Вінок із лотосу - Сторінка 9

Оглушений і ослаблений, Джефф був настільки ошелешений, що не міг збагнути, що ж відбулося.

Троє селян обережно вибралися з укриття і спостерігали залиту місячним сяйвом картину зі змішаним почуттям вдоволення і страху. Вони були задоволені, що гранати так добре зробили свою справу, проте їм здавалося, що шофер американської машини теж постраждав, і їм буде погано, коли маленький смаглявий чоловік дізнається про це.

Наказавши своїм товаришам лишатися на місці, селянин, у котрого був годинник і який являвся керівником загону, обережно рушив уперед.

Джефф побачив темну фігуру, що наближалася до нього. Він витяг схований під ногою пістолет і, коли селянин наблизився на відстань в шість футів, підняв зброю і вистрілив.

Куля розтрощила обличчя, селянин, як підстрелений кролик, завалився на спину. Джефф не знав, чи були там ще партизани. Він пригнувся в машині, стараючись через вікно роздивитися, що відбувалося в темряві.

Один селянин витяг з гранати запобіжник і вже був готовий кинути її в машину, коли приятель схопив його за руку.

До їх загального нещастя, він не мислив собі іншого виконання наказу. Їм веліли вбити тільки поліцейських і не причиняти шкоди нікому більше. Його інстинктивним рухом було завадити товаришу кинути гранату. Від різкого руху граната вирвалася з рук і впала в канаву. Пролунав вибух, осколки зрешетили обох селян.

Осколки гранати просвистіли над машиною, змусивши Джеффа зіщулитися. Поруч з ним почувся слабкий стогін. Джефф вилаявся, повернувся з пістолетом у той бік, і тільки тут згадав, що там була Нхан. Мабуть, стогнала вона.

– Заткнися, – гаркнув Джефф. – Вони можуть бути ще тут.

Збігло ще п'ять томливих хвилин, впродовж котрих він не почув жодного звуку. Він обережно відкрив дверцю машини, вислизнув на землю. Кілька секунд він прислухався, потім, переконавшись, що небезпека минула, піднявся і обдивився по сторонах.

Він підняв все ще світивший ліхтар, що лежав поряд з трупом поліцейського, і обережно рушив уперед. Джефф спустився з дороги і наткнувся на тіла двох селян. Переконавшись, що вони вбиті, він вернувся назад.

– Все гаразд, – слабо промовив він. – Ти можеш вийти. – Він відкрив дверцю і допоміг Нхан вибратися на дорогу. Всією вагою тіла вона повисла на ньому, тремтячи зі страху.

– Ну, ну, – нетерпляче говорив він, – все гаразд. Візьми себе в руки. Нам треба забиратися звідси.

Ноги не тримали її. Коли він перестав її підтримувати, Нхан грузно опустилася на землю.

Лишивши її, Джефф підійшов до "крайслера" і оглянув пошкодження. Коли він побачив, у якому стані були задні колеса, зрозумів, що машина повністю виведена із строю, і вилаявся.

До Фудаумота було сімнадцять кілометрів і ніякого транспорту. Хоча кровотеча припинилась, голова розколювалася від болю. При думці, що треба пройти пішки цю відстань, він відчув ще більшу слабкість.

Втікати треба було негайно. У будь-яку мить могли з'явитися люди. Гуркіт вибухаючих гранат далеко рознісся в тиші ночі.

Він підійшов до Нхан, що сиділа на дорозі. Вона обхопила руками голову, жалібно скиглила. Він опустився з нею поруч навпочипки.

– Машина зламана, – сказав він. – Треба йти пішки. Вставай, Нхан. Візьми себе в руки. Треба йти. Щохвилини сюди може хто-небудь прийти.

Джефф взяв її на руки і підняв. Вона притулилася до нього, нервовий дрож пронизував її тіло.

– За три години ми зможемо дійти до твого дідуся, – вів далі він.

– Там мають бути велосипеди, – проговорила вона зриваючим голосом.

Він вражено поглянув на неї, дивуючись, чому він сам не подумав про це.

– Ти думаєш? Зараз подивлюся.

Він побіг до зруйнованої будівлі. За нею у високій траві він відшукав три велосипеди. Два з них він викотив на дорогу.

– Ти добре придумала. Ця щаслива думка позбавить нас від проклятої прогулянки пішки. Ти зможеш їхати, чи мені посадити тебе до себе?

Непевною ходою вона підійшла до нього і взяла одну з машин.

– Я почуваюся досить добре, – сказала вона.

Хвиля ніжності охопила його. "Хай йому трясця!, – подумав він, – скільки в ній мужності! Мені здорово повезло, що вона зі мною".

– Ну що ж, поїхали, – сказав Джефф, витягши з машини портплед і сів на велосипед.

Він поглянув на дівчину, побоюючись, як би вона не впала. Дійсно, На початку машина вихилялася з боку в бік, проте, проїхавши перші шість чи сім ярдів, вона зуміла вирівняти велосипед і трималася досить впевнено.

Вони направилися в сторону Фудаумота.

– Якщо побачимо яку-небудь машину, – попередив він її, – треба одразу ж з'їхати з дороги і сховатися в рів.

Вона не озвалася. В очі кинулося, з яким напруженням вона обертала педалі.

Думки переключились на поставші проблеми.

"Прекрасний початок, – думав він. – Коли Сем виявить пропажу машини, він помчить до мене. Адже він попереджав, що машина знадобиться йому о сьомій ранку. Довідавшись, що я ще не повернувся, він подумає, що сталася аварія. Сем звернеться в поліцію і скаже їм, що я позичив у нього машину, щоб з'їздити в аеропорт. Та чи скаже він, що зі мною була дівчина?"

Він поглянув на Нхан. Вона трохи від'їхала вбік. Розірвана накидка розвівалася по вітру у неї за спиною.

"Можливо, – продовжував він свої роздуми, – поліція виявить автомобіль раніше, ніж Сем узнає про його зникнення. Вони звернуться в посольство. Прокляття! Враз все закрутиться. Посольство спробує розшукати Сема. Вони, звісно, вирішать, що Сем був за кермом. Сему доведеться зізнатися поліції, що він провів ніч з китаянкою. Приємна необхідність! Уявляю, що він про мене скаже!"

Далі з ледь кольнувшим його докором сумління він подумав: тепер вже не має жодного значення, що подумає про нього Сем. Якщо він буде досить удачливим, то взагалі більше ніколи його не побачить.

Зненацька нова думка пронизала Джеффа: "Коли з'ясується, що в машині знаходився я, і буде виявлена машина, вони, безумовно, вирішать, що мене викрали партизани. Нічого іншого вони просто не зможуть подумати".

Він згадав, як кілька місяців тому двоє американських туристів поїхали в машині до Ангкору, і відтоді про них більше ніхто нічого не чув. Автомобіль їх розшукали, однак ніяких слідів туристів виявлено не було. В'єтнамські власті заявили, що вони були викрадені бандитами, і, виразивши своє співчуття посольству, повідомили, що нічим не можуть допомогти.

Ця думка порадувала Джеффа. Сліди його несподівано зникали. Поліція певна, що він знаходиться в руках партизан, не буде, звичайно, обтяжувати себе його пошуками. Для підтримки своєї репутації вона організує невелику інсценіровку за гроші американського посольства, проте, це не буде продовжуватися занадто довго.

Вперше після того, як Джефф виявив діаманти, на душі в нього стало спокійно.

Глава п'ята

1

Енн Фай Во раптово прокинулась і сіла в ліжку. Біля вхідних дверей гучно і вимогливо дзеленчав дзвоник. Вона намацала вимикач стоявшої біля постелі лампи і запалила світло. Поглянула на будильник під лампою: за двадцять п'ята. У вузьких миндалевидних очах спалахнув переляк, вона затрясла гладке тіло хропівшого поруч Сема Уейда, устромивши довгі нігті в м'якіть його руки.

Сем вилаявся спросоння, відірвав голову від подушки, заморгав очима.

– У чому справа? Якого біса?

До його свідомості долетіли безперервні трелі дзвінка. Він сів, остаточно прокинувся.

– Що це? – спитав він наполохано.

– Хтось дзвонить, – відповіла Енн Фай Во.

– Яке мені діло, – з награною байдужістю сказав Уейд.

Та настійливі тривалі дзвінки налякали його. Може у цієї дівки є чоловік або коханець? Може це перші ходи шантажу? Він вилаяв себе за те, що провів з нею ніч. Треба ж було плюхнутися в це багно: у неї стільки ж почуття і пристрасті, як у мішка з рисом.

– Котра година?

Енн Фай Во відповіла йому і вислизнула з ліжка.

Оголена вона була красива, але Уейд був надто наляканий, щоб милуватися її тілом.

– Вони розбудять цілий квартал, – сказала вона, натягаючи шовковий халат. – Будь ласка, ходімо зі мною.

– До дідька! – промичав Сем. – Не підходь до дверей.

Проте вона перетнула кімнату і після хвилинної нерішучості зникла у вітальні.

Лаючись, Уейд сповз з ліжка і натягнув штани. Він обдивився, підшукуючи що-небудь придатне в якості зброї, та не побачив нічого підходящого. Він натягував сорочку, коли дзвінки раптом припинилися.

Заправляючи на ходу сорочку, він навшпиньках підійшов до дверей і прислухався.

До нього донісся чоловічий голос, затим Енн Фай Во щось відповіла, і настала тривала пауза.

"Святий Іісус! – подумав Сем. – Ця проститутка когось впустила!"

Він почав натягувати ботинки, коли сильний удар розчахнув двері і в спальню вбігла Енн Фай Во. На її лиці застиг вираз такої нестямної люті, що Уейду стало не по собі.

– В чому справа? – прохрипів він і мимоволі позадкував.

– Це поліція, – прошипіла вона. Йому здалося, що зараз вона вчепиться пазурями йому в очі. – Запитують тебе.

Він не повірив власним вухам.

– Поліція? – пролепетав він. Стало душно, тіло покрилося холодним потом. – Мене?

Сердитим жестом вона вказала на двері.

– Вимітайся звідси!

"Поліція! – міркував він. – Щоправда, не можуть же вони арештувати мене за те, що я спав з цією китаянкою? Де був мій розум, коли я прийшов сюди! Треба ж так влипнути!"

Він пройшов мимо неї до вітальні , і вона зачинила за ним двері.

Він очікував побачити кімнату, наповнену поліцейськими, однак, дивна протилежність: посеред вітальні в чемній позі стояв всього лише один маленький чоловічок. Невисокий, худий, неохайно вдягнений. У нього було темношкіре типово в'єтнамське обличчя. Чорне волосся недбало підстрижене. Ботинки покриті пилюкою, біла сорочка заяложена, винного кольору краватка з'їхала вбік і розв'язалася.

Уейд з подивом розглядав цього чоловічка, пригладжуючи спітнілими руками скуйовджене волосся. Він усвідомлював, наскільки він жахливо виглядає. Він не звик з'являтися перед людьми, не прийнявши душ і не поголившись.

– Містер Уейд? – гречно запитав чоловічок.

– Так, – відповів Сем. – Хто ви? Що ви хочете?

– Я інспектор Нгок Лін із служби безпеки. Даруйте за такий ранній візит. Я не став би тривожити вас, але справа дуже нагальна.

"Служба безпеки!" – подумав Уейд. Його ніби вдарило током. Справа серйозна. Щоб сховати охопивше його хвилювання, він підійшов до столу і взяв сигарету.

– Звідки ви довідалися, що я тут? – спитав він.

Інспектор скромно опустив очі.

– Один з моїх людей, – сказав він вибачливим тоном, – бачив вас учора ввечері з цією дамою.