Світ Софії - Сторінка 28

На це варто звернути увагу, бо дуже багато жінок навернулося до христянства.

Павло продовжив свою місіонерську діяльність. Уже через кілька десятиліть після смерті Ісуса християнські громади з'явилися в усіх найважливіших грецьких та римських містах — Афінах, Римі, Александрії, Ефесі та Корінфі. Впродовж трьох-чотирьох століть увесь елліністичний світ був охоплений християнізацією.

Визнання віри

Величезна роль Павла для христянства полягала не тільки в його місіонерській діяльності. Він мав також значний вплив на християнські громади, які відчували нездоланну потребу у духовній розраді.

Важливим питанням у перші роки після смерті Ісуса було, чи можуть неюдеї стати християнами, оминувши юдаїзм. Чи повинен, наприклад, грек дотримуватися права Мойсея? Павло вважав це необов'язковим. Християнство було чимось більшим, аніж просто юдейською сектою. Воно зверталося до усіх людей з універсальним посланням спасіння. "Старе примирення* між Богом та Ізраїлем замінило "нове примирення*, яке Ісус установив між Богом та усіма людьми.

Однак християнство — не єдина нова релігія того часу. Ми уже бачили, що для епохи еллінізму характерним було змішання релігій. Церква мусила коротко резюмувати християнське вчення, щоб відмежуватися від інших релігій та запобігти розколу самої християнської церкви. Так виникло перше визнання віри. Визнання віри — це підсумок найважливіших християнських догм.

Однією із таких догм було твердження, що Ісус — Бог і Людина водночас. Ісус не тільки сам був Богом, "Сином Божим" через свої діяння, але й "справжнім чоловіком", який розділив з людьми їхню долю і справді страждав на хресті.

Це може видатися суперечністю, але постулат християнської релігії гласить, що Бог опав Людиною. Ісус не був "напівбогом" (тобто наполовину людиною, а наполовину божественною істотою). Віра у таких "напівбогів" знайшла поширення в елліністичних та грецькій релігіях. Церква вчила, що Ісус був "уповні Богом і вповні чоловіком"*

Post scriptum

Я намагався витлумачити тобі усі взаємозв'язки, люба Софіє. Коли християнство проникає до греко-римського світу, ми маємо справу з драматичним стиком двох культур, що викликало великі зміни.

Ми покидаємо давні часи. Від появи перших грецьких філософів минуло майже тисячоліття. Перед нами християнське середньовіччя, котре також протривало близько тисячі років.

Німецький поет Ґете сказав одного разу, що "той, кому три тисячі літ не промовляють нічого, у темряві неуцтва живе з дня на день". Мені б не хотілося, аби ти опинилася серед таких людей. Я роблю усе можливе, щоб ти пізнала свої історичні корені. Тільки так будеш людиною. Тільки так станеш чимось більшим, ніж просто голою мавпою. Тільки так уникнеш зависання в порожнечі.

"Тільки так будеш людиною. Тільки так станеш чимось більшим, ніж просто голою мавпою..."

Софія якусь хвилю сиділа непорушно і дивилася на сад крізь маленькі просвіти в листі. Вона починала розуміти, як важливо знати свої історичні корені. Важливим це було і для народу Ізраїлю.

Сама Софія — просто випадкова людина. Але коли ця людина знає свої історичні корені, не така вже й вона випадкова.

Софія живе на цій планеті лише кілька літ. Та якщо історія людства є її історією, то їй самій багато тисяч років.

Софія згорнула аркуші і вислизнула зі Сховку. В саду вона кілька разів радісно підстрибнула і побігла до своєї кімнати.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

...пройти відтинок шляху — не те ж саме, що обрати помилковий шлях...

Понад тиждень Софія не одержувала листів від Альберто Кнокса. Не було вісток і з Лівану, але вони з Юрунн часто розмовляли про листівки, знайдені в Хатині Майора. Юрунн все ще не позбулася страху Однак нічого більше не траплялося, і перший переляк розвіявся за готуванням домашніх завдань та грою у бадмінтон.

Софія часто перечитувала листи Альберто, сподіваючись знайти хоча б якийсь натяк на те, хто така Гільда. При тій нагоді Софія поглибила свої знання античної філософії. Вона уже без проблем могла відрізнити Демокріта від Сократа, а Платона від Аристотеля.

У п'ятницю, 25 травня, дівчинка стояла перед плитою і готувала обід. Треба було встигнути до маминого повернення з роботи. Це був звичайний, буденний обід. Сьогодні вона варила юшку з рибними фрикадельками та морквою. Дуже проста страва.

Надворі здійнявся вітер. Помішуючи у каструлі, Софія озирнулася до вікна. Берізки хилилися під натиском вітру, неначе колосся.

Раптом щось ударилося в шибку Софія знову озирнулася і побачила клаптик картону, що приліпився до скла. Дівчинка підійшла до вікна. Це була листівка. "Гільді Меллер Кнаґ через Софію Амундсен..." — прочитала вона крізь скло, відчинила вікно і забрала листівку. Не пригнав же її вітер із самого Лівану?

Тут також стояла дата: "15 червня, п'ятниця". Софія зіставила каструлю з плити і сіла за кухонний стіл. Ось що було на листівці:

Люба Гільдо! Не знаю, чи триватиме ще твій день народження, коли читатимеш мою листівку. Маю таку надію. У кожному разі сподіваюся, що з того часу минуло небагато днів. Якщо для Софії минув тиждень або два, це зовсім не має означати, що стільки ж часу промайнуло і для нас. Я повернуся додому в переддень святого Івана. Ми довго сидітимемо на садовій гойданці і разом дивитимемося на море, Гільдо. Маємо багато про що поговорити. Вітання від тата, який часом впадає в розпач від самої лише думки про тисячолітню боротьбу між юдеями, християнами та мусульманами. Постійно мушу собі нагадувати, що усі три релігії сягають своїми коренями до Авраама. Але хіба повинні вони молитися одному і тому ж Богові? Каїн та Авель не припинили ще тут вбивати один одного.

РЯ. Чи можу попросити тебе передати вітання Софії? Бідолашне дитя, вона все ще не збагнула, як усе між собою пов'язане. А ти збагнула?

Софія втомлено схилилася над столом. Ясна річ, вона зовсім не розуміє, як усе між собою пов'язане. А чи розуміє Гільда?

Якщо Гільдин тато просить доньку привітати її, Софію, то чи означає це, що Гільда більше знає про Софію, ніж Софія про Гільду? Усе так переплуталося, що Софія вирішила за краще повернутися до плити.

Листівка, яка сама прибилася до кухонного вікна... Повітряна пошта — і то дослівно...

Тільки-но Софія поставила каструлю на плитку, задзвонив телефон.

Може, тато! Якби ж то він повернувся додому, вона б розповіла йому про все пережите за останні тижні. Але це, напевно, мама або Юрунн... Софія кинулася до апарату.

— Софія Амундсен.

— Це я, — почулося на другому кінці проводу Сумніву не викликали три речі. Це був не тато, але чоловічий голос. І Софія була переконана, що уже чула колись саме цей голос.

— Хто це? — запитала вона.

— Альберт —Ох...

Софія не знала, що їй відповісти. Тепер вона впізнала голос, почутий у відеозаписі про Афіни.

— Як справи?

— Непогано.

— З цього часу листів більше не буде.

— Але ж я навіть жаби не скривдила.

— Нам треба зустрітися, Софіє. Час притискає, розумієш?

— Але чому?

— Тато Гільди починає нас оточувати.

— Як оточувати?

— Зусібіч, Софіє. Мусимо тепер співпрацювати. —Як?

— З тебе буде мало допомоги, доки не розповім тобі про середньовіччя. Нам необхідно пройти епоху Відродження і XVII століття. Головну роль відіграватиме Берклі...

— Це той, чий портрет висів у Хатині Майора?

—Той самий. Можливо, через його філософію розпочнеться сама битва.

— Йдеться про якусь війну?

— Я назвав би Ті духовною боротьбою. Нам треба спробувати привернути Гільдину увагу і залучити на свій бік, перш ніж її тато повернеться додому, в Ліллесанн.

— Я нічого не розумію.

— Можливо, філософи відкриють тобі очі. Зустрінемося у церкві св. Марії завтра рано-вранці, о четвертій годині. Але приходь сама, дитинко.

— Маю прийти серед ночі? Клац!..

— Алло!

Хитрун! Він поклав слухавку Софія притьмом кинулася до плити і саме вчасно — юшка ще не встигла збігти. Дівчинка вкинула до каструлі рибні фрикадельки та моркву і зменшила нагрів.

У церкві св. Марії? Це була старовинна, кам'яної кладки, середньовічна церква. Софія пригадала собі, що використовували її тільки для концертів та спеціальних богослужінь. Влітку час від часу її відчиняли для туристів. Але ж не серед ночі?

Коли повернулася мама. Софія уже заховала листівку з Лівану у шафі разом з іншими речами від Альберто та Пльди. Після обіду вона подалася до Юрунн.

— Нам з тобою слід укласти особливий договір, — таємничо сказала Софія, щойно подруга впустила її до хати.

Більше вона не мовила ні слова, аж доки за ними не зачинилися двері до кімнати Юрунн.

— Виникли невеличкі проблеми, — продовжила Софія.

— Не тягни!

— Я змушена сказати мамі" що цієї ночі переночую у тебе.

— Чудової

— Але я так тільки скажу розумієш. Насправді ж буду у зовсім іншому місці.

— Це вже гірше. Йдеться про якогось хлопця?

— Та ні, про Гільду.

Юрунн тихенько присвиснула, а Софія суворо глянула їй у вічі.

— Я прийду до тебе ввечері, — говорила Софія далі. — Але десь коло третьої години вночі мушу піти. Ти повинна прикривати мене до мого повернення.

— Куди ж ти зібралася? Що будеш робити?

— Вибач. Маю суворий наказ мовчати.

Ночівля у товаришки зовсім не була проблемою, радше навпаки. Софії навіть здавалося, що мама дуже радо залишалася удома сама.

— Повернешся завтра до обіду— це була єдина мамина настанова перед відходом доньки.

— Якщо не прийду, ти знаєш, де мене шукати.

І навіщо вона так сказала? Це, власне, було найелабшим місцем усієї операції.

Відвідини з ночівлею почалися, як і всі подібні відвідини — з довгих довірливих розмов аж до пізньої ночі. З тією тільки різницею, що Софія наставила будильник на чверть на четверту, а десь коло першої вони заснули.

Коли через дві години Софія вимкнула будильник, Юрунн не прокинулася.

— Будь обережна, — тільки й промовила вона крізь сон. Софія вирушила в дорогу До церкви св. Марії було кілька

кілометрів. І хоч Софія спала заледве якихось дві години, чулася цілком бадьоро. Над пагорбами на сході зачервоніла-ся смуга неба.

Коли дівчинка спинилася перед входом до старої кам'яної церкви, годинник показував четверту Софія налягла на важкі двері. Вони були відчинені!

Всередині церкви було тихо і порожньо, як і століття тому. Крізь віконні вітражі просочувалося голубувате світло, у якому кружляли тисячі крихітних пилинок, що назбиралися на дерев'яних балках попід стелею.