Стрибок у ніщо - Сторінка 33

Шибки тріснули. Оранжерею ще можна було зробити меншою. Але шибок нічим не заміниш. А без шибок нема сонячної енергії, що давала життя рослинам.

Всі повернулися в кают-компанію пригнічені. Одразу ж було спішно скликано нараду всіх жителів ракети, без поділу на ранги і класи. Питання було надто важливе і стосувалося кожного.

Але, по суті, це вже була не нарада. Ніхто не наважувався пропонувати свої проекти, плани, як вийти з становища. Час і обставини створили Цандерові незаперечний авторитет. Уже, не ремствуючи на його "диктатуру", всі дивилися тільки на нього, чекали, що скаже він. його промова була коротка.:

— Тут нічого довго думати. Запасів наших комор нам вистачить ненадовго. Харчуватися "синіми" консервами неможливо. Нам лишається один вихід: як кажуть, "на всіх парах" мчати і висідати на Венеру.

— Але все-таки, чому сталася катастрофа? — спитав Стормер.

— Зараз для нас значно важливіше питання, як уникнути її згубних наслідків, — відповів Цандер. — Не час шукати винних.

Пінч полегшено зітхнув і з вдячністю глянув на Цандера. Ні, цей інженер усе-таки кращий, ніж він думав про нього.

Почалися нові турботи. Цандер зачинився сам у рубці і сидів над обчисленнями. Вінклер і Ганс допомагали йому, робили виміри, спостерігали небесні світила.

В пасажирських каютах панувало збудження, яке буває на океанських пароплавах наприкінці подорожі, коли вже видно гавань. Такою "гаванню" для "Ковчега" була Венера. Про Землю вже ніхто не думав, тим більше, що зв'язок з нею давно було втрачено.

Цандер не хотів, щоб мандрівники зайвий раз переживали неприємні відчуття при вимірі швидкості, і тому не загальмував і не зупинив ракети, а повернув її широким півколом, не збавляючи швидкості.

Наближався найвідповідальніший і найризикованіший момент міжпланетної подорожі — посадка. Цандер все більше уповільнював політ ракети, переходячи до швидкостей одинадцяти-дванадцяти кілометрів за секунду. Венера сяяла в небі величезною кулею. "Ковчег" наближався до планети по параболі. Ще кілька "годин" польоту, і ракета почала описувати навколо Венери тісний еліпс, то наближаючись, то віддаляючись од неї. За розрахунками Цандера, весь спуск мав тривати близько земної доби. При обході Венери по еліпсу вперше ракета наблизилася до планети настільки, що ввійшла в її стратосферу, а потім почала віддалятися. Коли ракета опинилася на протилежному кінці великої півосі еліпса, відстань од найближчої точки до цього кінця півосі дорівнювала майже двадцяти п'яти тисячам кілометрів. Цей перший обліт по еліпсу тривав майже десять земних годин, І мандрівники, яких ще не поклали в ящики стабілізаторів, могли спостерігати цікаве явище, як Венера то збільшувалася в розмірах, закриваючи майже весь видимий з вікна простір, то зменшувалася, коли ракета летіла до дальньої точки еліпса вдруге. Вона знову зачепила стратосферу планети і потім віддалилася на дванадцять тисяч кілометрів. Цей другий обліт тривав майже п'ять годин. При кожному новому обльоті велика піввісь еліпса вкорочувалась, і еліпс почав наближатися до кола. Політ по п'ятому еліпсу тривав усього одну годину десять хвилин. Залишався останній обліт планети — по колу на відстані всього сімдесяти п'яти кілометрів над поверхнею і спуск по скісній лінії через атмосферу — близько трьох з половиною тисяч кілометрів, на що треба було згаяти трохи більше півгодини. Мандрівників поклали в амортизатори. Цандер, Вінклер і Ганс були на своїх місцях в передній і задній рубках.

Кожного разу, коли ракета врізалася у верхні шари атмосфери, відчувався значний поштовх. Атмосфера гальмувала швидкість польоту.

Коли "Ковчег" врізався в густу атмосферу Венери востаннє, щоб, перетнувши її по дотичній, опуститися на поверхню, швидкість ракети наближалася до швидкості артилерійського снаряда в польоті.

Цандер міг ще більше зменшити швидкість польоту перед посадкою двома шляхами: скористатися величезним парашутом або ж пустити в дію дюзи, спрямувавши їх виходом до поверхні планети. Вибухи штовхатимуть ракету назад, зменшуючи таким чином швидкість падіння.

Можливий був і комбінований спосіб. Гальмування з допомогою мотора потребувало особливої майстерності. А Цандер звик переборювати найважче. І він поклав спустити ракету "на дюзах".

Цьому спуску передували дуже складні розрахунки. І ніколи ще Цандер не підраховував, не перераховував і не перевіряв результати так ретельно. Все було поставлено на карту. Керувати спуском доводилося без орієнтування, за приладами і розрахунками, бо густа хмарність Венери не давала можливості орієнтуватися. Та й вікна ракети перед спуском наглухо закрили герметичними щитами, бо не можна було точно передбачити, яким боком "сяде" ракета. За хронометром і графіком швидкостей Цандер, коли треба було, посилював або зменшував дію двигуна.

Капітан був би цілком певен, що посадка відбудеться щасливо, якби не одна невідома або точніше наближена величина в його розрахунках — дані про атмосферну густину Венери. Від густини залежала сила гальмування, і ця величина плутала розрахунки двох інших сил.

Цандер знав усе те, що пощастило дізнатися земним астрономам про густину атмосфери Венери. Він знав, що ця атмосфера майже вдвічі густіша за земну. А зміни густини із зміною висоти доводилося встановлювати приблизно — порівняно із земною.

І Цандер, лежачи в своєму ящику, хвилювався як ніколи, переживаючи тридцять сім відповідальних хвилин, кожна з яких могла коштувати життя всім пасажирам.

Хронометр і графік на дошці, освітлені електричною лампочкою, Цандер добре бачив. Секунда в секунду ракета врізалася в атмосферу і почала знижуватись по дотичній. Досить відчутне збільшення ваги потверджувало, що "Ковчег" увійшов в атмосферу.

Розмірено рухалася секундна стрілка, і Цандер час від часу натискав на важелі управління.

Навіть лежачи в ящику, наповненому водою, він відчував, яку титанічну боротьбу витримує ракета, долаючи тяжіння роботою своїх дюз. Математичний мозок Цандера сприймав цю боротьбу у формулах механіки і символах математики. Дюзи ревли, гуркотіли, наче маленькі вулкани, викидаючи снопи полум'я. Цандер ясно уявляв собі цю картину. Незважаючи на товсті стіни ракети і розріджене повітря всередині "Ковчега", цей гуркіт глухо долинав навіть в ящик: густа атмосфера Венери не "з'їдала" більше звуків, як порожнеча міжпланетного простору.

Настали останні — нестерпні секунди. Тридцять сьома хвилина закінчується. Зараз буде поштовх... Тридцять сім хвилин і одна секунда, дві, три... поштовху нема... Атмосфера густіша, ніж передбачалося. Треба послабити роботу мотора.

Минула тридцять восьма хвилина... Мабуть, ракета знижується над океаном... Ще кілька секунд... Незвичайний поштовх. І раптом могутній удар, від якого запаморочилася голова. Хронометр з графіком і лампочкою кудись попливли. Ще удар... Дуже сильний крен, і, нарешті, остаточна зупинка...

"Ковчег" сів на поверхню нової "землі" — станції призначення "втікачів од революції"...

Частина третя

НОВА ЗЕМЛЯ

І. ВЕНЕРА ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ

Лежачи в амортизаційному ящику, Цандер відчував, як підвищується температура.

"Так можна зваритися, — подумав він. — Поштовхів більше нема, час виходити".

Цандер обережно виліз з ящика і скинув скафандр. Гаряче повітря, мов з розжареної печі, обдало обличчя. Піт заливав чоло, щоки, очі. Довелося знову насунути на голову шолом скафандра.

"Моя непередбачливість. Треба було перед посадкою посилити роботу холодильників..."

Він пустив їх на повну потужність. Температура знизилась, але було ще дуже жарко. Термометр показував сорок три градуси.

"Уявляю, як почувають себе наші пасажири". Цандер скинув водолазний костюм.

Увійшов Ганс, витираючи піт з червоного обличчя.

— Тьху, шведська парня! — вигукнув він. — Я вже вийняв з "домовин" наших пасажирів. Розкисли. Леді Хінтон зовсім як кисіль стала. Навіть голос втратила — шипить, мов сифон. Барон хрипить. Стормер пихтить, з обличчя Делькро всю парфюмерію змило.

Через кілька хвилин пасажири зібралися в кают-компанії — червоні, мокрі, розслаблені. Делькро вийняла дзеркальце, з яким ніколи не розлучалася, глянула в нього і скрикнула. Від брів і вій ішли по щоках чорні патьоки; кармін, що був на губах, пофарбував підборіддя. Ганс не витримав — розсміявся.

— Навіщо вибрали таку гарячу планету? — почувся зловісний шепіт леді Хінтон. За час своєї мїжпланетної подорожі навіть вона зробила деякі успіхи в астрономії: навчилася відрізняти планети од комет за єдиною ознакою — "з хвостом чи без хвоста". — Я ж попереджала вас, що мені потрібний клімат Рів'єри. На цій планеті клімат Алжиру.

— Ви помиляєтеся, леді, — сказав Цандер. — Цілком можливо, що зовнішнє повітря за стінами зорельота дуже холодне.

— Тоді, значить, це ви надумали зварити нас, мов раків? — сердито спитав Стормер.

Синьо-червоний, з виряченими очима, він і справді скидався на вареного рака.

Цандер посміхнувся.

— Просте діло: оболонка ракети сильно нагрілася від тертя об атмосферу.

— Ал-ле ж, вилітаючи з Землі, ми також т-терлись об ат-атмосферу?

— Ваша правда, бароне. І тоді температура так не підвищувалася. Але атмосфера Венери густіша від земної. Не забувайте, що це наш перший політ. Наступного разу знатиму, як...

— Наступного разу! — перебила Цандера леді Хінтон. — Ще раз пережити таке катування? Подумати страшно!

— Тридцять два градуси, — сказав Вінклер, глянувши на термометр. — Температура швидко падає.

Цандер стурбовано похитав головою. Надто вже швидко знижується. За стіною, мабуть, великий холод.

— То треба швидше відчинити двері і провітрити наш "Ковчег", — сказав єпископ, погладжуючи лисину.

— Так, звичайно, — замислено відповів Цандер. — Гансе, Вінклер, ходімо.

— Дозвольте й мені з вами. Може і я чимось допоможу, — завертівся, підлабузнюючись, Пінч.

— Я покличу вас, коли ваша допомога буде потрібна, — відповів Цандер таким тоном, який примусив Пінча залишитися на місці. З часу своєї невдалої спроби керувати ракетою Пінч побоювався Цандера.

Вінклер, Ганс і Цандер пройшли коридорами у відсік — камеру, де були зовнішні двері. Цандер старанно зачинив і замкнув на ключ двері в коридор, потім сказав своїм помічникам:

— Справа серйозна. Судячи з внутрішньої температури, поверхня оболонки оплавилась.