Світ Софії - Сторінка 57

Вінні Пух підніс папірець:

— Саме через нього я й заблудився.

— Але ж це просто клаптик паперу.

— Ні, зовсім ніякий не "просто клаптик паперу". Це лист до Гільди із Задзеркалля.

— О, то я можу взяти його.

— Хіби ти дівчинка із Задзеркалля?

— Ні, але...

— Лист завжди слід вручати особисто. Крістофер Робін утовкмачував мені це учора.

— Проте я знаю Гільду.

— Це не так важливо. Навіть якщо ти дуже добре знаєш якусь людину, тобі не слід читати її листи.

— Я мала на увазі, що можу передати листа Гільді.

— Це зовсім інша річ. Будь ласка. Софіє. Позбувшись цього листа, я нарешті знайду, мабуть, дорогу до П'ятачка. Щоб розшукати Гільду із Задзеркалля, мусиш спочатку знайти велике дзеркало. А це не так просто у наших краях.

З тими словами ведмежа передало листа в руки Софії і швидко почалапало до лісу своїми маленькими лапами. Коли Війні Пух уже зник за деревами, Софія розгорнула папірець і прочитала:

Люба Гільдо! Ганьба Ачьбертові, котрий не розповів Софії, що саме Кант першим запропонував створити "спілку націй". У статті "До вічного спокою" (1795) він писав, що усі країни повинні об'єднатися у спішу, яка дбала би про мирне співіснування усіх народів. Приблизно через 125 років, після Першої світової війни, було створено так звану "Лігу націй". Після закінчення Другої світової війни Лігу націй замінила Організація Об'єднаних Націй. Канта можна назвати хрещеним батьком самої ідеї ООН. Кант вважав, що людський "практичнийрозум" змушує держави відступитися від "природнього стану", котрий спричиняє усе нові війни, і створити міжнародну організацію, яка перешкоджала б виникненню воєн. Хоча дорога до створення такої ліги націй може бути й довгою, нашим обов'язком є праця для збереження "всезагального і тривкого миру". Для Канта організація такої спілки була далекою метою, можеш її навіть назвати остаточною метою філософії Я все ще в Лівані

Цілую. Тато.

Софія поклала папірець до кишені і пішла додому. Саме про такі зустрічі у лісі і попереджував її Альберто. Але ж не могла вона дозволити, щоб маленький плюшевий ведмедик блукав лісом у вічних пошуках Гільди із Задзеркалля.

РОМАНТИЗМ

таємничий шлях веде досередини...

Велика папка зсунулася з колін Гільди аж на підлогу.

У кімнаті вже посвітлішало, коли дівчинка нарешті зібралася до сну Глянула на годинник: скоро третя. Вона повернулася на бік і налаштувалася спати. Засинаючи, подумала, чого це тато почав писати про Червону Шапочку та Вінні Пуха...

Наступного дня Гільда спала до одинадцятої години. Прокинувшись, вона усім єством відчувала, що їй щось снилося, але нічого не пам'ятала. Мала тільки враження, наче побувала в іншій реальності.

Гільда спустилася вниз і приготувала собі сніданок. Мама одягнула блакитну сукню і збиралася йти до шопи, щоб почистити човен. Навіть якщо ним ніхто не користуватиметься, човен має бути готовий до повернення тата з Лівану.

— Може, допоможеш мені?

— Спершу я трохи почитаю. А згодом принесу тобі чай і другий сніданок.

— Ти сказала другий сніданок?

Гільда поїла і вернулася до своєї кімнати, застелила ліжко і зручно вмостилася з папкою на колінах.

Софія продерлася крізь живопліт і опинилася у великому саду, який вона одного разу порівняла з Райським садом...

Після вчорашньої грози всюди були порозкидані обламані гілки та листя, їй здавалося, наче існує якийсь взаємозв'язок між бурею та поламаним гіллям, з одного боку, та стрічею з Червоною Шапочкою й Вінні Пухом — з іншого.

Софія підійшла до гойданки і змела з неї опалу глицю та листя. Добре, що подушки на гойданці цератові й не конче заносити їх до хати перед кожною загрозою дощу.

Софія увійшла до будинку. Мама саме повернулася додому й ставила у холодильник пляшки лимонаду. На кухонному столі стояв кремовий торт та невеличкий калач.

— Ти чекаєш гостей? — запитала Софія, вона майже забула, що у неї день народження.

— Велика забава у саду відбудеться наступної суботи, але я вирішила сьогодні також влаштувати маленьке свято.

— Як воно буде виглядати?

— Я запросила Юрунн з батьками. Софія стенула плечима.

— Не маю нічого проти.

Гості прийшли десь пів на восьму. Усі поводилися досить штивно, бо ж не часто випадала Софіїній мамі нагода спілкуватися з батьками Юрунн.

Невдовзі дівчатка подалися до кімнати Софії складати запрошення на свято. Якщо вже вони запрошують і Альберто Кнокса, то варто назвати свято "філософським вечором". Юрунн не заперечувала, бо ж свято було Софіїне, а "тематичні вечори" були дуже популярними на той час

За складанням тексту запрошення проминуло понад дві години. Дівчатка мало не лускали зі сміху.

Дорога(ий )...............

Запрошуємо Тебе па фіюсофську забаву, котра відбудеться у суботу, 23 червня (Святіванський вечір), о 19 годині, Кле-вервейен, 3. Під час вечора, очевидно, розгадаємо таємницю буття. Прихопи зі собою теплий светр та ясні думки, які сприятимуть швидкому розв'язанню філософських загадок. З

огляду па небезпеку виникнення пожеж у лісі, заборонено, на жаль, розпалювати ватри, натомість хай палахкотить полум'я фантазії Серед запрошених буде щонайменше один справжній філософ. Забава відбудеться у вузькому колі. (Без доступу журналістів!)

Щиро Ваші Юрунн Інгебріґтсен (святковий комітет) та Софія Амундсен (господиня свята).

Подруги зійшли у вітальню до дорослих, які розмовляли уже трохи вільніше, аніж перед тим. Софія вручила мамі запрошення, написане каліграфічним почерком.

— 18 копій, дякую, — сказала вона. Софія й раніше не раз просила маму зробити для не! якісь ксерокопії на роботі.

Мама швидко пробігла очима текст і передала картку фінансовому радникові.

— Ось бачите. Вона зовсім утратила розум.

— Але ж забава заповідається справді цікава, — заперечив фінансовий радник, подаючи запрошення дружині. — Я б і сам охоче приєднався до товариства.

Тепер настала черга Барбі, вона вже встигла прочитати текст.

— У мене немає слів! Чи можна й нам прийти, Софіє?

— Тоді 20 копій, — погодилася Софія.

— Ти що, здуріла, — шикнула Юрунн.

Увечорі, перед тим, як лягти у ліжко, Софія довго стояла біля вікна і дивилась надвір. Вона пригадала, як одного разу помітила обриси Альберто у темряві.

Це було місяць тому. Зараз також була пізня ніч, але світла, літня.

Альберто обізвався аж у вівторок зранку. Телефон задзвонив невдовзі після того, як мама пішла на роботу.

— Софія Амундсен.

— Це Альберто Кнокс.

— Я так і подумала.

— Вибач, що не телефонував раніше, але я напружено розмірковував над нашим планом. Коли майор повністю сконцентрований на тобі, я можу діяти без перешкод.

— Дивно.

— Тоді мені легше сховатися, розумієш. Навіть найкраща таємна служба світу має свої обмеження, якщо на неї працює лише один агент... Я одержав картку від тебе.

— Маєш на увазі запрошення.

— І ти зважишся? —Нащо?

— Годі й передбачити, що може трапитися на такому вечорі.

— Прийдеш?

— Звичайно, прийду. Але це ще не все. Ти не забула, що того самого дня повертається з Лівану тато Гільди?

— Забула.

— Зовсім не випадково він змусив тебе влаштувати філософський вечір у день свого повернення до БЧркелі.

— Я вже казала, що не подумала про це.

— Зате подумав він. Ну що ж, нам слід обговорити усе детальніше. Зможеш прийти до Хатини Майора до полудня?

— Я повинна прополоти квіткові грядки.

— Скажімо, о другій. Встигнеш?

— Прийду.

І цього разу Альберто чекав Софію на порозі хатини.

— Сідай, — запросив він дівчинку і одразу ж взявся до справи. — Ми уже знаємо про епоху ренесансу, бароко та просвітництва. Сьогодні ж поговоримо про романтизм, який можна назвати останньою великою культурною епохою в історії Європи. Ми наближаємося до кінця цієї історії, дитя моє.

— Невже романтизм тривав так довго?

— Він розпочався на схилі вісімнадцятого століття і тривав до середини минулого. Після 1850 року вже більше немає сенсу говорити про "епохи", котрі б охоплювали літературу і філософію, мистецтво, науку і музику.

— Однак романтизм був саме такою епохою?

— Тоді говорилося, що романтизм був останньою спільною спонукою до існування для усієї Європи. Він виник у Німеччині як реакція на односторонній культ розуму епохи просвітництва. Після Канта та його холодної розсудливості молодь Німеччини полегшено зітхнула.

— Що ж вони запропонували йому на заміну?

— З'явилися нові слова-гасла: почуття, фантазія, переживання та туга. Деякі просвітителі, серед них і Руссо, також вказували на значення почуттів, критикуючи вивищування розуму. Тепер притока стала головним руслом у німецькому культурному житті.

— Отже, Кант перестав бути популярним?

— І так, і ні. Чимало романтиків вважали себе спадкоємцями Канта. Кант встановив межі нашого знання "речей у собі". З іншого ж боку, він вказував на вагу власного "Я" у процесі пізнання. Тепер кожний конкретний індивідуум міг на власний розсуд тлумачити буття. Романтики використали це, творячи майже необмежений культ "Я". Це привело до возвеличення мистецького генія.

— І багато було таких геніїв?

— Бетговен, наприклад. У його музиці присутня особистість, котра виражає власні почуття та прагнення. Бетговен був, так би мовити, "вільним" митцем, на противагу майстрам бароко, таким як Бах та Гендель, які складали свою музику на честь Бога за строго встановленими правилами.

— Я знаю ліпне "Місячну сонату" та "П'яту симфонію".

— Тож знаєш, якою романтичною є "Місячна соната" і яким драматизмом сповнена "П'ята симфонія".

— Гуманісти ренесансу також були індивідуалістами, ти ж сам казав.

— Так, ренесанс та романтизм мають багато спільних рис. Однією з таких рис є переконання, що мистецтво має величезне значення для людського пізнання. Кант приклався і у цій царині. В своїй естетиці Кант досліджував, що відбувається з нами, коли ми перебуваємо під владою чогось прекрасного, наприклад, мистецтва. Віддаючись цілковито на волю сили мистецтва, не відволікаючись на інші зацікавлення, окрім почуттів, викликаних спогляданням краси, ми наближаємося до сприйняття "речі у собі".

— Отож митці можуть виразити більше, аніж філософи?

— Так вважали романтики. На думку Канта, митці вільно граються своєю здатністю пізнання. Німецький поет Фрідріх Шіллер розвинув думку Канта далі. Він писав, що діяльність художника схожа на забаву, тільки тоді, як людина бавиться, вона вільна, бо в процесі гри творить свої закони.