

— Чому два? Одне, — заперечила Катя Михайлова.

— Ні, два. Перше — як знайти і врятувати Колю Наумова. Друге — як допомогти Алісі вернути мієлофон і відправити її додому.

— Це одне й те ж питання, — втрутилась Юлька.

— Не перебивай! — сказав Фіма Корольов. — Має бути порядок, інакше ми ніколи не домовимося.

— Тебе ніхто не обирав головою! — вигукнула Мила,

— У вирішальні хвилини хтось вайдостойніший повинен узяти владу в свої руки, Тобі, Руткевич, я теж не давав слова. Може, ти заодно з піратами?

— Як тобі не соромної Катя Михайлова поклала руку на плече Милі:

— Ти що, не знаєш Фіму, з його пришелепуватими жартами?

— Це не жарт! — Мила раптом заплакала. — Якби я знала...

— Що сталося? — спитала Аліса.

Адже вона не знала, що Мила провела піратів у школу.

— Я тобі потім розкажу, — пообіцяла Юлька. — Нічого особливого.

Мила відвернулася, щоб ніхто не бачив її сліз. Востаннє вона плакала рік тому, коли практикантка, яка не знала, що Мила кругла відмінниця, поставила їй четвірку за твір.

— Слово надається Алісі Селезньовій, — оголосив Фіма. — Вона нас ознайомить із станом справ у пошуках товариша Наумова. Регламент будемо встановлювати?

— Фімо, не корч дурника! — мовила суворо Катя. — А то я тебе зніму з голови. Говори, Алісо.

— А мені майже нічого сказати. Я бігла за ним до того будинку, але мене спіймала тренерша, і, поки я від неї рятувалася, Коля вбіг у під'їзд. Веселун У — за ним.

— Хто? — не зрозумів Коля Садовський.

— Веселун У звати товстого пірата, — пояснила Юлька Грибкова.

— Крис — це другий пірат, який Аллу вдавав, — побіг у двір.

— А під'їзд прохідний? — спитала Катя Михайлова.

— Так, прохідний.

— Все ясно, — сказав Фіма. — Він хотів перехопити Колю на виході.

— Але не перехопив, — мовила Аліса. — У дворі сидів юнак і читав книжку. Він мені сказав, що ніхто мимо не пробігав...

— А раптом це був не юнак, а перевдягнений Крис? — втрутилась Юлька. — Раптом він тебе обманув, а тим часом Веселун У побіг за Наумовим?

Аліса подумала трохи й відповіла:

— Ні, це був справжній юнак. Я з ним довго розмовляла. До того ж вони не могли пробігти в подальший двір. Там було двадцять бабусь і мам.

— Ясно, — сказав Фіма Корольов. — Маємо робочу гіпотезу: пірати, напевно, сховалися в тому будинку, на горищі.

— Чому на горищі? — здивувалася Катя Михайлова. — У під'їзді принаймні двадцять квартир. А якщо вони одну з них зайняли?

— Почнемо з горища. У мене передчуття, що вони там. А передчуття мене ніколи не обманюють, — наполягав Фіма Корольов.

— Авжеж, — з'єхидничала Юлька. — Ще б пак! Пам'ятаєш, як позавчора у тебе було передчуття, що тебе з географії не спитають?

— Грибкова, — суворо мовив Фіма Корольов, — вийди на ріг провулка. Звідти тобі буде видно Сулиму. Спитай у нього на мигах, чи все гаразд.

— Сам сходи, — буркнула Юлька. — Тобі ближче.

— Підкоряюся грубому насильству, — сказав Фіма, побіг до огорожі бульвару і махнув рукою, відразу ж повернувся й доповів: — На горизонті все чисто.

— Я так переживаю, дівчатка! — озвалась красуня Лариса. — Я помру від страху. Краще б я залишилася в класі.

— Ну й іди додому, — кинув Фіма. — Від тебе все одно ніякого толку.

— Фімо, це останнє попередження, — втрутилася Катя Михайлова. — Якщо ти не перестанеш хамити, ми тебе звільнимо!

— Звільнимо, — підтвердили інші.

— Я не так хотіла сказати, — поскаржилась Лариса. — Я хотіла сказати, що в мене від переживань прорізається апетит. Я навіть на контрольних завжди голодна.

— У мене десь шоколадка була, — мовила Юлька і відкрила свій портфель.

— Гаразд, друзі, — знову підвівся Фіма, — давайте ваші конкретні пропозиції.

— Які можуть бути пропозиції? — здивувався Коля Садовський. — Треба йти в той під'їзд. Це й їжакові ясно.

— Є пропозиція йти у той під'їзд, від квартири до квартири. Коли що-небудь підозріле, ми беремо квартиру на замітку, — сказав Фіма. — Але починаємо з горища.

— Тільки я на горище не полізу, — запротестувала Лариса. — Там можуть бути щури або таргани. І я помру.

— Гаразд, від горища ти звільняєшся. Сидітимеш унизу на лавочці. Всі встають?

— Стривайте, — зупинила Мила Руткевич. Вона вже заспокоїлася й опанувала себе. — Фіма казав, що мієлофо" лежить у Колі Наумова дома. В ящику під столом. Так?

— Так. Він сам мені показував.

— А раптом Коля зізнається? Пірати підуть до нього додому і знайдуть апарат. Це ж буде жахливо!

— Геть жахливо, — сказала Аліса, яка до цього майже не втручалася в розмову. — Тоді всі наші труди пропадуть марно.

— Він ніколи не зізнається. Навіть під страшними тортурами, — запевнив Фіма Корольов. — Він мій пруг, я його знаю, як себе.

— "Себе, себе"! — перекривила Мила, сповнена презирства до Фіми. — Тебе й катувати не треба. Поглянути на тебе суворо — ти в усьому й зізнаєшся.

— Ми всі знаємо, що Коля не боягуз, — мовила Катя Михайлова. — Але ж пірати можуть його обманути,

— Як?

— Як? Крис обернеться на його матір і скаже: "Колю, віддай машину". Коля й послухається.

— Ой, який жах! — вигукнула Лариса.

— Що він, ідіот, чи що? — сказав Фіма, але не так упевнено, як досі.

— Отже, хтось зараз іде до Колі Наумова додому і бере там мієлофон, — докинула Мила Руткевич. — І я гадаю, що найкраще піти Алісі з Фімою. Аліса відрізнить свій апарат, а Фіма може сказати батькам, що вони прийшли на прохання Колі.

— А коли ми знайдемо апарат, — спитав Фіма, — що тоді робити?

Всі замовкли. Дивилися на Алісу.

Аліса не зрозуміла, чому на неї дивляться. Тоді Мила Руткевич пояснила:

— Ми розуміємо, що Алісі треба повертатися додому. І якнайскоріше. Тільки-но знайдете машинку, нехай Аліса йде в ту квартиру, де машина часу. Фіма їй покаже.

— А вона без ключа не потрапить...

— Придумаєш що-небудь, аби Колина мама його віддала, — сказала Катя Михайлова. — Ти ж метикуватий. Віддай раз у житті свій талант на користь народу. Проведеш Алісу — і негайно назад...

Юлька відчула, як у неї перехопило дихання. Як же так, одразу... Юлька хотіла сказати, що треба б зайти до Грибкових, попрощатися, а то Марія Михайлівна переживатиме...

Лариса простягла руку й сказала:

— До побачення, Алісо. Дуже приємно було познайомитися.

І тоді Аліса заговорила злим голосом:

— Ви що, всі з глузду з'їхали, чи що? Ви хочете, щоб я втекла до себе, а ви без мене Колю виручати будете? Ви що ж, мене за людину не маєте? Гадаєте, що я схоплю мієлофон і втечу, прощавайте? Отже, вам можна всі справи кинути й бігти мені на допомогу, а я паршива егоїстка?

В Аліси навіть сльози з'явились на очах. Хоч вона, звичайно, не плакала...

У Юльки з серця спав камінь. Вона так боялася, що Аліса послухає розумну Руткевич і піде назовсім... хоч вона, Юлька, звісно, й слова б не сказала.

Всі мовчали. Стало ніяково, наче вони запропонували Алісі щось недобре. Хоча, якщо подумати, Мила міркувала слушно. З розумної точки зору.

Першою заговорила Катя Михайлова:

— Аліса має рацію. Якщо вона стільки часу цю машину шукала, можна й зачекати. А Аліса нам потрібна. Вона як спортсменка може забратися, куди ніхто з нас не зможе. І вона цих піратів добре знає. Їх же теж, мабуть, не варто тут лишати.

— Ой, не варто! — озвалася Лариса. — Ой, не варто! А я вже хотіла з Алісою прощатися...

Юлька глибоко зітхнула й побачила, що в неї розкритий портфель. Навіщо ж вона його розкрила? Ну звісно, вона ж хотіла пошукати шоколадку для цієї ненажери Лариси. Юлька запустила руку в портфель і замість шоколадки намацала важкий згорток.

— Що це таке? — спитала вона, витягаючи його.

Згорток був об'ємистий, ніби в нього було загорнуто буханець хліба.