Вінок із лотосу - Сторінка 3

Йому здалося, ніби сталеві кліщі розривають його тіло. Нестерпна біль змусила його закричати пронизливим криком зляканого кролика. Хирляве тіло Хоума безпорадно билося в могутніх руках Джеффа. Слуга відкрив рот і знову пронизливо закричав.

Велика рука Джеффа затиснула рот, пальці вп'ялися в обличчя в'єтнамця, крик урвався. Скорчившись від болю, Хоум намагався вкусити руку Джеффа, копав його ногами, та пружні м'язи Джеффа не відчували ударів м'яких підметок.

– Заткнися! – проричав Джефф, щосили струсонувши в'єтнамця.

Почувся слабкий сухий хрускіт, такий звук зазвичай чутно від переламаного ціпка. Пальці Джеффа зненацька відчули набряклу важкість лиця Хоума. Його голова теліпалася, як ніби не шия, а вірьовка з'єднувала її з тулубом, очі закотилися, коліна підігнулись. Відпустивши в'єтнамця, Джефф побачив, що ноги більше не тримали його.

Панічно нажаханий, він спостерігав, як осіло по стіні і розпростерлося на підлозі тіло Хоума, подібно тряпчаній ляльці, з якої висипалася тирса.

Він бачив, як з напіввідкритого рота яскраво-червоним струмком юшилася кров. Джефф присів навпочипки біля в'єтнамця і обережно приторкнувся до нього.

– Гей, Хоум! Дідько! Що з тобою?

По спині пробігли дрижаки, він встав. Лякаюча очевидність того, що сталося, вразила його. Хоум мертвий і він був його вбивцею.

Глава друга

1

Відчуваючи, як калатає серце, Джефф розглядав скорчене тіло Хоума.

Покликати на допомогу – було його першою думкою. Він повернувся до телефону, але, подумавши трохи, покачав головою.

Хоуму вже ніхто не допоможе. Він мертвий. Тепер слід думати про себе, а не про нього. Він поглянув на драбину, що стояла біля стіни. А якщо сказати поліції, що Хоум випадково звалився з драбини і зламав собі шию?

Погляд його перенісся на отвір у стіні. Як тільки поліція побачить цю діру, вона вмить запідозрить, що тут знаходився тайник. Вони згадають, що дім колись належав Мей Чанг, коханці генерала Нгуен Ван Тхо. Неважко буде здогадатися, що в стіні були сховані діаманти.

Джефф підійшов до трупа Хоума і уважно його оглянув. Шкіра навколо рота і на шиї мала подряпини і зсадини. Навряд чи хтось повірить байкам про нещасний випадок з драбиною.

Можна розповісти поліції, що він увійшов до кімнати в той момент, коли Хоум витягав діаманти. Хоум накинувся на нього, і під час боротьби був несподівано вбитий. Таке пояснення зніме з Джеффа відповідальність за вбивство, але позбавить діамантів, до того ж збережеться ризик потрапити до в'язниці.

Спогад про діаманти трохи заспокоїв Джеффа, думки трохи прояснилися.

Якби вдалося вивезти діаманти до Гонконга, їх без ускладнень можна було б там реалізувати. Він став би дуже багатою людиною, міг би почати нове життя. Гроші від продажу діамантів дозволили б йому робити все, що він побажає. Все питання в тому, як вибратися до Гонконга.

Він плеснув у склянку чималу кількість віскі, відпив половину, запалив сигарету, допив решту. Подумав, що не можна в будь-який момент, коли ти захочеш, покинути В'єтнам. Це питання власті оточили хитромудрим сплетінням всіляких обмежень і розпоряджень.

Оформлення займе щонайменше тиждень. Поза тим, вимагалося заповнити численні митні документи, прикласти спеціальні фотографії. Менше ніж за десять днів не впораєшся. А куди на цей час подіти труп Хоума? Наглий звук, що донісся до його свідомості, змусив його здригнутися, серце закалатало. Хтось стукав у двері чорного ходу.

Він стояв нерухомо, стримуючи дихання, прислухаючись. Знову долинув негучний стукіт, відтак він почув, як заскрипіли, відкриваючись, двері.

Охоплений страхом, він переступив труп і поспішив до буфетної, щільно причинивши за собою двері вітальні.

На верхній сходинці стояв кухар Донг Хам. Вхідні двері були відкриті, і старий нерішуче заглядав у буфетну. Чоловіки обмінялися тривалими поглядами.

З виду Донг Хам був глибокий старець. Його темне обличчя, схоже на пожмаканий пергамент, борознили густі зморшки. Жмутки рідкого сивого волосся ледве покривали обтягнутий тонкою шкірою череп. Такі ж неохайні жмутки були й на щоках Носив він чорну з високим коміром свитку і чорні штани.

"Чи чув старий крики Хоума? – думав Джефф. – Очевидно, що чув, інакше чому б він приперся сюди?" Він ніколи не заходив у дім, а завжди був у дворі. Зараз же наважився увійти і, не підійди Джефф так швидко до дверей, старий відважився б пройти до вітальні.

– У чому справа? – запитав Джефф. Голос був хрипкий, поривчастий.

Донг Хам поглянув на Джеффа, а далі його пусті очі зупинилися на зачинених дверях вітальні.

– Хоума запитують, сер, – сказав він. Він повільно і погано говорив французькою. Старий розкрив поширше двері і відійшов убік, щоб Джефф міг побачити.

Побіля кухні, в затінку, стояла дівчина-в'єтнамка. На ній був білий одяг, солом'яний капелюх закривав обличчя. На початку Джеффу здалося, що це Нхан, серце забилося радісно, та дівчина підвела голову, і він упізнав наречену Хоума.

Джефф часто бачив, як вона зі східним терпінням чекала, коли Хоум скінчить свою роботу. Хоум говорив йому, що збирається оженитися після закінчення курсів.

Джефф ніколи не звертав уваги на цю дівчину. Тільки одного разу, направляючись в гараж, він заледве поглянув у її бік. Але тепер, чуючи, яку небезпеку вона являє для нього, він уп'явся в неї. Цікаво, як давно вона тут стоїть, і чи чула вона крики Хоума?

Дівчина була дуже молодою. Її волосся, перев'язане на потилиці, падало товстою чорною косою, що досягала вузенької талії. Для в'єтнамки, подумалось йому, вона виглядала занадто простенькою і непривабливою.

По її стривоженому погляду неважко було здогадатися, що вона чула крики. Однак, чи упізнала вона голос Хоума? Джефф помічав ворожі, підозрілі погляди дівчини і старого, але відчувалося, що обоє були розгублені і налякані.

Джефф сказав перше, що прийшло йому в голову:

– Хоум пішов. Я послав його до приятеля, у нього сьогодні обід, і йому потрібні слуги. Нема сенсу його чекати. Він повернеться пізно.

Донг Хам поволі позадкував униз по сходах. Покрите зморшками лице було байдуже. Джефф хутко зиркнув на дівчину. Вона схилила голову. Солом'яний капелюх закривав обличчя.

Джефф відступив назад, причинив за собою двері, обережно засунув засув. Він підійшов до закритого ставнями вікна і крізь шпарину почав спостерігати, що відбувалося у дворі.

Старий втупився на зачинені двері, нервово почісуючи загрубілі руки. Дівчина теж не відводила від дверей очей. Вона щось сказала. Старий повагом, ледве пересуваючи ноги, підійшов до неї. Вони заторохтіли щось незрозуміле, в тиші розжареного повітря гучно лунали їх голоси, що перебивали один другого.

Джефф збрехав невміло, але що йому ще залишалося робити в таких обставинах. Мав же він що-небудь відповісти. Дійсно, Джефф іноді позичав Хоума своїм приятелям, коли у них збиралися гості. В таких випадках Хоум завжди вдягав свій білий костюм і ретельно готувався до прийдешнього вечора. Він пишався такого роду дорученнями і любив похвалитися ними перед Донг Хамом.

В цю неділю він був вдягнений в блакитний робочий костюм. В такому вигляді він ніколи б не пішов до жодного з приятелів Джеффа. Старому це було відомо. Йому і дівчині легко було б розкрити наївну брехню Джеффа. Для цього їм варто тільки зайти до кімнати Хоума і знайти його білий костюм. Що вони думають робити? Джеффу було ясно: вони не наважуються будь-що починати, а тим більше не ризикують викликати поліцію. Навіть, якщо вони чули крики Хоума і не повірили брехні, що Хоума немає вдома, вони не підуть до поліції. Вірогідніше за все, вони весь вечір будуть сперечатися, стараючись переконати одне другого, що не чули крику. Вони постараються повірити, що Хоум пішов у своєму робочому одязі. Однак, безумовно, рано чи пізно вони прийдуть до думки, що з ним щось сталося, і тоді для Джеффа почнуться неприємності.

Та поки що він має трохи часу. Ці двоє будуть хоч до ранку чекати повернення Хоума, і лише тоді дівчина, можливо, звернеться в поліцію.

Джефф повернувся до вітальні, зупинився біля трупа. Думки його плуталися. З'явилося бажання попросити у когось допомоги. Може, звернутися в посольство...

Він стис руки.

"Не розпускайся, – сказав він собі. – Я маю виграти час і знайти спосіб вибратися з цієї проклятої країни. Треба діяти по-порядку. Його не можна залишати тут. Раптом хтось зайде? Чи мало хто може заскочити в неділю. Труп треба винести й сховати".

Пересиливши відразу, він підняв Хоума і поніс його нагору. Маленький в'єтнамець майже не мав ваги, Джефф ніби ніс дитину.

Джефф зайшов до спальні, обережно опустив Хоума на підлогу, підійшов до шафи з одягом, відкрив її, звільнив на дні шафи місце і посадив туди Хоума, притуливши його спиною до стіни. Він поспіхом зачинив дверцю, повернув ключа і сховав його до кишені.

Хоча в спальні було прохолодно, він підійшов до кондиціонера і увімкнув його на повну силу. Трохи паморочилась голова, ноги підгиналися, м'язи обм'якли. Власна слабкість дратувала.

Він зійшов донизу і закрив передні двері, відтак пройшов до вітальні. Великі зелені мухи з мерзенним дзижчанням кружляли над темною плямою крові, що засихала на паркеті. Він відвів погляд від цього млоснотворного видовища, поглянув на отвір у стіні, купу сміття на підлозі. "Треба прибрати це все, – подумав він. – Раптом хтось зайде..."

Джефф подався до буфетної. Але там не виявилося ні віника, ні ганчірки, щоб підмести сміття і витерти кров. Такі речі зберігалися на кухні. Це занепокоїло його. Він подивився крізь щілини в ставнях.

Він не побачив дівчину з Донг Хамом, проте з відкритого вікна кімнати Хоума доносилися їхні голоси. Видно, вони вже знайшли його парадний костюм.

Джефф витяг хустку, змочив її і повернувся до вітальні. Присівши навпочипки, він витер кров. На паркеті лишилася коричневата пляма; кілька хвилин він ретельно тер її, але не зміг від неї позбавитися.

Опісля він кинув забруднену хустку в унітаз і повернувся підібрати більші уламки штукатурки. Ставши на коліна, здув пил, що лишився. Тепер безлад був не так помітний. Він зробив усе, що міг. Загорнув у газету уламки штукатурки і поклав згорток на стіл.

" Щось треба робити з отвором, – майнула думка йому. – Коли, зрештою, прийде поліція і побачить цей отвір, вона миттю збагне, в чому справа.

Він оглядівся, побачив цвях, видерся по драбині і обережно забив його в стіну повище діри.