Воно - Сторінка 164

І ті стада були такі великі, що покривали долини від краю до краю, такі сильні, що коли вони проходили по землі, вона здригалася, наче від підземних поштовхів. У цю мить Річі зміг уявити, як ті індіанці (Кайова, Пауні чи хто там іще) сиділи в курильні, коліном до коліна, плечем до плеча, дивилися, як вогонь смокче та облизує вологе дерево, покриваючи його пекучими ранами, як вони слухали тихе невгамовне дзижчання, з яким витікав сік із гілок, і чекали, коли до них прийдуть видіння.

Так. Сидячи тут і зараз, він міг у це повірити… він зазирав у зосереджені обличчя друзів, поки вони дивилися на багаття і палаючі сторінки коміксу Майка, і розумів, що вони також у це вірять.

Вогонь дістався гілок. Хатка-клуб почала наповнюватися димом. Якась частина виходила у віконце, наче сигнали сніжно-білого диму, що їх посилали Рендольф Скотт та Оді Мерфі[658] у фільмах на ранкових суботніх показах. Але протягу в схованці не було, тому більша частина диму лишалася внизу. Його пекучий подих роз'їдав очі, перекривав горло. Річі почув, як Едді двічі кашлянув (сухий звук, наче хтось хлопнув дерев'яними дощечками), а потім знов запала тиша. "Йому не можна тут сидіти", — подумав він… але очевидно, щось вирішило інакше.

Білл підкинув ще гілок у саму куряву, що виривалася з багаття, та подав тонкий голос, який був геть не схожий на його звичайний:

— У когось у-уже п-п-почались в-видіння?

— Видіння про те, як звідси вибратися, — відповів Стен Юріс. Беверлі засміялася, але сміх перейшов у задушливий кашель.

Річі сперся головою об стінку та позирав у віконце курильні — вузький прямокутник тьмяного білого світла. Він подумав про статую Пола Баньяна, яку побачив одного березневого дня… але то був лише міраж, галюцинація

(видіння)

— Ух! Я зараз здохну від цього диму, — сказав Бен.

— Так іди собі, — промурмотів Річі, не відриваючи погляду від віконця. Він почувався так, наче взяв ситуацію під контроль. Він почувався так, наче скинув десять фунтів. І, чорт забирай, він почувався так, наче хатка збільшилася. Остання думка взагалі не викликала жодного сумніву. Раніше товста права нога Бена Генксома притискалася до його лівої ноги, а худорляве ліве плече Білла Денбро впиралося йому в праву руку. Тепер його ніхто не торкався. Він ліниво подивився направо та наліво, аби переконатися, що відчуття його не підводять, і так воно й було. Бен знаходився від нього на відстані одного фута по ліву руку. По праву руку від нього Білл сидів іще далі.

— Місця стало більше, пані та панове, — сказав він, зробив глибокий вдих та зайшовся кашлем. Від цього стало боляче, боліло глибоко в грудях, наче він підхопив грип чи ще якусь заразу. Якусь мить йому здавалося, що кашель ніколи не закінчиться, що він просто кашлятиме, поки вони його не витягнуть. "Якщо ще зможуть", — подумав він, але ця перспектива видавалася надто далекою, аби якось непокоїти його.

Тоді Білл постукав його по спині, і кашель пройшов.

— Ти не знаєш, що ти не завжди, — сказав Річі, дивлячись не на Білла, а у віконце. Яке ж воно яскраве! Коли він склепив повіки, то перед очима все одно майорів у темряві прямокутник, тільки не білий, а яскраво-зелений.

— Т-ти п-п-про щ-що? — спитав Білл.

— Про затинання, — сказав Річі та замовк, почувши, як хтось іще почав кашляти, але він був не певен, хто саме. — Це тобі треба говорити Голосами, Великий Білле, а не мені. Ти…

Кашель став гучнішим. Несподівано хатка-клуб наповнилася світлом, настільки яскравим, що Річі довелося примружитися. Він устиг роздивитися силует Стена Юріса, який продирався нагору.

— Вибачте, — видавив Стен крізь судомний кашель. — Вибачте, не можу…

— Усе гаразд, — почув Річі свій власний голос. — Не треба ніяких перепупсів.

Його голос звучав так, ніби виходив з іншого, чужого тіла.

За мить дверцята затраснулися, але в яму встигло набратися свіже повітря, і в голові трохи прояснилося. Перш ніж Бен посунувся, аби зайняти звільнене Стеном місце, Річі знову відчув, що до нього притиснулася нога Скирта. Як йому спало на думку, що будиночок розширився?

Майк Хенлон підкинув ще гілок у димний вогонь. Річі знову почав робити неглибокі вдихи та дивитися у віконце. Він не відчував, як спливає час, але розумів, що у схованці робиться не тільки димно, а й добре та гаряче.

Він роззирнувся на своїх друзів, але ледве побачив їх за димовою завісою та білими променями літнього сонця. Бев закинула голову та притулилася до укріплення. Вона склала руки на колінах, заплющила очі, з яких струменіли сльози, лилися по щоках та на мочки її вух. Білл сидів, схрестивши ноги, упершись підборіддям у груди. Бен…

Але раптом Бен зірвався на ноги та прочинив дверцята.

— Бен пішов, — зауважив Майк. Він сидів, наче індіанець, прямо навпроти Річі. Його очі почервоніли, мов у кроля.

Знову стало прохолодніше. У будиночку посвіжішало, а дим вихором вирвався з люка в даху. Бен кашляв та хрипів. За допомогою Стена він вибрався з ями, і перш ніж вони встигли причинити дверцята, Едді, хитаючись, також став на ноги. Його обличчя було білим, як біль, тільки під очима залягли темні смуги, що простягалися аж до вилиць. Його кволі груди здіймалися та западали різкими, судомними поштовхами. Він ухопився слабкою рукою за край отвору і неодмінно б упав, якби Бен і Стен не схопили його за обидві руки.

— Вибачте, — пискливо прошепотів Едді, і друзі витягли його на поверхню. Дверцята знову затраснулися.

Цього разу тиша тривала довго. Диму ставало все більше й більше, поки він не перетворився на густий нерухомий туман. "Справи супа-дупа, Ватсоне", — подумав Річі та на мить уявив себе Шерлоком Голмсом (дуже схожим на Бейзіла Ретбоуна[659] і повністю чорно-білим), який заклопотано йшов по Бейкер-стрит. Моріарті був десь поруч, на детектива чекав двоколісний екіпаж, і гра почалася.

Ця думка була напрочуд ясною, на диво щільною. Здавалося, її можна було торкнутися, на відміну від маленьких, коротких мрій, які так часто до нього навідувалися (на поле виходить четвертий хітер "Босокс"[660], ситуація безвихідна, ранери зайняли позиції на базах… і ось м'яч летить, здіймається у небо… ВІН ЗНИК З ОЧЕЙ! Хоум-ран, Тозіер… і він б'є рекорд Бейба![661]), але тепер думка ставала реальністю.

Хоча в Річі ще лишилося трохи здорового глузду, аби додуматися, що як мрія про Бейзіла Ретбоуна в ролі Шерлока Голмса буде його єдиним видінням, то доведеться зізнатися, що вони трохи переоцінили ідею курильні.

Хоча Моріарті справді ховається десь поруч. Він — Воно — десь поруч, і Воно реальне, Воно…

Потім дверцята знову прочинилися, і нагору полізла Беверлі, задихаючись від сухого кашлю та прикриваючи рукою рот. Бен взяв її за одну руку, Стен — за другу. Вона чи то вилізла, чи то вистрибнула в отвір і пропала.

— А т-т-таки р-розширюється, — сказав Білл.

Річі роззирнувся. Він побачив коло, викладене з каміння, в якому жевріло багаття, здіймаючи хмари диму. Навпроти він помітив Майка, який сидів, схрестивши ноги, наче вирізьблений з червоного дерева тотем, і витріщався на нього крізь полум'я своїми почервонілими від диму очима. І що цікаво, Майк перебував більше ніж за двадцять ярдів від нього, а Білл був іще далі, по правий бік від Річі. Підземний будиночок розтягнувся до розмірів бальної зали.

— Все одно, — сказав Майк, — Воно скоро прийде. Щось буде.

— Т-т-так, — озвався Білл, — але я-я-я…

Він закашлявся, спробував стриматися, але кашель тільки погіршувався, роздираючи йому горло. Крізь туман Річі побачив, як Білл безсило стає на ноги, намацує дверцята та відчиняє їх.

— У-у-успіх-іх-іх…

Його так само витягли нагору, і він пропав.

— Здається, залишилися тільки ми з тобою, старий друже Мікі, — сказав Річі, а потім сам закашлявся. — А думав, що це буде Білл…

Кашель не вгавав. Річі зігнувся та почав хапати повітря пересохлим горлом, не в змозі зробити вдих. Голова набрякла й пульсувала, наче ріпка, налита кров'ю. Очі поза скельцями окулярів наповнилися слізьми.

Він почув, як здалеку до нього говорить Майк:

— Іди нагору, Річі, якщо треба. Не заганяйся. Не вбий себе.

Він здійняв руку і махнув у бік Майка,

(ніяких довбаних перепупсів)

заперечуючи проти такої пропозиції. Потроху він знову заспокоївся. Майк правду казав, щось мало статися і дуже скоро. І він хотів бути при цьому присутнім.

Він знову закинув голову та поглянув на віконце курильні. Кашель припинився, голова паморочилася, а тіло, здавалося, плило в повітрі. Це було приємне відчуття. Він робив неглибокі вдихи й думав: "Колись я стану зіркою рок-н-ролу. Так воно й буде. Я стану знаменитим. Буду записувати альбоми та зніматися в кіно. Куплю собі чорний плащ, білі черевики та жовтий "кадилак". А потім повернуся в Деррі, а вони всі поздихають від заздрощів, навіть Баверз. Так, я ношу окуляри, і що з того? Бадді Холлі теж чотириокий. Я співатиму, поки не посинію, і гасатиму, поки не почорнію. Я стану першою зіркою рок-н-ролу з Мейна. Я…"

Думка полетіла геть. І це не мало жодного значення. Річі збагнув, що йому більше не треба робити ті неглибокі вдихи. Його легені призвичаїлися до умов, і він міг вдихати стільки диму, скільки влізе. Може, він прилетів з Венери?

Майк підкинув ще гілляк у вогонь. Щоб не відставати, Річі й сам кинув жменю.

— Як ся маєш, Річ?

— Краще, — посміхнувся Річі. — Навіть добре. А ти?

Майк кивнув та посміхнувся у відповідь.

— Теж нівроку. До тебе приходили якісь дивні думки?

— Ага. Мені деякий час ввижалося, що я Шерлок Голмс. А потім я вирішив, що вмію танцювати, як Довелз.[662] Ти не повіриш, які в тебе червоні очі.

— У тебе теж. Пара кролів у загоні, ось що ми таке.

— Та ну?

— Та так.

— То все гаразд?

— Гаразд. Готовий отримати звістку?

— Готовий, Мікі.

— Ну то добре.

Вони шкірилися одне одному, а потім Річі знову дозволив голові притулитися до стінки та зазирнув у віконце курильні. Невдовзі він почав плисти. Ні, не відпливати, а злинати. Злинати вгору. Наче

(ми всі злинаємо тут, унизу)

повітряна кулька.

— Х-х-хлопці, ви там в-в-в н-н-нормі?

То був голос Білла, він спускався до них у курильню через віконце. Спускався з Венери. Занепокоєний. Річі відчув, що падає в самого себе.

— У нормі, — почув він свій власний далекий, роздратований голос. — У нормі, кажу ж тобі, Білле, а тепер помовчи, дай отримати звістку, кажу тобі, ми хочемо отримати

(по писку)

звістку.

Хатка-клуб розширилася до неймовірних розмірів, а підлогу тепер устеляв натертий до блиску паркет.