Ювенільне море (Море юності) - Сторінка 6

Айна весь час не давалася йому, потім знову пішла далі в район. Але Божев знову досяг її і йшов за нею мовчки, кинувши коня, а ввечері понівечив її, коли Айна, втомлена і змучена, лягла на землю. Айна схопила Божев за горло, коли була під його вагою, і душила його, але сила клекотіла в горлі Божева, він не помер, а сестра Мемед ослабла і заснула. На ранок Божев підправив обірвану Айну, відшукав коня, підперезав доярку линвою від свого батога і повіз жінку на гурт, весь час щиро пестячи доярку за плечі, а зустрічним людям говорив, що він на ній скоро одружується, так як полюбив. Айна стала смирна; їй дали два вихідних дні поспіль, і вона, обмившись в лазні, ходила з Мемедом по полю і так цілувала брата, що плакала від своєї жадібності і ніжності до нього. Потім вона сказала Мемеду, як великому, все, що було, і пішла за цукерками в радгоспний кооператив. Цілу ніч вона не приходила, а після ночі побачили, що вона висить мертва на будівництві колодязя і під ногами у неї лежить кульок з цукерками і зарплата за чотири місяці.

* * *

Божев засудили і відвезли в міську в'язницю. Там його вивели у двір і поставили до огорожі, складеної з старої десятивершкової цегли; Божев встиг розглянути ці старі цеглини, які до сих пір ще лежать в древніх російських фортецях, погладив їх рукою в своїй прикрості — і слідом за тим, коли Божев обернувся, в нього вистрілили. Божев відчув вітер, що твердою силою вдарила йому в груди, і не міг впасти назустріч цій силі, хоча і був уже мертвим; він тільки сповз по стіні вниз.

Умрищев ж зумів переконати когось у районному місті, що він може з часом, за правилами діалектичного матеріалізму, звернутися в свою протилежність; завдяки цьому його послали працювати в колгосп, обмежившись винесенням досить суворої догани. В колгоспі ж, розташованому неподалік від "Батьківських двориків", Умрищев став робити навпаки своїм думкам: як тільки що надумає, так згадає, що його природа — це ж опортунізм, і зробить дію навпаки; до деякого часу названі зворотні дії Умрищева мали успіх, так що колишнього директора колгоспники обрали своїм головою. Але згодом Умрищева очікувала нудна доля, про яку свого часу стало відомо всім ...

— Їдучи, член правління скотарського тресту і секретар райкому визначили гурту "Батьківські Дворики" бути самостійним м'ясорадгоспом, а директоркою нового м'ясорадгоспу призначили Надію Босталоєву, що носить в собі свіжий розум історичної цікавості і непримиренне серце молодості.

У помічниці собі Босталоєва взяла Федератівну , а Миколу Вермо призначила головним інженером радгоспу. Зоотехнік Високовський прийшов до Босталоевой в землянку і ввічливо, ретельно приховуючи свою виробничу радість, привітав Босталоєву з високим постом. Він сподівався, що еволюція тваринного світу, що зупинилася в колишні часи, при соціалізмі відновиться знову і всі бідні, оброслі шерстю істоти, що живуть нині в каламутному розумі, досягнуть долі свідомого життя.

— Тепер засипається прірва між містом і селом, — сказав Високовський, — комуністичне природознавство зробить, ймовірно, з флори і фауни землі ближчих родичів людині ... Прірва між людиною і будь-якою іншою істотою повинна бути перейдена ...

— Буде ще краще, — обіцяла Босталоєва. — Сама далека ваша мрія все одно не випередить перспектив нашої партії. Між живою і мертвою природою буде прокладений вічний міст.

Високовський пішов і на радгоспному подвір'ї підхопив і поніс до себе свого улюбленого підсвинка.

Босталоєва розібралася в планах і директивах, а потім покликала до себе Вермо і Федератівну.

— Вермо, — сказала вона, — в минулому році "Батьківські Дворики" поставили п'ятсот тонн м'яса, в цьому році нам задали тисячу тонн, а поголів'я збільшується відсотків на двадцять, бо мало пасовищ і мало води ...

Вермо посміхнувся.

— Ми повинні виконати, Надія, — відповів інженер. — Москва викликає нас на творчість; нормальною міщанською роботою взяти такого плану не можна — значить, в центрі довіряють нашим силам ...

— Партія надто вже любить маси, — сказала Федератівна, — тому вона і цінує так їхній розум. Без розуму цей план нам зроду не взяти!

— Ми поставимо три тисячі тонн яловичини, — висловилася Босталоєва. — Ми не тільки трудящі , ми творчий клас. Адже правда, товариш Вермо?

Інженер мовчав; він уявляв великий розрахунок партії на максимальну людину маси, що веде весь клас вперед, — той же розрахунок, який мав сам Ленін перед Жовтнем місяцем сімнадцятого року.

— Так що то не так? — відповіла Федераіовна. — Уже дюже маси жадібні стали на нове світле життя: ніякого вкороту їм немає!

Вермо пішов в полинове поле і тільки що приготувався подумати про виконання величезного плану, як йому в обличчя подув далекий вітер з запахом горілої соломи. Інженер відчув, що цей вітер йому знайомий — вітер не змінився, змінилося і виросло лише тіло Вермо, але і в глибині його тіла залишилося щось маленьке, незмінне — то, чим згадав він зараз цей теплий вітер, що пахне димом далеких грубок, другий раз в житті подув йому в обличчя з далеких місць. Вермо звернувся до самого себе і відчув своє серце, що все більше наповнюється щастям, — так само як в дитинстві зріючи тіло наливається життям. Коли ж дув цей вітер в перший раз в обличчя Вермо? Він обернувся на "Батьківські Дворики". Там боязко диміла одна пічна труба — це кухонні мужики розтоплювали кухню для обіду. Йшло літо, смуток ріс, і надії на ще нереалізоване майбутнє стелилися по нерівному світу — це вже відчував Вермо колись, в свій забутий день. Над "Батьківськими Двориками" не вистачало млина,що меле зерно: такий млин була в рідному місці Вермо, де він виріс і змужнів. І ще не було в радгоспі такого будинку, де б тебе завжди чекали — не було батька і матері, — але зате в радгоспі були Босталоєва, Федератівна, Високовський, а млин можна побудувати ... Вермо згадав літній день дитинства на околиці батьківщини — маленького міста і того вечора, який ніс тоді дим життя далеких і незнайомих людей.

Млин же в "Батьківських двориках" треба побудувати тепер же. Сила вітру буде качати зараз воду з колодязя, а восени і зимою, коли дмуть найщільніші вітри, сила повітряної течії буде опалювати приміщення для худоби, де цілих півроку мерзнуть і худнуть корови. Нехай тепер степовий вітер обернеться в електрику, а електрика почне гріти корів і збереже на них м'ясо, що здувається холодом зими: нудну силу осіннього вітру та зимову хуртовину, що співає про безпритульність життя, настав час перетворити в тепло, і під хуртовину можна пекти млинці.

Увечері Вермо сказав Босталоевой, як потрібно опалювати радгосп без палива. Босталоєва покликала Високовського, Федератівну, коваля Кемаля, ще двох робочих, і всі вони прослухали інженера.

Кемаль зробив висновок, що справа вітряного опалення — беззбиткова; він сам думав про те, тільки, не знаючи електрики, хотів, щоб вітер крутив і нагрівав тертям будь-які колоди або цурки, а цурки тліли б і давали жар, — однак це технічно сумбурно.

— А чи вистачить нам кіловат-годин-то? — запитала Федератівна. — Ти ампери-то порахував з вольтами? — перевіряла стара інженера Вермо. — Ти диви, раз і опанував техніку! А дріт, шнур і різні частинки де ти візьмеш? Ми геть голих цвяхів другий рік не допитаємося, алебастру, вапна і драні немає ніде ...

— Я поїду в район, в край і дістану все, що потрібно, сама, — сказала Босталоєва, зажурившись раптом чомусь. — Високовський, скільки ми наженемо м'яса, якщо в скотарнях буде тепло? ..

— Можна телят випоювати круглий рік, — розмірковував Високовський. — Навесні ми народили дві тисячі телят, а тепер будемо осіменять корів круглий рік — отримаємо мінімум три тисячі телят, на додаткову тисячу більше. Це при тому стаді, яке у нас є ...

Далі Високовський зробив розрахунок на папері; він зміркував, скільки дадуть товарного м'яса додаткові телята, на скільки найменше поповняться завдяки теплу дорослі тварини, — і висловив цифру: триста тонн чистого живого м'яса, не рахуючи величезної прибавки молока і масла від поліпшення побутових умов.

— Майже двадцять вагонів! — зраділо вимовила Босталоєва. — Ми це зробимо, товариш Вермо! Бабуся, ти будеш бригадиркою на будівництві ... Бабуся, візьмися по-старовинному; коли велетні жили, кажуть ...

— Почекай, дівчисько, — розсердилася Федератівна. — Велетні були тільки сильні, а по уму будь-яке курча норовистіше їх. Почекайте, вам кажуть! .. Якщо на небі тихо, а на дворі мороз в тридцять градусів за Реомюром, в тридцять сім за Цельсієм: ви тоді — що ?!

Вермо думав швидше, ніж скінчила Федератівна:

— Ми, бабуся, з коров'ячих коржів брикетів наробимо в запас. Нехай Кемаль зробить дерев'яний прес для обтиску і брикетування коров'ячих коржів ...

— Я вже йому дванадцять разів говорила, дурню, — сказала Федератівна. — Лежить взимку добро по всьому гурту, а худобу мерзне ...

— Мені опортуніст Умрищев не велів, — виправдався Кемаль. — Я кілька разів доповідався: пора, кажу, нам заготовити дерев'яний блюмінг, що ж це таке? Адже корови зароджують в тулубі не одне молоко з м'ясом, а й топку! Давай, кажу, мені двох теслярів і слюсаря на допомогу — я тобі з корів Донбас зроблю, я тобі з коров'ячого шлунку центральне опалення поставлю ...

— Хто буде крутити ваш брикетний прес? — запитав Вермо.

— Два вола, — повідомив Кемаль.

— Ні, вітер, — не погодився інженер, — не витрачайте тварин, живіть за рахунок мертвої природи.

— Я люблю вас, громадянин Вермо, — сказав Високовський.

— Вітер краще, — погодився Кемаль. — Прес можна крутити, коли вітряк не потрібен для тепла.

Федератівна, хоч і була задоволена, але не дуже — вона зажадала від Вермо, щоб він склав проект з економічною стороною, а вона його перевірить зі всіх точок: стара була настільки скупа і обережна щодо соціалізму, що навіть для вірного друга вимагала недостойного контролю , — хіба мало відбувається в радянському світі марнотратства завдяки дії занадто радісних почуттів!

Вермо погодився скласти проект, а Федератівна пішла піклуватися по радянському м'ясному господарству; вона вже півроку як не спала, тільки дрімала на зорі, пояснюючи це тим, що вона вже стара і їй було достатньо часу виспатися при імперіалізмі.

Надвечір стара сіла в радгоспну таратайку і поїхала по всіх пасовищах, по всім стадам, що наїдали собі тіло в степах; і коли розгорнулася ніч, то все ще гриміла в просторі таратайка Федератівни — цей звук старезної їзди наводив жах на недбайливих гуртоправів, тому що неможливо було що-небудь приховати від безсонної спеціальної пильності Федератівни, навченої хитрістю класового ворога.