Тихий Дін. Книга четверта - Сторінка 68

Зараз він дуже зручний. Козаки нас підтримають. Авторитет твій в окрузі дуже великий. Настрій у населення — краще й придумати не можна. Чого ж ти мовчиш ? Наважуйся !

— Що ж тут наважуватись ? — повільно, розтягаючи слова і дивлячись спідлоба, промовив Фомін.— Тут діло вирішене. Треба тільки такий план виробити, щоб усе вийшло без заминки, щоб ніхто не прикопався. Про це і давай говорити.

Підозріла дружба Фоміна з Капаріним не лишилась непоміченою. Кілька комуністів з батальйону стали за ними стежити, повідомили про свої підозріння начальникові політбюро Дончека Артем'єву і війському Шахаєву.

— Лякана ворона й куща боїться,— сміючись, сказав Артемов.— Капарін цей — боягуз, та хіба він на щось наважиться ? За Фоміним будемо наглядати, він у нас давно на прикметі, тільки навряд чи й Фомін наважиться на виступ. Дурниці все це,— рішуче закінчив він.

Але наглядати було вже пізно: змовники встигли погодитись. Повстання мало початися 12 березня о 8 годині ранку. Було умовлено, що цього дня Фомін виведе ескадрон на вранішню про їздку при повній зброї, а потім несподівано атакує кулеметний взвод, що стояв край станиці, захопить кулемети і після цього допоможе караульній роті провести "чистку" окружних установ.

ЗОЇ

Капарін ма© сумнів; ідо батальйон не весь його підтримає. Якось він висловив, де припущення Обміну. Той уважно вислухав, сказав :

— Аби тільки кулемети захопити, а батальйон твій ми після цього враз приборкаємо ...

Ретельний нагляд, встановлений за Фоміним' і Капаріним* нічого не дав. Зустрічались вони рідко, і то лише в службових справах, і тільки в кінці лютого одної ночі патруль побачив їх на вулиці удвох. Фомін вів/ за повід осідланого коня, Капарін ішов поруч. На оклик Капарін озвався : "Свої". Вони, зайшли на квартиру Капаріна. Коня Фомін прив'язав до поруччя на— ганку. В кімнаті світла не засвічували. О четвертій годині ранку Фомін вийшов, сів верхи на коня і поїхав до себе. Оце й усе, що вдалося встановити.

Шифрованою телеграмою на ім'я командуючого військами Донобласті окружний військом Шахаєв повідомив про свої підозріння щодо Фоміна і Капаріна. Через кілька дні© надійшла відповідь командуючого, що санкціонувала зняття Фоміна і Капаріна з посад та їх арешт.

На нараді бюро окружного комітету партії було вирішено : сповістити Фоміна наказом окрвійськомату, що він відкликається в Новочеркаськ у розпорядження командуючого військами, запропонувати йому передати командування ескадроном своєму помічникові Овчиннікову ; того ж дня ескадрон вислати в Казанську, ніби тому, що там з'явилась банда" і після цього вночі арештувати змовників. Вивести ескадрон із станиці вирішили через побоювання, щоб ескадрон не повстав, дізнавшись про арешт Фоміна. Командирові другої роти карбату комуністові Ткачєнкові було запропоновано попередити комуністів батальйону і взводних командирів про мож ливість повстання і привести в бойову готовість роту й кулеметний взвод, що були в станиці.

Вранці наступного дня Фомін одержа© наказ.

— Ну, що ж, приймай ескадрон, Овчинніков. Поїду в Новочеркаськ,— сказав він спокійно.— Звітність будеш дивитись ?

Ніким не попереджений, нічого не підозріваючи, безпартійний командир взводу Овчинніков заглибився в папери.

Фомін, вибравши хвилину, написав Капаріну записку : "Виступаємо сьогодні. Мене знімають. Готуйся". В сінях він передав записку своєму ординарцеві, шепнув :

— Поклади записку за щоку. Кроком, зрозумів ? Кроком їдь до Капаріна. Якщо хтонебудь по дорозі тебе спинятиме — записку проковтни. Віддаси йому і зараз же повертайся сюди.

Одержавши наказ про виступ у станицю Казанську, Ові-чинніков на церковній площі вистроїв ескадрон до походу. Фомін під'їхав верхи до Овчиннікова:

— Дозволь попрощатись з ескадроном.

— Будь ласка, тільки коротше, не затримуйте нас.

Ставши перед ескадроном, здержуючи пританцьовуючого

коня, Фомін звернувся до бійців :

— Ви мене, товариші, знаєте. Знаєте, за що я завжди боровся. Я завжди був разом з вами. Але зараз я не можу миритись, коли грабують козацтво, грабують взагалі хліборобів* От за це мене і зняли. А що зроблять зі мною — це я знаю*

Тому й хочу з вами попрощатись...

Галас і вигуки в ескадроні на хвилину урвали промову Фоміна. Він підвівся на стременах, різко підвищив голос :

— Якщо хочете позбутись грабежу — виганяйте_ звідси продзагони, бийте пррдкомісарів Мурзових і комісарів Ша-хаєвих ! Вони приїхали до нас на Дон...

Галас укрив останні слова Фоміна. Виждавши момент, він гучно подав команду :

— Справа по три, направо кроком арш!

Ескадрон слухняно виконав команду. Овчинніков, приголомшений усім, що сталося, підскакав до Фоміна.

— Ви куди, товаришу Фомін ? .

Не повертаючи голови, той глузливо відповів :

— А от круг церкви об'їдемо ...

І тільки тоді до свідомості Овчиннікова дійшло все, що сталося за ці кілька хвилин. Він виїхав із строю; політрук, помічник комісара і всього лише один червоноармієць виїхали за ним. Фомін помітив їх відсутність, коли вони від'їхали кроків на двісті. Обернувши коня, він крикнув :

— Овчинніков, стій !..

Чотири вершники з легкої рисі перейшли на галоп. Спід копит їх коней на всі боки полетіли грудки талого снігу. Фомін скомандував:

— Рушниці до бою! Піймати Овчиннікова!.. Перший взвод ! Навздогін !

Безладно залунали постріли. Чоловіка шістнадцять з першого взводу кинулись доганяти. Тим часом Фомін поділив, решту ескадронців на дві групи : одну на чолі з командиром третього взводу послаїв обеззброїти кулеметний взвод, другу— сам повів до розташування караульної роти, що містилася на північній окраїні станиці, в колишніх конюшнях станичних жеребців.

Перша група, стріляючи в повітря і вимахуючи клинками, поскакала головною вулицею. Порубавши чотирьох комуністів що трапились на дорозі, заколотники на краю станиці поспіхом построїлись і мовчки, без крику, пішли в атаку на черво-ноармійців кулеметного взводу, що вибігли з дому.

Дім, у якому містився кулеметний взвод, стояв на від-шибі. Від нього до крайніх дворів станиці було не більше як сто сажнів. Зустрінуті кулеметним вогнем в упор, заколот-

кики круто повернули назад. Троє з них, не доскакавши до найближчого завулку, були кулями збиті з коней. Кулеметників захопити зненацька не вдалося. Другий раз заколотники й не пробували. Командир третього взводу Чумаков одвів свою групу за прикриття; не злізаючи з коня, обережно виглянув зза рогу кам'яного сарая, сказав:

— Ну, викотили ще два максими.— Потім витер папахою спітнілий лоб і обернувся до бійців: — Поїхали назад, хлопці !,. Нехай сам Фомін бере кулеметників. Скільки в нас на снігу лишилось, троє ? Ну, от, нехай він сам спробує.'

Як тільки на східній окраїні станиці почалася стрільба, командир роги Ткаченко вискочив! з квартири,— на ходу одягаючись, побіг до казарми. Чоловіка тридцять червоноармій-ців уже стояли біля казарми, вистроївшись у шерегу. Командира роти зустріли здивованими запитаннями :

— Хто стріляє ?

— В чому річ?

Не відповідаючи, він мовчки пристроював до шереги чер-воноармійців, що вибігали з казарми. Кілька, комуністів — працівників окружних установ.— майже одночасно з ним прибігли до казарми і стали в строй. По станиці тріщали поодинокі постріли з гвинтівок. Десь на західній окраїні гучно гримнула ручна граната. Забачивши з півсотні вершників, що скакали з голими шаблями до казарми, Ткаченко неквапливо витяг з кобури наган. Він не встиг подати команду : в шерезі зразу змовкли розмови, і червоноармійці вже тримали гвинтівки напоготові.

— Та це свої біжать ! Дивіться, он наш комбат товариш Капарін ! — крикнув один червоноармієць.

Вершники, вирвавшись з вулиці, дружно, наче за командою, пригнулись до ший коням і ринули до казарми.

— Не пускай ! — різко крикнув Ткаченко.

Покриваючи його голос, гримнув залп. За сто кроків від

зімкнутої шереги червоноармійців чотири вершники впали з коней, решта, безладно розсипавшись, .повернули назад. Вслід їм часто лопались, тріщали розрізнені постріли. Один з вершників, як видно легко ранений, зірвався з сідла, але повода з руки не випустив. Сажнів з десять волікся він за конем, що мчав учвал, а потім схопився на ноги, вчепився за стремено, за задню луку сідла і через якусь неіЮмітну мить опинився вже на коні. Люто шарпнувши за повід, він на всьому скаку круто повернув, зник у найближчому провулку.

Ескадронці першого взводу після безрезультатної погоні за Овчинніковим вернулися в станицю. Шукання комісара Щахаева не дали ніяких наслідків. Ні в спорожнілому війсь-коматі, ні в квартирі його не було. Почувши стрільбу, він кинувся до' Дону, перебіг по льоду в ліс, звідти в хутір

Базки і на другий день опинився вже за п'ятдесят верст від Вешенської, в станиці Усть — Хоперській.

Більшість керівних працівників встигла вчасно сховатися. Шукати їх було досить небезпечно, бо червоноармійці кулеметного взводу з ручними кулеметами підійшли до центру, станиці й держали під обстрілом всі вулиці, що прилягали до головного майдану.

Ескадронці кинули шукати, спустились по Дону й галопом прискакали до церковного майдану, звідки почали погоню за Овчинніковим. Незабаром там зібрались усі фомінівці. Вони знову стали в строй. Фомін наказав виставити сторожову охорону, іншим бійцям розташуватись по квартирах, але коней не розсідлувати.

Фомін і Капарін, а також командири взводів зібрались окремо в одній з окраїнних хаток.

— Все програно ! — ві розпачі вигукнув. Капарін, знесилено сівши на лавку.

— Так, станиці не взяли, значить, нам тут не вдержатись,— тихо сказав Фомін.

— Треба, Якове Юхимовичу, махнути по округу. Чого нам теперечки боятись ? Однаково раніш смерті не помремо. Піднімем козаків, а тоді й станиця буде наша,— запропонував Чумаков.

Фомін мовчки глянув на нього, обернувся до Капаріна.

— Розкис, ваше благородіє ? Втри сопляки ! Раз назвався грибом — лізь у кіш. Вкупі починали, давай вкупі й витягати ... Як, по — твоєму,— виходити з станиці чи ще раз спробувати ?

Чумаков гостро сказав :

— Нехай пробують інші! Я на кулемети в лоб не піду. Пусте це діло.

— Я тебе не питаю, .цить! — Фомін глянув1 на Чумакова, і той опустив очі.

Трохи помовчавши, Капарін сказав :

Ну, звичайно, тепер уже безглуздо починати другий раз.