Вінок із лотосу - Сторінка 7

- Джеймс Хедлі Чейз -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Це зривало всі плани. Коли буде знайдено труп Хоума, поліція згадає, що автомобіль Джеффа направлявся в Фудаумот, і збагне, де слід його шукати.

– На дорозі є поліцейський пост, – повідомив він. – Можуть бути труднощі.

Нхан мовчки, не рухаючись, дивилася на нього, очікуючи рішення.

Після нетривалих роздумів він прийшов до висновку, що проїхати пост слід не на своєму, а на якомусь чужому автомобілі.

Він знав, що машини з дипломатичними номерами рідко зупинялись поліцейськими і зразу згадав про великий "крайслер" Сема Уейда. Якби можна було позичити цю машину, це дало б йому непоганий шанс.

З того, що говорив Уейд, було ясно, що сьогодні машина йому не знадобиться. Втім, де його можна розшукати? Куди він міг подітися зі своєю дівчиною?

Він описав дівчину Нхан і спитав, чи не знає вона її.

– Знаю, – здивовано відповіла Нхан. – Її звуть Енн Фай Во. Вона ходить з американцями, і має багато грошей. Вона нехороша дівчина.

– А ти знаєш, де вона живе?

Нхан трохи подумала і сказала, що, здається, вона займає квартиру на Хонг Фап Ту.

Джефф піднявся.

– Їдьмо, – сказав він.

Нхан розгублено дивилася на нього.

– Ти хочеш побачити Енн Фай Во? – Спитала вона обурено. – Пощо? Я не поїду з тобою до цієї жінки.

– Поїдемо, поїдемо, – нетерпляче підганяв Джефф. – Все поясню по дорозі.

Направляючись до центру міста, він пояснив їй все щодо машини Уейда.

– Ти будеш повинна пригнати її назад, Нхан. Справишся?

Він вчив її керувати "доффіном", і вона дуже добре справлялася з малолітражкою, але чи буде їй під силу величезний "крайслер", цього він не знав.

Вона впевнено відповіла, що зможе керувати "крайслером".

Під'їхавши по обсадженій деревами дорозі до кварталу розкішних будинків, вони неподалік від нього знайшли велику стоянку для машин.

Джефф велів Нхан почекати в машині і підійшов до "крайслера". Як він і очікував, дверці були зачинені, а вікна закриті. Треба було попросити у Сема ключі і отримати дозвіл взяти машину.

Він зайшов у під'їзд і по показчику прізвищ з'ясував, що потрібна квартира містилася на п'ятому поверсі. Він піднявся на ліфті, постояв біля дверей, зиркнув на годинник. Було десять по одинадцятій. Джефф прислухався: здалося, що чулася тиха музика. Він натиснув кнопку дзвінка, почекав. Настала довга пауза, він подзвонив ще раз.

Двері прочинилися на ланцюжку, і китаянка з обуренням витріщилася на нього. З полегшенням він побачив, що вона ще не роздяглася. Він усміхнувся їй.

– Даруйте за вторгнення, – сказав він, – мені треба поговорити з Семом. Терміново. З кімнати донісся голос Сема:

– Якого біса? Відійди, дитинко.

Ланцюжок був скинутий, двері розчинилися, і на порозі постав сердитий Сем.

Дівчина, демонстративно знизавши плечами, відійшла до кімнати і зачинила двері.

Уейд видавався трохи п'яним. Джефф побачив його мутні очі.

– Якого біса тобі треба? – запитав Сем. – Звідки ти довідався, що я тут?

– Ти сам сказав мені, пам'ятаєш? – відповів Джефф – Пробач, що вриваюся таким чином, у мене неприємності. Розумієш, зламалася моя чортова колимага. А мені треба відвезти до аеропорта одну дівчину. Можна попросити твій автомобіль? Я поверну його через пару годин.

– Якого чорта ти не візьмеш таксі?

Джефф усміхнувся.

– В таксі, розумієш, не все можна зробити, що хочеться. Будь другом, поки вона не передумала. Я в боргу не залишусь.

Відразу ж переставши хмуритися і підмигнувши Джеффу, Уейд витяг з кишені ключі.

– Старий розпусник, – сказав він. – Хто вона? Я її знаю?

– Мабуть, ні, але якщо вона цього заслуговує, я тебе з нею познайомлю.

– Добре, і не забудь поставити назад машину. Вона мені знадобиться на сьому годину ранку.

– Дякую, Сем. Ти справжній товариш, – Джефф взяв ключі. – Все гаразд? – він кивнув у бік зачинених дверей.

– Повна домовленість, – заспокоїв Уейд, знижуючи голос. – Ми потанцювали в дансінгу. Ще година і ми доберемося до суті.

– Бажаю удачі і ще раз дякую, – сказав Джефф і попрямував до ліфту.

– І тобі теж, – побажав йому Уейд, – і не забудь мене познайомити.

Він почекав, поки закриється ліфт, потім повернувся до квартири і зачинив двері.

Глава четверта

1

Джефф повернувся до своєї машини, Нхан крізь відкрите вікно тривожно дивилася на нього.

– Все влаштовано, – сказав він. – Ось ключі. Їдьмо. "Доффін" залишимо отут.

Вона вийшла з машини і стояла з ним поруч, поки він закривав вікна і зачиняв дверці.

– Ти маєш поставити "крайслер" сюди, – наказав він, взявши її за руку і направляючись до машини Уейда. – Ти зможеш знайти зворотну дорогу?

– Так.

– Молодець. Цією машиною до смішного просто управляти.

Він відкрив дверцю "крайслера", вона залізла по сидінню в дальний кінець. Він сів за кермо, встромив ключ запалення і пояснив їй, як завести машину.

– Тут нічого робити. Передачі автоматичні. Треба тільки посунути ось цей важіль, зняти гальмо і дати газ.

Джефф від'їхав від тротуара і повільно вирулив на дорогу.

– Я збираюся проїхати повз мій дім, – мовив він їй, – Уважно дивися у свій бік. Якщо дівчина пішла, я хочу взяти трохи білизни. Невідомо, коли я зможу поїхати, треба мати зміну.

Нхан не відповіла. Здавалось, вона не чує. Він сердито поглянув на неї. Вираз жаху застиг на її обличчі.

– Ти чула, що я сказав? – різко спитав він. – Я сподіваюся на тебе, Нхан. Якщо я хочу вибратися з цієї халепи, ніхто з нас не має припуститися помилки.

– Розумію, – прошепотіла вона.

За кілька хвилин вони доїхали до вулиці, де він мешкав. Заїжджаючи на мало освітлену алею, Джефф сказав:

– Поглянь-но! Ти дивишся направо, я – наліво. Вона вдягнута в біле.

Проїхавши свою маленьку віллу, він побачив, що дім був занурений у пітьму. Ніде жодної душі.

– Ну як? – запитав він, знижуючи швидкість.

– Я нікого не бачу.

Він звернув у провулок і загальмував.

– Почекай тут, – велів він. – Я пройду трохи назад і погляну ще раз. Якщо все гаразд, зайду в дім і візьму речі. Це займе не більше десяти хвилин. Сиди тут.

Він дійшов до рогу, постояв, оглядаючи безлюдну вулицю. Затим хутко рушив до будинку, чуючи, як калатає серце.

"Чи не безглуздий це крок? – розмірковував він. – Чи не йду я в пастку? Цілком можливо, що дівчина звернулася в поліцію, вони відшукали Хоума і очікують мене. Проте не можу ж я обійтися без бритви і зміни білизни. Хто знає, скільки доведеться простирчати у Фудаумоті".

Підійшовши до будинку, він уважно роззирнувся. Вулиця була порожня, він не побачив ні дівчини, ні Донг Хама. Біля хвіртки він зупинився, знову поглянув направо і наліво. Після цього обережно підняв засув, відкрив хвіртку, увійшов і закрив її за собою. Безшумно обійшовши дім, він оглянув під'їзд і задні двері. Принишк у затінку, поглянув на розташовану в глибині двору будівлю, де жили слуги. Жодного вогника. Двері на кухню зачинені.

Напевно, їм набридло чекати, вирішив він. Дівчина пішла додому, а кухар пішов спати.

Джефф повернувся до парадних дверей. Витяг ключ, відкрив замок, ступив у лякаючу темінь. Нічого не чутно. Не запалюючи світла, він напомацки піднімався по сходах. Двері в спальню, як він їх залишив, були зачинені. Він повернув ключ, відкрив двері, постояв, прислухаючись. Прохолодне повітря з кондиціонера приємно освіжило спітніле обличчя. Він зайшов до кімнати, причинив двері, запалив світло. Все було так, як він залишив. Він усміхнувся, згадуючи телячий страх, володівший ним лише кілька секунд тому, коли він піднімався в темряві по сходах.

Джефф поглянув на шафу. В ній лежала білизна і труп Хоума. Але бути слабким не було часу. Чимскоріш він покине цей дім, тим буде краще.

Він зняв з шафи портплед і розстелив його на ліжку. Пройшов до ванної кімнати, взяв несессер, мило, два рушники. Витяг з комода хустки, шкарпетки, три сорочки. Під сорочками він побачив пістолет. Деякий час, згадуючи минуле, дивився на нього. Цей пістолет він купив у одного газетчика, що жив у Сайгоні, коли тільки почалися бомбардировки. Він пояснив Джеффу, що взяв пістолет у солдата, убитого вибухом бомби.

– Я збираюся додому, – сказав газетчик. – А в цих місцях пістолет не завадить. Коштує він лише двадцять доларів.

І Джефф купив пістолет. Він не думав, що коли-небудь ця річ знадобиться, просто в такий нервовий час, коли в різних місцях раптово вибухали гранати, мати пістолет видавалося розумним.

Він взяв пістолет, рука відчула його важкість. Добре, що у нього є зброя. В його становищі вона може придатися. Він поклав його разом з іншими речами в портплед. Відтак, змусив себе підійти до шафи, витяг ключ, відімкнув замок.

Він старався не дивитися донизу, щоб не бачити трупа, але легкий, ледь нудотний запах викликав млість.

Похапцем він зірвав з вішака штани, куртку захисного кольору, зачинив дверцю, повернув ключ.

Джефф склав речі в портплед. Нарешті, можна було йти. Він взяв портплед, згасив світло. Трохи часу пішло на те, щоб зачинити двері. Обмацуючи в темряві дорогу, він почав спускатися по сходах. На відміну від холодного повітря спальні, в передпокої було спекотно. Джефф зразу спітнів. Йому захотілося випити, і він згадав, що в домі була пляшка шотландського віскі.

Він пройшов до вітальні і запалив світло. Дістав заледве почату пляшку, швидко трохи випив, поклав пляшку в портплед. В цю мить з вулиці почулись якісь голоси.

Поспішно застебнувши портплед, він підійшов до вікна і подивився крізь ставні. Те, що він побачив, змусило його остовпіти від страху.

В невиразному світлі вуличного ліхтаря поруч стояли наречена Хоума та поліцейський, і розглядали дім.

Дівчина показувала на вікно вітальні, і Джефф зрозумів, що вони побачили світло, яке пробивалося крізь ставні. Вона щось схвильовано пояснювала, роблячи лівою рукою якісь незрозумілі жести, а правою продовжувала показувати на вікно.

Поліцейський трохи нахилився в її бік, його палець був засунутий під ремінь портупеї, він дивився поперемінно то на дім, то на дівчину.

Джефф стежив за ними, серце шалено стукотіло.

Якийсь час дівчина продовжувала показувати на вікно, говорити, та Джефф, спостерігаючи за поліцейським, зрозумів, що вона не зуміла переконати його. Стало трохи легше дихати. В поведінці поліцейського не було нічого дивного. Дівчина наполягала, щоб він обшукав дім, що належав американцю, а поліцейський боявся можливих міжнародних ускладнень і пов'язаних з цим для нього неприємностей.

Несподівано поліцейський круто повернувся до дівчини, швидко заговорив.