Сторожовий птах - Сторінка 4

- Роберт Шеклі -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Рівновага у природі летить до біса.

-Швидко — це м'яко сказано. Треба щось робити тут і зараз. — Гелсен закурив сигарету, тридцять п'яту за цей день. — Принаймні я можу заявити: "А я ж вам казав!" Та втіхи з того мало. Я винний не менше, ніж решта дурнів-машинофілів.

Макінтайр не слухав. Він думав про сторожових птахів.

— Це схоже на засилля кроликів у Австралії.

— Повсюди росте смертність, — сказав Гелсен. — Голод. Повені. Не можна спилювати дерева. Лікарі не можуть... Що ти казав про Австралію?

— Кролики, — повторив Макінтайр. — в Австралії їх зараз майже не залишилося.

— Чому? Як їх винищили?

— Вивели якийсь мікроб, що вражає лише кроликів. Гадаю, його переносять комарі...

— Дій, — сказав Гелсен. — Вигадай що-небудь. Терміново порадьтесь з інженерами інших концернів. Якнайшвидше. Може, усі разом щось і вигадаєте.

— Гаразд, — сказав Макінтайр. Він схопив аркуш паперу, що був під рукою, і сів до телефону.

— Ну, що я казав? — промовив офіцер Селтрикс, з усмішкою дивлячись на капітана. — Казав я вам, що всі вчені — психи?

— Я, здається, й не заперечував, — зауважив капітан.

— Так, але ви таки сумнівалися.

— Тепер не сумніваюсь. Можеш іти. У тебе повно роботи.

— Знаю. — Селтрикс дістав револьвер, перевірив, чи він у порядку, і знову поклав у кобуру. — Всі наші хлопці повернулися, капітане?

— Всі? — Капітан криво усміхнувся. — У нашому відділі тепер у півтора раза більше людей. Такої кількості вбивств ще ніколи не було.

— Звісно, — сказав Селтрикс. — Сторожовим птахам ніколи, вони рятують вантажівки і не дають павукам полювати на мух.

Він попрямував до виходу, але зупинився й на прощання промовив:

— Запам'ятайте моє слово, капітане, усі машини — безнадійні дурні.

Капітан кивнув.

Тисячі сторожових птахів намагалися перешкодити мільйонам убивств — безнадійна справа! Але сторожові птахи не знали, що таке надія. Позбавлені свідомості, вони не раділи успіхам і не впадали у розпач у разі невдачі. Вони терпляче робили свою справу, реагуючи на кожний отриманий сигнал.

Вони не встигали всюди, але в цьому й не було потреби. Люди швидко зрозуміли, що може не сподобатися сторожовим птахам, і намагалися нічого подібного не робити. Це було небезпечно. Птахи надто швидкі й чутливі — вони миттєво прибували на місце.

Зараз вони діяли рішучіше, ніж спочатку. У їхній первинній програмі було зазначено: якщо інші засоби не допомагають, убивцю треба знищити.

Навіщо церемонитись з убивцею?

Це обернулося несподіваним чином. Сторожові птахи виявили, що за час їхньої роботи кількість убивств і насильницьких злочинів стала збільшуватися в геометричній прогресії. Це було, правда, тією мірою, якою їхнє означення вбивства безперервно розширювалося, охоплюючи дедалі ширше коло явищ. Але для сторожових птахів таке зростання означало лише те, що колишні методи виявилися не досить ефективними. Проста логіка: якщо не діє спосіб А, спробуй спосіб В. Сторожові птахи почали вражати на смерть.

Чиказькі бійні закрилися, худоба у хлівах мерла з голоду, тому що фермери на Середньому Заході не могли косити траву й збирати врожай.

Ніхто ніколи не пояснював сторожовим птахам, що все життя на Землі спирається на строго збалансовану систему вбивств.

Голодна смерть сторожових птахів не хвилювала, адже вона не залежала від їхніх дій.

їх цікавили лише зумисні дії.

Мисливці сиділи вдома, поглядаючи на срібні цятки, що кружляли у небі; їм понад усе хотілося збити їх влучними пострілами! Але стріляти не намагалися. Сторожові птахи миттю реагували на наміри потенційного вбивці й карали їх.

Біля берегів Сан-Педро і Глочестера марно погойдувалися біля причалів рибальські човни. Адже риби — живі істоти.

Фермери обурювалися, сипали прокльонами й умирали, марно намагаючись зібрати врожай. Рослини — живі, їх треба захищати, а картопля, з погляду сторожових птахів, така сама жива істота, як і інші. Загибель польової рослини рівноцінна вбивству президента.

З погляду сторожових птахів.

Певна річ, деякі машини теж живі. Адже самі сторожові птахи — також машини, але вони живі.

Не доведи Господи, вам погано обійтися зі своїм радіоприймачем. Вимкнути його означає вбити. Його голос стихає, червоні лампи гаснуть, і він стає холодним.

Сторожові птахи намагалися охороняти й інших підопічних. Вовків карали за спробу вбивства кроликів. Кроликів знищували за спробу гризти зелень. Плющ спалювали за те, що він намагається задушити дерева.

Метелика було покарано за те, що він хотів образити троянду.

Але за всіма злочинами простежити не вдавалося —сторожових птахів не вистачало. Навіть мільярд не впорався б із непомірним завданням, а їх були лише тисячі.

У результаті над країною ширяла смертоносна сила, десять тисяч ірраціональних блискавок, що безглуздо й сліпо вражають свої жертви тисячу разів на день.

Блискавки, що передчувають кожний твій крок і карають за твої наміри.

— Прошу вас, панове! — благально вигукнув представник президента. — Не можна гаяти часу.

Семеро підприємців разом замовкли.

— Поки нашу нараду офіційно не відкрито, я хотів би зробити заяву, — сказав президент компанії "Монро". —Ми не вважаємо себе відповідальними за теперішній катастрофічний стан справ. Цей проект запропонував уряд, тож він і повинен нести всю відповідальність, моральну й фінансову.

Гелсен знизав плечима. Важко повірити, що лише кілька тижнів тому ці самі люди прагнули слави рятівників світу. Тепер, коли з порятунком не склалося, вони хочуть лише одного: уникнути відповідальності!

— Хочу вас запевнити, про це можете не турбуватись, — сказав представник. — Нам треба поспішати. Ваші інженери добре попрацювали. Я пишаюся вашою готовністю співпрацювати й допомагати в скрутні часи. Вам надаються усі права й повноваження щодо впровадження наміченого плану.

— Хвилинку! — сказав Гелсен.

— Немає часу!

— Цей план не годиться.

— Ви гадаєте, він не спрацює?

— Звісно, спрацює, але, боюсь, ліки виявляться гіршими, ніж хвороба.

Виробники дивилися на Гелсена так, ніби хотіли його задушити на місці. Але він не здавався.

— Невже ми нічому не навчилися? — сказав він. —Невже ви не розумієте, що людство повинно навчитися саме вирішувати свої проблеми, а не доручати це машинам.

— Містере Гелсен, — перервав його президент компанії "Монро", — я б з радістю послухав ваші філософські міркування, але на жаль, людей убивають, врожай гине. У деяких районах країни почався голод. Зі сторожовими птахами треба покінчити і негайно!

— З убивствами теж треба покінчити. Пам'ятаєте, як усі ми з цим погодилися. Але спосіб вибрали негодящий!

— Що ви пропонуєте? — запитав представник президента.

Гелсен глибоко вдихнув, зібрав усю свою мужність і промовив:

— Почекаємо, поки сторожові птахи самі вийдуть з ладу.

Відповіддю йому став вибух обурення. Представник уряду ледве його вгамував.

— Нехай ця історія буде нам уроком, — наполягав Гелсен. — Ми повинні визнати, що помилялися, намагаючись вирішувати проблеми людства механічними засобами.

Почнімо спочатку. Машини потрібні, безперечно, але не в ролі суддів, вчителів та наставників.

— Це просто смішно, — сухо сказав представник. — Ви перевтомилися, містере Гелсен. Спробуйте опанувати себе. — Він відкашлявся. — Згідно з розпорядженням президента вам усім доручено реалізувати запропонований вами план. — Він пронизливо поглянув на Гелсена. — Відмова прирівнюється до державної зради.

— Я зроблю все, що в моїх силах, — сказав Гелсен.

— Гаразд. За тиждень складальні конвеєри мають видати продукцію.

Гелсен вийшов на вулицю. Його знову мучили сумніви. Чи мав він рацію? Може, в нього надто бурхлива уява? І, звісно, він не зумів докладно пояснити, що його тривожить.

А сам він це розуміє?

Гелсен тихо вилаявся. Чому він ніколи не буває хоч у чому-небудь впевнений? Чи є якісь цінності, на які можна було б спертися?

Він поквапився до аеропорту, треба швидше на завод...

Тепер сторожовий птах діяв не так стрімко й точно. Від неперервної роботи багато делікатних елементів його механізму спрацювалися й розрегулювалися. Але він мужньо відгукнувся на новий сигнал.

Павук напав на муху. Сторожовий птах кинувся на допомогу.

Одночасно він відчув щось вгорі над собою. Сторожовий птах повернув назустріч.

Почувся тріск, по крилу сторожового птаха ковзнув електричний розряд. Він відповів гнівним ударом, але нападник збільшив швидкість і ухилився, завдаючи нового нищівного удару.

Сторожовий птах упав, але встиг надіслати повідомлення побратимам. Терміново! Нова небезпека для життя живих організмів небезпечніша від усіх, знаних раніше!

Сторожові птахи по всій країні прийняли повідомлення, їхній мозок запрацював, шукаючи відповіді.

— Отже, шефе, сьогодні збили п'ятдесят штук, — сказав Макінтайр, заходячи до кабінету Гелсена.

— Добре, — відгукнувся Гелсен, не підводячи очей.

— Не надто добре. — Інженер опустився на стілець. —Господи, як я втомився! Учора збили сімдесят два.

— Знаю, — сказав Гелсен.

На його столі лежали кілька десятків позовів, які він у розпачі пересилав урядові.

-Думаю, вони незабаром надолужать, — впевнено пообіцяв Макінтайр. — Ці Яструби чудово пристосовані до полювання на сторожових птахів. Вони сильніші, моторніші й краще захищені. Швидко ми налагодили їхнє виробництво, авжеж?

— Так...

— Але й сторожові птахи теж не дурні, — додав Макінтайр. — Вони вчаться знаходити укриття. Хитрять, вивертаються, випробовують фігури вищого пілотажу. Кожний збитий птах встигає щось підказати іншим.

Гелсен мовчав.

— Але все, що вміють сторожові птахи, Яструби роблять ще краще, — вів далі Макінтайр. — У них вмонтовано спеціальні системи самонавчання полюванню. Вони гнучкіші, ніж сторожові птахи, і вчаться швидше.

Гелсен хмуро підвівся, потягнувся й підійшов до вікна. Небо було порожнє. Гелсен подивився у вікно й раптом зрозумів: з ваганнями покінчено. Правильне чи ні, але рішення прийнято.

— Послухайте, — запитав він, усе ще вдивляючись у небо, — а на кого полюватимуть Яструби, коли переб'ють усіх сторожових птахів?

— Тобто як? — розгубився Макінтайр. — Н-ну... так, адже...

— Ви б краще заради безпеки сконструювали що-небудь для полювання на Яструбів. Про всяк випадок.

— Ви гадаєте...

— Я знаю одне: Яструб — механізм самокерований.