Трудівники моря - Сторінка 7

Так називають її всі, не знаючи, якого діяча вона представляє, яку постать збезсмертила. Статуя стоїть посеред Центральної площі в Сент-Ельє. Хоч вона і безіменна, але все-таки статуя, це тішить самолюбство обивателя: а що як її й справді поставлено на честь якоїсь знаменитості? Ніщо так повільно не виходить з-під землі, як статуя, а буває, ніщо не виростає так швидко. Якщо це не дуб, то гриб. Шекспір ще й досі чекає на свою статую в Англії, Беккарія чекає її в Італії, зате Дюпен, здається, незабаром діждеться своєї у Франції. Народ дуже полюбляє почесті, що їх віддають людям, які уславляють свою вітчизну. В Лондоні, наприклад, хвилювання, захоплення, жаль юрби зростали раз по раз на трьох похоронах: Веллінгтона, Пальмерстона, боксера Тома Сайєрса.

На Джерсеї є "Гора шибеників", чого нема на Гернсеї. Шістдесят років тому в Джерсеї було повішено чоловіка за те, що він украв із шухляди дванадцять су; правда й те, що в Англії тоді повісили тринадцятирічного хлопця за те, що вкрав тістечко, а у Франції відрубали голову Лезюркові зовсім безвинному. Ось вона, смертна кара, у всій своїй красі.

Тепер Джерсей — передовіший від Лондона, він не потерпить шибениці. Смертну кару там негласно скасовано.

В тюрмах учинений найсуворіший нагляд за тим, що читають в'язні. Тепер їм дозволено читати тільки Біблію. В 1830 році якомусь Беасу, засудженому до страти через повішення французові, дозволили читати трагедії Вольтера. Сьогодні не потерпіли б такого безчинства. Названий Беас — передостанній повішений на Гернсеї. Останній — Тапнер, і, сподіваємось, він так і залишиться останнім. Аж до 1825 року гернсейські бальї одержували ті ж турські тридцять ліврів, які йому виплачували ще з часів Едуарда III, тобто близько п'ятдесяти франків. На Джерсеї королівський суд називають "гамарнею". Жінка, учасниця процесу, називається "актрисою". На Гернсеї винних ще й досі карають батогами; на Джерсеї засудженого садовлять у залізну клітку. Висміюють мощі святих, зате обожнюють чоботи Карла II. їх шанобливо зберігають у Сент-Уен-ському замку. Залишається в силі збирання десятини. Блукаєш по місту і натрапляєш на склади збирачів десятинного податку. Данину шинкам, здається, відмінено, але побори курми здійснюються неухильно. Автор цих рядків щороку віддає англійській королеві дві курки.

Розмір податків визначається трохи незвично: він знімається з усього капіталу платників — справжнього і передбачуваного. Це має ту незручність, що такий спосіб оподаткування відганяє від острова людей багатих. Приміром, якби Ротшільд поселився на Гернсеї в гарненькому котеджику, купленому тисяч за двадцять франків, то щороку платив би півтора мільйона франків податку. Додамо, що якби він жив на острові всього лише п'ять місяців на рік, то не платив би нічого. Тільки проживання на шостому місяці примусило б його потрусити кишеню.

Клімат тут чудовий. Весні ні кінця ні краю. Буває, щоправда, й зима, буває й літо, але дуже помірні; ніколи тут не буває ні сенегальської спеки, ні сибірських морозів. Ла-Маншські острови замінюють Англії острови Ієрські. Сюди посилають на лікування слабогрудих синів Альбіону. Врешті гернсейські парафії, такі, наприклад, як Сен-Мертенська, втішаються славою "Малої Ніцци". Та ні Тампе, ні Жемнос, ні Валь Сюзон не перевершують долину Бо на Джерсеї і долину Тальбо на Гернсеї. Побуваєш на південних схилах островів, і починає здаватися, що нема на світі краю зеленішого, теплішого й мальовничішого, ніж Нормандський архіпелаг. Тут усе наче створено для вишуканого товариства. На цих маленьких острівцях є свій "великий світ". Як ми вже згадували, тут дзвенить французька мова; у вишуканому товаристві можна, наприклад, почути таку фразу: — У неї на брилику ружа.

А взагалі отаке базікання — справжній чар.

Джерсей захоплюється генералом Доном, а Гернсей захоплений генералом Дойлем. Обидва вони були командувачами на островах на початку цього століття. На Джерсеї є Дон-стріт, а на Гернсеї — Дойль-род. Крім того, гернсейці воздвигнули на честь свого генерала височенний обеліск над морем, і його видно навіть з островів Каске, а джерсейці подарували своєму кромлех. Цей кромлех стояв на горі поблизу Сент-Ельє, там, де зараз знаходиться форт Регент. Генерал Дон зволив прийняти кромлех; він наказав його розібрати по каменю, відправити на берег, повантажити на фрегати й вивезти. А між тим цей пам'ятник був справжнім дивом Ла-Маншу — єдиним на всьому архіпелазі круглим кромлехом: він бачив кімерійців, які зберегли спогади про Тубал-Каїна, подібно до того, як ескімоси бережуть пам'ять про Пробишера; бачив він кельтів, вага мозку яких порівняно з вагою мозку сучасної людини співвідноситься як тринадцять до вісімнадцяти; бачив він чудернацькі дерев'яні вежі, каркаси яких трапляються під час археологічних розкопок і примушують нас вагатися між етимологією слова domjio, за дю Канжем, і domi-jun-ctae, за Барлейкуром, бачив він крем'яні палиці та сокири друїдів; бачив він гігантські зображення Тетатеса, сплетені з лози; він стояв раніше, ніж були побудовані римські стіни, він умістив у собі чотири тисячоліття історії; вночі при місячному сяйві моряки помічали цей велетенський кам'яний вінок на високому скелястому березі Джерсею. А нині він перетворився на купу каміння, яке лежить десь у куті якогось там Йоркширу.

XVII

Сумісність протилежностей

На архіпелазі ще збереглося право першородства, не втратило чинності право десятинного податку, залишається в силі поділ на парафії, право сеньйора; є сеньйор — володар лену і сеньйор — володар замку; досі в силі вигук "аро": після звичайної молитви, якою відкривається судове засідання, в присутності панів присяжних і відбувся розгляд справи між дворянином Ніколем і мелешським сеньйором Годфреєм з приводу вигуку "аро" (Джерсей, 1804 рік). Досі перебуває в обігу лівр, зберігається вступ у володіння за правом успадкування і вивід із володіння; існує право відчуження лену і ленна залежність, і право викупу родового маєтку; живе сама давнина. Збереглася стародавня формула взаємного величання: "мій володарю". Є бальї, є сенешали, соцькі, двадцятники, десяцькі. В Сент-Совері збереглася двадцятина, в Сент-Уені — побори з урожаю садовини. Щороку конетаблі об'їздять віддалені місцевості і намічають лінії для прокладання путівців. На чолі їх стоїть віконт "з королівським жезлом у руці". Різдво, Великдень, Водохреща, Михайла — офіційні дні сплати податків. Нерухоме майно не продають, а вручають. В залі судового засідання можна почути таку розмову: "Суддя! Чи це той день і та година, чи тут визначене місце розгляду справ, про які повідомляли ленний і маєтковий суди?" — "Так". — "Амінь". — "Амінь". Закон передбачає випадок, "коли селянинові спало на думку заперечувати, що даний йому наділ входить у родове володіння сеньйора". Існує "право сеньйора на випадкові прибутки, на привласнення знайдених скарбів, на побори з молодого та молодої і так далі". Існує право, "за яким сеньйор розпоряджається чужим майном у ролі охоронця його, допоки не виявиться справжній власник". Існує виклик у суд для підтверджувального свідчення, допитування свідка і подвійного допитування свідка, тяжби, вводу у володіння леном або незайнятим маєтком, королівське право на прибутки з вакантних єпископств.

Справжнє середньовіччя, скажете ви. Ні, справжня свобода. Приїжджайте, живіть, існуйте. Ідіть, куди вам схочеться, робіть, що вам хочеться, будьте тим, ким вам хочеться бути. Ніхто не має права дізнаватися про ваше прізвище. Є у вас своя віра? Проповідуйте її. Є у вас прапор своїх переконань? Підніміть його. Де? Та посеред вулиці. Він білий? Хай буде так. Синій? Дуже добре. Червоний? Червоний — непоганий колір. Ви маєте охоту виступити проти уряду? Підніміться на першу-ліпшу вуличну тумбу і шкварте. Хочете відкрито організувати громадське товариство? Організовуйте. Хочете таємне? Хай буде й таємне. Скільки членів хочете залучити? Залучайте, скільки завгодно. Які обмеження це на вас накладає? Та ніяких! У вас є бажання зібрати народ? Збирайте. Де? На міській площі. А якщо я почну нападати на королівську владу? Нас це нітрохи не обходить. А що як я надумав розклеїти оголошення? Клейте, говоріть, пишіть, друкуйте, виголошуйте промови — все, що тільки самі схочете.

Все слухати і все читати — це значить, що все можна говорити і писати. Звідси випливає абсолютна свобода слова і свобода друку. Якщо хочете, будьте видавцем; якщо хочете, будьте апостолом; а хто може, хай буде верховним жерцем. Ви запросто можете стати й папою. Для цього тільки треба створити віровизнання. Придумайте нового бога і ставайте його пророком. Нікого ви цим не здивуєте. В разі потреби полісмени вам посприяють. Нема ніяких перешкод. Свобода у всьому — грандіозна картина! Люди обговорюють рішення суду. Картають священиків і судять суддів. У газетах друкують: "Вчора суд виніс несправедливий вирок". До можливої судейської помилки, хоч як це дивно, нема ніякого співчуття. Людське правосуддя тут підлягає запереченню так само, як і божеське одкровення. Важко уявити собі більшу незалежність особистості. Кожен сам собі пан — не за законом, а у відповідності зі звичаями краю. І це право бути самим собі господарем настільки непорушне і настільки увійшло в життя, що його, так би мовити, вже й не помічають. Воно стало необхідним, мов повітря, яким дихають, стало придатним для дихання. Як і повітря, воно безбарвне і непримітне. В той же час всі тут "лояльні". Обивателі тут із марнославства намагаються бути вірнопідданими. А взагалі тут панує і править XIX століття. Воно вривається у всі вікна цього вцілілого середньовіччя. Старовинний нормандський легітимізм то тут, то там пронизали промені свободи; його старезна халупа осяяна новим світлом. Важно знайти край, де б пережитки старого були такими хисткими. Від історії — старозавітність архіпелагу; розвиток просвіти і промисловості робить його сучасним. Здорове дихання народу звільняє його від застою. Однак це нітрохи не заважає процвітати якомусь сеньйорові з Мелеша. На папері — феодальний лад, насправді ж — республіка. Ось у чому феномен Ла-Маншського архіпелагу.

Одна вада є в цій свободі, тільки одна, і про неї ми вже говорили.