Варто лише почати - Сторінка 14

Тепер хто кого обдурить, той і виграє.

Я був певен, що виграю. Я мав чотири тузи проти її чотирьох королів.

Наступного ранку, прибираючи посуд після ленчу, – Дженсон був зайнятий біля бензоколонки, – я сказав Лолі:

– Дай мені номер сейфа. Мені треба поглянути і подумати раніше, ніж приступлю до справи.

Погляд зелених очей був недовірливий і ворожий.

– Я принесу.

Пізніше, коли Дженсона не було поблизу, вона передала мені жмутик паперу.

По номеру я відразу визначив, що Дженсону підсунули застарілу модель, давно зняту з виробництва. Модель була невдалою, тому що автоматично замикалася від закривання дверці. Майже всі власники надавали перевагу ключам, до того ж відкрити такий сейф взагалі неважко.

Це мене влаштовувало. Я відкрию його за десять хвилин, і матиму вільний час, що є суттєво для виконання мого плану.

У четвер, коли ми працювали з Дженсоном у гаражі, він сказав:

– В суботу ввечері я їду до Уентворта на зустріч Легіону. Лола чергує вночі. Приглянь за нею на випадок, якщо якийся водій забуде хороші манери.

У мене стало важко на душі.

Він довіряв мені повністю. Лишав свою дружину зі мною наодинці і навіть хотів, щоб я захистив її, якщо якийся нахаба до неї причепиться. Йому і в голову не приходило, що у мене можуть виникнути такі ж ідеї щодо неї.

– Я пригляну за нею, містере Дженсон, не турбуйтеся.

Він по-дружньому посміхнувся:

– Я знаю, Джек. Що стосується чоловіків – у мене тут вірне око. Ніколи не помиляюсь. Ти хороша людина.

У п'ятницю я мав вихідний. Я попросив у Дженсона "меркурій".

– Хотілося б поглянути на Тропіка-Спрінгс.

– Авжеж, бери машину і поїжджай.

– Мені треба взяти з собою трохи грошенят. Дайте мені сотню, містер Дженсон, якщо вас не обтяжить.

– Вже йду за грошима. – Проте я помітив його здивування сприводу такої немалої суми і знову вилаяв себе за те, що віддав йому гроші на зберігання.

Він пішов до бунгало і деякий час по тому повернувся з грошима.

Я спитав, чи не треба йому чогось у Тропіка-Спрінгс. Він відказав "ні" і видав мені дружній штурханець під ребра:

– Тримайся подалі від веселих домів і не повертайся п'яним, Джек.

Виїжджаючи, я помітив у вікні кухні Лолу – вона здивовано дивилася мені услід.

Ти б ще не так заклопоталася, стерва, якби знала, як я задумав з тобою вчинити.

Дорога в горах була небезпечною, з крутими поворотами і, незважаючи на те, що я зменшував швидкість незначно, знадобилося майже чотири години, щоб добратися до мети. Це мене стривожило. У своєму плані втечі я розраховував на значно менший час.

Ретельно продумавши всі деталі втечі я відкинув початкову ідею полетіти. Аеродром почнуть перевіряти в першу чергу, і до того ж я сумнівався, що рано вранці є рейс до Нью-Йорка.

Поставивши машину на стоянці, я пройшов у транспортне агенство і дізнався, що єдиний потяг до Нью-Йорка відходить о 12. 30 вночі.

Дженсон поїде до Уентворта о сьомій ввечері. Вже о сьомій тридцять я можу взяти гроші і виїхати до Тропіка-Спрінгс. Лолу виключу з гри за кілька хвилин. І цілком встигну на потяг.

Вийшовши з агенства, я зайшов у магазин і купив собі жовто-зелені штани, сіру спортивну куртку з великими накладними зеленими кишенями. Потім коричневий солом'яний капелюх з червоною стрічкою, на зразок тих, що носять ніггери, і мокасини. На кінець, придбав велику валізу, в яку все вклав. Відніс її до машини, поклав у багажник і направився до аптеки. Там купив сонцезахисні окуляри і освітлювач для волосся. Все це також поклав у багажник.

Лола, прийшовши до тями, дасть мій опис поліції, і мені треба приготуватися змінити зовнішність.

Задоволений своїми покупками, я покинув Тропіка-Спрінгс і поїхав назад.

Там, де після гір дорога переходила в пустелю, на самому її початку я приглянув досить великі зарості колючих кущів і кактусів. Зупинився і сховав валізу в самій гущині.

Сам я міг легко відшукати її, зате вірогідність, що хтось зможе її взяти звідси, була практично нульова.

Я приїхав назад на початку восьмої, якраз вчасно, щоб підсобити їм впоратися з обідом. Ми продали вісімнадцять обідів і були непрестанно зайняті до одинадцятої.

Вночі чергував я, і Дженсон невдовзі пішов спати, лишивши мене приглядати за бензоколонкою, а Лолу прибирати на кухні.

Об одинадцятій тридцять я сів у плетене крісло, і до мене незабаром приєдналася Лола:

– Що ти робив у Тропіка-Спрінгс?

– А ти як думаєш? Я замовив собі квиток до Сан-Франціско.

– Так ти туди збираєшся?

– Тобі то що до того, куди я збираюся?

Вона байдуже знизала плечами:

– Мені однаково, тільки спочатку відкрий сейф.

– Я ж сказав, що відкрию.

– Не сумніваюсь, – кинула вона зле і пішла до бунгало.

Настрій я мав препоганий. Я відкинувся на спинку стільця і розглянувся. Захотілося ще раз поглянути на місце, котре я встиг полюбити, місце, що стало мені пристанищем. Мине ще день, і я більше ніколи не побачу його. Я гордився ним не менше за Дженсона і знав, що буду часто згадувати і сумувати за ним.

Залишок ночі я просидів, розмірковуючи про свою подальшу долю. Настрій був пригнічений. Цікаво, де я буду через тиждень? Що зі мною буде? Багато хто визнали б безглуздям, маючи валізу, набиту грошима, відіслати її зворотно Дженсону. Так, з такими грошима можна куди завгодно поїхати, купити собі такий же заклад, як у Дженсона, наприклад, на узбережжі у Флориді, оженитися і жити в безпеці і заможності до кінця днів.

Але я не можу вчинити так з Дженсоном. Я мушу відіслати зворотно його гроші. Я просто не зможу жити потім з таким тягарем на душі.

Близько шостої години, коли я працював у гаражі, Дженсон вийшов із закусочної і підійшов до мене:

– Піду вмиюся. Ти як тут, Джек? Як справи?

– Все як слід, містере Дженсон.

– Можливо, раніше другої не повернуся. Ці вечірки легіонерів після ділової частини завжди стають бурхливими. – Він підморгнув. – Тільки не говори Лолі.

– Бажаю приємно провести час. – Я так і не зміг вичавити посмішку у відповідь, настільки мені було ніяково. За годину він назавжди зникне з мого життя, і ми більше ніколи не побачимо один одного.

Коли він віддалився, я підійшов до великої багатомістної машини з кузовом універсал, котру зазвичай використовували для перевозки товарів надто важких для "меркурія" та недосить важких для нашої вантажівки. Ще раз упевнився, що бензобак повний, перевірив масло. На цій машині я втечу.

Наступні двадцять хвилин безперервною низкою через нас проїжджали автомобілі, що направлялися в Тропіка-Спрінгс. Сьогодні я не вмовляв водіїв зупинитися і перекусити.

Лола не показувалася, але я чув, як вона на кухні гримить тарілками. Десь за п'ять до сьомої з бунгало вийшов Дженсон. В своєму кращому костюмі, з сигарою в зубах, він прекрасно виглядав. Дженсон направлявся до закусочної попрощатися з Лолою.

Мене вже починало колотити від нервового збудження. Хотілося, щоб він поскоріше поїхав, і я міг зайнятися сейфом. Я не міг ні про що більше думати, нерви були на межі. Нарешті, він вийшов і пішов до "меркурія". Я підійшов туди ж.

– Приємного вечора, ні про що не турбуйтеся, розважайтеся щонайкраще. – Я споглядав на нього і думав з сумом, що бачу його востаннє.

– Приглянь тут за господарством, Джек. Мені не дуже хочеться їхати, але ти розумієш, від цих легіонерів потім не відвертишся.

– Та не хвилюйтеся, містере Дженсон, все буде гаразд.

– Я знаю, Джек.

Мені хотілося потиснути йому руку на прощання та довелося обмежитися лише недбалим помахом руки.

Сонце починало скочуватися за гори, за півгодини стемніє.

– Бувай, Джек.

– До скорого, містере Дженсон.

"Меркурій" закурявів по дорозі, а я стояв, глядячи вслід допоки він не зник з виду за першим пагорбом. Я побрів до бунгало.

Лола вже чекала у дверях – бліда, з яскраво блискучими зеленими очима.

– Де сейф? – спитав я.

– У вітальні, за софою.

– Тобі краще побути на бензозаправці, все одно мені знадобиться не менше двох годин.

В її очах я прочитав підозру.

– Так довго?

– Я ж говорив, що ці сейфи нелегко відкрити. Я не маю кода. Тому йди поки що почергуй на бензоколонці.

У вітальні відсунув софу від стіни і поглянув на сейф. Це був варіант з кодом, без ключа і замка.

Вона все ще стояла у дверях, насторожено дивлячись на мене.

– Піду принесу інструмент. Може, на якийсь час зачинити закусочну? Раптом завалиться велика компанія і зажадає обід.

– Я вже зачинила.

Я пройшов повз неї в гараж. Зібрав інструмент і поклав у велику сумку. В цю сумку я потім складу гроші. Вийшовши з гаража, я побачив, що зі сторони пустелі швидко наближається "паккард".

Лола теж побачила його і пішла до бензозаправки.

Я поглянув на двох чоловіків, що сиділи в "паккарді", і по спині пробіг холодок.

Вони занадто були схожі на поліцейських. В штатському, проте, без сумніву, копи – великі, з суворими жорсткими лицями, агресивними челюстями і холодними уважними очима.

Я йшов до бунгало, відчуваючи, як струмки поту стікають по спині.

– Гей, ти! – проволав один.

Я зупинився і обернувся.

Обидва вийшли з машини і уважно мене розглядали.

Лола явно знала, хто вони такі, і була напружена, як і я.

Я повільно пішов до них, стараючись не виказати охопившу мене паніку.

– У нас колесо спустило, – сказав той, що був покрупніший, – воно в багажнику. Відремонтуй, я не хочу опинитися в горах без запаски.

– Зараз зроблю. – Я взяв у нього ключ і, обійшовши довкола машину, відкрив багажник.

Другий сказав Лолі:

– Наповни-но нашу малютку, сестричка. Як щодо перекусити, поки він буде возитися з колесом?

Я бачив, як Лола вагається.

– Бутерброди влаштують?

– Цілком. Давай скоріше. Ми й так запізнюємося.

Я дістав пошкоджену шину з багажника і відкотив її до сараю. ЇЇ ніколи не знімали з ободу, і мені довелося провозитися хвилин двадцять. Піт струмками стікав по моєму обличчю. Час, запланований для втечі, стрімко скорочувався. Ще двадцять хвилин пішло на ремонт покришки. Поки я трудився, поліцейські їли бутерброди, запиваючи їх пивом.

Було вже десять по восьмій коли я, нарешті, поклав у багажник відремонтовану шину. В цей час я збирався бути вже в горах, направляючись у сторону Тропіка-Спрінгс. Тепер я навряд чи встигну на потяг до Нью-Йорка.

Не встигли далеко від'їхати мордасті поліцейські, як підкотила компанія відпускників. Всі вони весело кричали, вимагаючи їжу, і не хотіли слухати ніяких пояснень, що закусочна закрита.

– Нічого не вийде, – сказав я Лолі, – мабуть, доведеться вибрати другий час.

Вона мовчки вперлася в мене кам'яним поглядом і пішла відкривати закусочну.