Таємничий острів - Сторінка 50

Побачили б ви, як потішно він виступав, поклавши на плече замість рушниці кийка, якого зробив для нього Пенкроф. А знадобиться часом зірвати з верхівки дерева плід, і Юп миттю опинюється на верхівці! Застряне в болоті колесо воза, підважить його разок Юп своїм могутнім плечем, і віз покотився далі!

— Здоровий парубок! — часто захоплювався Пенкроф. — Не доведи, Господи, щоб він мав лиху вдачу, — ми з ним не впоралися б! [245]

Під кінець січня колоністи взялися за велику роботу в центральній частині острова. Неподалік від витоків Червоного струмка, біля підніжжя гори Франкліна, було вирішено влаштувати загін для жуйних тварин, що їх недоречно було б селити в сусідстві з Гранітним палацом. Перш за все ішлося про гірських баранів — муфлонів, котрі мали давати колонії вовну для зимового одягу.

Колоністи щоранку, іноді всі разом, а найчастіше тільки Сайрес Сміт, Герберт і Пенкроф, вирушали до витоків Червоного струмка, ніби здійснюючи розважальну прогулянку, адже всі п'ять миль онагри везли їх дорогою, нещодавно прокладеною під зеленим склепінням дерев і названою "шлях до Загону".

Там між двома відрогами гори Франкліна вони вибрали досить велику луку, на якій росло по кілька дерев і яку з одного боку захищав один із гірських відрогів. Гірська річечка, протікаючи схилами навскоси відрогів, упадала в Червоний струмок. На луці густі соковиті трави хвилювалися від подиху вітерцю, що вільно гуляв між розкиданими там і сям деревами. Отож треба було оточити луку таким частоколом, щоб через нього не могли перескочити й най-спритніші тварини, і підвести огорожу з двох боків до відрогів гірського пасма. В загоні могла жити не тільки сотня голів гірських баранів або диких кіз, а й молодняк, що згодом мав з'явитися на світ.

Після того як інженер намітив межі загону, колоністи взялися рубати дерева для спорудження частоколу; але, коли прокладали дорогу, чимало дерев було вже повалено, отож їх перевезли на луку і наробили з них сотні кілків, які міцно позабивали у землю.

У передній частині частоколу змайстрували досить широкі двостулкові ворота, збиті з товстих дощок і брусів, що повинні були укріпити ворота.

Будівництво загону тривало не менш як три тижні, бо, крім частоколу, колоністи під керівництвом Сайреса Сміта збили ще й кілька просторих дощаних сараїв, де за негоди худоба могла б знайти прихисток. До того ж усі будівлі мусили буи дуже міцні, адже гірські барани — муфлони — сильні тварини, і колоністи побоювалися, що, опинившись у неволі, вони перший час шаленітимуть від розпуки.

Загострені зверху та обвуглені задля міцності великі кілки було скріплено поперечними брусами, а потім через деякі' проміжки ще й укріплено підпірками.

Збудувавши загін, колоністи почали готуватися до облави на жуйних тварин, що паслися на гірських луках біля [246] підніжжя гори Франкліна. Сьомого лютого, ясної літньої днини, всі вирушили на облаву. Уже досить добре об'їжджені онагри, на яких їхали верхи Гедеон Спілет і Герберт, знову стали їм у великій пригоді.

їхній простий задум полягав у тому, щоб оточити муфлонів та кіз і, поступово звужуючи кільце, гнати їх до загону. Сайрес Сміт, Пенкроф, Наб і Юп розташувалися в різних кінцях лісистого видолинку, а обидва вершники й Топ за півмилі мали їздити чвалом навколо загону. В тій частині острова водилося безліч муфлонів. Ці красиві тварини з більшими, ніж у баранів,рогами й довгою сіруватою шерстю були на зріст майже такі, як лань, і чимось скидалися на аргалі.

Нелегке те було полювання! Скільки цілоденної метушні, скільки довелося бігати туди та сюди, скільки ґвалту і крику! Із сотні муфлонів, піднятих на початку облави, понад дві третини втекло від своїх переслідувачів; але зрештою зо три десятки муфлонів та ще з десяток диких кіз пощастило мало-помалу підігнати до новозбудованого загону, відчинені ворота якого, здавалося, обіцяли їм порятунок; ошаліла дика худоба кинулася в отвір і опинилася у полоні.

Загалом облава завершилася успішно, і колоністам ні на що було нарікати. Виявилося, що серед муфлонів найбільше самок: деякі з них ось-ось мали окотитися. Тож не виникало сумніву, що отара зростатиме і через деякий час колоністи матимуть не лише вовну, а й шкури.

Увечері друзі повернулися до Гранітного палацу, знемагаючи від утоми. Та наступного ж дня вони знову вирушили до загону. їхні бранці справді робили спроби повалити частокіл загорожі, але марно, й тепер, трохи заспокоївшись, посмирнішали.

Протягом лютого не відбулося ніяких важливих подій. Колоністи виконували різні буденні роботи, поліпшували дороги до загону й до порту Повітряної Кулі, а також почали прокладати третю дорогу: від загону до західного узбережжя острова. Вони досі ще не мали змоги обстежити одну ділянку острова Лінкольна — порослий густими лісами півострів Звивистий, де водилися хижаки, від яких давно хотів очистити свої володіння Гедеон Спілет.

До настання холодів друзі старанно вирощували дикі овочі, пересаджені з лісу на плоскогір'я Широкий Обрій. Не було, певне, жодного випадку, щоб Герберт не приніс із своїх походів яку-небудь корисну рослину: то цикорій, із насіння якого можна давити чудову олію; то звичайний [247] щавель, протицинговими властивостями якого також не випадало нехтувати; то коренеплоди, яким не було ціни і які за всіх часів вирощували в Південній Америці, зокрема картоплю, що тепер налічує понад двісті сортів. Город доглядали, старанно поливали, турботливо охороняли від птахів; на окремих грядках росли салат, картопля, щавель, ріпа та інші хрестоцвітні. Грунт на плоскогір'ї був неймовірно родючий, і колоністи сподівалися одержувати багатющі врожаї.

Не бракувало й різноманітних напоїв за винятком хіба що вина, — і найбільші вередуни не могли б поскаржитися. До "чаю Освего", що його збирали із губоцвітних, і шипучого напою, який готували з коріння драцени, Сайрес Сміт додав іще й справжнє пиво, яке виготовляв із молодих пагонів "abies nigra"; якщо їх закип'ятити і піддати бродінню, виходить приємний і дуже корисний напій, названий американцями "spring berr", тобто "ялинове пиво".

Під кінець літа пташник поповнився самкою і самцем дрохв із породи дрохв-красенів з розкішним оперенням на зразок пелеринки, дюжиною великих широконосок із наростами з обох боків дзьоба й чудовими дикими індиками, схожими на мозамбікських індиків, — вони походжали берегом озера так поважно, ніби пишалися своїми чорними гребенями, чорним оперенням і волом. '•

Отож усе йшло успішно завдяки працьовитості цих мужніх і розумних людей. Безумовно, Провидіння багато робило для них, та, дотримуючись мудрої заповіді, колоністи самі допомагали собі, а вже потім їм допомагало Небо.

Увечері, після спекотного літнього дня, коли з моря віяв легенький вітерець, колоністи любили посидіти на краю плоскогір'я Широкий Обрій під альтанкою із витких рослин, які власноручно виростив Наб. Вони провадили там тривалі розмови, ділилися знаннями, планами на майбутнє, а грубуваті добродушні морякові жарти веселили їхній невеличкий гурт, у якому завжди панувала злагода.

Розмовляли вони і про свою батьківщину, про улюблену велику Америку. Чи й далі там триває громадянська війна? Не може бути, щоб вона так довго не припинялася! Річмонд, поза всяким сумнівом, швидко опинився в руках генерала Грант а! Взяття столиці конфедератів мало стати останнім актом тієї кривавої боротьби! Тепер Північ здобула перемогу в справедливій борні! О, як хотілось вигнанцям з острова Лінкольна прочитати хоч яку-небудь газету! Минуло вже одинадцять місяців, як між ними і рештою світу урвався всілякий зв'язок, і незабаром, 24 березня, буде [248] річниця від того дня, коли повітряна куля викинула їх на берег нікому не відомого острова! Тоді вони зазнали повітряної катастрофи і не мали уявлення, чи пощастить їм у боротьбі зі стихією врятувати своє жалюгідне життя! А тепер завдяки знанням свого керівника, завдяки власному розуму вони стали колоністами, мали зброю, знаряддя праці, різні інструменти і прилади; вони зуміли поставити собі на службу тварин, рослини і мінерали острова, тобто всі три царства природи!

Так, вони часто розмірковували про все це й будували щораз нові плани на майбутнє!

А Сайрес Сміт переважно мовчав, приязно слухаючи товаришів. Іноді якесь Гербертове зауваження або Пенкрофова витівка викликали у нього усмішку, але завжди і всюди він думав про ту незбагненну загадку, таємницю якеї досі не міг розгадати!

РОЗДІЛ IX

Негода. — Гідравлічний підйомник. — Виготовлення віконного скла і посуду.— Хлібне дерево.— Постійне відвідування загону.— Приріст поголів'я в отарі.— Журналієтове запитання.— Точні'координати острова Лінкольна.— Пенкрофова пропозиція.

З настанням першого березневого тижня погода змінилася. На самому початку березня місяць був уповні; стояла нестерпна спека. Відчувалося, що повітря перенасичене електрикою, — це провіщало тривалі грози й дощі.

І справді, 2 березня загуркотів оглушливий грім. Вітер віяв зі сходу, і град став бити просто в фасад Гранітного палацу — стояв такий гуркіт, ніби по скелі стріляли картеччю. Довелося щільно зачинити двері й віконниці, інакше затопило б усі кімнати.

Побачивши град завбільшки з голубине яйце, Пенкроф зразу ж згадав про поле: йому загрожувала страшна небезпека.

Ні хвилини не зволікаючи, він кинувся до пшеничного лану, де колоски вже підняли зелені голівки, і прикрив його полотнищем від оболонки аеростата, врятувавши майбутній врожай. Морякові добре дісталося від граду, але він не скаржився. [249]

Грозові дощі не стихали протягом цілого тижня; вісім днів блискавки майже невпинно розтинали небо. Гроза йшла за грозою — ледь притишувалось відлуння громів далеко за обрієм, як несамовито накочувався новий грозовий шквал. Криві ламані стріли блискавок раз у раз шматували хмари і побили багато дерев на острові, а серед них і величезну сосну, що здіймалася на узліссі поблизу озера. Дві-три блискавки вдарили у піщаний берег і розплавили пісок, перетворивши його на скло. Натрапивши на "громові стріли", інженер подумав, що можна вставити в вікна товсті й міцні шибки, які витримали б удари вітру і граду та потоки дощу.

Не маючи нагальної роботи надворі, колоністи вирішили скористатись негодою, щоб попрацювати в Гранітному палаці, обладнання якого з дня на день поповнювалось і поліпшувалось.