Вінні-Пух та його друзі - Сторінка 6

Але ж – раптом сьогодні буде дуже гарна погода і ніякий Слонопотам не потрапить у пастку, а він, Паць, цілісінький ранок без діла вилежуватиметься в ліжку? Що ж робити?.."

І тут Пацеві сяйнула блискуча думка. Зараз він піде тихесенько до Шести Сосен, обережно-обережно зазирне в Пастку й погляне: є там Слонопотам чи немає? Якщо Слонопотам є, то він, Паць, повернеться додому й ляже у ліжко, а якщо Слонопотама немає, то він, Паць, звісно, не лягатиме!..

І Паць пішов.

Спершу він думав, що ніякого Слонопотама там не буде; далі завагався: ні, мабуть-таки, буде; а коли наблизився до Пастки, то вже зовсім упевнився, що Слонопотам таки попався, бо на власні вуха почув, як той щосили слонопотамить.

– Ой мамо, ой ріднесенька! – сказав Паць.

Йому закортіло швидше втекти. Але він не міг. Коли він уже підійшов так близько, то треба хоч краєчком ока глянути на живого Слонопотама. І от Паць обережно-обережно підповз до Ями і зиркнув униз...

А Вінні-Пух, вилизавши мед, увесь цей час тільки те й робив, що намагався витягти голову з глека – і ніяк не міг! Що дужче він трусив головою, то глек міцніше на неї налазив.

Пух кричав "Мамо!", кричав "Тату!", кричав "Ой рятуйте!" і навіть просто: "Ой, ой, ой!", та це не допомагало, тільки голос його гув, як із порожньої бочки.

Він спробував бемцнути глеком об що-небудь, та оскільки не бачив, об що треба бемцати, то це не допомагало. Він намагався вилізти з Ями, але оскільки не бачив нічого, крім пітьми в глекові, то й із цього нічого не виходило.

Нарешті, вкрай змучившись, він задер голову разом із глеком до неба і жалібно заволав...

І саме цієї миті Паць зазирнув у Яму!

– Ґвалт! Рятуйте! – зарепетував Паць.– Слонопотам, страшний Слонопотам!

І він так чкурнув, аж замиготіли його п'яти. На бігу він усе кричав та кричав:

– Рятуйте! Ґвалт! Слонастий Страшнопотам!.. Ґвалтастий Рятупотам!.. Рятастий Ґвалтопотам!

Так він кричав і миготів п'ятами, аж поки добіг до будиночка Крістофера Робіна.

– Що там скоїлося, Пацю? – спитав Крістофер Робін, який щойно прокинувся і саме збирався вставати з ліжка...

– Рят!.. Ґлавт! – сказав Паць, який так захекався, що ледве міг вимовити слово.– Рятам... Ґвалтам... Слонопотам!

–Де?

– Отам,– сказав Паць, махнувши лапкою.

– Який же він?

– Стр-р-р-рашний! З Отакенною Головою! Ти такої ніколи не бачив, Крістофере Робіне... Ну, така велика, така велика, як... як не знаю що!.. Ну, як, приміром... приміром... як глек!

– Гаразд,– сказав Крістофер Робін, узуваючи чоботи.– Я мушу на нього подивитися. Ходімо.

Певна річ, із Крістофером Робіном Паць нічого не боявся. І вони пішли...

– Чуєш, чуєш? Це він! – наполохано прошепотів Паць, коли вони наблизились до Ями.

– Та щось нібито чую,– сказав Крістофер Робін.

Вони чули стукіт. То бідолашний Вінні натрапив, зрештою, на якийсь корінь і силкувався розбити глека.

– Он! Он! – прошепотів Паць.– Ой, як страшно! – і він міцно вчепився Крістоферові Робіну за руку.

Та що це?! Крістофер Робін раптом голосно засміявся. Він сміявся, аж за живіт брався... сміявся, аж по землі качався.

І доки він сміявся, Слонопотамова голова добряче луснулася об корінь.

Трах! – глек розлетівся на черепки.

Бах! – і з'явилася голова Вінні-Пуха!

І лише тоді Паць зрозумів, який же він був смішний. І йому стало так соромно, що він чкурнув навпрошки додому й ліг у ліжко, бо в нього й справді заболіла голова.

А Крістофер Робін та Вінні-Пух пішли разом поснідати.

– Ох ти, дурненький мій ведмедику! – сказав Крістофер Робін.– Як же я тебе люблю!

– А я тебе! – сказав Вінні-Пух.

ПРИГОДА ШОСТА,

У якій Іа-Іа на день свого народження одержує два подарунки

Іа-Іа – підстаркуватий сірий ослик – стояв одного разу на березі струмка й понуро дивився у воду на своє віддзеркалення.

– Трагічна картина,– сказав він нарешті.– Ось як це зветься: трагічна картина.

Він обернувся й ліниво почвалав берегом струмка вниз за течією. Пройшовши метрів із двадцять, він перебрів струмок і так само ліниво почвалав назад протилежним берегом проти течії. Навпроти того місця, де він стояв раніше, Іа-Іа зупинився і знов подивився у воду.

– Я так і знав,– зітхнув він.– Із цього боку анітрохи не краще. Та всім байдуже. Нікому немає діла. Трагічна картина – ось як це зветься.

Нараз у заростях папороті щось затріщало і звідти вигулькнув Пух.

– Доброго ранку, Іа,– сказав Пух.

– Доброго ранку, ведмедику Пуше,– невесело сказав Іа.– Якщо він, цей ранок, і справді добрий. А я в цьому сумніваюся,– додав він.

– Чого? Що трапилося?

– Нічого, ведмедику Пуше. Усі ж не можуть. А декому й не доводиться. Тут нічого не вдієш.

– Чого всі не можуть? – перепитав Пух, потерши кінчик носа.

– Веселитися, співати-танцювати й таке інше... Під вербою, під рясною...

– А-а, ясно! – сказав Пух. Він надовго задумався, потім спитав:– Під якою вербою?

– Під тією, на якій груші ростуть,– невесело мовив Іа-Іа.– Танки-співанки й таке інше. Я не жаліюся, але так воно і є.

Пух умостився на великому камені й спробував що-небудь зрозуміти. Виходило щось, на зразок загадки, а Пух не вважав себе добрим відгадувачем, бо в голові в нього, що не кажіть, була тирса.

І через те він про всяк випадок заспівав загадкову пісеньку:

Різні на світі бувають дива,

Часом аж обертом йде голова.

Щойно я бачив: написано – РИС.

Вліво читаю – СИР об'явивсь!

Звідки той СИР і навіщо той РИС?

Спробуй у цьому ти сам розберись.

От я й кажу геть усім наперед:

Кращого в світі немає, як МЕД!

Це був перший куплет пісеньки. І коли Пух його проспівав, Іа-Іа не мовив ні слівця, чи сподобалася йому пісня, чи ні. Тому Пух заспівав ще й другий куплет:

Мешкає в дереві наша Сова,

Чув я від неї кумедні слова:

"ЗАМОК замкнула я свій на ЗАМОК.

Дощик пішов – і ЗАМОК мій ЗАМОК.

ЗАМОК не втраплю – заржавів ЗАМОК,

Він-бо під дощиком дуже ЗАМОК".

От я й кажу геть усім наперед:

Кращого в світі немає, як МЕД!

Іа-Іа й цього разу мовчав, наче набрав у рот води, тому Пух перейшов до третього куплета:

Муха літає. Ластівка – теж.

Пташкою ж муху ти не назвеш.

Є такий кінь, називається МУЛ,

Він, коли схоче, то ляже у МУЛ.

Все це аж надто великі дива —

Їх не вміщає моя голова.

От я й кажу геть усім наперед:

Кращого в світі немає, як МЕД!

– Правильно. Ото ж бо і є,– сказав ІаІа.– Співай-траляляй! Ой гоп, жа-жа-жа. Веселися, ведмежа!

– Я й веселюся,– сказав Пух.

– Дехто може,– сказав Іа-Іа.

– Та що трапилося, скажи?

– А хіба щось трапилося?

– Ні, але в тебе такий сумний вигляд, Іа.

– Сумний? Чого б мені бути сумним? Адже сьогодні мій день народження. Найщасливіший день року!

– Твій день народження? – перепитав Пух, страшенно здивований.

– Атож. Хіба не бачиш? Поглянь на всі ці подарунки.– Він помахав передньою ногою, ніби справді на щось показував.– Поглянь на іменинний пиріг! На цукерки й тістечка!

Пух поглянув – спершу праворуч, тоді ліворуч.

– Подарунки? – спитав він.– Іменинний пиріг? Цукерки? Де?

– Хіба ти їх не бачиш?

– Ні,– сказав Пух.

– Я теж,– сказав Іа.– Це жарт,– пояснив він.– Ха-ха!

Пух почухав потилицю, зовсім збитий з пантелику.

– А сьогодні справді твій день народження? – спитав він.

– Справді.

– Ой! Ну, щиро вітаю тебе і зичу тобі багато-багато щастя в цей день.

– І я щиро вітаю тебе і зичу тобі багатобагато щастя в цей день, ведмедику Пуше.

– Але ж сьогодні не мій день народження.

– Ні, не твій, а мій.

– А ти ж кажеш: "Зичу тобі щастя в цей день".

– То й що? Хіба ти хочеш бути нещасним у мій день народження?

– Ага, зрозумів,– сказав Пух.

– Досить уже того,– сказав Іа-Іа, ледве не плачучи, – досить уже того, що я сам такий нещасний: ні дарунків, ні іменинного пирога, ні цукерків, і взагалі – всі мене покинули й забули.... А коли й інші будуть нещасні...

Цього Вінні-Пух стерпіти вже не міг:

– Постій тут! – гукнув він осликові й щодуху помчав додому.

Пух відчув, що мусить негайно подарувати бідолашному Іа хоча б що-небудь, а опісля він матиме час подумати про Справжній Дарунок.

Біля своєї хатки він застав Паця, який підстрибував перед дверима, силкуючись дотягтися до дзвоника.

– Привіт, Пацю,– сказав Пух.

– Доброго здоров'ячка, дорогий Пуше,– сказав Паць.

– Що ти там робиш?

– Та намагаюся подзвонити,– сказав Паць.– Я оце йшов повз твою...

– Дай-но я тобі допоможу,– люб'язно запропонував Пух.

Він підійшов до дверей і натиснув на кнопку.

– А я оце щойно зустрів Іа-Іа,– повідомив Пух.– Бідолашний ослик дуже засмучений, бо в нього сьогодні день народження, а всі про нього забули, і він так зажурився, так зажурився, – ти ж знаєш, як він уміє... Ну от, він стоїть такий похнюплений, а я...

– Слухай, чого нам так довго не відчиняють? Невже тут живуть такі сплюхи? – дещо роздратовано сказав Пух і знову подзвонив.

– Пуше,– сказав Паць,– та це ж твій власний дім.

– Еге,– сказав Пух.– А й справді. Тим краще: прошу заходити!

Вони зайшли до кімнати. Пух відразу шаснув до буфета, аби впевнитися, чи стоїть там невеличкий горщик із медом – саме такий, якого йому треба. Горщик стояв на місці, і Пух зняв його з полиці.

– Я віднесу його Іа,– пояснив він.– А що ти збираєшся йому подарувати?

– Можна, щоб і я подарував йому горщика? – спитав Паць.– Буцімто від нас обох?

– Ні,– сказав Пух.– Це ти погано придумав.

– Ну, гаразд. Тоді я подарую Іа повітряну кульку. У мене зосталася одна від мого свята. Я зараз збігаю по неї, добре?

– Добре. Оце ти чудово придумав! Бо Іа-Іа треба розвеселити. А з повітряною кулькою кожен звеселиться. Ніхто не буде журитися, коли в нього є повітряна кулька!

Отож Паць хутенько подріботів додому, а Пух із горщиком меду завернув до струмка.

В повітрі стояла спека, а йти було досить далеко. Не встиг Пух здолати й половину шляху, як раптом відчув у всьому тілі дивне лоскотання. Спершу йому залоскотало в носі, далі в горлі, далі засмоктало під грудьми, а далі опустилося аж до самісіньких п'ят. Так, ніби хтось у ньому всередині шепотів: "Знаєш, Пуше, зараз саме час чого-небудь трішечки..."

– Ого-го! – сказав Пух.– Я й не знав, що вже так пізно!

Він сів на землю і зняв з горщика накривку.

– Добре, що я прихопив його з собою,– сказав Пух.– А більшість ведмедів у таку спеку навіть і не подумали б прихопити з собою те, чим можна трохи підкріпитися!

І він припав до меду.

– А тепер подумаємо,– сказав Пух, востаннe лизнувши денце горщика,– подумаємо, куди ж це я збирався йти.