Володар Перснів — Повернення Короля - Сторінка 51

Але ж тепер його треба звати Губернатором.

— Чудово! Так він принаймні не ганьбить ім'я Торбин-сів, — пирхнув Фродо. — Ну, я бачу, пора родичам узятися за нього і привести до тями!

З-за воріт долетів боязкий шепіт:

— Будь ласка, не треба так казати! А що як раптом він довідається? І якщо ви будете так шуміти, може прокинутися здоровило, що йому служить!

— Неодмінно прокинеться, — пообіцяв Меррі. — І ми швиденько його заспокоїмо! Якщо ваш новоз'явлений правитель наймає бандитів з Пустищ, то, схоже, ми й справді пізненько повернулися!

Він зістрибнув із сідла, зірвав оголошення і кинув за тин. Гобіти відсахнулися, жоден не зважився відсунути засуви.

— Піне, до мене! — скомандував Меррі. — Нас двох вистачить!

Вони видряпались на поперечину воріт. Гобіти-сторо-жі утекли. Знову занив ріжок. З двоповерхового будинку висунулася довга постать, що добре була помітна в освітленому прямокутнику дверей.

— Що за шум? — гаркнув здоровило, наближаючись. — Хто сміє ломитися у ворота? Пішли звідси, паршиві недомірки, поки шиї не позвертав!

Раптом він позадкував: перед ним блиснули мечі. [259]

— Гей, Білле Тернику! — крикнув Меррі. — Якщо за десять секунд не відкриєш, гірко пошкодуєш! Відчиняй і забирайся геть, щоб духу твого не залишилося!

Терник, зіщулившись, підійшов до воріт і зняв засуви.

— Ключ віддай! — наказав Меррі.

Розбійник жбурнув ключ йому під ноги і кинувся навтіки. Коли він пробігав повз поні, один з них вискнув і піддав йому копитом. Терник заскиглив і назавжди згинув у темряві.

— Браво, Білле! — засміявся Сем.

— Так, із здоровилом все гаразд, — весело сказав Меррі. — 3 Губернатором теж у свій час поквитаємося. А зараз нам потрібна кімната для ночівлі. Якщо ви розвалили заїзд і замість нього наліпили поганих сараїв, доведеться вам самим нас розміщувати.

— Вибачте, пане Меррі... Це теж заборонено, — боязко промурмотів Хоб. — Приймати проїжджих, харчуватися не за розкладом... і все таке.

— Та що ж у вас діється? — вразився Меррі. — Недорід? Літо начебто було вдале і врожай відмінний!

— Рік таки видався непоганий, — зізнався Хоб. — Багато усього зібрали, але ніхто не знає, куди воно поділося. Приходили всякі збирачі, усюди лазили, все заміряли, на склади забирали. Зібрати зібрали, а роздати забули, нічого ми з цих складів не одержали...

— Слово честі, огидно слухати, — буркнув Пін, позіхаючи. — Та ще проти ночі! Ми маємо досить харчів. Ви тільки відведіть місце, де голову прихилити. Нам і гірші ночівлі випадали!

Гобіти-брамники все м'ялися та мимрили — пропозиція Піна відверто суперечила усім суворим наказам. Але ніхто не насмілився опиратися чотирьом добре озброєним, рослим і сильним подорожанам. Фродо наказав знов зачинити ворота — якщо навколо водилися злодії, ця обережність не була зайвою. Потім друзі увійшли до сторожки — напівпорожнього, похмурого приміщення з вогнищем, де не розводили вогню, і абияк розташувалися. На другому поверсі стояли тверді ліжка, а на стінах висіли довжелезні списки заборон і розпоряджень. Пін їх негайно зірвав. Пива [260] не було взагалі, їжі обмаль; але з провізії, що гості розділили на всіх, вийшла пристойна вечеря. Пін, порушивши розпорядження № 4, кинув у вогнище цілу в'язку хмизу, приготовану для наступного дня.

— Зараз би люлечку закурити, — сказав Пін, — легше було б ваші новини слухати...

— Тютюну немає, — зітхнув Хоб. — Тобто немає ні для кого, крім людей. Кажуть, запаси скінчилися. А цілі каравани відряджали з Південної чверті, через Сарнський Брід — з рік тому, саме після вашого від'їзду. Але, схоже, тютюн і раніш потроху спливав з Гобітанії. Цей Лотто...

— Тримай язика за зубами, Хобе! — сполохнулися відразу кілька гобітів. — Ти ж знаєш, такі промови заборонені! Губернатор довідається, нам усім буде погано!

— Він би не довідався, якби не були ви підлабузника^ ми! — запально викрикнув Хоб.

— Тихо, тихо! — зупинив його Сем. — І так усе ясно — гостинність скасована, пива нема, тютюну нема, але по горлянку заборон і чвар. Берете приклад з орків? А я вже думав відпочити нарешті! Ну, попрацюємо ще трохи... А зараз ходімо спати. Ранок покаже!

У новоз'явленого правителя, вочевидь, були свої засоби дізнаватися про новини. Від моста до Торби-на-Кручі було сорок миль з гаком, але хтось встиг протягом доби доповісти; Фродо і його супутники незабаром переконалися в цьому.

Вони не мали чітких планів; спочатку думали відправитися до Струмкової Яруги і трохи відпочити; але тепер вирішили їхати прямо до Гобітону. Тому вони виїхали рано-вранці і пустили своїх поні клусом. Вітер вщух, але небо залишалося похмурим. Округа здавалася безжиттєвою й сумною; щоправда, і пора настала така: листопад, пізня осінь. Але навіть для цієї пори занадто багато горіло багать уздовж дороги і занадто багато їдкого диму стелилося над Лісовою Межею.

Надвечір мандрівники прибули до Жаб'ячого Лугу — великого селища за двадцять миль від моста; вони хотіли переночувати в трактирі "Пливучий Пень", повсюди відомому хорошею кухнею. Однак на околиці їх зустріла рогатка поперек дороги з причепленою картонкою: "Вхід заборонено". [261]

За рогаткою стовпилися гобіти з пір'ям на шапках і з ціпками в руках, фізіономії їхні були пихаті, надуті і трохи злякані.

— Що це ви? — поцікавився Фродо, ледве стримуючись від сміху.

— А от що, пане Торбинсе, — відповів найголовніший гобіт, із двома пір'їнами на шапці, — ви арештовані з приводу зламання воріт, псування офіційних оголошень, беззаконного порушення кордонів і підкупу стражів, що виконують службові обов'язки, шляхом їх частування!

— Оце й усе? — посміхнувся Фродо.

— Дозвольте, я трошки додам, — втрутився Сем. — Називання губернатора на ім'я, злочинне чесання рук з метою дати доброго ляпаса по його прищавій фізіономії, а також образа посадових осіб шляхом іменування їх чередою дурнів!

— Припинити! Згідно з наказом ви повинні піти за нами без опору! — заверещав гобіт із двома пір'їнами — так званий шериф. — Ми відведемо вас до Заріччя і передамо здоровилам. Там ви відповісте на всі запитання і висловите все, що забажаєте. Але якщо вам не подобається сидіти у в'язниці, раджу не патякати зайвого!

Шериф і його попихачі тільки роти роззявили, коли Фродо і його друзі у відповідь голосно розреготалися.

— Не плети нісенітниць, — сказав Фродо крізь сміх. — Я пощу куди побажаю і коли захочу. Проте зараз я поспішаю до Торби-на-Кручі, в мене там справи, можеш іти за мною, я не заперечую.

— Хай так і буде, пане Торбинсе, — відразу ж погодився шериф, — але пам'ятайте, що я вас заарештував, добре?

— Не забуду, можеішбути певний, — завірив Фродо. — Повік не забуду. Але, можливо, колись пробачу. У будь-якому разі, зараз я нікуди не їду. Будь ласкавий провести мене до "Пливучого Пня".

— Не можу, пане. Трактир зачинено. Є казарма, на тім кінці села, можу надати вам...

— Давай, — сказав Фродо. — Ти вперед, ми за тобою.

Вони вирушили далі. Дорогою Сем оглянув ряди сільських стражів порядку і помітив знайоме обличчя. [262]

— Ей, Робіне! Робін Ямкинс! —.окликнув він. — Підійди сюди, поговорити треба!

Робін боязко подивився на шерифа, той насупився, але суперечити не посмів. Сем спішився, і Робін пішов поруч

з ним.

— Слухай, приятелю, — сказав Сем, — ти виріс у Гобі-тоні і повинен мати трохи більше здорового глузду. Чи не соромно тобі зачіпати пана Фродо? І чого це раптом трактир зачинено?

— Трактири усі зачинено, — шепнув Ямкинс. — Губернатор не любить пива. У всякому разі, з цього почалося. Тому що, щиро кажучи, здоровили п'ють, скільки влізе. Ще він не любить, щоб вешталися де заманеться по країні, і тому, якщо кому треба їхати, зобов'язаний іти до шерифа і доповідати, куди й навіщо.

— І ти вплутався в такі неподобства! Я пам'ятаю, ти завжди віддавав перевагу огляду трактирів не зовні, а зсередини. На службі і після служби охоче потягував пивце!

— І зараз не відмовився б... Не сердься на мене, Семе! Куди мені подітися? Я ж пішов до шерифа служити сім років тому, коли нам таке й не снилося! Думав, розумієш, що зможу всюди ходити і слухати плітки, де пиво краще. А вийшло он бач як...

— То й кидай її до біса, цю службу, якщо не хочеш паскудитися!

— Не дозволять, — зітхнув Робін. — Заборонено...

— Якщо я від тебе це слівце ще почую, — обурився Сем, — розлючуся! Так і знай!

— Чесно кажучи, я б не образився, — сказав Робін, знижуючи голос. — Нам би розлютитися всім разом, може, що і зрушилося б. Але зрозумій, Семе! Губернатору служать здоровили, він їх усюди посилає, і якщо хто обурюється — відразу тягнуть до в'язниці. Перший туди потрапив товстун Уші Шерстопал, бургомістр, а потім — ще багато хто... Арештантів б'ють...

— А ти на них працюєш? — зі злістю перебив Сем. — Хто тебе послав до Жаб'ячого Лугу?

— Ніхто. Ми тут постійно. Живемо в казармі... Загалом у Східній чверті стражників сотні дві, а буде ще більше — Губернатор видав наказ про новий набір. Багато хто служить з-під палки, але не всі. Знайшлися в Гобітанії охочі [263] сунути ніс у чужі справи й величатися! Знайшлися й такі, що доносять...

— Ага! Саме так Лотто про нас дізнався, чи що?

— Звичайно. Жителям не дозволяється користуватися поштою, а шпигунам можна, і вони тримають посильних напоготові. Один такий прибіг уночі з Кривої Версти з "секретною естафетою", другий її далі поніс. А нині опівдні прийшов таким чином наказ: вас затримати і доставити до Заріччя, а не прямо у в'язницю. Напевно, Губернатор хоче швидше з вами розправитися...

— Як пан Фродо з ним перемовиться, відразу передумає, — переконано сказав Сем.

Сільська казарма була нітрохи не краща за казарму при мосту: одноповерхова, вікна вузькі, стіни з бридкої сірої цегли, усередині темно й вогко, вечерю подали на довгому столі з неструганих дошок, які, до того ж, нікому не спадало на думку вимити і пошкребти. їжа була саме до такого столу. Мандрівники не відчули щонайменшого бажання затримуватися, а оскільки від Заріччя їх відокремлювало ще вісімнадцять миль, вони виїхали вранці, близько десятої. Виїхали б і раніше, якби не помітили, що зволікання дратує шерифа. Вітер перемінився з західного на північний, похолодало, але дощу не було.

При виїзді з селища кавалькада мала чудернацький вигляд, хоч ті нечисленні мешканці, що наважилися вийти подивитись, мовчали, не знаючи, чи дозволено сміятися.