Світ Софії - Сторінка 18

Мама приготувала антрекот і смажену картоплю. Розкіш! Навіть запалила свічки. На десерт мав бути морошковий крем.*

Вони розмовляли про різні справи. Мама запитувала, як Софія святкуватиме своє п'ятнадцятиріччя. До дня народження зоставалося лише кілька тижнів.

Софія знизила плечима.

— Запросиш когось? Тобі ж, напевно, хочеться влаштувати свято.

— Може, й хочеться...

— Ми могли б запросити Марту, Анне Марі... і Геґе. Юрунн само собою. Можливо ще Юрґена... Але тобі самій вирішувати. Знаєш, я досі пам'ятаю своє п'ятнадцятиріччя. Здається, це було зовсім недавно. Тоді я почувала себе дорослою, Софіє. Дивно, правда ж? Мені видається, що я відтоді зовсім не змінилася.

— Так воно і є. Ніщо не змінюється. Просто твій розвиток пішов уперед, ти стала старшою...

— Гм... Сказано по-дорослому. Тільки от час минув неймовірно швидко.

АРИСТОТЕЛЬ

.строгий упорядник, який хотів навести лад у людських поняттях...

Після обіду мама спала, а Софія подалася до Сховку. Вона вклала в рожевий конверт грудочку цукру і зверху написала "Альбертові".

Нових листів не було, але вже за мить вона почула наближення пса.

— Гермесе! — гукнула Софія. Гермес продерся крізь хащі до Сховку з великим жовтим конвертом у зубах. — Молодещ"

Софія обняла собаку, який хекав і сапав, наче оббіг півсвіту Дівчинка витягнула рожевий конверт з цукром і вклала йому до пащі. Пес повзком вибрався зі Сховку і помчав до лісу

Софія трохи хвилювалася, розкриваючи конверт. Ану ж там написано щось про хатинку і човен?

Всередині були, як завжди, друковані аркуші, скріплені докупи, та маленька записка.

Люба панночко детективе! Або панночко крадійко, щоб бути точнішим. Уже сповіщено в поліцію... Ні-ні, не такий я уже й сердитий. Якщо в пошуках відповіді на філософські запитання тобою керує така ж цікавість, то в тебе багатообіцяточі перспективи. Шкода тільки, що мені доведеться перебратися в інше місце. Та врешті, це моя вина. Мені слід було знати, що ти в своїх пошуках ітимеш до самого кінця.

Вітаю. Альберто.

Софія полегшено зітхнула — учитель не сердиться. Але навіщо перебиратися в інше місце? Вона прихопила аркуші з лекціями і побігла до хати. Краще бути вдома, коли прокинеться мама. Софія зручно вмостилася на ліжку і взялася за Аристотеля.

Філософ і вчений

Люба Софіє! Тебе, напевно, вразила теорія ідей Платона. І не тебе першу. Не знаю, чи все ти беззастережно сприйняла, чи, може, маєш якісь критичні зауваження. Якщо погодилася не з усім, то не біда. Свою незгоду з Платоном висловлював навіть Аристотель (384 — 322 р. до Р. X.), який був учнем Академії Платона цілих двадцять років.

Аристотель не був афінянином. Він походив з Македонії і прибув до Академії, коли Платонові сповнився 61 рік. Батько Аристотеля був відомим лікарем, а отже, вченим-приро-дознавцем. Уже саме походження Аристотеля допоможе нам догадатися про його філософський світогляд. Найбільше його цікавила жива природа. Він не тільки був останнім великим грецьким філософом, але й першим європейським біологом.

Може, це звучатиме надто гостро, але Платон був настільки зайнятий вічними формами або "ідеями", що зовсім не звертав уваги на зміни в природі. Аристотеля ж цікавили ці зміни чи, як ми нині їх називаємо, природні процеси.

Висловлюючись ще різкіше, можемо стверджувати, що Платон відвернувся від світу, даного нам у відчуттях, і на все довкола дивився крізь пальці. (Він рвався з печери, прагнув допасти до вічного світу ідей.) Аристотель вчинив навпаки: він став навколішки, вивчав риб і жаб, анемони і маки.

Як бачиш, Платон послуговувався тільки розумом, а Аристотель ще й відчуттями. Навіть способами викладу свого вчення вони різняться між собою. Платон був поетом і міфотворцем. Праці Аристотеля відзначалися енциклопедичною сухістю і ґрунтовністю.

Майже за усією його творчістю стоять безпосередні природничі дослідження.

У писемних пам'ятках давнини згадувалося понад 170 праць Аристотеля, з них уціліло тільки 47. Йдеться не про книги. Праці Аристотеля були здебільшого нотатками до лекцій. Філософію в ті часи викладали переважно усно.

Значення Аристотеля для європейської культури полягає в тому, що він створив фахову термінологію, якою ще й нині послуговуються в різних галузях знань. Він був великим систематиком, котрий заклав і упорядкував науки.

Аристотель писав про всі науки, ми ж зупинимося на найважливіших. Я багато розповідав тобі про Платона, тому спершу послухай, як Аристотель сприйняв Платонову теорію ідей. А потім розглянемо, як він сформулював власну натурфілософію. Саме Аристотель підсумував усе, що сказали натурфілософи до нього. Ми побачимо, як він систематизував наші поняття і започаткував логіку. На завершення я розповім тобГ дещо про погляди Аристотеля на людину і суспільство.

Якщо тебе влаштовують такі умови, то закочуй рукави і берімося до роботи.

Вроджених ідей не буває

Як і всі його попередники, Платон шукав вічне і незмінне начало у всіх перетвореннях. Начало він приписав досконалим ідеям, які вивищувалися над матеріальним світом. До того ж Платон вважав ідеї реальнішими, ніж явища природи. Спершу з'явилася сама ідея "кінь", а тоді примчалися галопом коні зі світу відчуттів, наче тіні на стіні печери. Ідея "курка" була, отже, ще до появи самої курки і яйця.

На думку Аристотеля, Платон перевернув усе з ніг на голову. Він погоджувався зі своїм учителем, що окремо взятий кінь "тече", і що коні не живуть вічно. Він поділяв також його думку, що "форма" коня є вічною і незмінною. Але ідея "кінь" є лише поняттям, яке створили ми, люди, після того, як побачили вже певну кількість коней. Ідея чи форма "кінь" не існує сама собою. Форма "кінь", за Аристотелем, є властивістю коня або, як ми нині говоримо, — видом.

Під формою коня Аристотель має на увазі спільні для усіх коней ознаки. Тут уже не годиться порівняння з медяни-ковими формами, бо форми існують незалежно від конкретних медяників. Аристотель не вірив у існування однакових форм, які лежать собі, так би мовити, на окремій поличці поза природою. Для Аристотеля форми речей є особливими властивостями конкретних речей.

Отже, Аристотель не погоджується з Платоном, що ідея "курка" виникла раніше за саму курку. Те, що Аристотель називає "формою" курки, властиве кожній конкретній курці, як, наприклад, її здатність нести яйця. Курка і "форма" невід'ємні одне від одного, як душа і тіло.

Вже майже все сказано про критику Аристотелем Плато-нового вчення про ідеї. Але зауваж, що йдеться про драматичний поворот у розвитку мислення. Для Платона найвищим ступенем реальності є наша здатність думати завдяки розумові. Для Аристотеля не менш очевидно, що найвищим ступенем дійсності є те, що ми осягаємо відчуттями. Платон твердив, ніби все, що ми бачимо навколо себе в природі, є лише відображенням того, що існує у світі ідей, а отже, і в людській душі. Аристотель же наполягав на протилежному: людська душа лише відображає природу, а отже, природа є дійсним світом. За словами Аристотеля, Платон зав'яз у міфологічному світосприйнятті, де уявлення переплелися з дійсністю.

Аристотель стверджував: ніщо не може існувати у свідомості, чого б раніше ми не перевірили за допомогою відчуттів. На противагу йому, Платон запевняв: усе, що існує в природі, спершу було у світі ідей. Отже, Аристотель вважав, що Платон "подвоював кількість речей": пояснював існування конкретного коня, вказуючи на ідею "кінь". Але що це за пояснення, Софіє? Звідки взялася ідея "кінь"? А може, існує ще й третій кінь, ідея якого "кінь" є тільки відображенням?

Аристотель вважав, що всі думки та ідеї всередині нас прийшли в нашу свідомість через сприйняття довкілля з допомогою зору та слуху. Проте ми наділені від народження ще й розумом. У нас від народження закладена здатність упорядковувати свої чуттєві враження за групами та класами. Так виникли поняття "камінь", "рослина", "тварина", "людина". Так само з'явилися поняття "кінь", "рак" і "канарок".

Аристотель не заперечував наявності вродженого розуму в людини. Навпаки, за словами філософа, саме розум є найпершою ознакою людини. Але до моменту сприйняття світу органами відчуття розум наш цілком "порожній". Отже, людина не має вроджених "ідей".

Форми — властивості речей

З'ясувавши своє ставлення до Платонової теорії ідей, Аристотель стверджував, що дійсність складається з розмаїтих окремих предметів, котрі становлять єдність форми та матерій "Матерія" є матеріалом, з якого створені предмети, а форми — його конкретна властивість.

Перед тобою лопотить крилами курка, Софіє. "Формою" курки є те, що вона лопотить крилами, кудкудаче і несе яйця. "Форма" курки — це особливі властивості курки як виду, тобто те, що курка робить. Коли курка здихає і перестає кудкудакати, — припиняє своє існування і "форма" курки. Залишається, хоч як не сумно, Софіє, тільки матеріал, але це вже не курка.

Як я вже говорив, Аристотеля цікавили зміни, які відбувалися в природі. В матерії завжди закладена можливість осягнути певні конкретні форми. Можемо сказати, що матерія прагне зреалізувати закладену в ній можливість. За Аристотелем, кожна зміна в природі є перетворенням можливості в дійсність.

Зараз, Софіє, я тобі поясню. Послухай одну потішну історію. Був собі якось скульптор, і стояв він, похилившись над великою гранітною брилою. Щодень длубав і товк він безформний камінь. Якось навідався до нього маленький хлопчик. "Чого ти шукаєш?" — спитав він. "Почекай лишень — і побачиш", — відповів скульптор. За кілька днів хлопчик знову прийшов і побачив вирізьбленого з граніту чудового коня. Хлопчик рога не міг стулити від здивування. Він обернувся до скульптора і спитав: "Звідки ти знав, що кінь є там усередині?"

Справді, звідки він міг знати? Скульптор "побачив" форму коня в гранітній брилі, бо саме той шматок каменя мав закладену можливість надати йому форму коня. Аристотель вважав, що в усіх предметах природи закладена можливість реалізації певної форми.

Але повернімося до курки та яйця. В кожному курячому яйці закладена можливість стати куркою, але це зовсім не означає, що з усіх яєць вилупляться курчата, бо деякі з них потрапляють на обідній стіл у вигляді зварених на м'яко яєць, омлету чи яєшні, і тоді закладена в яйці "форма" не зреалізується.