Зачарований кравець - Сторінка 3

І поки вчитель та його учні морочилися з приводу кози, що в талмуді, кравець Шимон-Еля повів розмову з учителевою жінкою Темою-Гітею з приводу її кози.

— Я сам, як бачите, ремісник,— звернувся до неї Шимон-Еля.— Може, ви чули про мене? Я Шимон-Еля, кравець з містечка Злодіївки, не з останніх у цеху і староста кравецької синагоги. Хоч воно мені потрібно як мертвому припарки! "Не треба мені,— кажу,— ляпасів, не хочу шани!.." Прибув я, отже, таки до вас особисто з приводу однієї з ваших кіз, тобто я б не купував кози, але моя жінка Ципа-Бейла-Рейзя, дай їй боже здоров'я, затялась в одну душу, козу їй треба мати! А ви ж самі кажете, що жінки треба слухатись, бо ж на це є точна вказівка в талмуді...

Тема-Гітя, маленька жіночка з носиком, мов квасоля, що його вона раз у раз утирає двома пальцями, слухала його з хвилинку і перебила на півслові:

— Виходить, прибули ви купити одну з моїх кіз? То я вам на це відповім, любий друже, ось що: по-перше, я не збираюсь продавати козу, бо, не будемо дурити себе, навіщо мені таке робити? Заради грошей? Що таке гроші? Грошима дитини не нагодуєш! Гроші розлазяться, а коза лишається козою, а надто ще така коза! Хіба це коза? Це — мамка, кажу я вам, а не коза! Як вона, нівроку, легко доїться! Яке молоко дає! А корм, що його вона їсть! Хіба вона що їсть? Раз на день пійло з висівок, а далі солому з синагогальної стріхи. Але що ж, якби мені хто запропонував порядну ціну, то я так собі міркую, гроші, як ви кажете, велика спокуса, за гроші я можу купити іншу козу, хоча таку козу, як моя коза, важко знайти. Хіба це коза? Це мамка, а не коза... Але годі! Нащо нам здались балачки? Ось я вам приведу козу, то самі побачите!..

І Тема-Гітя вибігає, приводить козу і показує повний глек молока, який вона сьогодні надоїла.

Побачивши молоко, наш кравець починає аж облизуватись і озивається:

— Тоді скажіть мені, люба жінко, скільки? Тобто яку ціну ви можете зажадати за вашу козу, наприклад? Бо коли буде задорого, я не куплю. Знаєте чому? Бо, по-перше, вона мені потрібна як мертвому при припарки, але оскільки дружина моя, Ципа-Бейла-Рейзя, дай боже їй здоров'я, затялась в одну душу: аскаку...

— Як то скільки? — перебиває йому Тема-Гітя посередині "аскакурдо" і нашвидку витирає носик.— Скажіть свою ціну, послухаю! Одне я вам можу сказати — чуєте? — скільки б ви не заплатили, ви купите дуже вигідно! Знаєте чому? Бо якщо ви купите в мене козу, то матимете козу...

— Бачите! — перебиває її посеред мови кравець.— Саме тому я й купую, що вона коза, а не облізла кішка! Тобто я б кози не купував, мені вона потрібна як мертвому припарки. Але оскільки моя дружина Ципа-Бейла-Рей-зя, дай боже їй здоров'я, уперлася в одну душу: аскаку...

— Бачите! Оце ж я й кажу! — знову перебиває Тема-Гітя і починає знову перераховувати якості своєї кози. Але кравець, не дослухавши, перебиває її на слові, і отак перебивають вони одне одному мову так довго, аж поки їхні доводи зливаються докупи, і виходить якась чудернацька мішанина, тринди-ринди, з маком борщ: "Коза? Мамка, а не коза... Я б кози не купував... Пійло з висівок... Вона затялась в одну душу: аскакурдо... Грошима дітей не нагодуєш... Нівроку, як вона легко доїться... Ципа-Бейла-Рейзя, дай боже їй здоров'я... Хіба вона що їсть?.. В одну душу: аскакурдо... А решту — солома з синагогальної стріхи... Жінки треба слухатись... Коза? Мамка, а не коза!.."

— Може б, уже досить забивати памороки людям, може,— перебиває їхню балаканину Хаїм-Хона-великорозум-ник і повертається лицем до жінки.— Чули ви таке? Тут ідеться про серйозну справу, вивчаємо розділ талмуда про збитки, а вони: коза, коза! коза, коза! Одне з двох: або продай їм козу, або не продавай їм кози. Коза, коза! коза, коза! Вже в печінках сидить мені ця коза, в печінках!

— І справді! — озивається Шимон-Еля.— Де наука, там і мудрість! Одне з двох, навіщо тут довго балакати? Срібло мені і злато мені — мої гроші, ваш товар. Скажіть коротко, раз-два і могорич, як там у молитві сказано...

— Навіщо мені тепер молитва? Ви скажіть краще: скільки дасте за козу? — каже Тема-Гітя тихенько, вигинається, мов кішечка, і скрадливо витирає губи.

— Вигадаєте таке! — каже Шимон-Еля теж тихо.— Чому це я мушу сказати? Який з мене казало? Я бачу, що даремна моя праця; я у вас, видно, сьогодні кози не куплю! Прошу, не ображайтесь на мене, що я вам докучав!..

І Шимон-Еля повертається обличчям до дверей та нібито наміряється вийти.

— Диви-но, диви-но! — вигукує Тема-Гітя і бере його за рукав.— Чого ви так поспішаєте, річка загорілась? Одне з двох — ви ж щось почали говорити з приводу кози...

Коротше, вчительша сказала свою ціну, кравець сказав свою ціну; вона скинула, він накинув, карбованцем менше, карбованцем більше — порозумілися! Шимон-Еля відрахував їй грошенята, налигав козу своїм шовковим поясом, Тема-Гітя поплювала на гроші, що їх вона виторгувала за козу, побажала кравцеві, щоб усе було в щасливий час, при цьому щось нншком нашіптувала й дивилась щоразу то на гроші, то на козу і випровадила кравця, благословляючи його:

— Ідіть здорові, і бувайте здорові, і заживайте молока на здоров'я, і нехай бог дасть, щоб вона була така, як і досі, не гірша — а кращому кінця-краю нема, і щоб вона у вас доїлась і доїлась, не переставала доїтись!..

— Амінь, вам так само,— каже кравець і хоче вже податися до дверей, але коза не хоче йти, крутить рогами, упирається задніми ніжками і гучним фальцетом, як молодий кантор, що оце вперше став перед амвоном, виводить: ме-е-е-е-е, немовби кажучи, куди він мене тягне?..

Тоді підвівся реб Хаїм-Хона-великорозумник своєю власною персоною і канчуком допоміг вивести козу з хати. А всі учні підганяли її:

— Гей, козо, козо! Пішла, козо!.. І кравець пішов своєю дорогою.

Розділ 5

А коза не хотіла йти з кравцем до Злодіївки, хоч гвалт кричи! Вона щосили рвалася назад додому! Проте нічого їй не допомогло. Шимон-Еля тягнув її на шовковому поясі і пояснював їй, що зовсім даремно вона упирається, і брикається, і мекає без упину. Він так казав до неї:

— У нас в святих книгах сказано: проти волі живеш — проти волі ходиш у ярмі; чи хочеш, чи не хочеш — ніхто в тебе не спитає. Я теж колись, хвалити бога, був вільною пташкою, хлопець хоч куди, гарний, молодий, з камізель-кою, у чобітках на рипах, знай наших. Чого мені бракувало? Хіба що, може, болячки на потилиці. То господь сказав: "Залазь, Шимон-Еля, в мішок! Одружися з Ципа-Бейла-Рейзею! Май дітей! Працюй, не бачачи світу божого ні вдень ані вночі, бо на те ти кравець!.."

Так умовляв Шимон-Еля козу та йшов швидко, майже бігцем. Теплий вітерець розвівав поли його латаної капоти і закрадався йому під пейси, пестив борідку, доносив до його ніздрів п'янкий запах м'яти, ромену та інших польових квітів і зілля, що мають запах фіміаму, до яких його ніс взагалі був зовсім не звичний; і від великого захоплення він почав надвечірню молитву, перераховуючи всі славнозвісні пахощі: мірра і ладан, базиліка і фіміам та інше зілля, солідно, на гарний мотив, заходившись строчити молитву, як справжній кантор! Раптом... Звідки взявся отой ангел-спокусник, нечиста сила, і як зашепоче йому таємниче на вухо:

— Послухай-но, Шимон-Елю, йолопе ти! Чого ти так розспівався на голодний шлунок? Ось уже ніч спадає, а ти ще сьогодні і рісочки не мав у роті, крім двох чарок горілки! До того ж ти дав своєму родичеві слово честі, що, назад ідучи з козою, коли бог дасть, обов'язково зупинишся у нього щось перекусити! Дав слово — пропало. Губа не халява!

Шимон-Еля закінчив молитву нашвидку і зайшов до орендаря Доді з радісною новиною:

— Добривечір вам, мій любий родичу, реб Додю. Можу вам сповістити радісну звістку. Я вже купив козу, але таку, якої і наші прадіди не мали! Можете оглянути її і сказати свою думку — ви ж розумієтесь на делікатних справах! Ану, вгадайте, скільки я заплатив за неї?

Додя взявся рукою за козирок, затулив долонею очі від сонця, що саме сідало у золотій смузі крайнеба, оглянув козу, як великий знавець, і оцінив її точно вдвоє більше, ніж кравець за неї заплатив. Це викликало у Шимона-Елі таку радість, що він ляснув орендаря по плечі:

— Реб Додю-серце! Щоб ви здоровенькі були! Правдиві слова твої — цього разу ви якраз не вгадали. Дай боже нам стільки років щастя, на скільки карбованців я заплатив дешевше.

Орендар Додя закопилив губи і хитав головою без слів: "Мпу-пу-пу!" — немовби кажучи: "Дешева покупка! Аж не віриться!"

А Шимон-Еля схилив голову на плече, мацнув середнім зігнутим пальцем жилет, неначебто хотів витягти звідти голку і просилити в неї нитку.

— Ну, реб Додю, що ви тепер скажете, аскакурдо? Ми розуміємо справу? Га? Коли б ви ще бачили, як вона, нівроку, доїться, вас холера взяла б отут на місці.

— Холера нехай краще тебе візьме! — озивається до нього Додя.

— Амінь, ваг так само! — каже Шимон-Еля.— Якщо вже я такий шановний гість у вас, то візьміть, будь ласка, реб Додю, козу, улаштуйте її десь > хліві, щоб її, крий боже, хто не поцупив, а я тим часом прокажу вечірню молитву, надвечірню я вже проказав дорогою, а потім ми вицідимо по одній і таки щось закусимо, як написано в біблії: не попоївши, в танок не підеш. Так написано у біблії чи ні?

— Як тобі сказати! — відповідає Додя.— Мабуть, коли ти кажеш написано, то написано, на те ж ти людина добре вчена і знаєш, що кажеш.

Покінчивши з молитвою, озивається кравець до орендаря:

— Коли вже нам судилося мучитись на грішній землі, то налийте, будь ласка, з отієї зеленої пляшки, візьмімо по ковтку оковитої і будьмо здорові. Здоров'я — це найголовніше в світі. Як ми кажемо щодня в молитві: присипляй нас у доброму здоров'ї...

Випивши трохи горілки і закусивши, наш кравець почав у великому запалі розводитись про Злодіївку, про громаду, синагогальні справи, цех ножиць та праски, кравецтво, майстрових, за одним разом вщент знищуючи злодіївських верховодів та багатіїв з їхніми порядками, присягався, що не будь він більше Шимон-Еля, якщо не варто їх усіх заслати до Сибіру...

— Чуєте, реб Додю? — так закінчив він свою промову.— Хай чорт візьме їх з усім їхнім кодлом! Вони знають тільки кров нити, жили висотувати з бідняка, шкуру здирати! За позичених три карбованці я плачу, чуєте, четвертак щотижня! Але нічого, і прийде Йона — прийде й на них лиха година! Нічого, вони ще векселя в бога не взяли! Моя дружина Ципа-Бейла-Рейзя, дай боже їй здоров'я, хоч, правда, і каже мені, що я неборака, лемішка, бо коли б схотів, я б міг підкрутити їм усім хвоста...