Світ Софії - Сторінка 26

Типовою рисою є переконання, що в світі відбувається драма, де стинаються в непримиренному герці сили добра й зла. Тому індоєвропейці намагалися передбачити, якою буде доля світу.

Ми не помилимося, коли скажемо, що грецька філософія не випадково виникла на індоєвропейських обшиpax. Індійська, грецька та скандинавська міфології чітко вказують на зародження філософського або "спекулятивного" мислення.

Індоєвропейці наманишся осягнути знання про долю світу. Ми можемо прослідкувати за виявом конкретного слова, що означає "знання" у кожній індоєвропейській культурі. На санскриті — це vidya. Слово ідентичне з ірецьким словом ide, воно, як ти пригадуєш, відігравало важливу роль у філософії Платона. З латинської мови нам відоме слово video, але для римлян воно означало просто "бачити". (Лише в наші дні "бачити" почало означати "втуплюватися в телеекран".) З англійської мови нам відоме слово гт$е і wisdom (мудрість), з німецької Wissen (знання). По-норвезьки — viten. Отож, норвезьке слово "viten", індійське — "vidya", грецьке — "ide", латинське — "video" мають один і той самий корінь.

Найважливішим органом чуття індоєвропейці вважали зір. Тому для літератури індійців, греків, іранців та германців характерними були великі космічні візії. (Ось іще одна паралель: "візія" походить від латинського слова "відео".) Древні народи творили своє мистецтво, зображаючи богів, про яких розповідалося в міфах. Це також було властиве індоєвропейським культурам.

І врешті, індоєвропейці мали циклічний погляд на історію* Вони вважали, що хід історії відбувається по колу, "циклічно", подібно, як пори року змінюють одні одних. Отже, історія не має ні початку, ані кінця. Часто мовиться про різні світи, які з'являються і зникають у вічній круговерті перемін народження та смерті.

Дві великі східні релігії — індуїзм та буддизм, — як і грецька філософія, мають індоєвропейське походження. Можна провести паралель між іццуїзмом і буддизмом, з одного боку, та грецькою філософією — з іншого. Індуїзм та буддизм понині характеризуються виразними філософськими рефлексіями.

Нерідко ці дві релігії надають великої ваги твердженню, що божественне присутнє в усьому навколо нас (пантеїзм), а людина єднається з Богом завдяки релігійному знанню. (Пригадуєш Плотина, Софіє?) Щоб досягнути цього стану єднання, потрібне сильне самозаглиблення, іншими словами — медитація. Тому на Сході пасивність та відособлення вважають релігійним ідеалом. У Греції також багато хто дотримувався переконання, що людина повинна жити аскетично, усамітнено, аби душа могла спастись. Багато рис, властивих середньовічній монастирській системі, успадковані від греко-римського духовного світу.

У багатьох індоєвропейських культурах істотне місце посідала віра в переселення душ. Понад 2500 років тому людина прагнула будь-що врятувати свою душу від переселення. Платон також вірив у мандрівку душ.

Семіти

Тепер черга семітів, Софіє. Ми поговоримо про зовсім інший тип культури та іншу мову. Семіти походять з Аравійського півострова, але їхня культура поширилася на великих теренах земної кулі. З усіх культур найбільше від своїх географічних коренів віддалилася семітська культура та християнство. Водночас поширювався й іслам.

Усі три релігії Заходу — юдаїзм, християнство та іслам — мають семітське підґрунтя. Мусульманське святе письмо Коран та Старий Завіт написані спорідненими семітськими мовами. Одне з означень "бога" в Старому Завіті має той самий корінь, що й "аллах". (Слово "аллах" означає "бог".)

Що ж до християнства, то тут усе складніше. Християнство, звичайно, також виникло на семітському ґрунті, однак Новий Завіт було написано грецькою мовою, і при формуванні християнської теології — або ж вчення про віру — дався взнаки вплив грецької й латинської мов та елліністичної філософії.

Ми уже говорили, що індоєвропейці поклонялися багатьом богам. Що стосується семітів, то їх досить рано згуртувала віра в єдиного Бога. Таке явище називається монотеїзмом.

Головною ідеєю в юдаїзмі, християнстві та ісламі є віра в єдиного Бога.

Спільною рисою для семітських культур був лінійний погляд на історію, тобто історію розглядали як пряму лінію: одного разу Бог створив світ, і з цього моменту почалася історія; та вона не триватиме вічно, настане "день суду", і тоді Бог судитиме живих та мертвих.

У трьох великих релігіях Заходу історія відігравала важливу роль. Бог втручається в історію, щоб з її допомогою творити свою волю в світі. Так, як одного разу Бог привів Авраама до "землі обітованої", так він веде людей крізь історію аж до "судного дня". Колись Бог судитиме живих і мертвих.

Приписуючи Богові великий вплив на долю світу, семіти впродовж багатьох тисяч років займалися записуванням історії. В основу святих писань покладені історичні події.

Сьогодні місто Єрусалим є важливим релігійним центром юдеїв, християн та мусульман. Уже це свідчить про спільне історичне підґрунтя трьох релігій. Є тут юдейські храми — синагоги, християнські церкви та ісламські мечеті. Саме тому так прикро, що Єрусалим став яблуком незгоди" Тисячі людей вбивають одне одного, бо не можуть дійти згоди, хто володітиме Вічним Містом. Якби ж то ООН вдалося коли-небудь перетворити Єрусалим на місце зустрічі трьох релігій. (Практичною частиною філософського курсу ми поки що не займатимемося. Полишимо її на Гільдиного тата. Ти вже, певно, зрозуміла, що він — спостерігач ООН у Лівані? Можу ще додати — майор. Якщо вловила взаємозв'язок, то все в порядку. Але не будемо випереджувати події.)

Найважливішим органом чуття індоєвропейці, як уже згадувалося, вважали зір. Таку ж важливу роль семіти приписували слухові. Тож не випадково юдейський символ віри починається словами: "Слухай, Ізраїлю!* У Старому Завіті читаємо, як люди "почули* Господа, а юдейські пророки починали свої проповіді формулою: "Так каже Ягве (Бог)*. Християнство також надає великого значення "слуханню* слова Божого. Характерною рисою юдейської, християнської та мусульманської служби Божої є читання вголос, "рецитація*.

Як я уже оповідав, індоєвропейці втілювали образи своїх богів у картинах та скульптурах. Для семітської культури типовою є заборона будь-якого зображення, тобто семітам не дозволяється зображувати Бога і святих на картинах чи в пластиці. Про це навіть записано в Старому Завіті. І понині така заборона існує в ісламі та юдаїзмі. Для сучасного ісламського світу також характерне неприйняття фотомистецтва та живопису. Людині не дозволено конкурувати з Богом.

Однак християнські церкви щедро розписані зображеннями Бога та Ісуса, заперечиш ти. Маєш рацію, Софіє, але це ще раз доводить вплив греко-римського світу на християнство.

(У православній церкві — у Греції та Росії — і далі поширена заборона на "різьблені" зображення біблійних сюжетів, тобто на створення скульптур та розп'ять).

На противагу великим релігіям Сходу, три західні релігії стверджують, що між Богом та його творінням існує прірва. Метою є не звільнення від переселення душі, а тільки спасіння від гріха та відпущення вини. Для релігійного життя Заходу характерні молитви, проповіді та читання Святого Письма, а не самозаглиблення та медитація.

Ізраїль

Не маю жодного наміру змагатися з твоїм учителем релігії, Софіє, але хотів би коротко підсумувати наші знання про юдейське підґрунтя христянства.

Все почалося з того, що Бог створив світ. Як це відбулося, можеш довідатися з перших сторінок Біблії. Але потім люди збунтувалися проти Бога. Покарою за це було не тільки вигнання з Раю Лдама та Єви, в світ прийшла смерть.

Мотив людського непослуху перед Богом проходить через усю Біблію. Погортавши далі першу книгу Мойсея, ми довідаємося про всесвітній потоп та Ноїв ковчег. А ще дізнаємося, як Бог домовився про примирення з Авраамом та його родом. За цією домовленістю Авраам мав дотримуватися Божих заповідей, а Бог натомість зобов'язувався дбати про його нащадків. Пізніше, коли на горі Синай Мойсей одержав скрижалі із заповідями, примирення було відновлене. Це сталося близько 1200 року до Р. X. На ту пору ізраїльтяни вже давно перебували в єгипетському рабстві, але з Божою допомогою народ зумів повернутися до Ізраїлю.

Десь у X столітті до Христа — а отже, задовго до виникнення грецької філософії — в Ізраїлі правили три великі царі: Саул, Давид і Соломон. Весь народ Ізраїлю врешті об'єднався в одному царстві, яке зазнало політичного, військового та культурного розквіту за правління царя Давида.

Царів благословляв на трон народ. Вони одержували титул "меси", що означало "помазаник", і їх трактували як посередників між Богом та народом. Тому царя називали "сином Божим", а країну, якою він правив, "царством Божим".

Однак могутність Ізраїлю не тривала вічно. Невдовзі царство розділилося на північне (Ізраїль) та південне (Юдея). У 722 році до Р. X. північне царство завоювали ассирійці, і воно повністю втратило своє політичне і релігійне значення. Не краще велося і на півдні. У 586 році до Р. X. південне царство захопили вавилонці. Храми зруйнували, а велику частину юдейського народу випроваджено до Вавилону. "Вавилонська неволя" скінчилася 539 року до Р. X.. Люди змогли повернутися до Єрусалиму і взятися до відбудови храмів. Проте аж до початку нашого літочислення юдеї перебували під чужинецьким пануванням.

Юдеї часто задавали собі питання: чому розпалося Давидове царство, а нещастя одне за одним спадали на голови народу. Обіцяв же Бог оберігати Ізраїль! Але й народ присягав дотримуватися Божих заповідей. Так поступово зродилося переконання, що Бог покарав Ізраїль за його непослух.

Починаючи приблизно з 750 року до Р. Хм чимало пророків проповідувало про Божу кару, яка впаде на народ Ізраїлю за те, що він порушив Божі заповіді. Коли-небудь Бог судитиме народ Ізраїлю, говорили вони. Такі пророцтва називалися "пророцтвами судного дня".

Невдовзі з'явилися пророки, які провіщали, що Бог порятує решту юдейського народу і пошле йому "царя миру" з роду Давида. Новоявлений цар відродить давнє Давидове царство і подарує народові щасливе майбутнє.

"Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике, — говорив пророк Ісайя. — Над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло".