Світ Софії - Сторінка 2

Пробравшись крізь нього, вона опинялася на галявині під склепінням кущів. Це скидалося на маленьку хатину. Дівчинка могла бути цілком певною, що тут її ніхто не знайде.

З обома конвертами в руці Софія прошмигнула садом і, опустившись навпочіпки, прорачкувала попід живоплотом. Сховок був таким просторим, що вона могла піднятись на повний зріст. Софія вмостилася на плетиві грубого коріння. Звідси можна було підглядати крізь крихітні просвіти між гіллям та листям. Хоча жоден із просвітів не був більшим за п'ятикро-нову монетку, Софія бачила увесь сад, як на долоні. Коли вона була ще маленькою, то любила спостерігати, як мама чи тато шукали її поміж деревами та кущами.

Софія завжди вважала, що сад був світом у собі. Вона часто вмощувалася у Сховку і милувалася власним маленьким раєм, уявляючи собі Едем, про який не раз чула на уроках релігії.

"Звідки узявся світ?"

Цього вона не знала. Софії тільки було відомо, що Земля — це маленька планета у велетенському Всесвіті. Але звідки взявся сам Всесвіт? Звичайно, можна вважати, що Всесвіт існував вічно, і тоді зникне потреба шукати відповідь на запитання, звідки ж він узявсяУГа чи може що-небудь бути вічним? Щось у її єстві протестувало проти цього.

Усе, що існує, мусило б мати, певно, свій початок? Отже, Всесвіт повинен був колись виникнути із чогось іншого.

Але якщо Всесвіт раптово виник із чогось іншого, то те інше мало виникнути ще із чогось іншого. Софія зрозуміла, Що їй доведеться відкласти розв'язання цієї проблеми. Щось мусило колись урешті-решт постати з нічого. Але чи справді так було? Це так само важко уявити собі, як і те, що Всесвіт існував вічно.

У школі їх учили, що Бог сотворив світ, і тепер Софія спробувала заспокоїти себе тим, що, незважаючи ні на що, це було найкращим розв'язком проблеми. Та думки не давали їй спокою. Вона охоче погодилася б із тим, що Бог сотворив Всесвіт, але як же було із самим Богом, невже він сам себе сотворив із нічого? І знову щось у ній запротестувало проти цього. Навіть якщо Бог здатний створити усе навколо, то він ніяк не може створити самого себе ще до того, як сам буде створений, аби мати здатність творити.

Ну й плутанина!

Вона знову розгорнула обидві записки.

"Хто ти?"

"Звідки узявся світ?"

А звідки узялися обидва листи? Це вже схоже на містику. Хто вирвав Софію із звичних буднів і зненацька поставив перед великими загадками універсуму?

І втретє пішла Софія до поштової скриньки.

Щойно тут побував поштар із денною поштою. Софія витягла зі скриньки грубу пачку реклам, газет та кілька листів для мами. Там лежала також листівка із зображенням якогось південного пляжу. Вона обернула листівку. На ній були норвезькі поштові марки і штемпель "Батальйон ООН". Може це від тата? Але ж він зовсім на іншому боці земної кулі! Та й почерк не його.

Софія відчула, як частіше забився її пульс, коли вона прочитала, кому адресована листівка. "Гільді Меллер Кнаґ, через Софію Амундсен, Кл^йервейєн, 3..." Решта адреси також збігалася. На листівці значилося:

Люба Гільдо! Сердечно вітаю тебе з п'ятнадцятиріччям. Як сама розумієш, хотілось би зробити тобі подарунок, з яким ти могла б дорослішати. Вибач, що посилаю листівку до Софії Так простіше.

Сердечно цілую. Тато.

Кинувшись до будинку, Софія забігла до кухні. Дівчинка вся аж кипіла. Хто така ця "Гільда", якій сповнилося 15 років усього лише за якийсь місяць до її п'ятнадцятиріччя?

Софія принесла з коридору телефонний довідник. Тут було багато прізвищ Меллер, трапилося і кілька Кнаґів, але ніхто з цілого грубезного довідника не називався Меллер Кнаґ.

Вона ще раз обстежила загадкову листівку. Так, справжня листівка з поштовими марками і штемпелем.

Чому чийсь тато посилає вітальну листівку на Софіїну адресу тоді, коли її слід посилати зовсім в інше місце? Кому це заманулося морочити голову власній доньці, посилаючи привітання з днем народження на чужу адресу? Чому "так простіше?" І передусім: як їй розшукати Гільду?

Так у Софії з'явилася ще одна загадка, над якою доводилося ламати голову. Вона знову спробувала упорядкувати свої думки.

За кілька пообідніх годин вона зіткнулася з трьома загадками. Першою загадкою було: хто поклав два білих конверти до її поштової скриньки. Другою — важкі запитання, поставлені у цих листах. Третьою — хто така Гільда Меллер Кнаґ, і чому Софія одержала вітальну листівку, адресовану незнайомій дівчинці.

Вона відчула, що всі три загадки якось пов'язані між собою. Ще до нинішнього дня вона жила цілком звичним життям.

КАПЕЛЮХ

..здатність дивуватися — тільки це й потрібне, аби стати добрим філософом...

Софія вірила, що той, хто надіслав анонімні повідомлення, ще дасть про себе чути. Крім того, вона вирішила поки що нікому не розповідати про листи.

У школі їй важко було зосередитися на розповіді вчителя. Софії здавалося, що він говорить лише про якісь несуттєві речі. Чому б йому не розповісти про те, що таке людина або що таке світ, у якому ми живемо, і звідки він узявся?

У неї з'явилося відчуття, якого раніше не переживала: і в школі, і поза нею люди зайняті здебільшого випадковими речами. Але ж існують Глобальні, складні питання, на які важливіше знайти відповіді, ніж перегортати звичайні шкільні підручники.

Чи знає взагалі хтось відповіді на такі питання? Софії видавалося, що значно важливіше думати над цим, ніж відміняти дієслова.

Як тільки пролунав дзвоник після останнього уроку, вона так швидко подалася зі шкільного подвір'я, що Юрунн довелося бігти, наздоганяючи її.

— Може, пограємо в карти увечері? — запитала Юрунн. Софія стенула плечима:

— Мені більше не цікаво грати в карти.

Юрунн виглядала так, наче щойно впала з місяця.

— Ні? То, може, в бадмінтон?

Софія втупилася поглядом в асфальт, а тоді глянула на подругу.

— Мені здається, що й бадмінтон мене більше не цікавить.

— Не може того бути!

Софія вловила гіркоту в голосі Юрунн:

— То, може, ти мені поясниш, що для тебе стало раптом важливішим?

Софія похитала головою.

— Це... це таємниця.

— Пхе! Ти, певно, закохалася!

Дівчатка якийсь час ішли поруч, не перекинувшись ані словом. Коли вони дійшли до футбольного поля, Юрунн сказала:

— Я піду через поле.

"Через поле". Це була найкоротша дорога до Юрунн, але нею вона ходила лише тоді, коли дуже поспішала додому, щоб не спізнитися до приходу гостей або на прийом до зубного лікаря.

Софія розуміла, що подруга затівалася, вона образила її. Але що можна сказати Юрунн? Що її, Софію, несподівано захопили найважливіші і водночас найелементарніші з усіх питань: хто вона т^ка та звідки взявся світ, і вона не має часу пограти в бадмінтон? Чи зрозуміла б це подруга?

Софії здавалося, що серце у неї в грудях забилося швидше, коли вона відчиняла поштову скриньку. Спершу вона вийняла банківський лист та кілька великих жовтих конвертів для мами. Софія підсвідомо сподівалася нового листа від незнайомця.

Доки дівчинка зачиняла за собою хвіртку, їй впало в очі власне ім'я на одному з великих конвертів. На звороті, саме там, де вона збиралася розірвати конверт, було написано: Курс філософії Поводитися дуже обережно.

Софія, підстрибуючи, побігла доріжкою, кинула шкільну сумку на сходи, решту листів запхала під килимок, а сама через сад гайнула до Сховку. Великого листа слід читати тільки тут.

Шерхан унадився за нею, вона не проганяла його. Софія була певна, що кіт не зрадить її схованки.

У конверті лежали три великі, видруковані на друкарській машинці аркуші, зчеплені докупи. Софія почала читати.

Що таке філософія?

Люба Софіє! В багатьох людей є різні зацікавлення. Одні збирають старі монети або поштові марки, інші займаються рукоділлям, ще інші більшу частину свого вільного часу проводять на спортивних майданчиках.

Чимало людей любить читати. Але й тут наші уподобання дуже різняться між собою. Хтось читає лише газети та комікси, хтось полюбляє романи, тоді як інші віддають перевагу популярно-науковим книжкам, наприклад, про астрономію, життя тварин або про технічні відкриття.

Якщо я захоплююся кіньми або коштовними каменями, то ніяк не можу вимагати, щоб і всі інші захоплювалися тільки цим. Якщо мене приваблюють усі спортивні програми на телебаченні, то доводиться миритися з тим, що комусь спорт видається нудним.

А чи є щось таке, що зацікавило б усіх? Таке, що стосувалося б усіх людей, незалежно від того, хто вони і де живуть? Так, люба Софіє, є такі проблеми, які можуть зацікавити усіх людей. Саме про це йдеться у нашому курсі.

Що найважливіше у житті? Якщо ми запитаємо людину, яка помирає з голоду, вона відповість — хліб, якщо ми звернемося з таким запитанням до того, хто замерзає, відповідь буде — тепло. А якщо ми запитаємо людину, яка почуває себе самотньою і покинутою, то вона скаже — спілкування з іншими людьми.

Але якщо задовольнити усі запити — чи залишиться ще щось таке, в чому людина відчуватиме потребу?

Над цим розмірковують філософи. На їхню думку, людина не може жити лише хлібом єдиним. Кожен із нас, звичайно, мусить їсти. Кожному потрібні любов і турбота. Та існує і щось інше, чого потребують усі. Люди впродовж століть прагнули знати, хто вони й для чого живуть.

Потреба зрозуміти, для чого ми живемо, не така вже й "випадкова", як скажімо, колекціонування поштових марок. І хто цікавиться цим питанням, приєднується до мільйонів тих, хто добирав способу до його розв'язання, відколи людство існує на цій планеті.

Найкращий спосіб наблизитися до розуміння філософії — це поставити кілька філософських питань: Як створено світ? Чи стоїть за тим, що відбувається, чиясь воля або ж намір? Чи існує життя після смерті? Як, урешті-решт, можна розкрити ці таємниці? І передовсім — як ми повинні жити? Ми не знаємо жодної такої культури, яка б не намагалася збагнути: хто такі люди і звідки узявся світ.

Власне кажучи, не так уже й багато філософських питань можемо ми поставити. Ми зазначили кілька найважливіших. Та історія дає нам численні, відмінні одна від одної відповіді на кожне з них.

Тож легше поставити філософські питання, ніж дати відповідь на них.

Будь-хто і нині може знайти своє розв'язання проблеми. Жодна енциклопедія не скаже вам, чи є Бог на світі і чи буває життя після смерті. Жодна енциклопедія не підкаже, як слід жити.