Сторожовий птах

Коли Гелсен увійшов, інші виробники сторожових птахів уже зібралися. Крім нього, їх було шестеро, а приміщення заповняв синій дим дорогих сигар.

— Привіт, Чарлі! — вигукнув один із них, побачивши його.

Інші теж відірвалися від розмови — рівно настільки, щоб недбало кивнути йому або привітатись. Як виробник сторожових птахів Гелсен був одним з учасників програми "Виробництво заради спасіння"; він згадав про це з кривою усмішкою. Дуже вишукане товариство. Якщо бажаєш рятувати людство, треба виграти конкурс і отримати сертифікований державний контракт.

— Представник уряду ще не прийшов, — сказав Гелсенові один із присутніх. — Він буде за хвилину.

— Нам дають зелену вулицю, — сказав інший.

— Чудово.

Гелсен сів ближче до дверей і оглянув кімнату. Це було схоже на урочисте засідання або зліт скаутів. Шестеро чоловіків, які тут зібралися, цілком компенсували відсутність інших своєю товщиною та вагою. Президент "Саутерн Консолідейтед" на весь голос просторікував про нечувану витривалість сторожового птаха.

Два президенти компаній, які його слухали, широко посміхалися й кивали; один із них намагався вставити зауваження про результати випробувань, які виявили неабияку кмітливість сторожового птаха, інший говорив щось про нові акумулятори.

Інші троє зібралися окремо й, схоже, теж нахвалювали сторожових птахів.

Гелсен зауважив, що всі вони були дуже поважні, трималися прямо, як і личить рятівникам людства. Це не видалося йому смішним. Кілька днів тому він і сам почувався рятівником. Таким собі втіленням святості, з черевцем і лисиною на голові.

Він зітхнув і закурив сигарету. На початку проекту Гелсен був таким самим ентузіастом, як і інші. Він згадав, як сказав тоді Макінтайру, своєму головному інженерові: "Починається нова епоха, Мак. Сторожовий птах вирішує все". І Макінтайр, який також був палким прихильником ідеї застосування сторожових птахів, зосереджено кивав.

Яким геніальним все тоді здавалося! Ось воно просте й надійне рішення однієї з найбільших проблем людства, втілене в кількох кілограмах нержавіючого металу, кристалів та пластмаси.

Можливо, саме тому тепер Гелсена здолали сумніви. Навряд чи людські проблеми вирішуються так легко й просто. Десь повинна бути якась хиба.

Зрештою, вбивство — проблема стара як світ, а сторожовий птах — над сучасне рішення.

— Добродії...

Усі так захопилися розмовою, що ніхто й не помітив, як увійшов представник уряду. Одразу запанувала тиша.

— Добродії, — повторив він, — президент за згодою Конгресу підписав указ про створення в кожному великому й малому місті підрозділів сторожових птахів.

Зала вибухнула оплесками. "Отже, їм, нарешті, було надано шанс врятувати світ, — подумав Гелсен і заклопотано запитав себе: — Що ж тут не так?"

Він уважно слухав представника, який викладав урядову схему розподілу. Країну передбачалося поділити на сім областей, кожну з яких обслуговуватиме й забезпечуватиме один виробник. Це, звісно, означало монополію, але монополію необхідну. Подібно до телефонних мереж, таке рішення відповідало інтересам суспільства. У службі сторожових птахів конкуренція недоцільна. Сторожові птахи служать всім і кожному.

— Президент сподівається, — продовжував представник, — що вся система сторожових птахів буде розгорнута в найкоротший можливий термін. Вам буде надано найвищий пріоритет у постачанні стратегічних металів, робочої сили тощо.

— З нашого боку, — промовив президент "Саутерн Консолідейтед", — ми сподіваємося доставити першу групу сторожових птахів протягом тижня. Виробництво вже налагоджене.

Інші також були практично готові. Підприємства уже давно підготовлені до розгортання масового виробництва сторожових птахів. Остаточні стандарти пристрою погоджені, не вистачало лише останнього слова президента.

— Чудово, — зауважив представник. — Якщо так, я гадаю, ми можемо... Є запитання?

— Так, сер, — сказав Гелсен. — Я хотів би знати, ми випускатимемо нинішню модель?

— Звісно, сказав представник, — вона найдосконаліша.

— У мене є заперечення.

Гелсен підвівся. Колеги пронизували його гнівними поглядами. Він, очевидно, намагався відстрочити настання Золотої Доби.

— У чому воно полягає? — запитав представник.

— Насамперед хочу сказати, що я на сто відсотків за впровадження машини, здатної припинити вбивства. У ній уже давно назріла потреба. Я заперечую лише проти встановлення на сторожових птахах системи самонавчання. По суті, це означає оживити машину, надати їй своєрідної самосвідомості. Цього я схвалити не можу.

— Але ж, містере Гелсен, ви самі запевняли, що без такої системи сторожовий птах буде недостатньо ефективним. За оцінками, тоді птахи зможуть запобігати лише сімдесяти відсоткам убивств.

— Я знаю, — промовив Гелсен. Йому було страшенно незручно, але він уперто доводив своє. — Я вважаю, що довіряти машині рішення, які мають ухвалювати люди, може виявитися небезпечно з морального погляду.

— Та годі вам, Гелсене, — сказав один із бізнесменів. — Немає ніякої небезпеки. Сторожовий птах лише реалізовуватиме рішення, які ухвалювали чесні люди з незапам'ятних часів.

— Гадаю, ви маєте рацію, — погодився представник президента. — Але я можу зрозуміти почуття містера Гелсена. Прикро, що ми змушені довіряти машині проблему, яку мають вирішувати люди. Ще сумніше, що дотримуватися наших закони нам доводиться з допомогою машин. Але не забувайте, містере Гелсен, у нас немає іншого способу зупинити вбивцю раніше, ніж він скоїть злочин. Якщо ми з філософських міркувань обмежимо ефективність сторожових птахів, це буде несправедливо стосовно багатьох безневинних жертв, які щороку гинуть від руки вбивці. Ви не згодні?

— У принципі, згоден, — похмуро сказав Гелсен.

Він і сам говорив собі це тисячу разів, але на душі було неспокійно. Треба поговорити про це з Макінтайром. Зустріч закінчилася, і його вразила несподівана думка. Він посміхнувся. Кумедно, безліч поліцейських залишаться без роботи!

— Як вам таке? — роздратовано промовив офіцер Селтрикс. — П'ятнадцять років у відділі вбивств, і от, будь ласка, мене замінюють машиною. — Він витер величезною червоною долонею чоло й схилився на стіл капітана. — Чудеса науки!

Двоє полісменів, колишніх співробітників відділу вбивств, похмуро кивнули.

— Не хвилюйся, — сказав капітан. — Ми знайдемо тобі місце у відділі крадіжок, Селтриксе. Тобі сподобається.

— Я не розумію, — жалібно промовив Селтрикс. —Якась паршива бляшанка буде розкривати всі злочини?

— Не зовсім так, — зауважив капітан. — Вважають, що сторожові птахи запобігатимуть злочинам до того, як їх буде скоєно.

— Тоді який же це злочин? — заперечив один із поліцейських.

— Не можна ж покарати людину за вбивство, якщо вона нікого не вбила, хіба не так?

— У тому й суть, — сказав капітан. — Вважають, що сторожовий птах зупинить людину, поки вона ще не скоїла вбивства.

— Отже, ніхто нікого не заарештовуватиме? — запитав Селтрикс.

— Я не знаю, як вони даватимуть цьому раду, — зізнався капітан.

Помовчали. Капітан позіхнув і почав вивчати свій годинник.

— Одного не розумію, — сказав Селтрикс, усе ще схиляючись над столом капітана. — Як вони це провернули? Звідки це почалося, капітане?

Капітан допитливо глянув на нього, чи не насміхається, бува. Зрештою, газети вже кілька місяців сурмлять про цих сторожових птахів. Але згадав, що Селтрикс, як і його хлопці, в газетах читає лише новини спорту.

— Гаразд, — промовив капітан, пригадуючи, що він читав у недільних додатках, — ці вчені — криміналісти. Вони вивчали вбивць, хотіли дізнатися, що в них негаразд. І виявили, що їхній мозок випромінює інакшу хвилю, ніж мозок інших людей, і його органи теж діють якось по-особливому. Усе це відбувається саме тоді, коли він готується скоїти злочин. Тож ці вчені сконструювали спеціальну машину, яка вловлює ці мозкові хвилі й у ній запалюється червона лампочка.

— Науковці, — зневажливо промовив Селтрикс.

— Отож спорудили вони цю машину, а що з нею робити, не знають. Вона величезна, з місця не зрушиш, а вбивці біля неї ходять не так часто. Тоді вони виготовили менші пристрої і випробували в кількох поліцейських відділках, здається, один і в нашому штаті. Але користі з них все одно було мало. Вчасно встигнути на місце злочину не вдавалося. Тож змайстрували сторожових птахів.

— Та хіба ж вони зупинять убивць, — недовірливо промовив один поліцейський.

— Звісно, зупинять. Я читав результати випробувань. Ці птахи чують злочинця раніше, ніж він встигне скоїти вбивство. Налітають на нього, б'ють струмом або чимось іншим, і він уже нічого не може.

— То що, капітане, відділ убивств ви закриваєте? —запитав Селтрикс.

— Ні. Залишимо основний кістяк, поки не переконаємося, що ці птахи роблять свою справу.

— Ха, кістяк. Насмішив, — сказав Селтрикс.

— Зрозуміло, залишимо, — повторив капітан. —У будь-якому разі кілька людей знадобиться. Схоже, ці птахи можуть зупинити не всякого вбивцю.

— Як це?

— Мозок деяких убивць не випромінює таких хвиль, — пояснив капітан, силкуючись пригадати, що писали в одній статті. — А може, у них органи працюють інакше чи ще щось.

— А кого вони не можуть виявити? — з професійною серйозністю поцікавився Селтрикс.

— Не знаю. Але я чув, що ці кляті птахи влаштовані так, що скоро дадуть раду всім убивцям.

— Як це?

— Вони здатні навчатися. Я маю на увазі птахів. Точно як люди.

— Жартуєте?

— Зовсім ні.

-Гаразд, — сказав Селтрикс, ~ але свій пугач я триматиму напоготові. Про всяк випадок. Хіба можна довіряти цим науковцям.

— Це точно.

— Птахів якихось вигадали! — Селтрикс презирливо пирхнув.

Сторожовий птах кружляв над містом, повільно описуючи плавну дугу. Його алюмінієвий корпус виблискував у променях ранкового сонця, на нерухомих крилах грали вогники. Птах нечутно висів у повітрі.

Усі його органи чуття працювали на повну потужність. Вбудовані механізми підказували птахові його місцезнаходження, спрямовуючи політ уздовж плавної траєкторії спостереження й пошуку. Його очі й вуха діяли як одне ціле: вишукували й стежили.

Раптом щось сталося! Електронні органи чуття зафіксували сигнал від датчиків. Кореляційний центр проаналізував і порівняв з електричними та хімічними даними, закладеними у файлах пам'яті. Спрацювало реле.

Сторожовий птах по спіралі попрямував у точку на землі, звідки долинав дедалі сильніший сигнал.