Світ Софії - Сторінка 42

На нього було навіть учинено замах. А причиною послужила його критика офіційної релігії. Спіноза вважав, що християнство та юдаїзм підтримують своє існування тільки завдяки закостенілим догмам та пишним церковним обрядам. Він перший застосував до Біблії "історичну критику".

— Поясни!

— Спіноза заперечував твердження, що текст Біблії, увесь, аж до найменшої літери, від Бога. Читаючи Біблію, нам слід постійно пам'ятати, коли вона була написана. Таке "критичне" читання дає змогу виявити чимало невідповідностей окремих фрагментів тексту З-під нашарування переказів у Новому Завіті виділяється постать Ісуса, якого можна назвати речником Бога. Ісус закликав звільнитися від закостенілого юдаїзму, проповідував "релігію розуму", яка найвище підносила любов, любов до Бога та до ближнього свого. Однак і християнство дуже швидко закостеніло, прогресивне вчення замінили непорушні догми та помпезні церковні обряди.

— Нічого дивного в тому, що церкви та синагоги не мирилися з такими поглядами.

— Коли ситуація загострилася до краю, від Спінози відмовилася навіть родина. Через богохульні думки його хотіли позбавити спадку. Увесь парадокс у тому, що дуже небагато філософів притягали до відповідальності за волелюбність думки та толерантність поглядів. Спротив спричинило і те, що Спіноза жив відчужено, присвятивши себе тільки науці. Щоб заробити на прожиток, він шліфував оптичні скла. Кілька його лінз потрапили і до моєї колекції.

— Дивовижно.

— У тому, що цей великий учений задля прожиття шліфував лінзи, є щось символічне. Філософи покликані допомогти людям побачити життя під новим кутом зору. Ядром філософії Спінози і є бачення речей з "погляду вічності".

— З погляду вічності?

— Так, Софіє. Чи змогла би ти поглянути на своє життя з космічної перспективи? Мусиш ніби примружити очі і подивитися на своє життя тут і цієї миті,..

— Гм... Це нелегко.

— Уяви собі, що ти живеш лише впродовж крихітного моменту усього життя природи. Ти — частка незмірно великої цілості.

— Здається, я зрозуміла, що ти маєш на увазі.

— Змогла би це усвідомити? Чи зуміла би охопити усю природу, увесь Всесвіт одним єдиним поглядом?

— Як тобі сказати. Знадобились би мені, напевно, кілька оптичних скелець.

— Я маю на увазі не лише безмежний простір, але й безмежний час Колись, тридцять тисяч років тому, жив у Рінда-лені маленький хлопчик. Він був крихітною частинкою природи, маленьким брижиком на поверхні безмежного моря. Так і ти, Софіє, живеш впродовж крихітного моменту життя природи. І не існує жодної різниці між тобою та цим маленьким хлопчиком.

— Однак я живу зараз.

— Так, але саме на це своє буття ти повинна глянути, примруживши око. Ким ти станеш через тридцять тисяч років?

— У цьому й полягало богохульство?

— Ну... Спіноза не тільки твердив, ніби все, що існує, є природою. Він ставив знак рівності між Богом та природою. Він бачив Бога в усьому, що існує, і все, що існує, вбачав у Богові.

— Отже, він був пантеїстом.

— Маєш рацію. Для Спінози Бог не був творцем світу, який стояв поза справою свого творіння. Ні, Бог — це сам світ. Бувало, що Спіноза висловлювався інакше. Він наголошував, що світ є у Богові, покликаючись на промову Павла до афінян на узвишші Аеропаг. "У ньому ми живемо, рухаємося та існуємо", — сказав Павло. Та прослідкуємо за ходом думок самого Спінози. Найважливіша його праця — "Етика, викладена методом, який використовується в геометрії".

— Етика... і геометричний метод?

— Звучить, можливо, й незвично для наших вух. Під етикою філософи розуміли вчення, яке вказувало на те, як слід жити, щоб досягнути щастя. Говорячи про етику Сократа чи Аристотеля, ми маємо на увазі саме це значення. І лише в наші часи етика звелася до кількох певних правил, які вчать нас, як поводитися, аби не топтатися по ногах інших.

— Думати про власне щастя вважалося егоїзмом?

— Частково. Слово "етика" в устах Спінози однаково вдало перекладається як "мистецтво життя" і "мораль".

— І все ж... "мистецтво життя викладене геометричним методом?"

— Геометричний метод вказує на саму мову або форму викладу. Пригадуєш, Декарт також хотів використовувати математичний метод у філософських дослідженнях. Він мав на увазі філософське дослідження, побудоване на висновках, які б вимагали бездоганної точності мислення. Спіноза притримувався тієї ж раціоналістичної традиції. У своїй етиці він прагнув показати, як закони природи визначають людське життя. Нам слід звільнитися від почуттів та емоцій, бо лише так досягнемо душевного спокою та будемо щасливими, вважав він.

— Нас, я гадаю, визначають не лише закони природи?

— Що ж, Спінозу не так просто збагнути, Софіє. Але розглянемо все почергово. Пригадуєш, Декарт поділяв дійсність на дві абсолютно відмінні субстанції, а саме — "мислення" та "протяжність".

— Як би я могла таке забути.

— Слово "субстанція" можна перекласти так: "те, з чого щось складається, що лежить найглибше і до чого можна повернутися". Отже, Декарт оперував цими двома субстанціями. Усе навколо є "мисленням" або "протяжністю", — вважав він.

— Мені не треба повторювати.

— Однак Спіноза не визнавав такого поділу. Він вважав, що існує лише одна субстанція, і усе, що існує, повертається до неї. Називав її просто Субстанцією, а в інших випадках — Богом або природою. Отже, Спіноза не сприймав дійсність "дуалістично", як Декарт. Він був "моністом". Це означає, що усю природу і всі життєві явища він зводив до однієї субстанції.

— Більш незгідливі погляди важко зустріти.

— Відмінність між Декартом та Спінозою не така вже й велика, як це часто говорять. Декарт також твердив, що тільки Бог існує сам собою. І лише ставлячи в один ряд Бога і природу, або Бога і його творіння, Спіноза значно віддаляється від Декарта, а також від юдаїзму та християнства.

— Бо тоді природа е Богом, і на цьому крапка.

— Коли Спіноза вживає слово "природа", він має на увазі не тільки "протяжну природу". Під Субстанцією. Богом або природою він розуміє усе, що існує, і те, що духовне, теж.

— Отже, "мислення" і "протяжність".

— Дуже добре. За Спінозою, нам, людям, відомі дві властивості або ж форми вияву Бога. Спіноза називає ці властивості атрибутами Бога, а цими двома атрибутами і є Декар-тове "мислення" та "протяжність". Бог — чи природа — виступає у формі мислення або протяжності. Бог має безмежно багато інших властивостей, але людині відомі тільки ці два атрибути.

— Чудово. Однак який заплутаний спосіб викладу.

— Це правда. Аби пробитися крізь мову доведень Спінози, не обійдешся без долота та молотка. Втіхою може бути тільки те, що врешті-решт натрапляєш на думку, кришталево чисту, як діамант.

— Я чекаю з нетерпінням.

— Усе в природі є або "мисленням", або "протяжністю". Найпростіші явища у нашому щоденному житті — наприклад, квітка або вірш Генріха Верґеланна — е різними модусами атрибуту мислення або протяжності. "Модус" — це певний спосіб вияву Субстанції, Бога або природи. Квітка — модус атрибуту протяжності, вірш про цю ж саму квітку — модус атрибуту мислення. Але обидва вони за своєю суттю — вирази Субстанції, Бога чи природи.

— Ну, що за мудрагель!

— Заплутаною є тільки його мова. Під витіюватими формулюваннями криється дивовижне пізнання, настільки просте, що буденна мова не може його відтворити.

— І все ж я віддам перевагу щоденній мові.

— Добре. Почнемо з тебе. Коли тебе болить живіт, кому боляче?

— Уже говорилося про це. Мені.

— Правильно. А коли згодом ти згадуєш, що тебе болів живіт, хто згадує?

—Також я.

— Бо ти є особою, у якої одного разу болів живіт, а іншого разу вона відчувала якийсь настрій. Спіноза вважає що усі фізичні речі, які існують або діють навколо нас, виразом Бога або природи. Думки, які народжуються в нас також є думками Бога або природи. Бо усе єдине. Існує лиш один Бог, одна природа або одна Субстанція.

— Але коли я думаю про щось, то це я думаю. І коли рухаюся, то саме я рухаюся. Для чого втягувати сюди Бога?

— Мені подобається твоя заанґажованість. Але хто ти? Ти— Софія Амундсен та водночас і вираз чогось нескінченно більшого. Звичайно, ти думаєш і ти рухаєшся, але хіба не можна сказати, що це природа снує твої думки і природі рухається в тобі. Усе залежить від того, через яку лінзу вирішиш дивитися.

— Гадаєш, я не керую сама собою?

— Гм... Можливо й залишена тобі певна довільність у руханні пальцем. Але він може рухатися тільки згідно зі своєю природою. Йому ніяк не вдасться зіскочити з руки і пострибати по кімнаті. Так і ти займаєш своє місце у цілості, дитя моє. Ти — Софія, але ти також — палець на руці Бога.

— Отже, Бог визначає усе, що б я не робила?

— Або природа, або закони природи. Спіноза вважав, що Бог — чи закони природи — є внутрішньою причиною усього, що відбувається. Він не є зовнішньою причиною, бо Бог знаходить свій вираз через закони природи і тільки через них.

— Не бачу різниці,

— Бог — не лялькар у ляльковому театрі, який смикає за ниточки і так керує виставою. Такий "повелитель маріонеток" управляє ляльками ззовні, отже, він є "зовнішньою причиною" руху ляльок. Інша річ — Бог. Бог керує світом за законами природи. Бог — або природа — є "внутрішньою причиною" усього, що відбувається. Усе в природі, можна сказати, відбувається з потреби. Спіноза мав детерміністський погляд на життя природи.

— Щось подібне ти, здається, вже говорив раніше.

— Мабуть, ти маєш на увазі стоїків. Вони також були переконані у потребі всього, що відбувається. Тому так важливо зустрічати свою долю із "стоїчним спокоєм". Людям не слід давати волю своїм емоціям. Так коротко можна сформулювати етику Спінози.

— По-моєму, я схопила суть. Але мені зовсім не подобається думка, що не я сама собі пані.

— Давай знову повернемося до того хлопчика з кам'яного віку, що жив тридцять тисяч років тому. Він підріс, став полювати зі списом на диких тварин, полюбив жінку, яка стала матір'ю його дітей, і, напевно, поклонявся богам племені. Невже ти думаєш, що він сам визначав свою життєву поведінку?

— Не знаю.

— Або уяви собі африканського лева. Хіба він сам вирішив вести хижацьке життя і тому кидається на антилопу? Чи міг би він прийняти рішення стати вегетаріанцем?

— Ні, лев живе за своєю природою.

— Правильно, за законами природи, І ти також Софіє, бо і ти є природою.