Троянської війни не буде - Сторінка 8

Ти зловживаєш своїм становищем, Гекторе.

Г е к а б а. Під час війни закон відправляють в тюрму. Невже ми не можемо посадити під замок законника.

Г е к т о р. Подумай про все це, Бузірісе. Я ніколи не відступав ні від моїх погроз, ні від моїх обіцянок. Або моя країна відведе тебе на довгі роки в тюрму, або сьогодні ж цього вечора ти поїдеш, осипаний золотом. Отже, ти обізнаний, з усім. Візьмись знову за вивчення цього питання з усією безпристрасністю.

Б у з і р і с. Звичайно, є засіб.

Г е к т о р. Я в цьому був упевнений.

Б у з і р іс. Наприклад, про першому порушенні. Чи не можна на деяких морях, що омивають родючі землі, тлумачити таку відповідь на салют корабля, завантаженого волами, як знак поваги до хліборобів, що орють на волах і пастухів, скотарів з боку мореплавців.

Г е к т о р. Дійсно, це цілком логічно. Це, насамкінець, салют моря суші.

Б у з і р і с. Тим більше що корабель може бути навантаженим не просто худобою, а могутніми биками. У цьому випадку знак вітання може бути прийнятий навіть за знак лестощів.

Г е к т о р. Так, ти мене зрозумів. Ми домовимось.

Б у з і р і с. Що стосується шикування кораблів лицем до ворога, то цілком природно розглядати це скоріше як люб'язність, ніж як провокацію. Адже жінки, бажаючі мати дитину, повертаються до вас обличчям, а не боком.

Г е к т о р. Аргумент вирішальний.

Б у з і р і с. Тим більше, що греки ставлять на носі своїх кораблів гігантські статуї німф. І дозволено буде сказати, що цей факт має для троянців глибший сенс, ніж морська загроза, він, скоріше, доводить морську дружбу. Адже німфи, як символ родючості, виключають будь-яку можливість образи. Жінка, яка йде вам назустріч оголеною, розкривши обійми, — не загрожує, а робить пропозицію ... У всякому разі, запрошення на переговори.

Г е к т о р. Отже, наша честь врятована, Демокосе. нехай по місту оголосять тлумачення Бузіріса. А ти, Мінос, біжи і передай наказ начальника порту, щоб він негайно запросив Улісса зійти на берег.

Д е м о к о с. З цими воїнами-ветеранами стає абсолютно неможливо сперечатися про питання честі. Вони, дійсно, зловживають тим, що їх не можна назвати боягузами.

Г е о м е т р. Про всяк випадок, звернися, Гекторе, з промовою до померлих. Це змусить тебе подумати ...

Г е к т о р. Ніяких промов над мерцями не буде.

П р і а м. Церемонія передбачає їх. Переможний полководець зобов'язаний віддати борг поваги загиблим, коли ворота війни закриваються.

Г е к т о р. Промова до загиблих на війні — це лицемірний захист живих, це прохання про виправдання. Це спеціальність адвоката. А я недостатньо впевнений у своїй невинуватості.

Д е м о к о с. Командування не відповідальне.

Г е к т о р. На жаль. Всі люди відповідальні. Навіть боги! Втім, я вже звертався з цією промовою до майже померлих. Я виголосив її в останню хвилину, коли на поле битви, притулившись злегка плечем до оливкового дерева, вони могли ще щось бачити і чути. Я можу вам повторити те, що я їм сказав. Тому, чий живіт був розпоротий і закочувалися очі, я сказав: "Ну, старий, справа не так уже й погана". Тому, у кого череп був розкроєний надвоє, аж до носа, я сказав: "Яка ж ти потвора з цим своїм розбитим носом! "А своєму маленькому зброєносцеві, ліва рука якого висіла без руху і весь він стікав кров'ю, я сказав: "Тобі пощастило, що ти поплатився тільки однією лівою рукою ". І я щасливий, що дав кожному з них ковтнути останню краплю з фляги життя. Це все, що вони просили, і вони померли з цієї останньою краплею на вустах ... Більше я не скажу ні слова. закрийте ворота!

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. А маленький зброєносець теж помер?

Г е к т о р. Так, моя кішечка. Він підняв праву руку. Хтось, кого я не бачив, взяв його за здорову руку. І він помер.

Д е м о к о с. Наш полководець, здається, плутає слова, звернені до вмираючих, з промовою на честь померлих

П р і а м. Не впирайся, Гекторе.

Г е к т о р. Добре! Я буду говорити ... (Стає біля воріт.) О ви, які не чують мене, які не бачать мене, почуйте цих слів, погляньте на цю ходу. Ми переможці. Вам це абсолютно байдуже, чи не так? Ви теж переможці. Але ми переможці живі. Ось тут-то починається різниця. Ось тут-то я і відчуваю почуття сорому. Я не знаю, чи розрізняють в натовпі мерців по кокарді. Живі, будь вони переможці чи ні, мають справжню кокарду, навіть дві кокарди. Це їх очі. У нас по два ока, мої бідні друзі. Ми бачимо сонце. Ми робимо все, що можна робити під сонцем. Ми їмо, ми п'ємо ... І в місячному світлі ... ми любимо наших дружин ... а може бути і ваших.

Д е м о к о с. Тепер ти ображаєш мертвих ...

Г е к т о р. Правда, ти так думаєш?

Д е м о к о с. Або мертвих, або живих

Г е к т о р. Є різниця.

П р і а м. Завершуй, Гекторе ... Греки шикуються ...

Г е к т о р. Я закінчую ... О ви, які не нюхають, нічого не відчувають, вдихніть цей фіміам, торкніться цих дарів. Бо в кінці кінців з вами говорить щирий полководець, і знайте, що не до всіх вас я відчуваю однаково почуття ніжності, однаково повагу. Всі ви мертві, але і серед вас є хоробрі і боягузливі, як і серед нас, живих. І навіть заради цієї церемонії ви не примусите мене змішати тих мерців, якими я захоплююся, з тими, якими я не захоплююся. Але ось що я хочу вам сказати сьогодні. Війна здається мені самим сморідним і самим лицемірним засобом зрівнювати людей. І я не припускаю смерть ні як покарання для боягузів, ні як нагороду живим. І хто б ви не були, ви — неіснуючі, забуті, люди без занять, без спокою, без буття, — я розумію, що, закриваючи ці ворота, було б треба, по суті, виправдати перед вами тих, хто уникнув смерті, хто пережив вас, і нехай відчують вони як незаконний привілей ті два блага – теплоту і сяйво неба, — те, що вам ніколи не доведеться ні відчувати,ні побачити.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Мама, ворота закриваються!

Г е к а б а. Так, люба.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Їх штовхають мертві?

Г е к а б а. Вони допомагають трохи.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Вони добре допомагають, особливо ті, що справа.

Г е к т о р. Отже, сталося. Ворота зачинені.

С т р а ж н и к. Як сейф.

Г е к т о р. Настав мир, батько! Настав мир!

Г е к а б а. Так, настав мир.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Відчуваєш себе набагато краще, чи не так, мамо?

Г е к т о р. Звичайно люба!

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Я відчуваю себе набагато краще.

Гримить оркестр греків.

Гонець. П р і а м, їх екіпаж висадився на берег.

Д е м о к о с. Яка музика! Яка жахлива музика! Це сама антитроянська музика. Підемо, приймемо їх як годиться.

Г е к т о р. Прийміть їх по-царськи, і щоб вони прибули сюди без всяких перешкод. Ви відповідаєте за це!

Г е о м е т р. У всякому разі, відповімо їм троянською музикою. Гекторе, може бути, за відсутністю інших засобів висловити наше обурення створимо хоча б музичний конфлікт?

Натовп. Греки! Греки!

Г о н е ц ь. Улісс на естакаді, Пріаме! Куди його проводити?

П р і а м. Сюди. Попередь всіх в палаці ... Ти теж приходь, Парисе. Тобі нічого тут прогулюватися.

Г е к т о р. Батько, підемо приготуємо нашу річ грекам.

Д е м о к о с. Підготуй її трохи краще, ніж свою промову для покійних. Ти зустрінеш більше заперечень.

П р і а м і його сини йдуть.

Ти теж йди, Г е к а б а! Але ти йдеш, не сказавши нам, на що схожа війна.

Г е к а б а. Ти хочеш знати це?

Д е м о к о с. Якщо ти її бачила, скажи.

Г е к а б а. На зад мавпи. Коли мавпа збирається на дерево і показує нам свій червоний зад, весь в лусці, блискучий і оточений брудними патлами, це і є прообраз війни, її обличчя.

Д е м о к о с. А якщо у неї ще лице Олени, то це буде два образи. (Виходить.)

А н д р о м а х а. А ось як раз і Олена. Поліксена, ти добре пам'ятаєш, що ти повинна їй сказати?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Так ...

А н д р о м а х а. Скажи ... (Виходить.)

Сцена шоста.

О л е н а, М а л е н ь к а П о л і к с е н а.

О л е н а. Ти хочеш мені сказати щось, дорога.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Так, тітко Олено.

О л е н а. Певне, щось дуже важливе. Ти така скована. Я впевнена, що ти себе і відчуваєш такою?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Так, тітко Олено.

О л е н а. І те, що ти повинна сказати мені, дійсно вимагає такої скутості?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Ні, тітко Олено.

О л е н а. В такому випадку скажи мені все. Твоя скутість бентежить мене.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Якщо ви нас любите, їдьте.

О л е н а. Чому ж я повинна виїхати, люба?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Через війну.

О л е н а. І ти вже знаєш, що таке війна?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Я точно не знаю, але думаю, що це коли люди вмирають.

О л е н а. Ти знаєш, що таке смерть?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Теж не зовсім добре. Думаю що смерть — це коли люди перестають відчувати.

О л е н а. Про що А н д р о м а х а веліла попросити мене?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Виїхати, якщо ви нас любите.

О л е н а. Мені це видається не дуже логічним. Якби ти кого-небудь любила, ти б його покинула?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О ні! Ніколи!

О л е н а. Чому ти віддаєш перевагу — залишити Гекабу або перестати що-небудь відчувати?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О! Звичайно нічого не відчувати. Краще вже залишитися і ніколи нічого не відчувати.

О л е н а. Бачиш, як погано ти висловлюєш свої думки! Навпаки, для того, щоб я поїхала, треба, щоб я вас не любила. Ти віддаєш перевагу, щоб я тебе не любила?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О ні! Хочу, щоб ви мене любили.

О л е н а. Словом, ти сама не знаєш, що говориш.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Ні ...

Голос Гекаби: "Поліксено!"

Сцена сьома.

Ті ж, Г е к а б а, А н д р о м а х а.

Г е к а б а. Ти оглухла, Поліксено? Чому ти закриваєш очі побачивши мене? Ти корчити з себе статую? Ходімо зі мною.

О л е н а. Вона хоче уявити собі, як це можна нічого не відчувати. Але їй це не вдається.

Г е к а б а. Ти чуєш мене нарешті, Поліксено? Бачиш мене?

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О так! Я чую тебе! Я бачу тебе!

Г е к а б а. Чому ж ти плачеш? Нічого немає поганого в тому, що ти чуєш і бачиш мене.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Є ... Ти поїдеш.

Г е к а б а. Зробіть мені послугу, Олено, і залиште Поліксену у спокої.