Світ Софії - Сторінка 17

Але ж біда — човен зник. За мить Софія побачила його серед озерця, а поряд гойдалось на воді одне весло. А все через те, що Софія не зуміла ви тягнути човен на сушу. Знову почувся гавкіт та хрускіт галуззя в ліску з іншого боку озерця.

Часу на роздуми більше не залишалося. Не випускаючи з рук великого жовтого конверта, вона плигнула в хащі за хатиною. Невдовзі перед нею з'явилося болото, вона зробила кілька кроків і загрузла в багні. Але ж треба бігти, щоб якнайшвидше добратися додому.

Додому!

За якийсь час дівчинці вдалося вибратися на стежку. Може, це та сама стежка, якою вона прийшла? Софія спинилася викрутила сукенку. Вода патьоками стікала на землю, і дівчинка заплакала.

Чому вона така дурненька? Найгірше вийшло з човном Перед її очима весь час стояла картина, як човен гойдається посеред озера, а поряд плаває весло. Як соромно!..

Учитель, певно, цієї миті вже вийшов на берег. Йому потрібен човен, щоб добратися додому. Софія почувала себе злочинцем. Але ж вона зробила це не навмисне.

Лист! Вчинок, що не має виправдання. І навіщо вона взяла того листа? На конверті стояло її ім'я, отже, лист частково належить їй. Та все ж Софія почувалася злодієм. Лист був доказом, що саме вона побувала в хатині.

Софія витягнула з конверта маленький аркуш із за питаннями:

Що з'явилося спершу — курка чи ідея "курка"?

Чи має людина ідеї, які їй дано від народження?

Чим відрізняються між собою рослина, людина і тварина?

Чому падає дощ?

Що потрібно, аби люди жили щасливо?

Софія не здатна була зараз обмірковувати будь-які питання, проте здогадалася, що стосуються вони, напевно, наступного філософа. Може, Аристотеля?

Коли після довгого бігу лісом Софія нарешті досягла живоплоту свого саду, їй здалося, що вона, врятувавшись від корабельної катастрофи, нарешті потрапила на сушу. Незвично було бачити живопліт з боку лісу. І тільки, опинившись у Сховку, вона глипнула на годинник. Він показував пів на одинадцяту. Конверт Софія поклала до решти конвертів у шабатурку з-під печива, а папірець з новими запитаннями запхала під гумку колготок.

Вдома застала маму біля телефону Вгледівши на порозі доньку, мама одразу ж поклала слухавку.

— Де ти була, Софіє?

— Я... гуляла... по лій, — запинаючись промовила дівчинка.

— Це помітно.

Софія нічого не відповіла, тільки дивилася, як із сукні скрапує вода.

— Я збиралася зателефонувати до Юрунн...

— До Юрунн?

Мама принесла сухий одяг. Софія ледве встигла переховати папірець із запитаннями учителя філософії. Потім обидві сиділи в кухні, мама варила шоколад.

— Ти була з ним? — спитала мама несподівано.

— З ним?

Софії не йшла з голови думка про філософа.

— Так, з ним. З цим твоїм "кроликом". Софія похитала головою.

— Чим ви займаєтеся вдвох, Софіє? Чому ти прийшла геть мокра?

Софія сиділа, зосереджено втупившись у стільницю, ледь стримуючи в собі сміх. Бідолашна мама, так ось, що її непокоїть!

Вона знову похитала головою, а потік маминих запитань не вщухав.

— Я хочу знати всю правду. Ти виходила вночі? Чому ти спала одягнена? Ти знову прокралася надвір, як тільки я лягла? Тобі тільки чотирнадцять років, Софіє, тому я повинна знати, з ким ти буваєш.

Софія розплакалася і почала розповідати. Вона усе ще була злякана, а злякана людина здебільшого говорить прав-ДУ-

Дівчинка розказала, як вона прокинулась вдосвіта і пішла прогулятися лісом. Вона розповіла про хатину і човен, про незвичайне дзеркало. Але їй вистачило глузду змовчати про таємний епістолярний курс філософії. Ні словом не обмовилася Софія і про зелений записник. Важко пояснити, чому, але Гільду їй хотілося зберегти тільки для себе.

Мама пригорнула доню. Тепер вона їй повірила, Софія це відчула.

— В мене немає коханого, — хлипнула вона. — Я просто так сказала про нього, бо ти хвилювалася через того білого кролика.

— Отже, ти дійшла аж до хатини Майора, — промовила мама задумливо.

— До хатини Майора? — Софія широко розплющила очі.

— Маленьку хатинку, на яку ти натрапила, називають Майоровою, Колись, багато-багато років тому, там жив старий майор. Він був трохи дивакуватий. З того часу хатина стоїть порожня. Але годі про це.

— Тобі так тільки здається. Там зараз живе один філософ.

— О Господи, Софіє, облиш уже свої фантазії.

Софія сиділа в себе в кімнаті й розмірковувала про пригоду, що з нею трапилася. В голові гуділо, наче в галасливому цирку, повному важких слонів, потішних клоунів, безстрашних повітряних акробатів та дресированих мавп. Картина пережитого поверталася знову і знову: маленький човен і весло гойдаються на хвилях озера у дрімучому лісі, а комусь без того човна не потрапити додому...

Софія була певна, що учитель філософії не заподіє їй зла', а здогадавшись, хто відвідав його хатину, усе пробачить. Але вона порушила домовленість. Отака її дяка за те, що стороння людина зайнялася її філософською освітою. Як тепер виправити свою помилку?

Софія знайшла рожевий папір для листів і почала писати:

Любий філософе! Це я побувала у хатинці у неділю вранці. Мені так хотілося зустрітися з Вами, щоб детальніше обговорити деякі філософські проблеми. Я стала Платоновим фаном, та все ж не переконана, чи він мав рацію в тому, що ідеї або зразки існують в іншій реальності. Вони, напевно, існують у нашій душі, але це, на мою думку, зовсім інша річ. На жаль, мушу визнати, я не маю достатньої впевненості щодо безсмертя людської душі Я, наприклад, нічого не пам'ятаю зі свого попереднього життя. Якби Вам вдалося переконати мене, гир душа моєї покійної бабусі перебуває в світі ідей, я була б Вам дуже вдячна. Власне кажучи, я почала писати цього листа, якого вкладаю в рожевий конверт разом із шматочком цукру зовсім не через філософію. Хочу попросити вибаченню за непослух. Я намагалася витягнути човна на берег, але мені забракло сили. Напевно, велика хвиля винесла човен на середину озера.

Сподіваюся, Вам вдалося добратися додому, не намочивши ніг. Бо я, якщо б це могло Вас втішити, промокла де нитки і, мабуть, застуджуся. Але це вже моя провина. В хатині я нічого не рухала, однак не могла встояти перед спокусою і прихопила зі собою листа з моїм іменем на конверті. В мене не було наміру щось украсти, просто, побанивши на конверті своє ім'я, я вирішила, що лист належить мені Щиро прошу вибачення і обіцяю більше Вас не розчаровувати.

PS. Я одразу візьмуся до запитань, написаних у листі.

PPS. Дзеркало над білим комодом звичайне чи чарівне? Питаю так, бо не звикла, щоб моє відображення моргало мені обома очима.

З повагою Ваша щиро зацікавлена учениця Софія.

Софія перечитала листа двічі, перш ніж вкласти до конверта. Лист вийшов, принаймні, не такий пишномовний, як попередній. Тепер треба спуститися до кухні за грудочкою цукру, але Софія вирішила ще передивитися денні вправи на розвиток мислення.

"Що з'явилося спершу — курка чи ідея "курка"?" Завдання за трудністю не поступалося прастарій загадці про курку і яйце. Без яйця не буде курки, але звідки візьметься яйце, якщо його не знесе курка? Невже й справді так складно вирішити, що було першим? Софія розуміла хід думок Платона. Він вважав, що ідея — "курка" — існувала в світі ідей задовго до того, як сама курка з'явилася у матеріальному світі. За Платоном, душа побачила ідею курки, ще не вселившись у тіло. Але саме цей момент викликав у Софії сумнів щодо Платонового вчення. Людина, котра ніколи не бачила живої курки чи її зображення, не може мати жодного образу курки.

Софія перейшла до наступного запитання.

"Чи бувають в людини вроджені ідеї?" Дуже сумнівно, подумала дівчинка, аби новонароджена дитина була обдарована ідеями. Проте цілковитої певності у цьому також немає. Немовля хоч і не говорить, але це не означає, що воно не має жодних ідей. Необхідно спершу побачити речі, щоб мати про них які-небудь знання.

"Чим відрізняються між собою рослина, тварина і людина?" Тут уже в Софії не виникало жодних сумнівів, бо відмінності дуже виразні. Яке духовне життя може бути у рослини? Хто коли-небудь чував, щоб голубі дзвоники страждали від нерозділеного кохання? Рослина росте, вбирає із землі поживні речовини, продукує насіння і розмножується. Ось майже все й сказано про рослину. Софії спало на думку, що все це також стосується тварин і людей. Але тварини мають ще й інші властивості. Вони можуть, наприклад, рухатися. (Коли це троянда брала участь у перегонах?) Важче було провести межу між людиною та твариною. Людина мислить, але, може, й тварини вміють думати? Софія не мала сумніву, що кіт Шерхан думає, принаймні, його поведінка видавалася цілком осмисленою. Та чи зміг би кіт розмірковувати над філософськими питаннями? Або обґрунтувати різницю між рослинами, тваринами та людьми? Ніколи! Кіт буває задоволеним або сумним, та хтозна чи його цікавлять питання про існування Бога або безсмертної душі... Це питання перекликалося в дечому із запитанням про дитину та вроджені ідеї. Про такі проблеми однакову неможливо розмовляти з котом і з новонародженим немовлям.

"Чому падає дощ?" Софія стенула плечима. Дощ падає, бо випаровуються моря, а потім хмари конденсуються знову, перетворюючись на дощ. Про це вона вчила ще в третьому класі. Можна ще, звичайно, сказати: дощ падає для того, щоб жили рослини, тварини і люди. Та хіба це правильно? Хіба може грозова хмара мати якусь мету?

А от в останньому завданні передбачається мета. "Що потрібно людині, аби жити щасливо?" Учитель філософії уже писав про це й раніше в своєму курсі філософії. Усім людям необхідні їжа, тепло, любов і турботи. Це, принаймні, перша умова для щасливого життя. Потім він наголошував, що всі люди також відчувають потребу у відповіді на певні філософські запитання. Крім того, дуже суттєвою передумовою

* Морошка — ягода сизоголубого кольору, схожа ззовні на малину або ожину, поширена на півночі, росте у лісотундрі та тундрі (Прим, пе-рекл.)>

є, напевне, вибір фаху. Якщо, наприклад, хтось ненавидить вуличний рух, то не буде надто щасливим водієм таксі. А якщо комусь обридли домашні завдання, то хтозна чи така людина буде щаслива на посаді вчителя. Софія любила тварин і легко уявляла себе ветеринаром. На її думку, не конче вигравати мільйон у лото, щоб щасливо жити. Швидше навпаки.

Софія сиділа в своїй кімнаті, доки мама покликала обідати.