Сторожовий птах - Сторінка 3

З їхніми системами самонавчання вони цілком могли витлумачити забій худоби як убивство.

— Повідомте заготівельників, нехай впровадять механізацію, — сказав Гелсен. — Мені завжди не подобалося, що тварин забивають вручну.

— Гаразд, — сказав Макінтайр. Він скривив губи, знизав плечима й вийшов.

Гелсен зупинився біля столу й замислився. Отже, сторожовий птах не бачить різниці між убивцею і людиною, яка просто виконує свою роботу. Для нього убивство — це завжди убивство. Жодних винятків. Він насупився. Схоже, системи самонавчання доведеться доопрацювати.

А втім, не надто серйозно. Просто треба підвищити їхню вибірковість.

Він знову сів за стіл і заглибився у папери, намагаючись відігнати давні побоювання.

Злочинця прив'язали до стільця й закріпили до ніг електроди.

— О-о, — простогнав він, майже не усвідомлюючи, що з ним роблять.

На поголену голову вдягнули шолом, затягли останні ремені. Він усе ще неголосно стогнав.

І раптом до кімнати влетів сторожовий птах. Звідки він узявся, ніхто не зрозумів. В'язниці великі, стіни їхні міцні, на всіх дверях замки й засуви, але сторожовий птах сюди проник... Щоб запобігти вбивству.

— Заберіть це звідси! — вигукнув начальник в'язниці й потягнувся до кнопки. Сторожовий птах збив його з ніг.

— Припини! — крикнув один із вартових. Він хотів сам натиснути кнопку й упав на підлогу поруч із начальником в'язниці.

— Це ж не вбивство, дурню! — вигукнув інший вартовий і підняв револьвер, цілячись у блискучого металевого птаха, що кружляв під стелею.

Сторожовий птах виявився моторнішим, і вартового відкинуло до стіни.

У приміщені стало тихо. Трохи згодом людина в шоломі захихикала й знову замовкла.

Сторожовий птах, повільно змахуючи крилами, кружляв під стелею. Він був напоготові.

Убивство треба відвернути за всяку ціну!

Нові дані миттєво передалися усім сторожовим птахам. Ніким не контрольовані, незалежні, тисячі сторожових птахів сприйняли ці дані й почали діяти відповідно.

Не допускати, щоб одна жива істота руйнувала інший живий організм, завдавала йому пошкоджень або жорстоко поводилася з ним з метою припинення його життєдіяльності.

Додатковий перелік дій, яким слід запобігати.

— Но, пішла, окаянна! — вигукнув фермер Олістер і ляснув батогом.

Кінь став дибки, рвонув убік, візок задеренчав і з'їхав з дороги.

— Пішла, сволото! Но!

Олістер знову замахнувся. Але батіг так і не опустився на спину коня. Пильний сторожовий птах відчув насильство й скинув фермера на землю.

Живий організм? Що це таке? Сторожові птахи збирали нові й нові дані, означення розширювались, ставали докладнішими. Роботи, звісно, побільшало.

Поміж стовбурами дерев ледь виднівся олень. Мисливець підняв рушницю й ретельно прицілився.

Вистрелити він не встиг.

Вільною рукою Гелсен витер піт із чола.

— Гаразд, — сказав він у слухавку.

Ще кілька хвилин Гелсен вислуховував потік лайки з іншого кінця лінії, потім повільно опустив слухавку на важіль.

— Що там знову? — спитав Макінтайр.

Він був неголений, краватка розв'язалася, комір сорочки розстебнутий.

— Ще один рибалка, — сказав Гелсен. — Сторожові птахи не дають йому ловити рибу, його родина голодує. Він хоче знати, що ми збираємося з цим робити.

— Це вже скільки сотень випадків?

— Не знаю. Сьогоднішню пошту я ще не переглядав.

— Я вже зрозумів, де ми помилилися, — похмуро промовив Макінтайр.

У нього був вигляд людини, яка точно з'ясувала, яким чином вона підірвала земну кулю... але надто пізно.

— Слухаю.

— Усі ми сходилися на тому, що прагнемо припинити будь-які вбивства. Ми гадали, що сторожові птахи мислитимуть так само, як і ми. А треба було точно окреслити всі умови.

-Наскільки я розумію, нам самим треба було докладно розібратися, що таке вбивство і чому його скоюють, а вже тоді, точно окреслювати будь-які умови. Але якби ми в цьому розібралися, то сторожові птахи були б нам непотрібні.

— Не впевнений. Гадаю, їм просто потрібно було пояснити, що деякі речі, схожі на вбивство, насправді ним не є.

— А все ж чому вони заважають рибалкам? — запитав Гелсен.

А чому ні? Риби й звірі — живі організми. Просто ми не вважаємо, що убивати їх — це вбивство.

Задзвонив телефон. Гелсен поглянув на нього й рвучко натиснув кнопку селектора.

— Я ж сказав — більше ніяких дзвінків. Мене немає. Ні для кого.

— Це Вашингтон, — відповів секретар. — Мені здалося...

— Вибачте. — Гелсен зняв трубку. — Так. Дуже прикро, що й казати... Он як? Гаразд, звісно, я дам розпорядження.

Він поклав слухавку.

— Коротко і ясно, — сказав він Макінтайру. — Нам пропонують тимчасово їх вимкнути.

— Це не так просто, — заперечив Макінтайр. — Сторожові птахи діють незалежно, централізованого контролю над ними немає. Раз на тиждень вони прилітають на техогляд. Тоді й доведеться їх по одному вимикати.

— Гаразд, так і зробимо. Монро на узбережжі вже вимкнув приблизно чверть усіх своїх птахів.

-Сподіваюсь, я зможу поставити в них обмежуючий контур, — сказав Макінтайр.

— Чудово. Я щасливий, — похмуро відповів Гелсен.

Сторожові птахи вчилися дуже швидко, поширюючи й поглиблюючи власні знання. Абстрактні поняття, спочатку окреслені доволі широко, узагальнювалися, використовувалися як керівництво до дії й знову узагальнювалися.

Запобігти вбивству.

Метал і електрони міркують логічно, але не так, як

люди.

Живий організм? Будь-який живий організм? І сторожові птахи почали захищати все живе на планеті.

Муха із дзижчанням влетіла до кімнати й сіла на стіл, зачекала хвилину й перелетіла на підвіконня.

Старий підкрався до неї, замахнувся згорнутою в трубку газетою.

Убивця!

Сторожовий птах кинувся вниз і в останню мить врятував муху.

Старий ще хвилину корчився на підлозі, потім

завмер.

Його вдарило зовсім трохи, але для слабкого, зношеного серця вистачило й цього.

Проте його жертва врятована — це головне. Рятуй жертву, а агресор нехай одержить те, на що заслуговує.

— Чому їх не вимикають?! — гнівно запитав Гелсен. Помічник інженера з техогляду вказав рукою в куток

ремонтної майстерні. Там на підлозі лежав старший інженер, який ще не оговтався від удару.

— Він намагався вимкнути одну з них, — пояснив помічник, ледь стримуючи тремтіння.

— Це смішно. У них немає почуття самозбереження.

— То вимикайте їх самі. До того ж вони, напевно, більше й не прилітатимуть.

Що могло статися? Гелсен почав розуміти що до чого. Сторожові птахи ще не визначили точно, чим відрізняється жива істота від неживої. Коли на заводі "Монро" деяких із них вимкнули, решта, очевидно, зробила з цього певні висновки.

Імовірно, що вони дійшли висновку про те, що й самі —живі істоти.

Ніхто ніколи не казав їм протилежного. До того ж у багатьох аспектах вони діють як живі організми.

Гелсена охопили колишні страхи. Він здригнувся й поспішно вийшов з ремонтної майстерні. Треба швидше відшукати Макінтайра!

Сестра подала хірургові тампон.

— Скальпель!

Вона поклала йому в руку скальпель. Він зробив перший розріз і раптом помітив сторонній об'єкт.

— Хто впустив сюди цю штуку?

— Не знаю, — відгукнулася сестра, її голос через марлеву пов'язку пролунав глухо.

— Заберіть її звідси.

Сестра замахала руками на блискучу крилату машину, але та кружляла в неї над головою.

Хірург продовжував робити розріз, але це вдавалося йому недовго.

Металевий птах відігнав його вбік і насторожено спостерігав, охороняючи пацієнта.

— Зателефонуйте на фабрику! — скомандував хірург. —Нехай вони її вимкнуть.

Сторожовий птах не давав вчинити насильство над живою істотою.

Хірург безпорадно дивився, як на операційному столі помирає хворий.

Сторожовий птах кружляв високо над рівниною, вкритою мережею доріг, що розходилися в усі боки, спостерігав, і чекав. Уже багато тижнів він працював без ремонту й техогляду. Відпочинок і ремонт стали недосяжні, оскільки сторожовий птах не міг допустити, щоб його — живий організм — убили. Саме так сталося з тими, що поверталися на завод.

До програми сторожових птахів було закладено наказ через певні проміжки часу повертатися на завод. Але сторожовий птах корився наказові більш непорушному: охороняти життя, в тому числі своє власне.

Означення вбивства безмежно розширилося, охопити його стало неможливо. Але сторожовий птах на це не зважав. Він реагував на всі сигнали, звідки б вони не надходили і яким би не було їхнє джерело.

Після того як сторожові птахи виявили, що вони самі — також живі істоти, у блоках їхньої пам'яті виникло нове означення живого організму. Воно мало безліч варіантів і різновидів.

Сигнал! Усоте за цей день сторожовий птах ліг на крило й стрімко поринув униз, поспішаючи запобігти вбивству.

Джексон позіхнув і зупинив машину на узбіччі. Він не помітив у небі блискучої цятки. Йому не було чого остерігатися. Адже за всіма людськими уявленнями він і не думав про вбивство.

"Гарне місце, щоб трохи поспати", — подумав він. Сім годин без перепочинку вів машину, тож не дивно, що очі злипаються від утоми. Джексон простягнув руку, щоб вимкнути запалювання...

Щось відкинуло його до стінки кабіни.

— Ти що, здуріла? — запитав він сердито. — Я хочу лише...

Він знову простяг руку, і його знову вдарило.

У Джексона вистачило глузду не робити третьої спроби. Він щодня слухав радіо і знав, як чинять сторожові птахи з непокірливими.

— Дурна залізяка, — сказав він механічному птаху, який завис над ним. Машина нежива. Я не збираюсь її вбити.

Але сторожовий птах знав одне: певні дії припиняють діяльність організму. Автомобіль — це, безумовно, організм, що функціонує. Він зроблений з металу, як і сам сторожовий птах. І він рухається...

— Без ремонту й підзарядки в них вичерпається запас енергії, — сказав Макінтайр, відсуваючи купу папірців.

— І коли це станеться? — поцікавився Гелсен.

— За півроку, за рік. Для гарантії скажемо рік.

— Рік... — повторив Гелсен. — За цей час усьому настане кінець. Чув останню новину?

-Яку?

— Сторожові птахи вирішили, що Земля — живий організм, і не дають фермерам її орати. Все інше, звісно, теж живе: кролики, жуки, мухи, вовки, комарі, леви, крокодили, ворони, а також менші форми життя, такі як бактерії.

— Це я знаю, — сказав Макінтайр.

-А ти кажеш, вони видихнуться за півроку-рік. Йдеться про зараз? Що ми їстимемо через півроку? Інженер потер підборіддя.

— Так, треба щось робити швидко й негайно.