Зачароване скло - Сторінка 2

– Він думає, я збираюся заморожувати хорошу тверду їжу, лише щоб насолоджуватися її таненням у цих променях!

Тріксі зауважила, що місіс Сток має обидві зручності в Її власному будинку.

— Тому що, я працююча жінка, — заперечила місіс Сток. – І справа не в цьому. Кажу тобі, цей чоловік живе у своєму власному світі!

Яке ж було її обурення, коли наступного дня вона прийшла до будинку і побачила, що Ендрю переставив всі меблі у вітальні, так, щоб він міг бачити, коли грав на піаніно, а найкраще крісло поставив біля каміну. Місіс Сток витратила цілий ранок на бурчання, зітхання та штовхання, щоб поставити усе назад, як було до того.

Ендрю повернувся після огляду даху та сарайчика у дворі, коли вона пішла, трохи зітхнув та переставив усе знову, як хотілося йому.

Наступного ранку, місіс Сток витріщилась, вигукнула та поспішила відтягнути піаніно назад, у його священне місце у найтемнішому кутку.

— У своєму власному світі! — пробурмотіла вона, коли відштовхнула ногою килим. – Ці професори! – сказала вона, переміщаючи крісло, диван, стіл та торшери назад, на традиційні місця. – Хай йому грець! – додала вона, побачивши, що на килимі з'явилася велика коса зморшка з кутка в куток. – Ще й пилюка! – викрикнула вона, як тільки смикнула килим, щоб зрівняти його. Весь ранок вона прибирала пил.

— Тож, ви просто отримаєте на ланч та вечерю одну й ту саму страву – сир з кольоровою капустою [6], — рішуче натякнула вона Ендрю.

Ендрю кивнув та посміхнувся. Цей сарайчик, думав він, зруйнується одразу ж, як магія діда випарується з нього. Так само як і дах будинку. На горищі ви можете подивиться угору та побачити затягнуті павутиною ділянки неба, крізь похилу стелю. Він думав, чи зможе дозволити собі полагодити все, що потребує ремонту, так само, як і встановити центральне опалення. Шкода, що так багато грошей, залишених дідусем, він витратив на новий комп'ютер.

Ввечері, коли місіс Сток пішла, він витяг піццу з нової морозильної камери, викинув цвітну капусту із сиром та, поки піцца розігрівалася, пересунув меблі у вітальні назад, як хотілося йому.

На наступний день, місіс Сток, пригнічено, переставила меблі туди, де, як казала традиція, вони мали бути.

Ендрю знизав плечима та пересунув все назад. Так як він використовував спосіб, який він застосував до своєї застрявшої у канаві машини, а місіс Сток використовувала грубу силу, то він сподівався, що вона скоро втомиться від цього. Між тим, він отримував чудову практику з використання магії. Того вечора піаніно насправді слухняно покотилося на світло, коли Ендрю поманив його.

Потім був містер Сток.

Форма тиранії містера Стока проявлялась у тому, як він з'являвся через задні двері, які відчинялися прямо у кухню, поки Ендрю снідав.

— Нічого особливого ви від мене сьогодні не хочете, тож я буду трудитися, як завжди, — анонсував він. Потім він уходив, залишаючи двері відчиненими для вітрів.

Тоді Ендрю мав підхоплюватися та зачиняти двері, поки вітер не грюкнув їх. Грюкіт, як чітко дав зрозуміти дідусь, міг легко розтрощити тендітне кольорове скло у верхній частині дверей. Ендрю любив це кольорове скло. Хлопчиком, він проводив захоплюючі години, дивлячись на сад крізь кожну, різнокольорову панель. В залежності від панелі, ви б могли побачити: темно рожевий сад у заході сонця, тихому та безвітряному; бурхливий оранжевий сад, куди несподівано приходила осінь; тропічний зелений сад, де, здавалося папуги та мавпи могли вискочити будь-якої миті. Тощо. Зараз, вже будучи дорослим, Ендрю цінував це скло навіть більше. Крім магії, воно було старе, старе, старе. Скло мало усі види внутрішніх складок та поглинутих бульбашок, а його давно померлий творець, якимось чином зумів зробити кольори одночасно яскравими та туманними, так, що при певному освітленні, фіолетова панель, наприклад, одночасно була пурпурною та слабко бузково-сірою. Якби хоч частина цього скла розбилася, чи навіть тріснула, серце Ендрю розкололося б із ним.

Містер Сток знав про це. Це був його спосіб, як у місіс Сток — свій, утримувати Ендрю від будь-яких змін.

На лихо містера Стока, Ендрю оглядав землі так само ретельно, як і Мелстоун Хауз. Город, обнесений стіною був гарним. Великою амбіцією містера Стока було виграти перший приз у всіх класах овочів на Мелстоунському Літньому Фестивалі, не важливо з свого власного городу, униз по дорозі, чи з городу Ендрю. Тож, овочі були феноменальні. Щодо іншого, то містер Сток задовольнявся просто косінням газонів. Ендрю похитав головою у квітнику та здригнувся у фруктовому саду.

Через пару місяців, поки він чекав що місіс Сток звикне до його світогляду, а містер Сток все ще продовжував у своєму дусі, Ендрю взяв звичку підводитися одразу ж як з'явиться містер Сток. Тримаючи дорогоцінні двері відчиненими, готовий одразу ж їх закрити, як тільки містер Сток піде, він казав, щось на кшталт:

— Я думаю, сьогодні було б добре позбутися усієї тієї кропиви з головної клумби. – Та, — Дайте мені список всіх кущів, які загинули, ми маємо їх замінити, я замовлю для вас нові, — та, — не буде шкоди, якщо сьогодні ви обріжете яблуневі дерева: жодне з них не плодоносить. — Тощо. Зрештою, містер Сток виявив, що змушений залишати свої овочі, часто на декілька днів.

Містер Сток помстився у своїй традиційній манері. Наступного понеділка, він вдарив ногою задні двері. Ендрю ледь встиг притримати двері від удару об внутрішню стіну, хоча він відкинув тост та вскочив до дверної ручки одразу як помітив контури капелюха містера Стока, крізь кольорове скло.

— Вам знадобляться обидві руки, — сказав містер Сток. – Ось. – І він сунув величезну картонну коробку, завантажену овочами, в руки Ендрю. – Ці ви маєте з'їсти самі, знаєте. Не дозволяйте цій старій командирші відщипувати ваші овочі. А вона буде. Я знаю її жадібність. Покладе їх у свою сумку та швиденько втече до хати із ними, якщо випаде нагода. Тож з'їжте їх. І не викидайте їх. Я дізнаюся. Я спорожнив контейнери для сміття. Тож. У вас немає особливих завдань для мене, сьогодні. Я буду трудитися як завжди, так?

— Узагалі, є, — сказав Ендрю. – Треба підв'язати та мульчувати [7] троянди.

Містер Сток недовірливо глянув на нього. Це було повстання.

— Будь-ласка, — додав Ендрю, як завжди ввічливо.

— Я буду….! – сказав містер Сток. Повернувся та поплентався геть.

Ендрю дуже обережно, ледь штовхнув двері, зачинивши їх ногою, та кинув картонну коробку біля тосту. Чи може вона впала – настільки була важка. В процесі розвантаження, виявилося, що в ній були: шість величезних цибулин, в'язка дванадцяти дюймових [8] морквин, капуста, більша за голову Ендрю, десять перців розміром з диню, бруква, схожа на брилу середнього розміру та кабачок — як тіло невеликого крокодила. Пустоти були дбайливо упаковані перестиглими стручками гороху та двома ступнями квасолі. Ендрю посміхнувся. Це були овочі, що не дотягували до стандартів Мелстоунського Фестивалю. Він залишив декілька найбільш їстівних на столі, а решту запакував назад до коробки, яку заховав у кутку комори.

Звичайно ж, місіс Сток їх знайшла.

— Більше він ніколи не підсуне нам свої дефекти! – оголосила вона. — Їх розмір! Всі здоровенні та без смаку. І що мені зробити, щоб отримати картоплю? Посвистіти? Цей чоловік!, – вона зняла своє пальто та пересунула меблі, знову. Вони продовжували займатися цим.

Наступного дня, містер Сток відчинив ногою двері, представляючи інтереси коробки із чотирнадцятю салатами-латуками. У середу, для різноманітності, він підійшов до Ендрю, коли той вийшов перевірити стан садових стін, та презентував чергову коробку, в якій було десять кілограмів томатів та гарбуз, схожий на деформовану голову немовля. В четвер у коробці було шістнадцять кольорових капуст.

Ендрю мило посміхнувся та прийняв ці дарунки, трохи похитуючись під їх вагою. Таке траплялося і коли дідусь роздратовував містера Стока. Вони часто дивувалися, Ендрю та його дідусь, чи містер Сток збирає картонні коробки та зберігає їх, підготовлений для часів, коли його роздратують. Ендрю дав томати місіс Сток.

— Мені здається, ви могли б зробити чатні [9], — сказав він.

— І ви очікуєте, що я знайду час для цього, коли я так зайнята… — вона замовкла, трохи зніяковівши.

— Пересуваючи меблі у вітальні? – підказав Ендрю. – Можливо, ви б могли змусити себе один раз утриматися.

Місіс Сток виявила, що робить чатні.

— У своєму власному світі! — бурмотіла вона над своєю киплячою червоною кислою каструлею, та іноді, коли ложкою викладала речовину у банки, а суміш вислизала та капала липко на стіл, — Професори! Чоловіки! — та, коли забирала своє пальто, перед ти як піти, — Не звинувачуйте мне, що стіл вкритий банками. Я не можу позначити їх до завтра, і вони нікуди не дінуться, поки мене не буде.

Як тільки він залишався один, Ендрю робив те, що вчиняв кожного дня цього тижня. Він важко піднімав останню коробку, з комори, та виносив туди, де навіс сараю для дров ставав пласким, на рівні його голови. За допомогою кухонного стільця, він клав овочі туди, нагору. Занадто високо, щоб містер Сток міг їх побачити, так само, як і місіс Сток, зауважував його дідусь.

Томати, гарбуз та кольорова капуста зникли вранці, але кабачок залишився. Уважний огляд показав, що трава поряд із сараєм для дров була ледь потоптана, але Ендрю пам'ятав пораду дідуся – не допитуватися далі. Він забрав кабачок та спробував розрізати його, щоб заховати у морозильній камері. Але жодний ніж не зміг проникнути у крокодилячу шкіру цієї штуки, натомість, Ендрю був змушений поховати його.

П'ятниця принесла навалу редису від містера Стока та п'ять набряклих баклажанів. Також вона принесла Ендрю комп'ютер. Нарешті. Врешті-решт. Ендрю забув про будинок, землі, редис, усе. Він провів захоплюючий та блаженний день, сидячи за комп'ютером та формуючи базу даних для своєї книги, книги, яку він дійсно хотів написати, новий погляд на Історію.

— Ти не повіриш, зараз у нього комп'ютал! – сказала місіс Сток своїй сестрі. Вона ніяк не могла вимовити це слово правильно. – Сидить там цілий день, стук-стук як сухі кістки [10], від цього я пересмикуюся. А якщо я його про щось запитую, каже: "Робіть як вважаєте за краще, місіс Сток".