Вогняний бог Марранів - Сторінка 6

Сама Кагги Kapp лишила ся із Страшилом, і бідолаха зовсім знудився. Він хотів би якомога частіше бачитися з Вартовим Брами Фарамантом і Довгобородим Солдатом Діном Гіором, але й ті повернулися до виконання своїх обов'язків.

Фарамант знову поселився в хижці біля міської брами й на кожного прибульця надягав зелені окуляри, щоб відвідувача не засліпила пишнота Смарагдового міста.

— Я виконую наказ Великого Гудвіна, — говорив добряга, — і виконуватиму його, аж поки мене закопають у землю. Але й мій наступник робитиме те саме…

А колишній фельдмаршал Дін Гіор знову стояв на посту, на високій вежі і, заглядаючи в люстерко, розчісував золотим гребінцем свою знамениту бороду. І коли він з приємністю це проробляв, відвідувачі могли свистіти й кричати йому цілу годину, щоб він опустив підйомного моста: Довгобородий Солдат нічого не бачив і не чув.

І ось Страшило надумав затіяти яке-небудь велике діло, щоб не нудити більше світом. Замкнувшись у Тронній залі, він заходився думати. Його думи були такі напружені, що голова роздулася до потворних розмірів. Голки й шпильки, які висунулися з неї (їх підмішав до висівок Гудвін, щоб мізки були гостріші), зробили голову Страшила схожою на величезного їжака.

І нарешті в багатомудрій голові Страшила народився дивовижний план: він поклав собі перетворити Смарагдове місто в острів! Коли він поділився своїм задумом з Діном Гіором і Фарамантом, ті вирішили, що володар з'їхав з глузду.

— Аніскілечки, — заперечив Страшило. — Не знаю, чи відомо вам, що островом називається частина суші, оточена з усіх боків водою. Мені казала про це Еллі, коли вчила мене ге-о-гра-фі-ї. Наше місто не може піти до річки, щоб вона його оточила, бо міста не ходять. Зате річка до міста прийти може: вона тече. Я накажу викопати довкола міста канал, і річка Аффіра, яка постачає нас водою, його наповнить.

По цій довгій мові Страшило зупинився перепочити. Слухачі дивилися на нього з великим подивом. Фарамант спитав:

— А навіщо потрібно, щоб Смарагдове місто перетворилось на острів?.

— Це посилить нашу о-бо-ро-но-здат-ність на випадок ворожого нашестя, — пояснив Страшило.

Дін Гіор, Фарамант і Кагги-Карр шанобливо подивились на солом'яного чоловіка: все-таки звідки він бере такі довгі та вчені слова?

— А хто копатиме канал? — спитав Дін Гіор. — Доведеться вийняти величезну кількість землі, і робота затягнеться на цілі роки.

— От і добре, що на роки, зрадів володар. — Принаймні я буду зайнятий і не нудьгуватиму. А копати примушу дуболомів, однаково їм нічого робити.

Страшило зі своїми помічниками обійшов довкола міста. Було вбито безліч кілочків, які позначали межі майбутнього каналу, і грандіозне будівництво розпочалося. Завдовжки канал мав бути чотири милі, завширшки 500 футів. Таку солідну водяну перешкоду нелегко буде подолати ворогові, якщо він задумає напасти на Смарагдове місто.

День і ніч трудились невтомні дуболоми, день і ніч вгризались лопати в землю і рипіли тачки, на яких відвозився викопаний грунт. Ним удобрювали кам'янисті ділянки, перетворюючи їх на родючі ниви.

Страшило забув думати про нудьгу, справ у нього було по саму зав'язку. Зранку й до вечора, а іноді і вночі, якщо світив місяць, він проводив час на будівництві, оглядав, вимірював, наказував виправляти помилки. Головного інженера супроводжував почет дерев'яних кур'єрів, прудконогі гінці носилися з його розпорядженнями туди й сюди, наповнюючи околиці веселим гомоном.

Одночасно з роботами на каналі біля мурів міста розбивався великий парк. Уздовж широких алей висаджувались найкращі дерева, які тільки можна було знайти в розлогих лісах країни. В її благодатному кліматі пересаджені дерева приживались будь-якої пори року. На галявинах парку зводилися красиві павільйони й альтанки, перехрестя алей прикрашалися водограями.

Будувати парк допомагали всі городяни, вони розуміли, що це буде для них чудовим місцем відпочинку.

Минали місяці й роки, величезний котлован розширювався і поглиблювався. І ось настав урочистий час, коли лишалось тільки впустити до нього воду. Підвідний канал з річки Аффіри було викопано: лише тонка переділка перешкоджала воді ринути в приготовлене для неї ложе.

Страшилові належала честь першого удару. Він узяв кирку в свої кволі руки, цюкнув по стінці, а потім до неї підбігли могутні дуболоми й довершили решту Води Аффіри ринули до котлована.

Юрби народу, що зібралися по берегах водосховища, вибухнули захопленими криками. Страшила підхопили на руки знатні громадяни і пронесли навколо міста. Здійснюючи це коло пошани, володар час від часу наказував зупинятись, знімав капелюха з крисами, обвішаними золотими дзвіночками, і виголошував промову про оборонне значення каналу.

Промови Страшила вислуховувалися з глибокою увагою і супроводжувались бурхливими оплесками. Мешканці міста й раніше пишалися, що їхній володар єдиний у світі, набитий соломою і з мізками з висівок, перемішаних з голками та шпильками. А тепер, коли він на додачу до всього проявив неабиякі інженерні здібності, їхнє обожнювання сягнуло краю.

В парку відбулося всенародне гуляння, були з'їдені гори тортів і тістечок, випито сто сорок великих бочок лимонаду.

Чи варто говорити, що на урочистості були присутні спеціально запрошені Залізний Дроворуб, інженер Лестар, Сміливий Лев, володар Блакитної країни Прем Кокус, володар рудокопів Ружеро і ворона Кагги-Карр. Їх було вшановано відповідно до їхнього високого сану. Всіма церемоніями розпоряджався Довгобородий Солдат Дін Гіор та Вартовий Брами Фарамант, який на цей випадок заготував для всіх гостей зелені окуляри.

Детальний опис свята увійшов до літопису Смарагдового міста — так стала іменуватися столиця Зеленої країни. Хто бажає, може прочитати цей опис у міській бібліотеці, шафа 7, полиця 4, № 1542.

За кілька тижнів жвава повновода річка Аффіра наповнила котлован по вінця. На водному плесі з'явилися ошатні човни багатих городян. Виник звичай влаштовувати перегони веслових суден та змагання вітрильників. За наказом Страшила відкрилася рятувальна станція, оскільки дітлахи купалися в каналі з ранку до вечора і могли бути нещасливі випадки.

Для сполучення з Великою землею навпроти міської брами було обладнано цілодобовий пором. Його обслуговували безсонні дуболоми. На прохання першого-ліпшого бажаючого потрапити на острів або покинути його вони перетягували пором по міцному канату, напнутому над водою.

Та якби біля переправи з'явились вороги, перевізники повинні були миттю перегнати пором до острова і зчинити тривогу.

ЧАРІВНИЙ ТЕЛЕВІЗОР

елике й святе діло — праця! У того, хто розумно й з користю трудиться, життя повне й радісне, а нероба нудиться, не знаючи, як згаяти час.

Цю незаперечну істину Страшило відчував на обі, коли великі роботи на каналі і в парку скінчились. Він знову не знав, чим заповнити свої довгі дні й не менш довгі ночі. Правда, можна було робити розумові обрахунки, одначе не можна ж лічити 24 години на добу!

І в цей важкий для Страшила час сталася несподівана подія, яка налякала багатьох городян. Високо в небі на південь від Смарагдового острова з'явилася зграя Летючих Мавп.

З цими могутніми звірами мешканці міста були давно знайомі. З ними колись воював Гудвін, Великий і Жахливий, і зазнав поразки. Їх викликала до палацу Еллі, коли володіла Золотою Шапкою, яка давала владу над Мавпами. Дівчинка хотіла, щоб Мавпи віднесли її на батьківщину, в Канзас. Проте Летючим Мавпам не можна було покидати межі Чарівної країни.

Летючі Мавпи були настроєні мирно. Вони опустились на майданчик перед палацом, і їхній ватажок, що тримав у лапах якийсь згорток, попросив прийому у володаря міста. Один з придворних побіг з доповіддю, і Страшило наказав негайно впустити відвідувачів.

Ватажок Летючих Мавп і солом'яний чоловік були давні знайомі. Адже це ватажок колись за наказом Бастінди розпатрав Страшила, розвіяв солому по вітру, а голову и костюм закинув на верхівку високої гори. Але навіщо згадувати минуле? Тепер у них не було причин ворогувати, надто що ватажок з'явився до Страшила з приємним дорученням. Давні знайомі люб'язно вклонились один одному і ватажок промовив:

— Ваша ясновельможність, Тричі Премудрий Володарю Смарагдового острова! Я маю високу честь вручити вам подарунок від нашої доброї знайомої могутньої феї Стелли, володарки Рожевої країни. Дізнавшись про ваш поганий настрій фея посилає вам оцю річ, яка потішить вас.

З цими словами володар обережно розгорнув згорток, а в ньому виявилася напрочуд гарна скринька з рожевого дерева з передньою стінкою з товстого матового скла.

— А як пані Стелла взнала про мій поганий настрій, — здивувався Страшило.

— З допомогою саме цієї скриньки, — пояснив ватажок. Він нахилився до вуха Страшила і прошепотів, щоб не чули придворні: — Треба сказати чарівні слова "Бірелья турелья буридакль фуридакль, край неба палає, роса опадає. Скринько, скринько, будь любенька, покажи-но помаленьку…" Скринька покаже що вам хочеться бачити. Та якщо ви переставите слова цього заклинання чи помилитесь хоча б в одній його літері, воно не подіє. А коли ви надивитесь, слід сказати: "Скринько, серденько, кінчай, від подяки не тікай!"

Ватажок Мавп примусив Страшила повторювати заклинання, аж поки той запам'ятав його твердо Потім Страшило прошепотів чарівні слова й попрохав:

— Скринько, скринько будь любенька, покажи мені фею Еллі!

Проте матове скло лишалося темним.

— Е, ні, — розсміявся ватажок Мавп. — Фею Еллі я й сам би із задоволенням подивився, але скринька діє тільки в межах нашої країни.

Тоді Страшило захотів побачити Залізного Дроворуба. І, о диво! Екран освітився, і на ньому стало видно Дроворуба. Добряк проходив черговий курс лікування. Він стояв піднявши над головою руки, і майстер приварював йому латку на груди. Майстер скінчив роботу і Дроворуб пройшовся по кімнаті. Фігурки були маленькі, але дуже чіткі. І більше того: зі скриньки почувся голос Дроворуба, тихий, проте досить виразний:

— Дякую вам, друже Лестар, серце б'ється в моїх грудях, як раніше, і його так само переповнюють любов і ніжність!

Страшило аж нетямився від захвату.

— Ось справді чарівний засіб розганяти нудьгу! — вигукнув він і туї-таки забажав побачити Лева.

Його бажання миттю здійснилося.