Ювенільне море (Море юності) - Сторінка 5

Коваль Кемаль спустився в могилу, і йому подали труну; Кемаль уклав покраще труну в землі і прибив кришку, навіки відокремивши померлу від її ворогів і товаришів, від всього майбутнього життя, яке Айна бажала як дівчина і комсомолка.

Брат Айни, Мемед, не засмучувався за сестрою, тому що вона стала для нього страшна і чужа, підійшов до Божева і сказав йому:

— Дядьку, на ній твоя мотузка залишилася. Вона кругом пуза зав'язана. Ти її краще візьми.

Кемаль зараз же розкрив труну і розв'язав у покійної пояс. Це була кручена линва, які застосовують для батогів. Кемаль тут же віддав цю линву Божеву і закрив труну вдруге.

— Їй боляче було, а ти її бив! — байдуже сказав Мемед Божеву, дивлячись на кручену линву. — Вона взяла і померла, а ти з мотузкою залишився!

* * *

На гурт "Батьківські Дворики" прибуло багато народу. Москвич, член правління Скотароб'єднання, і худий секретар недалекого райкому партії повели так зване глибоке обстеження всього м'ясорадгоспу; Умрищев же був на волі і давав начальству такі пояснення, якими намагався поставити всіх у глухий кут.

— Чи був на радгоспі поширений ваш лозунг "А ти не устрявай!"? — запитував Умрищева секретар райкому.

— Був, звичайно, — охоче відповідав Умрищев; чим питання було небезпечніше, тим Умрищев добріше і детальніше відповідав на нього. — Ось Божев сунувся до Айни — її погубив і сам пропав. Це гасло, дорогий товаришу, йде по всьому світу ще від Івана Грозного, а Грозний був глибока людина: ти візьми дані історії! Хочеш, я тобі запропоную дещо для читання?

— Не хочу, — говорив секретар. — Ви мені скажіть інше: скільки щодня пропадало молока в радгоспі? Скільки у вас видоюють з радгоспних корів молока — руками навколишніх куркулів і заможних одноосібників? Можете відповісти?

— Ще б пак! — повідомив Умрищев. — Наша бабуся Федератівна устрявала, ось, всюди і говорила мені, що відер тисячу. А якщо б вона не потикатися, то і до тебе б справа не дійшла і питання такого б не стояло.

— Добре, — спокійно вимовляв секретар, безмовно борючись зі своїм серцем. — Скільки племінних радгоспних корів куркулі обміняли на свою безпородну худобу? За сприяння Божева, звичайно!

— Я в цей рахунок не втручався, — з точністю відповідав Умрищев. — Я вів глибоку тактику і досить принципову політику. А саме: нехай хоч куркулі, хоч бідняки, хоч хто, поміняють трошки своєї худоби на нашу. Куркуля розкуркулять, бідняк увійде в колгосп — і все радгоспне плем'я пізніше або раніше все одно опиниться в усуспільненому секторі. А ось в цьому-то і позначиться добрий, господарський і провідний вплив радгоспу на колгоспне причеплення. Тобі тепер зрозуміло?

— Ви негідник і дурень, — тихо сказав секретар, бліднучи від стримуваного страждання. — Куркуль поріже наш племінну худобу, а ваша безпородна худоба принесе нам одні збитки і повальні хвороби.

— Яка це ваша і яка це моя худоба? — запитав Умрищев. — Я маю власність тільки у вигляді ідейних думок, а не корів, я ношу при собі квиток члена партії! Ти, брат, особливо-то не устрявай!

— Ви маєте рацію, — говорив секретар, — квиток члена партії ви носите при собі. Але я не маю рації, бо сволота його носить!

Умрищев скочив на повний зріст, бажаючи якомога мужніше обуритися, але раптом гикнув два рази поспіль від нервового страху і заїкався далі безперервно.

— Це я ... книг начитався. Це я ... історично хочу ... Ти диви на мене, як ...

— Як на опортуніста, що гикає, — сказав секретар.

— Хоч би ... так, — гикаючи, погоджувався Умрищев.

— Як на другого вбивцю киргизької дівчини і як на куркульського мерзотника!

Тут Умрищев забув ікнути черговий раз і зовсім звільнився від гикавки.

Секретар райкому відвів очі на маленьке вікно гуртової хати і щось подумав про літній день, що сяяв за склом. Він уявив красу всього освітленого світу, яка тяжко добувається з різкого протиріччя, з болісного здригання матерії, в осліплої боротьбі, і єдина надія для всієї виснаженої відсталості — це пробитися в майбутнє через істину людської свідомості — через більшовизм, тому що більшовизм йде попереду всієї болісної природи і тому ближче всіх до її радості; сумна напруга буде на землі недовго. Секретар райкому згадав потім Надію Босталоєву, чиї чорні таємничі волосся, скромний рот і очі, в яких постійно стоїть нетерпляче щире почуття, створювали в секретарі дивне і безпідставне переконання, що ця жінка одним своїм існуванням показує вірність лінії партії, і вся голова, тулуб, всякий рух Босталоєвої відповідають комунізму і забезпечують його близьку необхідність; Босталоєва б померла при торжестві куркульства або дрібної буржуазії. Але секретар був привчений більшовизмом до нещадного розкладання дійсності, і він сказав самому собі, не звертаючи уваги на Умрищева: "Я, напевно, суб'єктивно люблю Босталоєву і наряджаю її в ідеологічну вінчальну сукню ... Я спізнився — її треба давно призначити на гурт, нехай вона покаже себе в дії, і я полюблю її сильніше або розлюблю зовсім ... "

Умрищев тим часом настільки розізлився на все суще, що вирішив поїхати в дальній сибірський район, зробитися там секретарем і заснувати районне негласне опортуністичне царство, в формі Русі Івана Грозного або Мещерського племені: все одно нічого не буде, нехай хоч спокій влаштується в віддаленому місці, а прожити можна одним прядивним промислом або навіть не ївши, ніж так теоретично мучитися.

— Як тепер партія? — запитав Умрищев. — Напевно, розлюбить мене?

— Очевидно, — сказав секретар і послав його до прокурора, який вже давно очікував Умрищева десь на призьбах гурту.

— Ну, тоді я устрявати почну! — пообіцяв Умрищев. — Як-небудь вона мене полюбить! — І пішов.

Як тільки завечоріло, секретар почав пити чай і покликав до себе Босталоєву з хлопчиком Мемедом, щоб пригостити їх чимось солодким. Федератівна ж прийшла зі своєї доброї волі і почала лементувати безперервно, що районна контора затримує контингенти будматеріалів для радгоспу, що переводи кредитних лімітів спізнюються, що серед пастухів слабка культробота і мало помітно самозакріплення. При цьому вона плакала горючими сльозами, так як у неї серйозно боліло серце, і запивала чаєм втрату своїх сил. Згадавши про Айну, вона вже не могла нагорюватися: адже було ж чітко і ясно, що Божев — класовий ворог, чому вона не повірила своїм передчуттям, своєму ниючому серцю, а чекала фактів, ліберальничала і об'єктивно допомагала відбутися смерті.

— Бабка-дура, — сказав Мемед. — Завжди плаче і завжди живе. Сестра не плакала, а померла ...

— Я тебе в ясла завтра віддам: у підкуркульників брехати навчився? — сказала стара.

— Там страшно, — сказав хлопчик.

— А чого тобі страшно там? — запитала Босталоєва.

— Там старий з бородою як картина висить, — сказав Мемед — Бабці наречений ...

Секретар і Босталоєва зрозуміли думку дитини і засміялися, а Федератівна образилася за Карла Маркса, хоча секретар запевняв її, що і Маркс б посміхнувся зараз.

— Ти знаєш, чому померла твоя сестра? — запитав секретар у Мемеда.

— Бабця казала — від неї, — відповів Мемед, — у бабки пильність пропала. А сестру Афанас змучив, не бабка.

Хлопчик представляв сестру з жвавістю всіх фактів її муки. Вона жила тоді за десять верст від гурту, в землянці у далекого пасовища. Божев приїжджав туди верхи на коні і з батогом, а доярки і Айна з ними в лазні не милися, гарячого до обіду не варили і спали від роботи мало. Але Айна не засмучувалась, тому що хотіла зробити соціалізм, тільки чесала під сорочкою нігтями. Божев приїжджав на коні, їв пампушки зі свого мішка і забирав з собою пастухів — залишив тільки одного на п'ятсот корів з биками. На ніч стадо розходилося без пуття, пастух засипав, а вранці плакав навмисне, наче від страху і горя, бо в стаді почали пропадати повні червоні корови і появились худі або дрібні, які жерли і не росли, — молока же давали по чотири кухлі. Іменні бики теж зникли кудись, а прийшли незнайомі — вони ходили нудні і худі, і радгоспні корови їх били, а невідомі бики мовчали. Айна не стала спати, вийшла на ніч пасти стадо, ходила в темряві і дізналася, що приїжджали верхові мужики, приганяли своїх корів з биками і гнали радгоспних. Айна ходила за чужими людьми слідом, дійшла до степових хуторів і повернулася. Потім вона пішла на гурт за людьми і рушницями, але її зустрів Божев і повернув назад: "Ти, — каже, — бігти від стада хочеш, ти літунья, ти брешеш, я сам рахую корів по обліковому числу". Коли порахував, виявилося вірно. Божев вилаяв Айну: "Тобі заміж треба, ти скаженієш — все корови цілі, хіба ти пам'ятаєш всі п'ятсот корів в морду?" — "Пам'ятаю", — сказала Айна і побігла з стада на гурт. Божев дав їй час побігти, а потім наздогнав і бив батогом, як літунью, яка зриває плани прогодування робітників і службовців.

Айна впала, Божев її взяв і привіз. Скоро Божев надіслав нового пастуха, бо старий пастух пропав разом з десятьма коровами і маточним биком; новий пастух гнав стадо далеко і приводив його до вечора без молока. Айна була розумна і дізналася, що куркульські і заможні дружини видоюють корів в далечині. Вона таємно добігла до директора Умрищева, але Умрищев сказав їй: "Не лізь, працюй під вим'ям, чого ти все скаженієш!"

Айна не повернулася в стадо, а пішла в районний комітет партії. До неї пристали ще дві подруги-доярки, які бігли назавжди від життя в степу, Айна ж йшла по справі. Божев скакав за ними півдня; доярки ховалися, але Божев розгледів їх з коня і знову бив Айну батогом, як куркульську дівку, яка зриває дисципліну і уводить робочу силу. Айна говорила йому, що йде виходити заміж за тракториста, Божев ж запитав у неї відпускної талон і знову рубцював, що не було талона. Однак двох інших доярок Божев не затримав, і вони втекли, задоволені, що врятувалися, і пропали безвісти. Коли Божев залишився з Айною один в порожніх місцях, він раптом весь усвідомився і став наляканим. Від страху смерті, яка дістанеться йому за порчу наймички, Божев раптом полюбив Айну. Він задумав так сильно і щиро обійняти Айну, щоб його любов дійшла до неї до серця і вона б за все пробачила йому і погодилася бути дружиною. Він став добрим, плакав до вечора у бідній пелені Айни, обіймав її змучені ноги і бігав в знемозі по піщаних барханах.