Вбивство у Східному Експресі - Сторінка 26

"Це все, що ви хотіли нам повідомити?"

– Так, сер.

Він відкланявся та вийшов з вагона-ресторану так само тихо, як і увійшов.

– Це, – сказав лікар Константин, – ще більш неймовірно, ніж у детективних романах, які я колись читав.

– Авжеж, – погодився мсьє Бук. – З дванадцяти пасажирів у вагоні, дев'ятеро зізналися у зв'язку з родиною Армстронгів. Хто наступний, хотів би я запитати?

– Я можу вам дати відповідь на запитання, — сказав Пуаро. – Ось іде наш американський детектив, містер Хардман.

– Він що, теж хоче зізнатися?

Ще до того, як Пуаро відповів, американець сів за стіл. Він мигцем окинув оком присутніх і спитав: "Що тут коїться? Наче якась божевільня."

Пуаро зиркнув на нього.

– Ви точно впевнені, містере Хардман, що не були садівником у будинку Армстронгів?

– У них не було саду, – випалив Хардман.

– А дворецьким?

– Для такої роботи у мене немає гарних манер. Ні, я не мав ніякого зв'язку із сім'єю Армстронгів – проте починаю вірити, що у цьому вагоні я такий єдиний! Ви можете в це повірити? Можете повірити?

– Це доволі дивно, – повільно сказав Пуаро.

– Навіть смішно, – вирвалося в мсьє Бука.

– У вас є якісь думки щодо цього злочину? – поцікавився Пуаро.

– Ні, сер. І це мене тривожить. Вони не можуть бути усі причетні – проте один із них точно винен. Як ви усе це дізналися? Хотілось би знати.

– Здогадався.

– Тоді, повірте, вам це дуже добре вдається. Ви справді хороший детектив.

Містер Хардман повернувся й захоплено глянув на свого колегу.

– Вибачте, – сказав він, – жодна людина, крім вас, цього не зробила б. Висловлюю вам свою пошану.

– Ви такий галантний, містере Хардман.

– Та ні. Ви розв'язали цю проблему.

– Не зовсім, – сказав Пуаро. – Розв'язок неповний. Чи можемо ми з упевненістю сказати, хто вбив Ретчетта?

– Мене можна виключити, – сказав Хардман. – Нічого не можу сказати. Я просто в захваті. А що з іншими двома, щодо яких ви не здогадалися? Стара американка та покоївки княгині? Гадаю, ми теж можемо зауважити, що вони невинні?

– Якщо не виявиться, – посміхнувся Пуаро, – що вони, скажімо, кухарка та домогосподарка в будинку Армстронгів?

– Насправді, мене вже нічого не здивує, – сказав містер Хардман. – Божевільня, ось чим є ця справа – божевільнею!

– Друже, не може бути стільки збігів, – сказав мсьє Бук. – Вони не можуть бути з цим пов'язані.

Пуаро глянув на нього. "Ви не розумієте", – сказав він. "Нічого не розумієте. Скажіть, ви знаєте, хто убив Ретчетта?"

– А ви? – поцікавився мсьє Бук.

Пуаро ствердно кивнув. "Певною мірою так. Це так очевидно, а ви не помічаєте." Він поглянув на Хардмана й запитав: "А ви?"

Детектив похитав головою й вирячився на Пуаро. "Я не знаю, хто з них це скоїв."

Пуаро затих на хвилину й промовив.

– Якщо ваша ласка, містере Хардман, покличте усіх сюди. У мене є два рішення цієї справи і я хочу викласти їх обидва на ваш розсуд.

9. Пуаро пропонує два рішення

Усі пасажири втиснулися у вагон-ресторан та зайняли місця. Усі вони були певною мірою збуджені, неначе в очікуванні чийогось арешту. Шведка й надалі рюмсала, а місіс Хаббард намагалася її заспокоїти.

– Намагайтеся тримати себе в руках, дорога. Все буде гаразд. Не варто так себе картати. Один із нас є убивцею, проте ми знаємо, що це не ви. Лише божевільний міг би подумати про таке. Сидіть тут, я стоятиму поряд – і ні за що не турбуйтесь. – Її голос стих, як тільки Пуаро здійнявся на ноги.

Провідник вагона стояв у дверях. "Не заперечуєте, якщо я буду стояти, мсьє?"

– Аж ніяк, Мішель.

Пуаро почав говорити.

– Шановні присутні! Ми зібралися тут, щоб зрозуміти причини смерті Семюеля Едварда Ретчетта – більше знаного як Касетті. Є два рішення цієї справи. Я викладу перед вами обидва, а потім запитаю мсьє Бука та лікаря Константина, яке з них є правильним.

Ви усі знаєте факти цієї справи. Містер Ретчетт був знайдений зарізаним сьогодні вранці. Востаннє було відомо, що він живий в 12:37 минулої ночі, коли він відповів провіднику крізь двері. Годинник у кишені його піжами був розбитий, а стрілки зупинилися на чверть на другу. Лікар Константин, який оглядав тіло, встановив, що час смерті був між дванадцятою та другою годинами. За півгодини після опівночі, як ви знаєте, потяг потрапив у заметіль. Після цього покинути поїзд було неможливо.

Свідчення містера Хардмана, який є членом детективного агентства в Нью-Йорку(декілька людей повернули голови в напрямку Хардмана) показує, що жодна людина не могла пройти його купе(номер 16, у самому кінці ваогну), не будучи ним поміченою. Таким чином, ми приходимо до висновку, що убивцею могла бути лише особа, яка займала місце у вагоні Стамбул–Кале.

Такою була наша теорія.

– У когось є питання? – вигукнув мсьє Бук.

– Проте спершу я розповім альтернативну теорію. Вона досить проста. Містер Ретчетт мав ворога, якого він боявся. Він надав містерові Хардману опис цієї особи і сказав, що якщо його спробують убити, то це трапиться в другу ніч поїздки зі Стамбула.

Хочу сказати, леді та джентльмени, що містер Ретчетт знав більше, ніж казав. Як він гадав, його ворог сів у потяг або у Белграді, або у Вінковцях, пройшов крізь відчинені двері купе, де були полковник Арбетнот та МакКвінн, які на зупинці вийшли на перон. Він мав при собі уніформу провідника, яку одягнув поверх свого одягу, та ключ, яким він міг проникнути в купе Ретчетта, що було зачиненим. Сам Ретчетт знаходився під дією снодійного. Після вбивства, вчиненого з неймовірною жорстокістю він покинув купе, вийшовши через міжкупейні двері, що вели до місіс Хаббард.

– Це так, – кивнула головою місіс Хаббард.

– Він підклав свій кинджал, яким скоїв злочин, у сумочку місіс Хаббард. Випадково він також згубив один із ґудзиків уніформи. Потім вискочив з купе та помчав коридором. Поспіхом запхавши уніформу в порожнє купе, за декілька хвилин, одягнений у свій звичний одяг, він вийшов з купе до того, як потяг рушив – через двері з вагона-ресторану.

Усі охнули.

– А що тоді з годинником? – спитав містер Хардман.

– Тут можна пояснити все доволі просто. Містер Ретчетт забув перевести годинник назад на годину в Царіброді. Його годинник показував східноєвропейський час, який на годину випереджає центральноєвропейський. Він був заколотий не в чверть на другу, а в чверть на першу.

– Але це пояснення абсурдне! – скрикнув мсьє Бук. – Чий тоді голос лунав з купе убитого за двадцять три до першої? Це був або Ретчетт, або його вбивця.

– Не обов'язково. Це могла бути, наприклад, якась третя особа. Хтось хотів зайти до Ретчетта поговорити й знайшов його мертвим. Він подзвонив у дзвінок, щоб викликати провідника; потім він злякався, що його визнають винним, і він сказав від імені Ретчетта.

– Це можливо, – зауважив мсьє Бук.

Пуаро поглянув на місіс Хаббард. "Так, мадам, ви хотіли сказати…"

– Точно не пам'ятаю, що я хотіла сказати. Думаєте, я теж забула перевести свого годинника?

– Ні, мадам. Гадаю, ви чули як чоловік пройшов повз ваше купе – але несвідомо. Після цього у вас був кошмар про нього ж – ви прокинулися й подзвонили у дзвінок.

– Гадаю, таке імовірно, – погодилася місіс Хаббард.

Княгиня Драгомирова дуже пильно дивилася на Пуаро. "А як ви поясните слова моєї покоївки?"

– Дуже просто, мадам. Ваша покоївка впізнала носовичок, який я їй показав. Вона намагалася вас захистити. Цей чоловік потрапив їй на очі – проте раніше, на станції Вінковці. Вона сказала, що бачила його годиною пізніше для того, щоб забезпечити вам алібі – начебто ходила вам набрати води.

Княгиня нахилила голову. "Ви усе передбачили, мсьє. Я – я в захваті."

Настала тиша. І тут в один момент усі підскочили, коли лікар Константин раптово гепнув кулаком по столу.

– Ні, – сказав він. – Ні, ні, і ще раз ні! Це пояснення не витримує жодної критики. Воно суперечить десяткам різних причин. Цей злочин не міг бути так скоєний – мсьє Пуаро прекрасно знає про це.

Пуаро повернув до нього голову. "Тоді, – розпочав він, – я запропоную вам друге рішення. Тільки відразу його не критикуйте. Потім ви з ним погодитеся."

Він повернувся так, щоб бачити усіх присутніх.

– Є інше можливе пояснення цього злочину. Я розповім, як дійшов до нього.

Коли я почув усі ваші свідчення, я відкинувся на стільці, заплющив очі й почав мислити. Мою увагу зацікавило декілька моментів. Я їх виписав і показав своїм колегам. Дещо з того прояснилося – масна пляма на паспорті та інші. Я коротенько пробіжуся тими пунктами, що залишилися. Перша й найголовніша – це фраза, яку сказав мсьє Бук під час обіду в перший день нашої подорожі – що компанія, яка зібралася, така різноманітна – представлена різними прошарками та національностями.

Я з ним погодився, проте потім ця думка виринула в моїй голові, і я намагався уявити, де така ж сама компанія могла зібратися ще. Відповідь була єдина – лише в Америці. Тільки в Америці могла бути прислуга, скомпонована з різних національностей – водій-італієць, гувернантка з Англії, няня зі Швеції, покоївка-німкеня та інші. Все це привело мене до моїх "припущень" – що кожна персона була пов'язана з родиною Армстронгів, і мені, як режисеру, потрібно було знайти кожному своє місце. Насправді, це привело мене до цікавого й захопливого результату.

Також у моїй голові крутилися деякі суперечливі свідчення. Візьмімо перше – містера МакКвінна. Перша наша бесіда була нормальною. Але в другій він сказав доволі цікаву репліку. Я сказав, що ми знайшли записку, що приводить нас до справи Армстронгів. Він сказав: "Але, безумовно, – він зупинився на мить, – це було досить необережно з його боку".

Тоді я відчув, що він хотів сказати щось зовсім інше. Можливо, він хотів сказати: "Але, безумовно вона була спалена!" У такому разі МакКвінн знав про записку та про спробу її знищити – іншими словами, або він убивця, або співучасник. Прекрасно.

Тепер камердинер. Він сказав, що Ретчетт мав звичку приймати снодійне під час подорожей у потязі. Можливо й так, але чи приймав він снодійне тієї ночі? Пістолет під подушкою ясно говорить нам, що це не так. Ретчетт повинен був стояти на сторожі тієї ночі. Але якийсь препарат він повинен був прийняти без власного відома. Хто міг його підсипати? Або МакКвінн, або камердинер.

Тепер щодо свідчень містера Хардмана.