Зачароване скло - Сторінка 14

Просуваючись настільки повільно, наскільки насмілювався, у випадку якщо хтось вилетить на швидкості, він звивався угору та униз по невеликому підвищенню дороги, поки не зафіксував у свідомості, які саме почуття викликає кордон. На тій стороні, де знаходилося поле-піклування, було почуття як те, що він зараз сприймав як нормальне: глибоке та трохи захоплююче. З іншої сторони…

— О! – вигукнув Ейдан. – З цієї сторони усе нудно та небезпечно! Як стояти на злітно-посадковій смузі на шляху у літака. Розпластаний, але на щастя не мертвий.

— Так. Ми шукаємо саме це почуття. Тоді ми будемо знати, що знаходимося просто за межами кордону, — сказав Ендрю.

З іншої сторони, у живоплоті, була хвіртка. За нею виднілося поле майже стиглої пшениці, а поряд із ним — проглядалися залишки ґрунтової дороги.

— Схоже, — сказав Ендрю, — що колись тут була стежка. Якщо вона іде вздовж всієї лінії кордону, це значно полегшить нашу справу.

Це не було надто легко. Там була, або нещодавно зникла стежка, на більшості шляху, але хто б не володів цими землями, він виорав стежку, або викопав живоплоти, щоб збільшити площі пасовищ, і у цих ділянках було дійсно важко віднайти потрібний напрямок. Ейдан, коли відхилився від глибоке-та-захоплююче у бік розпластаний-та-у-небезпеці, сподівався, що за ними ніхто не спостерігає. Мабуть, вони виглядали як божевільні, коли удвох, обережно, пересувалися зигзагами по широкому зеленому лугу. Ендрю ж більше хвилювало що їх побачить якійсь фермер, коли вони продовжили свій шлях по кукурудзяному полю, шалено шелестячи та намагаючись не зіпсувати урожай.

Вони підійшли до маленької річки, над якою був міст. Але він був поламаний, і вся річка була з запеклістю відгороджена колючим дротом та товстими густими деревами.

— Це майже виглядає так, ніби хтось не хоче, щоб ми цим займалися, — сказав Ейдан.

— Схоже на те, — погодився Ендрю дивуючись, що дідусь мав ворогів, про яких він не знав. – Давай з'їмо сандвічі.

Вони їли ланч сидячи на березі річки, глибше у розпластаний-та-у-небезпеці, де була піщана мілина, яка могла би допомогти їм перейти річку, думав Ендрю. Поки Ейдан весело зжував більшу половину сандвічів, Ендрю витяг мапу і позначив кордон, який вони вже відшукали. На диво він був постійним, рівномірно кривуватим, і здавалося починав промальовуватися як великий овал, біля центру якого стояв Мелстоун Хауз. У нього виникла велика спокуса домалювати решту овалу та піти додому. Але це було схоже на шахрайство. Поки він це робив, у нього виникло незворушне переконання, що його відповідальність за поле-піклування означає що він повинен, персонально, обійти кожну ділянку кордону. Все одно, він позначив на мапі лінію олівцем, де він думав пролягає кордон. Буде цікаво дізнатися, чи справдиться його передбачення.

Вони перейшли річку, стрибнувши з піщаної мілини та, радше, промокли. Потім вони пішли униз за річкою до зламаного мосту та продовжили шлях звідти.

На цій ділянці стежка колись проходила між двома живоплотами, а потім була забута. Зараз вони пробиралися крізь середину живоплоту, де ожина порвала їх одяг, гілки шмагали обличчя, яблуні били по головах а кропива намагалася ужалити ноги крізь одяг. Вони продиралися протягом миль, розгарячені та ледь дихаючи, в той час як їх волосся вкрилося насінням, поки нова Ейданова шерстяна куртка більше не виглядала як нова, а їх чоботи не стали важкими від бруду.

А потім одразу усе змінилося. Вони вихиталися на належну стежку, з іншої сторони якої стояв паркан. На паркані було повідомлення:

ПРИВАТНИЙ КІННИЙ ЗАВОД ТРИМАТИСЯ ПОДАЛІ

— Що це означає? – видихнув Ейдан. Він зняв свою куртку та струсив із неї насіння.

— Це місце, де тренують скакових коней, — сказав Ендрю. Він оперся на паркан та подивився на довгі смужки зеленого дерну, що бігли вправо та вліво на їх шляху. – Знаєш, — сказав він, — цей кордон має бути дуже старим. Я гадаю, що можу простежити лише половину на цій території, але іншу – ні. Ці стайні мають тягнуться прямо через наш кордон. Це не має сенсу, хіба що стайні значно новіші. – Він переліз через паркан та опинився на товстій, товстій, м'якій як подушка, траві. – Давай, Ейдан. Нам доведеться зайнятися незначним правопорушенням.

Ейдан здригнувся. Припустимо, хтось викличе поліцію…

— Я певен все буде добре, — сказав йому Ендрю. – Вони скачуть на конях лише рано вранці, я це знаю. І буду дуже здивований, якщо ми когось зустрінемо.

Він покрокував далі, залишаючи наповнений насінням бруд, з його чобіт, на дерні. Ейдан слідував за ним, присідаючи. Зелені проміжки були розділені один від одного рядами вищої трави, повної диких квітів. Вони просувалися далі по схилу, який за своєю формою дещо нагадував зв'язку бананів, був відкритим та виказував їх, і Ейдан чекав, що будь-якої секунди їх двох помітять та покличуть. І, у деякому сенсі, він був правий.

Кордон різко загинався до кінця містечка, звужуючись у овал, як і передбачав Ендрю. Вони простежили кордон по крутому пагорбу та знову, під кутом, униз, туди, де вони могли бачити червону цеглу будинків, які, очевидно, були стайнями, та великий будинок унизу на відстані, серед дерев, який був зв'язаний цими стайнями. Тут, якійсь вершник, вириваючи дерен, наближався до них. Ейдан озирнувся навколо у розпачі, оскільки навкруги була лише сама трава, у якій не заховаєшся. Він подумав, може впасти на неї та розпластатися.

Але Ендрю радісно махав вершнику. Вершник також махав та радісно гупав до них. Кінь протестуючи фиркнув, коли його зупинили. Сташ, на його спині, виглядала на подив чарівно у касці, посміхаючись їм.

— Здрастуйте, — сказала вона. – Загубилися? Чи вчиняєте дрібне правопорушення?

— Останнє, — сказав Ендрю у манері, найбільше схожій на професорську. – Ми відслідковуємо кордон мого поля-піклування. – Він був так несподівано радий побачитися зі Сташ, що не був досить певен як це показати.

— О! сказала Сташ. – Саме тому? Це начебто створює вам перешкоди, а? Втомилися, йдучи схилом через поля для тренувань. Якщо вам необхідно пройти кожний дюйм кордону, боюся у вас будуть проблеми. Він проходить прямо через будинок Ронні Стока. Тато каже, що Мелстоун Гранж мали побудувати значно пізніше тих часів, коли Брендони створили своє поле-піклування. Але не хвилюйтеся, — швидко сказала вона, побачивши як розгублено дивився Ендрю. – Сьогодні цілий день відбуваються зустрічі щодо скачок. Ронні та місіс Ронні та помічник тренера, всі на них. Зустрінемося біля великих воріт і побачимо, що я зможу зробити. Але спочатку я маю трохи потренувати бідного Флотсама [24 ]!

Останнє речення вона кричала через плече, оскільки кінь понісся галопом. Ендрю знизав плечима.

— Мабуть, нам слід продовжити, — сказав він.

Після цього, подорож для Ейдана стала трохи схожою на мрію. Вони слідували за кордоном униз пагорба, потім з полів для тренування вийшли у прекрасний, доглянутий сад, де пройшли через куток клумби з трояндами. Вони щойно досягли високих залізних воріт, які, здавалося, відкривалися на кінний двір, коли пригалопувала Сташ, з іншої сторони садової стіни. Вона причепила коня до кільця у стіні, дала йому шматочок цукру та – Ейдан поморщився – поцілувала його у великий ніс та ковзнула через ворота до них.

— Сюди, — сказала вона та привела їх у великий, доглянутий будинок. – Як ви гадаєте, ви зможете нести своє взуття? – сказала вона, коли вони увійшли. – Не думаю, що Ронні буде вдячний за всю цю багнюку на килимі.

Тож вони відслідковували кордон у шкарпетках. Ейдан виявив, що так було краще. Кордон шипів під його ступнями нижче килимів Ронні Стока. Очевидно, це були дуже дорогі килими. Ейдан подумав, що вони були огидні – саме це, вирішив він, і доводило що килими були хороші, як завжди буває з відразливими речами, як яєчний білок, який є корисний для вас. Але було дуже дивно слідувати за шипінням через чиюсь величну вітальню, а потім через великий зал, виблискуючий люстрами та з ще бридкішими килимами. А потім зайти у глухий кут – туалет внизу сходів.

— О Боже, — сказав, із жаданням, Ейдан, навпроти туалету, всього вкритого блакитними квітами.

— Використай його, поки ми тут, — сказав Ендрю. – Кордон повинен рухатися через стіну, Ми виявимо його на вулиці. – Він, радше із роздратованістю, подивився на Сташ. У неї був напад сміху.

— Ви…Ви піклуєтеся про половину квіткового туалету! – Змогла вимовити Сташ. Це також розсмішило і Ендрю.

Вони пройшли крізь великі вхідні двері та всілися на імпозантному ганку, щоб знову взутися. Сташ весело сказала.

— Я маю побачити Флотсама. Побачимося післязавтра, — та зачинила за ними вхідні двері.

Після цього, кордон повів їх широкою дугою овалу по гравійній дорозі, майже до передніх воріт Местоун Гранжу. Але потім він знову звертав на поля та на заболочену місцевість на іншій частині містечка. Ендрю дивився у той бік, задоволений. Кордон проходив майже по тій самій лінії, яку він намалював на мапі олівцем. Але він бачив, що Ейдан дуже втомлений.

— Гадаю, решту слід залишити на інший день, — сказав він, — і піти додому через містечко.

Ейдан із задоволенням погодився. У нього було відчуття ніби він ходив тиждень. І він передбачав, що по містечку до Мелстоун Хаузу буде доволі довгий шлях..

Він був правий. Мелстоун було довге та витягнуте містечко. Воно дуже добре виглядало у передвечірньому світлі, з його рядами котеджів, що перемежовувалися із більшими будинками, побудованими з старої червоної цегли, та подекуди із новесенькими бунгало, затиснутими між ними. Одне із цих бунгало належало містеру Стоку, сказав Ендрю, але він не знає яке саме. Ейдан зітхнув. Йому все почало здаватися просто довгою, довгою дорогою.

Розмова про містера Стока нагадала Ендрю про овочі.

— У мене відчуття, що сьогодні ми маємо самі приготувати шикарну вечерю, — сказав він. – Ти добре готуєш?

— Не погано, — сказав Ейдан. – Бабця завжди казала, що не витримує безпорадних чоловіків, які навіть не можуть зварити яйце. Коли я був ще малим, вона змушувала мене вчитися куховарити. Я можу приготувати майже всі звичайні страви.

— Добре! – сказав Ендрю. – Тоді ти можеш щось приготувати ввечері.

О, Боже.

— Коли мої ноги перестануть боліти, — швидко сказав Ейдан та подивився навкруги, щоб відволікти Ендрю від думок про приготування їжі.

Дорога звивалася униз, у напрямку до западини, де знаходився Мелстоун Хауз.