Убивство під час дощу - Сторінка 3

І в будинку не було ні метушливих фотографів із поліції, ні експертів, що вивчають відбитки пальців.

Я повернувся до вітальні, посунув ногою лампу-бліц ближче до тотемного стовпчика, потім вимкнув світло, вийшов ^ будинку, сів у геть мокру машину й запустив двигун.

Якщо хтось хотів зберегти вбивство Стейнера поки Що в таємниці, то для мене все складалося вдало. Це давало мені змогу з'ясувати, чи слушно я вчинив, коли відвіз Кармен Дравек додому замість шукати знімок її голого тіла. [101]

На початку одинадцятої я повернувся до Берглунда, поставив машину в гараж і піднявся сходами до своєї квартири. Прийнявши душ, я надяг піжаму й приготував собі склянку гарячого грогу. Кілька разів я поглядав на телефон, збираючись подзвонити й дізнатись, чи повернувся Дравек, одначе вирішив, що краще дати , йому спокій до завтра. І

Я натоптав люльку, поставив перед собою склянку з грогом і почав гортати синій Стейнерів блокнот. Якби пощастило розшифрувати ті знаки, я дістав би список імен та адрес. їх було там понад чотириста. Якщо все це — справді клієнти Стейнера, то він володів золотою жилою, не кажучи вже про можливість шантажувати тих людей.

Будь-кого зі списку можна було запідозрити в убивстві. І я не заздрив полісменам, яким потім мав віддати блокнот.

Намагаючись розгадати шифр, я випив надто багато віскі. Десь опівночі я ліг у постіль і заснув. Мені приснився чоловік у закривавленій китайській куртці, що ганявся за голою дівчинкою з довгими нефритовими сережками, тоді як я намагався зняти цю сцену незарядженою фотокамерою.

5

Уранці мені подзвонив Фіалка М'Джі. Я ще не одягся, але вже встиг переглянути газету й про Стейнера нічого в ній не знайшов. Фіалка М'Джі розмовляв бадьоро, як людина, що добре виспалась і не була обтяжена надто великими боргами.

— То як ти там, хлопче? — почав Фіалка.

Я сказав, що в мене все гаразд, коли не рахувати деяких особистих проблем. М'Джі якось неуважливо засміявся, а потім недбало промовив:

— А той Дравек, якого я присилав до тебе... Ти щось зробив для нього?

— Надто рясний дощ, — відповів я, якщо це можна було назвати відповіддю.

— Гм... Схоже, з ним раз у раз трапляються пригоди. Тепер його машину омиває прибій біля рибальського причалу в Лідо.

Я нічого не сказав, тільки міцніше стис у руці телефонну трубку.

— Атож, — бадьоро провадив М'Джі. — Розкішний новий "каділак". Але пісок та морська вода зовсім його пошкодили... О, забув ще одне! У ньому знайшли труп.

У мене перехопило подих.

— Дравек? — прошепотів я. [102]

— Ні, якийсь хлопець. Дравекові я ще не казав. Машину охороняють. Може, поїдеш разом зі мною?

Я погодився.

— Поквапся. Я буду у себе в конторі. — І М'Джі поклав трубку.

Я поголився, оглянувсь, нашвидку поснідав і десь через півгодини під'їхав до будинку окружної управи. Коли я ввійшов до кабінету М'Джі, той сидів біля жовтого столика, поклавши на нього капелюха й одну ногу, і розглядав жовту стіну. Він підвівся, взяв капелюха, і ми спустилися до службової стоянки, де сіли у невелику закриту чорну машину.

Уночі дощ ущух, ранок був лазурний і сонячний. У повітрі відчувалася прохолода, і життя здавалося б легким і приємним, якби не було так неспокійно на душі.

До Лідо було тридцять миль і перші десять — вулицями міста. М'Джі подолав усю цю відстань за три чверті години. Нарешті ми загальмували біля арки, за якою тягся довгий чорний причал, і вийшли з машини.

Перед аркою стояло кілька машин і гурт людей. Полісмен на мотоциклі до причалу нікого не підпускав. М'Джі показав йому бронзову зірку, і ми пройшли на пристань, де різко пахло рибою. Цей запах не зник навіть після дводенного дощу.

— Онде вона, на буксирі, — сказав М'Джі.

Низький чорний буксир пришвартувався в кінці причалу. Щось велике, зелене й нікельоване стояло на його палубі перед стерновою рубкою. Навколо юрмилися чоловіки.

По слизькому трапу ми спустилися на буксир.

М'Джі привітався зі старшим на буксирі — чоловіком у формі кольору хакі — і полісменом у цивільному. Троє матросів з команди відійшли до стернової рубки й стали до неї спиною, дивлячись на нас.

Ми оглянули машину. Передній бампер і сітка на радіаторі були зім'яті, одна фара розбита. Фарба й нікель були подряпані об пісок, а оббивка на сидіннях намокла й почорніла. Проте "каділак" не став від цього гіршим. Він був пофарбований у зелений колір двох тонів, а з боку на ньому проходила темно-червона смуга.

Ми з М'Джі зазирнули всередину. На передньому сидінні сидів, схилившись на кермо і якось дивно підігнувши голову, чорнявий худий юнак. Його вродливе обличчя було синювато-біле. З-під напівопущених повік тьмяно поблискували очі. В роті у нього був пісок. На голові запеклася кров, яку не зовсім змила морська вода. [103]

М'Джі повільно відійшов, крекнув і поклав до рота свою улюблену жувальну гумку із запахом фіалки. Через цю жуйку він і дістав своє прізвисько.

— Як це сталося? — спокійно запитав він. Чоловік у формі кольору хакі показав у кінець

причалу. Брудно-білі міцні поручні були там зламані, і оголилася світло-жовта деревина.

— Ми все там уважно оглянули. Напевне, удар був досить сильний. Дощ ущух тут звечора, близько дев'ятої, а розбита деревина всередині суха. Отже, це сталося після дощу. "Каділак" упав з причалу, коли був приплив і вода стояла високо. А то машина розбилася б дужче. Це було відразу ж після дощу. А сьогодні вранці, коли малеча прийшла ловити рибу, машина показалася з-під води. Ми взяли буксир і ви-тягли її. Тоді й побачили того мертвого хлопця.

Ще один у формі кольору хакі постукав носком черевика по палубі. М'Джі зиркнув на мене своїми хитрими оченятами. Я був спантеличений і нічого не сказав.

— Цей хлопець був добряче напідпитку, — тихо промовив Фіалка. — А то хіба б він поїхав у таку зливу? Гадаю, він любив швидко їздити. Так, він був добряче п'яний.

— П'яний, чорт забирай, — сказав чоловік у цивільному. — До того ж йому хтось зіпсував гальма в машині. Я думаю, це вбивство.

М'Джі уважно подивився на чоловіка, потім звернувся до полісмена у формі:

— А ви що думаєте?

— Це могло бути самогубство. У нього зламана шия, він міг ударитись головою, коли падав. І все ж мені здається, що це — вбивство.

М'Джі кивнув головою і спитав:

— Його обшукали? Ви знаєте, хто це?

Старші на буксирі подивилися спершу на мене, потім — на свою команду.

— Гаразд. Облишимо про це, — сказав Фіалка. — Зате я знаю, хто він.

Невисокий, стомлений на вигляд чоловік в окулярах і з чорним саквояжем у руці неквапно пройшов по причалу й спустився слизьким трапом на буксир. Він вибрав більш-менш чисте місце на палубі й поставив саквояж. Потім зняв капелюха, почухав потилицю і стомлено всміхнувся.

— Привіт, док! — сказав йому М'Джі. — Ось ваш пацієнт. Кинувся сьогодні вночі з причалу. Це поки все, що нам відомо.

Медичний експерт з похмурим виразом на обличчі почав оглядати труп. Він помацав голову, трохи повернув [104] її вбік, помацав ребра. Якусь мить лікар тримав безживну руку й дивився на нігті. Потім пустив її, відійшов від трупа і взяв саквояж.

— Смерть настала годин дванадцять тому, — пояснив він. — Шия, звичайно, зламана. Навряд чи є в ньому вода. Заберіть звідси труп, поки він не закляк. Решту я скажу після того, як огляну його на анатомічному столі.

Він кивнув усім головою, піднявся трапом і вийшов на причал. Перед аркою на нього чекала санітарна машина.

Ті, що були у формі кольору хакі, неохоче витягли мерця з "каділака" й поклали на палубі поруч із машиною, але з боку моря.

— Ходімо, сказав мені Фіалка. — Перша дія вистави закінчилася.

Ми попрощались, і М'Джі сказав старшим на буксирі тримати язика на припоні й чекати його розпоряджень. Потім ми пройшли вздовж причалу, сіли в чорну машину й поїхали назад до міста чистим після дощу шосе. Чайки кружляли над бухтою і щось вихоплювали з хвиль прибою. Далеко в морі, на самому обрії пливли дві білі яхти.

Кілька миль ми їхали мовчки. Нарешті М'Джі підморгнув мені й запитав:

— Здогадався?

— Ну кажи вже, — відповів я. — Я того хлопця ніколи не бачив. Хто він?

— Чорт забирай, а я думав, ти сам скажеш мені про це.

— Ну ж бо, Фіалко!

Він щось буркнув, знизав плечима, і ми ледве не злетіли з дороги в сипкий пісок.

— Це Дравеків шофер, — нарешті сказав М'Джі. — Його звали Карл Оуен. Звідки я знаю? Рік тому він сидів у нас в камері на підставі закону Менна. Утік із прийомною дочкою Дравека до Юми. Розгніваний Тоні поїхав туди, привіз їх назад і запроторив хлопця за грати. Потім дівчина умовила старого, і вже наступного ранку він визволив Карла з в'язниці. Сказав, що хлопець збиравсь одружитися з Кармен, тільки вона не схотіла. Згодом Оуен повернувся до Дравека на роботу й відтоді служив у нього. Що ти про це думаєш?

— Схоже на Дравека, — кивнув я.

— Так, проте хлопець міг знов узятися за своє...

У Фіалки було сиве волосся, масивне підборіддя й маленькі пухкі губи, наче створені для того, щоб Цілувати немовлят. Я скоса поглянув на його обличчя, і раптом у мене майнув здогад. Я засміявся.

— Гадаєш, його міг убити Дравек? — спитав я. [105]

— А чом би й ні? Хлопець знову начав чіплятися до дівчини, і Дравек дав рукам волю. Чоловік він кремезний і легко міг зламати йому в'язи. А потім злякався. Поїхав під дощем у Лідо, розігнав мангану і скинув її з причалу. Думав, що ніхто нічого не доведе. А може, й зовсім не думав. Просто зробив, і все.

— Казна-що, — мовив я. — Тоді йому довелося б іти пішки тридцять миль під дощем.

— Кажи, кажи. Посмійся наді мною.

— Ну звісно, хлопця вбив Дравек, — пожартував я. — Вони гралися в чехарду, і Дравек упав на нього.

— Гаразд, друже. Колись ти ще захочеш пограти зі мною в кота-мишки.

— Слухай, Фіалко, — серйозно промовив я, — якщо хлопця вбили, — а ти зовсім не певен, що це вбивство, — то такий злочин не встилі Дравека. Він міг би в нападі люті вбити людину, одначе покинув би її на місці. Дравек не став би отак заплутувати сліди.

Поки М'Джі обмірковував мої заперечення, нас заносило то ліворуч, то праворуч.

Оце так друг! — пробурмотів він. — У мене була чудова версія, а що ти з неї зробив? І навіщо в біса я взяв тебе з собою? Хай тобі чорт! І все ж таки я притисну Дравека.

— Звичайно, — погодився я.