Троянської війни не буде

Жан Жироду

ТРОЯНСЬКОЇ ВІЙНИ НЕ БУДЕ

Драма на дві дії

Переклад з французької: Віктор Часник

Переклад люб'язно надано його автором

ДІЯ ПЕРША.

Домінуюча над довкіллям тераса стіни городу

з уступами. Навколо ряд інших підвищень.

Сцена перша.

А н д р о м а х а, К а с с а н д р а, м о л о д а с л у ж н и ц я.

А н д р о м а х а. Троянської війни не буде, Касандро!

К а с с а н д р а. Я готова посперечатися з тобою, Андромахо.

А н д р о м а х а. Гонець, посланий греками, правий. Його чудово зустрінуть. Крихітку Олену йому повернуть, та ще в упаковці.

К а с с а н д р а. Йому нагрублять. Йому не повернуть Олену. І троянська війна буде.

А н д р о м а х а. Так, якби Гектора не було тут. .. Але ось, Касандро, ось ... Ти чуєш звуки труби? В цю хвилину він з перемогою повертається в місто. Я думаю, він скаже своє слово. Коли він йшов три місяці тому, то поклявся мені, що ця війна остання.

К а с с а н д р а. Так, остання. А за нею його чекає інша.

А н д р о м а х а. І як тобі не набридне всюди бачити і передбачати лише жахливе.

К а с с а н д р а. Я нічого не передбачаю, Андромахо. Я нічого не провіщаю. Я тільки добре усвідомлюю те, що на світі існують дві дурниці — дурість людська і дурість природи.

А н д р о м а х а. Чому Троянська війна повинна бути? Парис не дорожить більше Оленою. А Олені набрид Парис.

К а с с а н д р а. Наче в них справа!

А н д р о м а х а. А в чому ж справа?

К а с с а н д р а. Парис не дорожить більше Оленою! Олені набрид Парис! Ти коли-небудь бачила, щоб доля цікавилася голими запереченнями?

А н д р о м а х а. Я не знаю, що таке доля.

К а с с а н д р а. Я тобі скажу. Це просто прискорена форма часу. Це страшна річ.

А н д р о м а х а. Для мене абстрактні поняття невиразні.

К а с с а н д р а. Ну що ж. Вдамся тоді до метафори. Уяви собі тигра. Що ти розумієш? Це метафора для дівчат. Сплячого тигра.

А н д р о м а х а. Та не буди його, хай спить.

К а с с а н д р а. Охоче на це погоджуся. Але твердження його пробудять. А ними повниться вся Троя.

А н д р о м а х а. Чим повниться вона?

К а с с а н д р а. Словами, що стверджують, ніби світ і управління світом належить взагалі людям, і зокрема троянцям і троянкам.

А н д р о м а х а. Мені незрозуміло це.

К а с с а н д р а. Адже зараз Гектор повернувся в Трою?

А н д р о м а х а. Так. Ось цієї миті до своєї дружини поспішає він.

К а с с а н д р а. І дружина Гектора повинна подарувати йому дитину.

А н д р о м а х а. Так, у мене буде дитина.

К а с с а н д р а. А хіба все це не суть твердження?

А н д р о м а х а. Не лякай мене, Кассандро.

М о л о д а с л у ж н и ц я (проходячи повз них з білизною). Який чудовий день, пані!

К а с с а н д р а. Так? Ти вважаєш?

М о л о д а с л у ж н и ц я (йдучи). Для Трої настав сьогодні самий чудовий весняний день.

К а с с а н д р а. Бачиш, навіть прачка і та щось стверджує.

А н д р о м а х а. О! Справді, Касандро! Як ти можеш говорити про війну в такий день? Щастя падає на землю.

К а с с а н д р а. Як сніг!

А н д р о м а х а. І разом зі щастям — краса. Поглянь на це сонце. Вся Троя блищить і переливається перламутром більше, ніж глибини моря. Від кожної рибальської халупи, від кожного дерева доноситься шепіт раковин. Якщо люди нарешті знайдуть щастя жити в мирі, — так це тільки в такий день, як сьогодні ... В такий день вони незлобиві ... і відчувають себе безсмертними ...

К а с с а н д р а. Так, і паралітики, яких винесли на пороги їхніх помешкань, теж відчувають себе безсмертними.

А н д р о м а х а. І добрими ... Поглянь на цього вершника з передового загону. Він підвівся на стременах і нахилився, щоб приголубити кошеня, що притулилося в амбразурі кріпосної стіни ... Можливо, сьогодні перший день згоди між людьми і тваринами.

К а с с а н д р а. Ти схвильована і говориш зайві слова. У тривозі рок, о Андромахо!

А н д р о м а х а. Хвилюються дівчата, у яких немає чоловіків. Твоїм словам не вірю.

К а с с а н д р а. Даремно. Ах, Гектор повернувся в ореолу слави до своєї чарівної дружини ... А паралітики, сидячи на своїх лавках, уявляють, що вони безсмертні ... Але ось рок відкрив очі ... потягується ... Так, в такий день можливо, що на землі настане мир ... А рок плотолюбно облизується від задоволення ... Так, у Андромахи буде син ... І вершники нахиляються і пестять кошенят на мурі ... Рок підходить ...

А н д р о м а х а. Мовчи!

К а с с а н д р а. Він тихо піднімається по сходах палацу. Він мордою штовхає двері .. Ось він ... ось він ...

Голос Г е к т о р а: "Андромахо!"

А н д р о м а х а. Ти брешеш ... Це Гектор!

К а с с а н д р а. А хто казав тобі інше?

Сцена друга.

А н д р о м а х а, К а с с а н д р а, Г е к т о р

А н д р о м а х а. Гекторе! ..

Г е к т о р. Андромахо! (Обіймаються). Привіт тобі, Кассандро. Будь добра, Париса поклич. І як можна швидше! Кассандра зволікає. Ти хочеш щось сказати?

А н д р о м а х а. Не слухай її! .. Вона скаже що-небудь страшне.

Г е к т о р. Говори.

К а с с а н д р а. Твоя дружина носить дитину. (Пішла)

Сцена третя.

А н д р о м а х а, Г е к т о р.

Гектор обнявши Андромаху, підводить її до кам'яній лаві, сідає поруч з нею. Коротка мовчанка.

Г е к т о р. Син? Дочка?

А н д р о м а х а. А кого ти хотів створити?

Г е к т о р. Тисячу синів ... тисячу дочок!

А н д р о м а х а. Чому? Хіба ти обіймав пару тисяч жінок? Тебе чекає розчарування. Це буде один син ... єдиний.

Г е к т о р. Є всі підстави думати, що буде син. Після воєн народжується більше хлопчиків, ніж дівчаток.

А н д р о м а х а. А перед війнами?

Г е к т о р. Давайте облишимо війни та відпустимо війну... Вона закінчилася. Забрала твого батька, брата, але повернула чоловіка.

А н д р о м а х а. Вона занадто милостива. Але вона візьме своє.

Г е к т о р. Заспокойся. Ми їй більше не надамо такого випадку. Зараз я тебе покину, щоб там, на площі, урочисто закрити ворота війни! Вони більше ніколи не відкриються.

А н д р о м а х а. Закрий їх. Але вони все одно відкриються.

Г е к т о р. Ти навіть можеш сказати, в який це буде день?

А н д р о м а х а. У день, коли хліба вкриються позолотою і зігнуться під вагою зерна, коли виноградні грона наллються соком, коли житла будуть сповнені щасливими парами.

Г е к т о р. І, звичайно, мир повністю запанує на землі?

А н д р о м а х а. Так. А син мій буде сильним і прекрасним.

Г е к т о р (цілує її). Твій син може виявитися боягузом. Боягузтво може зберегти його.

А н д р о м а х а. Він не буде боягузом. Але я відріжу йому вказівний палець правої руки.

Г е к т о р. Якщо всі матері відріжуть своїм синам вказівні пальці правої руки, всі армії світу будуть воювати без вказівних пальців ... Якщо вони відріжуть їм праві ноги, армії будуть одноногі ... якщо виколють їм очі, армії будуть битися сліпими — але армії будуть завжди. У боях воїн буде на дотик шукати горло і серце ворога.

А н д р о м а х а. Я, скоріше, вб'ю його.

Г е к т о р. Мати тільки так може не допустити воєн.

А н д р о м а х а. Не смійся. Я можу вбити його ще до його народження.

Г е к т о р. Хіба ти не хочеш поглянути на свого сина хоча б тільки одну хвилину, одну-єдину хвилину? Потім ти розміркуєш ... Побачити свого сина?

А н д р о м а х а. Мене цікавить тільки твій син. Тому що він твій, і саме тому, що він це ти, я і боюся ... Ти не можеш собі уявити, як він схожий на тебе ...У своєму теперішньому небутті він приносить те, що вносиш ти. Якщо ти обожнюєш війну, він теж її полюбить ... Ти боготвориш війну?

Г е к т о р. До чого це питання?

А н д р о м а х а. Зізнайся, часом ти її любиш.

Г е к т о р. Якщо можна любити те, що позбавляє вас надії, щастя, найдорожчих істот ...

А н д р о м а х а. Ти не уявляєш собі, як добре це сказано ... Так, часом її люблять ...

Г е к т о р. Так ... Якщо тебе спокушає віра в ту місію, яку, борючись, ти виконуєш з волі богів.

А н д р о м а х а. Ах! Ти сам відчуваєш себе богом під час битви?

Г е к т о р. Часто я відчуваю себе менше ніж людиною. А іноді прокидаєшся вранці і, здивований, немов перенароджений, озираєшся навколо. Тіло, зброя немов іншої ваги і сплаву ... Тобі здається, тепер ти невразливий. Відчуваєш якусь ніжність, весь нею повний. Це особлива ніжність битв. Ти лагідний тому, що безпощадний, в цьому, мабуть, і є ніжність богів. До ворога наближаєшся повільно, майже розсіяно, але пестливо. Намагаєшся не роздавити комашку,і комара відганяєш так, щоб не вбити. Ніколи людина так не цінує свого життя ...

А н д р о м а х а. А потім з'являється противник?

Г е к т о р. Так, потім з'являється противник, страшний, бризкає піною. Його шкодуєш. За цим озвірілим оскалом рота, за лютим поглядом бачиш всю безпорадність і відданість жалюгідного чинуші, нещасного чоловіка і зятя, чийогось бідного родича, ласого до вина і маслин. І починаєш любити його. Любити його бородавку на щоці, його більмо на оці ... Але він гне своє ... І тоді вбиваєш його.

А н д р о м а х а. І подібно богу, нахиляєшся над його убогим тілом. Але ми не боги і не в силах повернути йому життя.

Г е к т о р. Навіть не нахиляєшся Часу немає. Інші чекають тебе. Інші, з такою ж піною на губах і з таким же поглядом, повним ненависті. Такі ж, яких чекають вдома їх сім'ї, маслини, мир.

А н д р о м а х а. І їх теж вбивають?

Г е к т о р. Вбивають. Така війна.

А н д р о м а х а. Всіх? Вбивають всіх?

Г е к т о р. У цій війні ми вбили всіх. Так було вирішено. Тому що цей народ дійсно належав до войовничої раси, з вини цього народу війни велися і поширювалися по всій Азії. З них один лише врятувався.

А н д р о м а х а. Через тисячу років світ буде населений його нащадками. Марний порятунок ... мій син буде кохатися у війні, тому що ти її любиш.

Г е к т о р. Мені здається, що я її, швидше ненавиджу ... Ні, я не люблю її більше.

А н д р о м а х а. Як можна перестати любити те, що обожнював? Розкажи. Це цікаво.

Г е к т о р. Знаєш, як буває, коли виявиш, що твій товариш брехун. Все, що він говорить, звучить брехнею, навіть якщо це правда ... Це, може бути, дивно, але війна уособлювала для мене добро, великодушність, презирство до підлості. Я думав, що зобов'язаний їй і своїм запалом, і своєю пристрастю до життя і до тебе. І до цієї війни я кожного ворога любив ...

А н д р о м а х а.