Тварина, обдарована розумом - Сторінка 59

Це наш калібр. То не ваші конфетті.

І додав, понизивши голос:

– Подумати б тільки, яке зухвальство! Вони знали, що ми стережемо фарватер, в них майже не було шансів утекти, і все ж ризикнули на це діло.

Помовчавши трохи, повів далі:

– Підсумок першого бою: двоє дельфінів, двоє людей.

– Це жахливо, – зціпив зуби Севілла.

– Це безглуздо. Тим більше безглуздо, бо "В" переконаний, як і ми, що він вірно служить Сполученим Штатам. Для нього ми – зрадники. А ми вважаємо його за божевільного, ми думаємо, що він зовсім безглуздо недооцінює силу удару, якого у відповідь нам можуть завдати китайці.

Севілла подивився на нього.

– Навіть коли вам бракує свідчень Фа й Бі, хіба ви не могли б повідомити президента про свої підозри щодо ролі, яку їх примусили зіграти?

– Ми це зробили.

– І про замах на Фа й Бі. Адже він тільки підтверджує вашу підозру.

– Ми це зробимо. Але від цього йому буде мало користі. Підозра в політиці ще не зброя. На президента зараз надзвичайно натискують. У нього немає нічого, що він міг би протиставити з свого боку. Навіть громадської думки. Ви знаєте результати останнього опитування?

– Ні.

– Про них повідомляли вчора ввечері по телебаченню. П'ятдесят вісім відсотків американців схвалюють ідею війни з Китаєм.

– Який жах!

Адамс знову прикро посміхнувся.

– Не бракує кандидатів у трупи.

– Я хотів би поставити вам одне запитання, – сказав Севілла, пильно подивившись на нього темними очима. – Чи всі ваші люди поділяють вашу думку про те, що відбувається й готується?

Адамс трохи завагався.

– Зовсім ні. Є дві тенденції навіть на найвищому рівні. Й одна з них полягає в підтримці позиції "В".

– Отже, цілком можливо, що люди з вашого оточення постійно інформували "В" про все, що стосується Фа й Бі?

– На жаль, цілком можливо, – сказав Адамс, опускаючи долу очі.

За мить він підвів голову, окинув поглядом маленьку гавань і водолазів, що виходили на берег, скінчивши роботу.

– Ну що ж, – сказав він, – у всякому разі тепер усе скінчилося.

Севілла подивився на нього. З виду Адамс був зморений і сумний, водночас здавалося, що його охоплює якийсь дивний спокій. На планеті лишалися раховані мирні дні, однак він принаймні може вкласти свій особистий маленький мир з "В". Двоє дельфінів, двоє людей – це дрібниця: малі втрати в малій сварці двох служб. "В" виграв, і тепер, оскільки "В" вигравав, Адамс зможе спокійно приєднатися до думки більшості. Сховатися за спиною своїх шефів з цілком чистою совістю.

– Чи повинен я викликати поліцію? – запитав Севілла.

– Ні в якому разі, – поквапився відповісти Адамс. – Зникнення Бі й Фа повинно залишитися в таємниці. До того ж я вже зв'язався з поліцією й пояснив причини нічної стрілянини: ми наштовхнулися на загін кубинських диверсантів, що намагалися проникнути до берегів Флориди, й розрахувалися з ними. – Севілла мовчав, тому Адамс повів далі:— Очевидно, це вам перешкодить одержати страхову премію за "Карібі". Але я гадаю, що наша служба зможе відшкодувати вам усі збитки.

Севілла зверхньо подивився на Адамса.

– Я не прошу нічого.

– Як завжди, донкіхотствуєте, Севілло?

І докинув, не чекаючи відповіді:

– Я зроблю кілька фотографій мертвих дельфінів і залишу вас. Чи не бажаєте зберегти зброю?

– Як собі хочете.

– Хай вона буде у вас бодай тимчасово. Але мені здається, що вам уже не загрожує ніяка небезпека.

– Ви збираєтеся зняти свою охорону навколо острова?

– Звичайно. На мою думку, вона зараз уже більше не потрібна.

І за мить докинув:

– Щодо зброї, то, коли б я мав ваші гроші й ваш острів, знаєте, що я зробив би? Я спорудив би собі протиатомне сховище таки-тут, серед скель. Що б там не скоїлося, ви мали б більше шансів вижити.

Севілла знову подивився на нього: який цинізм! І як він цілком природно личить Адамсові! "Сто, сто п'ятдесят, двісті мільйонів американців здохнуть у найжахливіших умовах, а я, незважаючи ні на що, виживу. Бо в мене гроші є. А отже, є і право робити все, що забагнеться, з своїми грішми, наприклад, використати їх для того, щоб врятувати свою шкуру в тотальній війні. Більш того, вся Америка схвалить мій вчинок: в ім'я прав особистості й свободи підприємництва.

– Забрати в вас трупи дельфінів? – байдуже спитав Адамс.

– Ні.

– Що маєте робити з ними? Кинути в море?

– Ні.

– Чому?

– Акули. Я не хочу, щоб їх з'їли акули. – Він додав: – Я обіллю їх бензином і спалю.

– Згорять, як буддійські монахи, – сказав Адамс посміхнувшись.

Севілла відвернувся.

– Даруйте мені, – мовив Адамс. – Я забув, як ви любили цих тварин.

* * *

З решток дров, що лежали у вітальні (все доводилося привозити з материка, навіть дрова), Пітер розклав багаття так, щоб дим не йшов у бік будинку. Він розпалив на іншому краю острова, куди ніхто не навідувався, бо там нічогісінько не було, крім гострого каміння та скель, де в негоду кипіла вода, заповнюючи щілини й видолинки брудною білою піною, схожою на клоччя бавовни. Довелося кілька разів їхати залізною тачкою, щоб перевезти залишки обох дельфінів і вкласти їх за допомогою заступа на полінах. Севілла, блідий, зціпивши зуби, вилив на дрова дві каністри бензину. Відтак, тримаючи в простягненій руці довгу, запалену з одного боку соснову гілку, доторкнувся нею до дров і зразу ж кинув її. Пролунав вибух, і полум'я спалахнуло заввишки з одноповерховий будинок, оглушливо гучно затріскотіло й зашкварчало сало, гарячі краплини якого розбризкувалися за кілька метрів увсібіч. Пітер і Севілла відійшли, від вогнища здіймалися кужелі густого чорного диму з маслянистими синіми плямами, й, хоча вони обоє стояли з навітряного боку, їхні роти й носи полонив огидний запах паленого м'яса й жиру. Севілла завважив, як Пітер подивився на нього й відкрив рот, але він не почув жодного слова, бо тріск вогнища й шкварчання м'яса глушили голоси. Професор зажмурив очі. Час ніби зробив стрибок назад. Капітан Г.С.Севілла, військовослужбовець США, відряджений як перекладач на Нюрнберзький процес, з жахом слухав визнання свідка. Штурмбанфюрер СС концтабору Кульмгоф інтуїтивно, діючи навпомацки, зумів винайти найкраще розташування в'язок дров та ідеальні розміри ровів: п'ятдесят метрів – довжина, шість метрів – ширина, три метри – глибина. На дні рову за його наказом копалися рівчаки, якими жир стікав до чана. Пропускна здатність була велетенська. Вісім тисяч трупів на добу, отже, набагато більше, незважаючи на примітивність установки, ніж пропускна здатність гігантського крематорію Біркенау-Освенціма, де, однак, у хвилини "пік", коли треба було за найкоротший час знищити чотириста тисяч угорських євреїв, паралельно з суворо хронометрованим промисловим конвейєром (ні секунди спочинку, починаючи з того моменту, коли дві тисячі євреїв заводилися до газової камери, з того моменту, коли за сорок шість хвилин вони перетворювалися на дим, залишаючи фабриці другорядні продукти, що їх методично збирали, не зупиняючи конвейєра: одяг, обручки, золоті зуби, волосся, жир, з якого виробляли мило) використовували також, хоча тільки в разі крайньої необхідності, півдюжини ровів, на зразок кульмгофських, але йшли на це неохоче, супроти волі, через кустарне розтринькування другорядних продуктів. Оберштурмбанфюрер СС Рудольф Гесс, комендант концтабору в Освенцімі, подивився на голову трибуналу своїми спустошеними очима й пояснив безбарвним голосом: "30 червня 1941 року фюрер запропонував остаточне розв'язання єврейського питання. Особисто я, пане голова, отруїв газом тільки півтора мільйона євреїв". Та коли додати сусідні малі експериментальні табори – Кульмгоф? Вольцек і Треблінку, то загальна кількість досягає шести мільйонів чоловік мирного населення, враховуючи жінок і дітей, яких катували, роздягали, глумилися з них, отруювали газом і перетворювали на попіл з 1941 по 1945 рік. Поїзди, що перевозили євреїв до Освенціма, мали право на першочерговість з одного краю третього рейху до другого, вони пропускалися раніше навіть від ешелонів з амуніцією та провізією, що йшли на Східний фронт. Гітлер надавав найбільшого значення цій найбільшій в історії операції геноциду.

Серце в Севілли закалатало, і його захлинула хвиля сорому. "Ми збираємося діяти чистіше, набагато чистіше. Одна воднева бомба, вибухаючи на висоті тридцять п'ять кілометрів, дає стільки теплової енергії, що вона може висмажити все в радіусі від ста до ста сорока кілометрів; чотири водневих бомби, що вибухнуть одночасно на тій самій висоті, знищать усі форми життя на поверхні в сто п'ятдесят тисяч квадратних кілометрів. Радіоактивна хмара від однієї кобальтової бомби може перетворити на пустелю площу втричі більшу, ніж Великобританія. Згідно з нашими підрахунками, джентльмени, вистачить тридцяти тисяч мегатонн, щоб знищити сімсот мільйонів китайців".

– Ходімо, – сказав Севілла, взявши Пітера за лікоть. – Нам немає більше чого тут робити.

Пітер поклав заступ на тачку, став до неї спиною, ніби брав ручки нош, і потягнув за собою тачку кам'янистою землею. Невіддалік від будинку зупинився, висторцювався й подивився на Севіллу:

– Дозвольте поставити вам кілька запитань.

Севілла зупинився перед ним і подивився йому просто в очі.

– Якщо це ті запитання, про які я здогадуюся, то не ставте їх. Я не зможу на них відповісти. Як ви розумієте, річ не в тому, що я, може, не довіряю вам. Я мушу зробити так, щоб оберегти вас і Сьюзі від небезпеки, повірте мені. Вам краще нічого не знати.

– А ви самі? – спитав Пітер. – Хіба вам не загрожує небезпека?

Севілла скривився:

– Адамс гадає, що ні, бо все скінчилося, вони вдовольняться дельфінами. А я схильний думати, що він помиляється.

Пітер випрямив плечі.

– В такому разі, чому я не повинен поділити з вами цю небезпеку?

Севілла махнув рукою.

– Ви мені допоможете уникнути її.

– Яким чином? – пристрасно запитав Пітер.

– Коли виконаєте те, що я вас попрошу зробити, й не ставитимете запитань.

– Ви щось від мене приховуєте! – вигукнув Пітер. – Хіба досі я не виконував ваших розпоряджень, не ставлячи ніяких запитань?

Севілла поклав йому руку на плече й усміхнувся.

– Авжеж, так чиніть і далі. Вислухайте, – Піт, час не стоїть, ви хочете мені допомогти? Тоді ось що треба зробити. – Він опустив руку. – По-перше, ви візьмете гумового човна, відвезете Меггі на материк і посадите її в літак.