Стрибок у ніщо - Сторінка 31

— збентежився Стормер. — Ми давно вже... А от зараз ми всі розмовляли в кают-компанії і... — Оговтавшись від несподіваних слів Цандера, Стормер сказав: — Справа не тільки в цікавості. Мало що може статися, особливо з нами, в цьому польоті в безодню, так би мовити... Всі ми, як кажуть, під Богом ходимо, якщо це тільки можна застосувати до нас...

— Так, за допомогою координат питання про просторове місцеперебування Бога розв'язати важко, — відповів Цандер.

Ця іронія була вельми не до душі Стормерові.

— Я хотів тільки сказати, — почав він, наливаючись кров'ю, що завжди передувало вибухові гніву, — що ви так само можете випадково загинути, як і кожен з нас. Для цього нема потреби визначати ваші координати.

— Аксіома, — кивнув головою Цандер. — Я вас слухаю.

— Так от. Уявіть собі, що якийсь нещасливий випадок вивів вас з ладу. Ви вмерли, загинули. Вас нема. Що буде з усіма нами? Ми залишимось як вівці без пастиря. У сера Генрі, правда, є практичні знання в керуванні ракетою, але, як сам він казав, — правда ж, сер? — він нічого не розуміє в астронавігації. Хто ж залишиться? Вінклер...

— Бачите, — відповів Цандер, — я зовсім не збираюся так скоро вмирати. Але якщо це станеться, то є ще й Ганс, який багато чого навчився за цей час. Уже й зараз він мало в чому поступається перед Вінклером. Він весь час напружено працює.

Стормер переглянувся з Маршалем. Куди хилить цей Цандер? Чому він висуває цього хлопчиська Ганса? Невже Цандер вгадав їхні таємні задуми? Чи він...

— Я дуже радий, що в нашому "Ковчезі" є ще одна компетентна людина. Але це все-таки не вихід...

— Вони теж можуть стати жертвою нещасливого випадку? — карбуючи кожне слово, спитав Цандер.

Це вже був виклик. Ні, на Цандера, очевидно, так само не можна покластись, як на Вінклера і Ганса. Капітан явно на їхньому боці. Яке ускладнення, хай йому біс! Якби все це відбувалося на Землі... Стормер ще не зустрічав людини, яку не можна було б купити за золото. Але тут? Яку ціну можуть мати тут золоті гори? Треба покладатися тільки на себе, на свою винахідливість.

— Наш песимізм не зайшов так далеко, містере Цандер, — відповів Стормер. — Припустімо, що Вінклер замінить вас, а Ганс Вінклера... — "Хай йому біс, але про що ж тоді говорити? — подумав він. — Я, здається, зробив тактичну помилку..." — І він не знав, як вийти з становища.

— Е-е... — почав допомагати Маршаль. — А м-м-мій пес... пес... пес-симізм зайшов дуже далеко. Хіба п-при невдалому с-с-спускові на планету частина пасажирів не може бути вбита? М-ми повинні бути готовими до всього.

— І тому кожен з нас повинен оволодіти потрібними знаннями, — додав Стормер, полегшено зітхнувши, і витер лисину хустинкою.

— Для чого так багато розмов, панове? — сказав Цандер. — Ви хочете ознайомитись з принципами зореплавання?

— І навчитися керувати "Ковчегом"... — додав Стормер.

— І навчитися керувати "Ковчегом", — повторив Цандер. — Чудово! Але, може, ви вважаєте, що все це можна зробити, не виходячи з цієї рубки? Ви добре знаєте вищу математику? Знайомі з астрономією, механікою, хімією, біологією, фізикою, електротехнікою?..

— Не примусите ж ви нас сісти за таблицю множення, — з гнівом перебив його Стормер. — Ми дорослі люди, і ми орудували мільйонами. Чи, може, ви гадаєте, що керувати сотнею трестів і синдикатів, десятками банків, тисячами робітників і службовців легше, ніж якимсь "Ковчегом"?

— Я цього не думаю, — стримано відповів Цандер.

Чим більше роздратовувався Стормер, тим спокійніше поводився капітан. Він відчув, що за цією несподіваною цікавістю ховається щось інше. З уривчастих розмов, багатозначних поглядів, якими обмінювалися в останній час "пасажири", Цандер зрозумів, що в ракеті назрівають якісь події, замишляється щось проти Вінклера, Ганса, а може і проти нього, Цандера. В цьому не було нічого дивного. Відколи він працює інженером, з ним не раз траплялися такі речі: підприємці брали його на велику платню, нав'язували йому "помічника", якого він, Цандер, повинен був інструктувати, а коли нове виробництво налагоджувалося, Цандера без сорому виганяли. Так було принаймні в перші роки його роботи, коли він ще не здобув визнання. Але невже ці наївні люди й справді думають обійтися без нього, Вінклера і Ганса?

— Я цього не думаю, містере Стормер. Більше того, я ніколи не взявся б керувати вашими банками І трестами, принаймні без попередньої і дуже тривалої підготовки.

— Ми не збираємося перекваліфіковуватися на інженерів зореплавання. Ми лише хочемо мати мінімальні, вкрай потрібні практичні знання...

— Чудово. Ви матимете їх. З сьогоднішнього дня в кают-компанії відкриваються курси по зореплаванню. Ви задоволені? Питання вичерпане. Місіс Хінтон, очевидно, проклинає нас, висячи в повітрі. А наш "Ковчег" за час цієї розмови, мабуть, відхилився на тисячі кілометрів од свого курсу. Даруйте, я повинен приступити до виконання своїх обов'язків. — І Цандер, повернувши важіль, посилив роботу бічної дюзи.

Відвідувачі осіли вниз, обліпивши Цандера, як рій бджіл обліплює гілку дерева.

Не дуже люб'язно розпрощавшись, вони вийшли з рубки.

Пробиратися вузькими проходами вздовж ракети для Стормера було справжньою мукою. А тут ще цей Цандер. Як він випровадив їх! Можна сказати, вигнав. Ні, небо таки псує людей. Ну, хіба могло статися щось подібне на Землі? О, там Стормер за одне зайве слово стер би Цандера на порох, знищив би. А тут його нічим не візьмеш... Скоріше б на Землю!.. Але, пригадавши, за яких обставин він тікав із Землі і що тепер на ній коїться, Стормер тільки глухо вилаявся.

— Од... од-наче цей Цандер надто зна-знахабнів, — почувся позаду Стормера голос Маршаля.

— Мерзотник! — обізвався Стормер. — Він відчуває себе господарем становища. Ну, ми ще побачимо, хто кого.

— Опануємо теорію і практику зореплавання і тоді поговоримо з ним інакше— підспівував Пінч.

— Опануйте спочатку, а тоді нахваляйтесь, — гримнув на свого секретаря задиханий Стормер.

— Та-та чи й захоче Цандер справді передати нам свої знання? — висловив сумнів Маршаль. — Він же чудово розуміє, як це може бути невигідно для нього.

— Мовчіть, коли вас не питають! — грубо обірвав його Стормер.

Того ж дня — нескінченного "небесного нічного дня" з сяючим Сонцем на темному зоряному небі — відбувся перший урок зореплавання.

Побоювання Маршаля ніби не справджувалися. Цандер дуже уважно і терпляче ставився до своїх учнів.

— Ну що, почнемо свій перший урок? — сказав він. — Постараюся дати вам спочатку загальні поняття. Чому ми вирушили в подорож на ракеті, а не на літаку? Бо літак може літати тільки в атмосфері. Повітря підтримує крила літака; його гребний гвинт, пропелер, своїми лопатями відштовхує повітря назад і тим надає машині поступального руху вперед. Тут, як і в ракеті, відбувається віддача за законом, установленим Ньютоном: діюча сила завжди викликає рівну їй силу протидії.

— Отже, літак теж можна вважати реактивним двигуном? — спитав Блоттон.

— Так, але з реакцією непрямої дії. Що це значить? У ракеті гази, що виходять, безпосередньо штовхають її в напрямі, протилежному виходу газів; а в літаку енергія бензину з допомогою мотора рухає пропелер, який, таким чином, є... ну... комісіонером...

— Комісіонером? — здивувався Стормер, почувши знайоме слово.

— Уявіть собі, без комісіонера не обходиться і літак, і це дуже погано. Комісіонери — це завжди накладні витрати. Отже, літак може літати тільки в повітрі. Вже на висоті трохи більшій ніж десять кілометрів він "почуває" себе погано. В розрідженому повітрі пропелер уже не може тягти так, як у щільній атмосфері. До того ж і самому літаку треба "дихати" киснем, бо без нього неможливе згоряння пальної суміші в циліндрах його мотора. При нестачі кисню мотор починає задихатися, доводиться ставити спеціальні насоси-компресори для стискання і надування рідкого атмосферного повітря в циліндри. А в безповітряному просторі літак і зовсім не полетить. Навіть якщо сконструювати спеціальний герметичний мотор, літак усе одно не зрушив би з місця. Здавалося б, для польотів над атмосферою — в порожньому просторі — існує непереборна перешкода. Але ж і політ на апаратах, важчих за повітря, вважався неможливим. І неможливе стало можливим. Людський розум знайшов спосіб літати в порожнечі за допомогою реактивних двигунів, що діють за принципом віддачі. В безповітряному просторі ракети летять навіть краще, ніж в атмосфері, яка є перешкодою для руху і уповільнює політ. Як же діє ракета?

— Гази, натрапляючи на опір повітря, відштовхуються од нього, — сказав Пінч.

— Дуже поширене і зовсім помилкове твердження, — зауважив Цандер. — Ну, а в безповітряному просторі?

Пінч знизав плечима.

— Питання складніше. Ви вистрілили з рушниці й відчули поштовх у плече. Віддача. Гармата при пострілі відкотилася назад. Віддача. Поставте гармату на рейки — вона силою віддачі відкотиться назад. Подивимося, що відбувається в стволі рушниці і гармати під час вибуху пороху. При вибуху утворюються гази, які з великою силою тиснуть в усі боки. Запам'ятайте, в усі боки. Тиск газу на бокові стінки ствола урівноважений, бо кожному удару частинки газу в одну стінку відповідає такий самий удар в протилежну стінку. Замкова частина ствола закрита. А протилежний кінець, з якого вилітає куля, відкритий. Природно, що в цьому напрямі гази, не натрапляючи на перешкоду, витікають вільно. Таким чином, утворюється різниця тисків: у бік виходу з ствола тиск найменший, а в бік замка — найбільший. Ясно, що в цей бік замка, назад, і буде віддача. З цієї ж причини летить і звичайна феєрверкова ракета. Зробіть ракету велетенських порівняно з піротехнічною розмірів, в якій могли б вміститися люди, пальне та інше, — і ваш "Ноїв ковчег" готовий. Зрозуміло?

— Цілком, навіть без вищої математики, — обізвався Стормер.

— Так, але без математики ви нічого не зробите. Ви могли б вибухнути разом з ракетою при першому ж досліді.

— Досліди я можу доручити іншим, — поквапливо відповів Стормер.

— А проте політ на "Ковчезі" ви не доручили іншим? Для польоту на ракеті в безповітряному просторі треба зробити багато надзвичайно складних розрахунків, — пояснював Цандер. — Треба підрахувати насамперед, яка потрібна сила, щоб перебороти опір атмосфери І, головне, земне тяжіння.