Володар Перснів — Повернення Короля - Сторінка 52

"Арештантів" повинні були супроводжувати два десятки стражників, але Меррі змусив їх вишикуватися спереду, а четверо Хранителів їхали за ними. Меррі, Пін і Сем сміялися, співали, невимушено розмовляли, а стражники крокували, як дерев'яні, силкуючись надати собі суворого і поважного вигляду. Фродо мовчав, здавався сумним і замисленим. Останнім, повз кого вони проїхали на сільській вулиці, був бадьорий дідок, що підстригав живопліт.

— Гей, гей! — крикнув він, побачивши процесію. — Хто тут кого веде?

З колони відразу вискочили двоє і рушили до дідка.

— Пане шерифе! — вигукнув Фродо. — Негайно заклич своїх підлеглих до порядку, бо інакше я це зроблю замість тебе!

Шериф поспішно покликав стражників, і ті, похмурі, повернулися в стрій. [264]

— Вперед, кроком руш! — скомандував Меррі.

Вершники подбали, щоб непроханий ескорт був змушений швидше ворушитися. Сонце визирнуло крізь хмари, і хоч віяв холодний вітер, стражники засапалися і добряче змокли.

Діставшись до Каменя Трьох чвертей, вони зовсім скисли. Пробіжка на чотирнадцять миль з одним-єдиним привалом опівдні — не жарт, а йшли вже третю годину! Голодні, із збитими ногами, стражники вже не могли бігти нарівні з поні.

— Ну, ми вас не примушуємо, наздоженете, коли зможете, — сказав Меррі. — Ми їдемо далі.

— Будь здоровий, Робчику! — помахав рукою Сем. — Чекаю тебе в "Зеленому Драконі", якщо не забув туди дорогу!

— Арештанти тікають і знову порушують розпорядження, — сумовито промурмотів шериф. — Я за це не відповідаю!

— Не бійся, ми й інші розпорядження усі до єдиного порушимо, в тебе не запитаємо, — запевнив його Пін. — До побачення!

Вони пустилися риссю, і коли сонце почало знижуватися до Білого Нагір'я, дісталися Заріччя. Звідси починалися вже рідні місця Фродо і Сема, і тут їх наздогнало перше болісне враження. Багатьох знайомих будинків бракувало: одні згоріли, інші розібрані. На північному схилі пагорба — над Великим Ставком — затишні нірки зяяли пусткою; садки, що тягайся раніше строкатим килимом аж до берега, заросли бур'яном. Там, де дорога на Гобітон йшла прямо понад ставком, на місці гомінких дерев вишикувався ряд нових нудних будівель. Подивившись з жахом убік, вони побачили вдалині високу цегельну трубу; вона плювалася клубами чорного диму у вечірнє небо. Сем скипів:

— Мені вже несила на це дивитися, пане! Я туди їду негайно! Розібратися хочу, старого свого відшукати!

— Спершу з'ясуємо, що нас там чекає, — зупинив його Меррі. — У "правителя" під рукою напевно ціла зграя охорони. Треба розпитати кого-небудь...

Але будинки і нірки Заріччя стояли покинуті, і ніхто не вийшов їм назустріч. Причина незабаром з'ясувалася: під [265] сунути ніс у чужі справи й величатися! Знайшлися й такі, що доносять...

— Ага! Саме так Лотто про нас дізнався, чи що?

— Звичайно. Жителям не дозволяється користуватися поштою, а шпигунам можна, і вони тримають посильних напоготові. Один такий прибіг уночі з Кривої Версти з "секретною естафетою", другий її далі поніс. А нині опівдні прийшов таким чином наказ: вас затримати і доставити до Заріччя, а не прямо у в'язницю. Напевно, Губернатор хоче швидше з вами розправитися...

— Як пан Фродо з ним перемовиться, відразу передумає, — переконано сказав Сем.

Сільська казарма була нітрохи не краща за казарму при мосту: одноповерхова, вікна вузькі, стіни з бридкої сірої цегли, усередині темно й вогко, вечерю подали на довгому столі з неструганих дошок, які, до того ж, нікому не спадало на думку вимити і пошкребти. їжа була саме до такого столу. Мандрівники не відчули щонайменшого бажання затримуватися, а оскільки від Заріччя їх відокремлювало ще вісімнадцять миль, вони виїхали вранці, близько десятої. Виїхали б і раніше, якби не помітили, що зволікання дратує шерифа. Вітер перемінився з західного на північний, похолодало, але дощу не було.

При виїзді з селища кавалькада мала чудернацький вигляд, хоч ті нечисленні мешканці, що наважилися вийти подивитись, мовчали, не знаючи, чи дозволено сміятися. "Арештантів" повинні були супроводжувати два десятки стражників, але Меррі змусив їх вишикуватися спереду, а четверо Хранителів їхали за ними. Меррі, Пін і Сем сміялися, співали, невимушено розмовляли, а стражники крокували, як дерев'яні, силкуючись надати собі суворого і поважного вигляду. Фродо мовчав, здавався сумним і замисленим. Останнім, повз кого вони проїхали на сільській вулиці, був бадьорий дідок, що підстригав живопліт.

— Гей, гей! — крикнув він, побачивши процесію. — Хто тут кого веде?

З колони відразу вискочили двоє і рушили до дідка.

— Пане шерифе! — вигукнув Фродо. — Негайно заклич своїх підлеглих до порядку, бо інакше я це зроблю замість тебе!

Шериф поспішно покликав стражників, і ті, похмурі, повернулися в стрій. [264]

— Вперед, кроком руш! — скомандував Меррі.

Вершники подбали, щоб непроханий ескорт був змушений швидше ворушитися. Сонце визирнуло крізь хмари, і хоч віяв холодний вітер, стражники засапалися і добряче змокли.

Діставшись до Каменя Трьох чвертей, вони зовсім скисли. Пробіжка на чотирнадцять миль з одним-єдиним привалом опівдні — не жарт, а йшли вже третю годину! Голодні, із збитими ногами, стражники вже не могли бігти нарівні з поні.

— Ну, ми вас не примушуємо, наздоженете, коли зможете, — сказав Меррі. — Ми їдемо далі.

— Будь здоровий, Робчику! — помахав рукою Сем. — Чекаю тебе в "Зеленому Драконі", якщо не забув туди дорогу!

— Арештанти тікають і знову порушують розпорядження, — сумовито промурмотів шериф. — Я за це не відповідаю!

— Не бійся, ми й інші розпорядження усі до єдиного порушимо, в тебе не запитаємо, — запевнив його Пін. — До побачення!

Вони пустилися риссю, і коли сонце почало знижуватися до Білого Нагір'я, дісталися Заріччя. Звідси починалися вже рідні місця Фродо і Сема, і тут їх наздогнало перше болісне враження. Багатьох знайомих будинків бракувало: одні згоріли, інші розібрані. На північному схилі пагорба — над Великим Ставком — затишні нірки зяяли пусткою; садки, що тягайся раніше строкатим килимом аж до берега, заросли бур'яном. Там, де дорога на Гобітон йшла прямо понад ставком, на місці гомінких дерев вишикувався ряд нових нудних будівель. Подивившись з жахом убік, вони побачили вдалині високу цегельну трубу; вона плювалася клубами чорного диму у вечірнє небо. Сем скипів:

— Мені вже несила на це дивитися, пане! Я туди їду негайно! Розібратися хочу, старого свого відшукати!

— Спершу з'ясуємо, що нас там чекає, — зупинив його Меррі. — У "правителя" під рукою напевно ціла зграя охорони. Треба розпитати кого-небудь...

Але будинки і нірки Заріччя стояли покинуті, і ніхто не вийшов їм назустріч. Причина незабаром з'ясувалася: під [265] стіною корчми "Зеленіш Дракон" — він стояв, як і колись, останнім по дорозі на Гобітон, порожній, зяючи розбитими вікнами, — маячили фігури людей, довготелесих і косооких.

— Точнісінько Білл Терник з Бригори, — сказав Сем.

— Чи його родичі з Ізенгарду, — буркнув Меррі.

Здаля гобіти помітили ціпки в руках у розбійників і ріжки на поясах; іншої зброї не було видно. Коли подорожани наблизилися, вони висипали на дорогу і перегородили проїзд.

— Куди прямуєте? — запитав один, найбільший і най-бридкіший. — Далі їхати не можна. І де ваш славний ескорт?

— Іде за нами, — повідомив Меррі. — їм щось ноги болять. Ми обіцяли їх тут почекати.

— Ну, що я казав? — кинув бандит своїм дружкам. — Цим малорослим дурням вірити не слід, я так Шаркі й сказав. Потрібно було вислати парочку наших хлопців!

— Вийшло б те ж саме, — заперечив Меррі. — Щоправда, ми в наших краях до піших розбійників не звикли, але вже як-небудь призвичаїлися б.

— Розбійники? Це ти про нас? Краще по-доброму принишкни, бо я інакше заговорю! У вас, недоростків, у головах розгардіяш. Не дуже розраховуй на м'якосердя правителя! У нас є Шаркі, і Губернатор зробить усе, як він скаже!

— І що ж він каже? — спокійно запитав Фродо.

— Настав час розворушити вас і навчити правильно жити. Шаркі свого доб'ється і носитися з вами не стане. Вам потрібен справжній правитель. І ви його одержите, ще до кінця року, якщо не кинете бунтувати. Ми провчимо ваш щурячий виводок!

— Ну, спасибі, що пояснив, — кивнув Фродо. — Ось які ваші наміри! Я саме їцу до пана Лотто — думаю, йому теж цікаво буде послухати!

Бандит зареготав:

— Лотто! Лотто усе знає. Про нього не турбуйся. Лотто послухає Шаркі. Позаяк примхливого правителя можна й скинути. А якщо Малий народець здумає втручатися не у свої справи, вкоротимо його! Зрозумів?

— Цілком, — відповів Фродо. — По-перше, я бачу, ви тут дещо відстали від життя. На півдні багато чого змінилося [266] з того часу, як ти звідтіля пішов. Чорний Замок повалено, до Гондору повернувся король, Ізенгард зруйнований, і твій знаменитий начальник блукає світом, як жебрак. Я зустрів його по дорозі. Тепер уже не зграї розбійників, а посланці короля будуть прибувати до нас по Зеленому тракту.

Косоокий глузливо посміхнувся:

— Як жебрак, кажеш? Та невже? Ач, вихизовується, хвалько! Нам це не перешкодить затишно влаштуватися у вашому тихому куточку. Годі гобітам ледарювати! А щодо королівських посланців — ось що я з ними зроблю! — додав він, клацаючи пальцями під самим носом Фродо. — Бачив? Якщо я взагалі забажаю звернути на них увагу!

Цього Пін уже стерпіти не міг. Він згадав луги Кормал-лану, і кров його скипіла: як сміє косоокий лиходій обзивати хвальком Хранителя Персня! Пін відкинув плащ за плечі, витяг меч і, сяючи срібним шитвом гондорського вбрання, виступив зі своїм коником уперед:

— Я — друг і посланець короля, прославлений у землях заходу. Ти не тільки злодій, але й дурень. На коліна, мерзотнику, і проси пробачення, якщо не хочеш, щоб я провчив тебе цим клинком, який рубав тролів!

Меч блиснув у промінні вечірнього сонця. Сем і Меррі теж взялися за зброю і приєдналися до Піна. Але Фродо сидів нерухомо, лише мовчки дивився на ворогів. І ті відступили. Дотепер вони легко приструнювали неозброєних селюків Бригори чи приголомшених мешканців Гобітанії. Безстрашні гобіти з гострими мечами і суворими обличчями — це було щось нечуване!

— Забирайтеся геть! — звелів Меррі. — А якщо ризикнете коли-небудь ще порушувати наш спокій, пошкодуєте!

Бандити порозбігалися, запекло сурмлячи на ходу у свої ріжки.