Світ Софії - Сторінка 3

Але, якщо ви прагнете сформувати власний світогляд, вам можуть стати в пригоді книги, в яких з цього приводу викладені думки інших людей.

Гонитву філософів за істиною можна порівняти з детективною історією. Хтось уважає, що вбивцею є Андерсен, інший думає, що Нільсен або Єнсен. Якщо би йшлося про справжню кримінальну загадку, то одного дня поліція, можливо, і розпутала б цей "клубок". Навіть якби припустити, що ніхто й ніколи не розгадає таємниці, однаково кожна загадка завжди має розгадку.

Хоч як важко відповісти на це питання, воно все ж має лише одну-єдину правильну відповідь. Життя або є після смерті, або його немає...

Багато загадок давнини поступово було розгадано завдяки науці. Колись незбагненною таємницею здавалося те, як виглядає зворотний бік Місяця. Тут годі було добратися до істини через диспути, відповідь залишалася на волю фантазії. Та сьогодні ми напевно знаємо, який вигляд має зворотний бік Місяця. І більше ніхто не "вірить", ніби на Місяці живе якийсь чоловік або ж ніби Місяць — кружало сиру.

Один стародавній грецький мудрець, який жив понад дві тисячі років тому, вважав, що філософія виникла завдяки здатності людини дивуватися. "Життя — така дивовижна річ, що філософські питання виникають самі собою", — думав він.

Щось подібне відбувається, коли ми спостерігаємо за діями спритного штукаря. Нам годі збагнути, як відбувається те, що ми бачимо, і тоді запитуємо себе: як вдається йому перетворити кілька білих шовкових шаликів на живого кролика?

Багатьом людям світ видається незбагненним, як і трюки фокусника, коли той несподівано витягає кролика з капелюха, який ще мить тому був абсолютно порожнім.

Коли йдеься про кролика, то ми розуміємо, що фокусник ошукує нас. І хочеться будь-що розгадати, як це йому вдається. Якщо ж ідеться про середовище, в якому ми живемо, то тут усе трохи інакше. Ми знаємо, що світ — не фантазія і не обман, бо ми ступаємо по Землі і самі є частинкою цього світу. По суті, кожен з нас — той білий кролик, якого витягли з капелюха. Різниця між нами та кроликом полягає лише в тому, що кролик не усвідомлює себе об'єктом фокуса. Інша річ — люди. Ми розуміємо, що нас утягнуто в якесь загадкове дійство, і ми радо розгадали б усі взаємозв'язки цього дійства.

Рв. Стосовно білого кролика, то, можливо, краще порівняти його з цілим Всесвітом. Ми — це крихітні комашки, котрі живуть глибоко в хутрі кролика. Філософи намагаються видертися тоненькими шерстинками догори, щоб подивитися у вічі великому фокусникові.

Чи ти збагнула, Софіє? Продовження буде.

Софія почувалася геть виснаженою. Чи вона збагнула? Вона не могла пригадати, чи встигла хоч раз передихнути, поки читала.

Хто приніс листа? Хто, хто?

Неможливо, щоб це зробила та ж людина, яка послала вітальну листівку Пльді Меллер Кнаґ, бо на листівці була марка і штемпель. Жовтий конверт хтось просто опустив до поштової скриньки, як і обидва білі.

Софія глянула на годинник. Була лише за п'ятнадцять третя. До повернення мами з роботи залишалося ще майже дві години.

Софія вибралася зі свого Сховку і кинулась до скриньки. Може, там знову щось лежить?

Вона знайшла новий жовтий конверт зі своїм іменем на ньому, озирнулася, але нікого не зауважила. Софія підбігла до межі саду, за якою починався ліс, пильно вдивлялась у стежку.

Жодної живої душі навколо.

Раптом їй здалося, що далеко в лісі хруснула гілка. Хоч вона не була цілком того певна, але однаково не було сенсу бігти за людиною, яка намагалася втекти.

Софія занесла до будинку шкільну сумку й мамину пошту, бігцем піднялася у свою кімнату, витягнула велику шабатурку з-під печива з колекцією чудових камінців і, висипавши усі камінці на підлогу, поклала натомість обидва великі конверти. З пакунком у руках дівчинка знову вибігла в сад, але перш ніж піти до Сховку, виставила надвір обід для Шерхана.

— Киць, киць, киць!

Опинившись у Сховку, вона розірвала конверт, витягнула кілька нових, списаних на друкарській машинці аркушів і почала читати.

Дивна істота

Ось ми й знову зустрілися. Ти вже зрозуміла, що наш короткий філософський курс надходитиме порціями. Цього разу подаю кілька вступних зауважень.

Чи казав я тобі про те єдине, що нам потрібне, аби стати добрим філософом? Якщо не казав, то кажу зараз: ЄДИНЕ, ЩО НАМ ПОТРІБНЕ, АБИ СТАТИ ДОБРИМ ФІЛОСОФОМ — ЦЕ ЗДАТНІСТЬ ДИВУВАТИСЯ.

Усі маленькі діти обдаровані такою здатністю. Але з часом втрачають її. Вони підростають, і здатність дивуватися зникає. Чому так відбувається? Чи знає Софія Амундсен відповідь на це?

Отже, якби немовля вміло розмовляти, воно розповіло б, яким дивовижним є світ, у який воно прийшло. Але навіть якщо дитя не говорить, ми бачимо, як воно тицяє навколо себе пальчиком і хапає усі речі в кімнаті.

Поступово народжуються перші слова, і щоразу, угледівши собаку, дитина зупиняється й гукає "гав-гав".

Ми спостерігаємо, як вона гацкає у візочку і плеще ручками: "Гав-гавІ Гав-гавІ" Ми, з нашими роками за плечима, трохи розгублюємося перед таким нестримним захопленням малюка. "Так-так, це "гав-гав", — кажемо ми поблажливо, — "а тепер сядь спокійно і не гицай*. Ми зовсім не поділяємо захоплення дитини. Ми вже бачили чимало собак на своєму віку.

Можливо, подібна сцена повторюватиметься ще безліч разів, перш ніж дитина проходитиме повз собаку, вже не шаленіючи від радості. Чи повз слона, чи повз бегемота. Та задовго до того, як дитина навчиться мислити по-філософсь-ки, світ стане для неї звичною річчю.

Шкода! — скажеш ти.

Моє завдання — зробити так, аби ти не опинилася серед тих, хто сприймає світ як даність, люба Софіє. Про всяк випадок ми проведемо в думці кілька експериментів, перш ніж візьмемося до самого філософського курсу.

Уяви собі: якогось дня ти зібралася до школи. І раптом на стежці перед собою побачила маленький космічний корабель. А з нього вийшов маленький марсіанин, став на моріжку і пильно приглядається до тебе...

Про що ти подумаєш такої миті?

Невже тебе ні разу не вражала думка, що ти сама — такий ось марсіанин?

Імовірно, що тобі колись заманеться досліджувати походження якоїсь іншої планети. Ми зовсім не знаємо, чи існує життя на тих інших планетах. Але ще ймовірніше, що тобі захочеться дослідити саму себе. Одного дня ти раптом спинишся, мов громом уражена, і сприймеш себе зовсім інакше. Можливо, це станеться саме під час прогулянки в лісі.

— Я дивовижна істота, — подумаєш ти. — Я загадкова тваринка.

Ти відчуєш себе Сплячою Красунею, яка збудилася після столітнього сну. Хто я? — запитаєш ти. От вовтузишся на земній {сулі десь у Всесвіті. А що таке Всесвіт?

Якщо тобі пощастить пізнати саму себе, то ти збагнеш і загадкового марсіянина, про якого ми згадували на початку. Ти не лише побачила істоту із Всесвіту, а й пізнала зсередини, що ти така ж загадкова істота.

Збагнула, Софіє? Але спробуймо вдатися до ще одного уявного експерименту:

Тато, мама і дво— або трирічний Томас сидять уранці в кухні і снідають. Невдовзі мама підводиться з-за столу, відвертається до плити, і раптом... так, раптом тато починає літати під стелею, а Томас сидить і каже:

"Татко літає!"

Безперечно, Томас здивується, але прийме це, як належне. Тато робить стільки дивних речей, що невеличка прогулянка над кухонним столом не зможе змінити щось в очах сина. Щодня тато голиться чудесною машинкою, час від часу видирається на дах, щоб полагодити телевізійну антену, або ж устромляє голову під капот автомобіля і потім вилазить з-під нього чорний, як негр.

Тепер мамина черга. Вона почула Томасові слова й різко обертається. Як, на твою думку, реагуватиме вона, побачивши татуся у вільному польоті над кухонним столом?

Чому мама й Томас реагували так по-різному, як ти вважаєш?

Причина — у шаблонному мисленні. (Запам'ятай собі). Маму вчили, що люди не можуть літати. Але ж не Томаса. Він усе ще не має поняття, що буває, а чого не буває в цьому світі.

А як же із світом, Софіє? Гадаєш, він є? Адже й світ сам перебуває у стані вільного польоту.

Найсумніше те, що, підростаючи, ми поступово звикаємо не тільки до дії закону земного тяжіння. Ми водночас звикаємо і до Всесвіту, як такого.

Отже, чим дорослішими стаємо, тим швидше втрачаємо здатність дивуватися з довкілля. Ми втрачаємо щось дуже суттєве. Те, що філософи намагаються знову пробудити до життя. Щось добре нам знане колись — ще задовго до того, як ми навчилися мислити.

Я уточню. Хоч філософські питання стосуються усіх людей, та не кожен стає філософом. З різних причин більшість людей так поглинають будні, що здатність захоплюватися життям відсувається далеко на задній план. (Вони запорпу-ються глибоко в кроляче хутро, зручно там умощуються і не покидають його все своє життя).

Для дитини світ — і все, що в ньому є, — щось нове, захопливе. Таке сприйняття властиве не всім дорослим. Більшість із них сприймає світ, як щось цілком буденне.

Саме тут філософи є почесним винятком. Філософи ніколи не зуміють призвичаїтися до навколишнього світу. Світ залишається для них чимось фантастичним, навіть загадковим та містичним. Філософи й діти мають, отже, одну дуже важливу спільну рису. Як бачиш, філософ усе життя залишається таким же вразливим, як мале дитя.

А зараз вибирай, люба Софіє. Або ти дитина, для якої світ ще не встиг стати буденним. Або ти філософ, який докладе всіх зусиль, щоб світ для нього таким не став.

Якщо ж ти тільки похитаєш головою, не усвідомивши себе ні дитиною, ні філософом, це означатиме, що ти уже стала буденно-домашньою, і світ більше не вражає тебе. У цьому випадку тобі загрожує небезпека. Задля порятунку потрапив тобі до рук цей курс філософії.

Мені зовсім не хочеться, щоб ти опинилася серед інертних та байдужих людей. Я хочу, щоб ти жила свідомим життям.

Ти одержуватимеш лекції безкоштовно. Отож ніхто тобі не поверне грошей, якщо ти не пройдеш курсу. Ти маєш повне право перервати навчання, коли забажаєш. Достатньо покласти повідомлення для мене у поштову скриньку. Жива жаба чудово підійде для цього. В усякому разі щось зелене, от аби лишень поштар не перелякався до смерті.

Короткий підсумок. Білого кролика витягли з порожнього капелюха. Але тому, що це дуже великий кролик, трюк триває вже багато мільярдів років.