Трудівники моря - Сторінка 43

То був підліток у коричневому вбранні й жовтих панчохах, з чого можна було зрозуміти, що сюди завітав причетник парафіяльної церкви. Двері та віконниці "Будинку на Пустирищі" були наглухо позамикані. Стара рибачка з ліхтарем у руці, яка бродила прибережною мілиною в пошуках "дарів моря", окликнула хлопця і обмінялася з ним такими словами біля самого входу "Будинку на Пустирищі".

— Чого тобі тут треба, хлопче?

— Мені потрібен тутешній господар.

— Нема його.

— А де він?

— Не знаю.

— А завтра буде?

— Не знаю.

— Може, він десь поїхав?

— Не знаю.

— Бачите, тьотю, його хотів навідати новий парафіяльний священик, велебний Ебенезер Кодре.

— Не знаю.

— Його превелебність послала мене довідатися, чи господар "Будинку на Пустирищі" буде в себе завтра?

— Не знаю.

III

Не спокушайте Біблію

Всю наступну добу мес Летьєрі не спав, не їв, не пив; поцілувавши в лоб Дерюшетту, він спитав, чи нема відомостей про Клюбена, потім підписав заяву про те, що не має наміру подавати будь-якої скарги на Тангруйля, і домігся, щоб того звільнили. День він провів у конторі Дюранди, спершись на стіл, не сидячи, не стоячи, сумирно відповідаючи тим, хто його про щось запитував. Зрештою, людська цікавість була вдоволена, і "Оселя відважних" знову опустіла. У готовності поспівчувати завжди ховається прагнення про все вивідати. Двері було зачинено, Летьєрі залишився вдвох з Дерюшеттою. Вогник, який спалахнув в очах Летьєрі, погас, у нього знов був той похмурий погляд, що й у перші години після катастрофи.

Стурбована Дерюшетта, порадившись із Грас і Дус, мовчки поклала біля нього на стіл панчохи, які мес Летьєрі плів у ту хвилину, коли прийшла сумна звістка. Він гірко усміхнувся і сказав;

— Мене тут уже мають за дурня. Помовчавши з чверть години, він додав:

— Дивацтва добрі, коли людина щаслива.

Дерюшетта прибрала панчохи і, скориставшись з нагоди, заодно сховала компас та бортові папери, на які мес Летьєрі дивився аж надто пильно.

Після обіду, незадовго до вечірнього чаю, двері відчинились і ввійшли двоє в чорному — старий і молодий.

Молодого читач, напевно, вже запримітив по ходу нашої розповіді.

В обох відвідувачів був строгий вигляд, але строгий по-різному. Серйозність старого відповідала, так би мовити, його суспільному становищу; серйозність молодика була природна. Одна дається саном, друга — думкою.

Судячи з одягу, обидва були особами духовного стану, обидва належали до офіційної церкви.

Уважний спостерігач зразу помітив би в молодому чоловікові невідповідність між його глибоким серйозним поглядом, що, очевидно, відбивав склад його душі, і його зовнішністю. Серйозність допускає пристрасть і, певно, звеличує її, цей же молодик передусім був просто вродливий. Оскільки він був священиком, то значить, йому минуло вже двадцять п'ять, а проте він виглядав на вісімнадцятирічного. Він утілював і гармонію, і контраст; душа його, здавалося, була створена для покути, а тіло — для кохання. Він був білявий, рум'яний, свіжий, дуже стрункий і щуплий, на ньому чудово сидів костюм строгого покрою; щоки в нього були як у дівчини, руки випещені; тримався він невимушено й просто, хоч і стримано. Все в ньому дихало чаром, вишуканістю, майже чуттєвою принадністю. Але його проникливий погляд ніби приглушував цю надмірну миловидність. Щира усмішка, яка відкривала рівні, як у дитини, зуби, була задумлива і побожна. У ньому поєднувались привабливість пажа і гідність єпископа.

З-під його білявого волосся, яке переливалося золотом, ніби навмисне для того, щоб чарувати, виділялось високе, чисте, гарно окреслене чоло. Ледь помітна зморшка па ньому з двома вигинами над бровами викликала неясне враження про політ думки, яка, наче птаха, розпростерла крила.

Дивлячись на нього, відразу можна було вгадати, що перед вами одна із тих доброзичливих, невинних і чистих істот, котрі, на відміну від людей пересічних, удосконалюються, черпаючи мудрість в ілюзії, а ентузіазм — у життєвому досвіді.

Крізь кришталево прозору юність просвічувала духовна зрілість. На перший погляд молодик, який супроводив сивоголового церковника, видавався його сином, проте коли придивитися пильніше, то його можна було взяти за батька. Супутник юнака був не хто інший як Жакмен Ерод, доктор богослів'я, представник пануючої церкви, майже папістської, але без папи. У ті часи англіканське віровчення розвивалося в напрямі, який згодом визначився і утвердився як пюзеїзм. Доктор Жакмен Ерод належав до того відгалуження англіканізму, яке було майже різновидністю католицизму. Він був довгов'язий, церемонний і бундючний. Його розумовий кругозір був гранично обмежений. Буква замінювала йому розум. Бундючність — одна з головних рис його натури. Весь вигляд Жакмена Ерода відповідав його санові. Він скидався скорше на його священство, ніж на його превелебність. Його сюртук нагадував сутану. Справжнє його місце мало бути в Римі: він мав нахили придворного прелата. Здавалося, він тільки для того й був створений, щоб подавати убір папі й чапати за папськими ношами разом із усім папським почтом in abito paonazzo. Але, випадково народившись англійцем і одержавши теологічну освіту, яка тяжіє радше до Старого, ніж до Нового завіту, він не зміг здійснити такого славного призначення. Всі його блискучі здібності допомогли йому тільки стати парафіяльним священиком порту Сен-П'єр, деканом острова Гернсей і намісником єпископа Вінчестерсько-го. А проте, і це все ж таки немала слава.

Слава не заважала Жакмену Ероду бути назагал непоганою людиною. Як теолог він тішився повагою знавців і був майже авторитетом у головній консисторії архієпископства Кентерберійського — цій Сорбонні Англії. Biн вдавав із себе вельми вченого, самовдоволено і багатозначно примружував очі; у нього були волохаті ніздрі, вищирені зуби, тонка верхня губа і м'ясиста нижня, кілька дипломів, солідний прибуток з церковного майна, друзі баронети; він користувався довір'ям єпископа і завжди носив у кишені Біблію.

Мес Летьєрі так заглибився в свої думки, що, коли ввійшло двоє священиків, ледь помітно нахмурив брови.

Жакмен Ерод підійшов до нього, привітався і трохи зверхньо, але без хвастощів нагадав кількома словами про своє недавнє службове підвищення, повідомив, що, за традицією, з'явився "представити найвисокопоставленішим громадянам міста", і зокрема месові Летьєрі, свого наступника на посту парафіяльного священика в Сен-Сансоні превелебного Джое Ебенезера Кодре, який відтепер буде духовним пастирем меса Летьєрі. Дерюшетта підвелася.

Молодий священик, він же і превелебний Ебенезер, уклонився. Мес Летьєрі пронизав Ебенезера Кодре поглядом і процідив крізь зуби: — В матроси не годиться.

Грас підсунула стільці. Їх превелебності посідали біля столу. Доктор Ерод виголосив орацію. До нього дійшли чутки про сумну подію. Дюранда зазнала корабельної катастрофи. Як духовний наставник, він прийшов зі словами утіхи та поради. Катастрофа з Дюрандою — лихо, але разом із тим — добро. Подумаймо: чи не поймає нас гординя від нашого ж благоденства? Ріки процвітання ховають у собі небезпеки. Не годиться бачити в нещастях тільки погане. Шляхи господа бога незбагненні. Мес Летьєрі розорився. Ну то й що? Бути багатим — значить перебувати в небезпеці. У багатих фальшиві друзі. Бідність їх відганяє. Людина залишається сама. Solus eris. Кажуть, що Дюранда давала одну тисячу фунтів стерлінгів річного прибутку. Для розумної людини це занадто багато. Втікаймо від спокуси, зневажмо золото. Приймімо із вдячністю і наше розорення, і нашу самотність. Одинокість віддячується щедрими плодами. У ній людина здобуває ласку божу. Так Айя відкрив у пустині гарячі джерела, переганяючи табуни ослів отця свого Себеона. Тож хай не озлобиться серце наше супроти незбагненної волі провидіння. Святий Іов, упавши в злидні, потім розбагатів ще більше. Хтозна, чи втрату Дюранди не буде винагороджено навіть дочасними благами? Ось, наприклад, він сам, доктор Жакмен Ерод, уклав свій капітал у чудове комерційне підприємство в Шеффілді, якщо мес Летьєрі захоче увійти в це підприємство, вклавши туди гроші,

які, очевидно, в нього ще лишилися, то він відновить своє багатство. Йдеться про великі поставки зброї цареві для придушення повстання в Польщі. Тут можна збагатитись на триста відсотків. Слово "цар" начеб розбудило Летьєрі. Він перебив доктора Ерода:

— Не треба мені царя. Превелебний Ерод відповів:

— Мес Летьєрі! Царі вгодні господу богу. Сказано ж бо: "Кесареве — кесарю". Цар — це кесар.

Летьєрі знову заглибився у роздуми, пробурмотів:

— Хто такий кесар? Я про нього не знаю.

Превелебний Жакмен Ерод знову взявся вмовляти. Він не наполягав на шеффільдському варіанті. Раз людина не хоче царя — значить, вона республіканець. Превелебний отець допускав, що можна бути республіканцем. І тоді нехай мес Летьєрі звернеться до республіки. В Сполучених Штатах мес Летьєрі зможе відновити свій маєток ще швидше, ніж в Англії. Якщо він хоче подесятирити те, що в нього лишилося, то хай накупує акцій великої компанії, котра займається експлуатацією техаських плантацій, на якій працюють понад двадцять тисяч негрів.

— Не треба мені рабства, — сказав Летьєрі.

— Рабство, — заперечив превелебний Ерод, — інституція священна. В Святому письмі сказано: "Якщо пан ударить раба свого, то за це не зазнає кари, бо він заплатив за нього".

Грас і Дус, стоячи на порозі в дверях, із захватом слухали його превелебність священика.

Превелебний далі промовляв свою орацію. Як ми вже згадали, він мав репутацію назагал непоганої людини і, попри свої кастові та особисті розходження з месом Летьєрі, він, доктор Ерод, щиро пропонував йому ту духовну і навіть матеріальну допомогу, на яку тільки був здатен.

Якщо мес Летьєрі розорився аж так, що не може з вигодою для себе увійти в якесь спекулятивне підприємство, російське чи американське, то чому б йому не стати чиновником і не влаштуватися на пристойно оплачувану посаду. Це благородний терен діяльності, і превелебний отець готовий поклопотатися за меса Летьєрі. На Джерсеї якраз вільна посада депутата-віконта. Меса Летьєрі всі люблять і поважають, і превелебний Ерод, декан Гернсею та намісник єпископа, спроможний здобути для нього посаду депутата-віконта Джерсею.