Зачарований кравець - Сторінка 5

Можете припинити науку на хвилину, нічого, корова не втече, а побитий глек однаково вже цілим не стане. Чого довго розводитись,— ну і штуку утнули ви, хоч і жартома, але що ж? Я не люблю таких жартів! Ви ж, певно, чули про тих двох євреїв, що в п'ятницю були в лазні на горішній полиці? Озивається один до другого: "Ось тобі мій віничок, попар мене". Другий подумав собі і почастував його віником як слід, побив його в кров. Каже йому на це відшмаганий: "Якщо ти хотів поквитатися зі мною тут, на горішній полиці, коли я лежу голий, а віник у тебе в руках,— будь ласка, маєш рацію; але якщо ти так пожартував, то скажу тобі, що я таких жартів не люблю!.."

— З приводу чого ця байка? — запитує вчитель, скидав окуляри і чухає себе ними за вухом.

— Байка,— відказує Шимон-Еля,— таки з приводу вас особисто і гарної кози, яку ви мені вперли помилково, тобто щоб посміятись. Від такого сміху, чуєте, може вам вискочити гуля на пупку! Не думайте, що ви маєте справу аби з ким; я Шимон-Еля, кравець з міста Злодіївки, не з останніх у цеху ножиць та праски і староста кравецької синагоги!

Проказуючи ці останні слова, Шимон-Еля аж підстрибнув, а вчитель надів знову окуляри і оглянув кравця, немов людину, що марить у пропасниці, а весь хедер душився від сміху.

— Чого ви витріщились на мене? — озивається до нього розлючено кравець.— Я прийшов до вас і купив у вас козу, а ви взяли і підсунули мені біс батька зна що!

— Вам не подобається коза? — запитує простодушно вчитель.

— Коза, кажете? Це така коза, як ви губернатор! Весь хедер вибухає сміхом. Приходить Тема-Гітя-тихо-

мовчазна, і тільки тут здіймається справжній шарварок. Шимон-Еля говорить, а Тема-Гітя говорить ще голосніше; вчитель сидить витріщившись, учні сміються; а ті двоє говорять так довго, аж поки Тема-Гітя спалахує гнівом, хапає кравця за руку і тягне його.

— Ходімо, ходімо до рабина! Нехай хоч люди побачать, як злодіївський кравець чіпляється! Як зводить наклеп ні за що ні про що!

— Ходімо,— каже Шимон-Еля,— будь ласка, нехай таки люди побачать, як чеснотливі євреї, святенники, злапали чужу людину і роблять з неї ганчірку... Ходімо і ви, реб-серце! — звертається він до вчителя.

Реб Хаїм-Хона надягає плюшевий кашкет на ярмулку, і вирішують вони, що підуть до рабина всі четверо, тобто кравець, вчителева жінка, вчитель і коза.

Прийшовши гуртом до рабина, вони побачили його у бавовняному халатику. Рабин витирав руки і проказував молитву, не кваплячись, зосереджено, наголошуючи на кожному слові... Скінчивши все, рабин запнув поли халатика і сів на своє крісло, що не мало сидіння; були лише ніжки і поручні старі, глянсуваті і хиткі, як старі зуби у старої людини, що давно вже мали б випасти, але держаться якимсь чудом.

Вислухавши обидві сторони, що не давали одне одному слова сказати, рабин наказав покликати суддю, різника та інших найшановніших людей міста і озвався до кравця такими словами:

— Розкажи, будь ласка, ще раз все з початку до кінця, а потім вона розкаже.

Шимон-Еля-кравець не полінувався, повторив ще і ще раз усе з самого початку: що зветься він Шимон-Еля, кравець з міста Злодіївки, не з останніх у цеху і староста синагоги, хоч він не заслужив цього, потрібно воно йому як мертвому припарки, не треба йому ляпасів і не хоче він цієї шани! А вони кажуть: ляпасів цурайся, а старостою будеш... Коротше, він подався сюди до Козодоївки придбати козу, тобто він, власне, козгі не купував би — вона потрібна йому як мертвому припарки; але оскільки у нього дружина Ципа-Бейла-Рейзя, дай боже їй здоров'я, не дає йому дихати, в одну душу: купи їй козу... А жінки, як ви кажете, треба слухатись, то він прийшов до Хаїм-Хони, вчителя талмуда, щоб купити у нього козу, кажучи при цьому ясно, наче аршином відмірявши: козу! Нарешті виявляється, що в нього вимантачили кілька карбованців і вперли йому біс зна що, жартома, так би мовити, а він, Шимон-Еля, не любить таких жартів!.. Ви ж, мабуть, чули про тих двох євреїв, що напередодні суботи в лазні?..

І Шимон-Еля-отченашник повторює байку про лазню ще раз, а рабин з помічниками своїми і поважними людьми міста сміються.

— То ми вислухали одну сторону,— каже рабин.— Тепер послухаємо другу сторону.

Підводиться реб Хаїм-Хона-великорозумник, насуває кашкета на ярмулку і починає так:

— Послухайте мене, люди вчені! Справа була така. Я сидів і навчав своїх учнів, сидів я, розділ "Збитки" читав їм, еге, "Збитки"... Приходить оцей єврей із Злодіївки, оцей, і каже, що він із Злодіївки, злодіївський, каже він, і подає руку, подає він мені, поручкався і розповідає мені цілу історію, розповідає він мені, що він сам злодіївський, із Злодіївки тобто він, і має жінку, має він, і зветься вона Ципа-Бейла-Рейзя, зветься вона, еге, Ципа-Бейла-Реи.зя зветься вона... Так, здається?

Вчитель нахиляється до кравця, а кравець, що весь час держиться за борідку, стоїть, заплющивши очі, голову схиливши набік, і, похитуючись, відказує:

— Чистісінька правда! Вона зветься всіма трьома іменами: Ципа, і Бейла, і Рейзя. Таке ім'я дали їй, і так вона зветься, відколи я її знаю, ось уже помалу-малу років з тридцять. Але послухаємо, що ви далі скажете, мій друже. Ви не забивайте баків! Ви краще кажіть до діла: що я казав і що ви казали, як говорив цар Соломон: нема нового під сонцем — хитрощі вам тут не допоможуть.

— Нічого я не знаю, нічого! — каже перелякано вчитель і показує на дружину.— Вона з ним розмовляла, вона, вона з ним торгувалась, вона. Нічого я не знаю, нічого!

— А тепер,— каже рабин,— послухаємо, що вона, цікаво, скаже.

І рабин показує пальцем на вчителеву жінку. Тема-Гітя-тихомовчазна витирає губи, підпирається однією рукою, а другою починає вимахувати швидко, без упину, а обличчя її при цьому нашить, як вогонь.

— Отож послухайте, люди добрі, справа була така: оцей єврей, тобто оцей злодіївський кравець, хай мені пробачить, він... або божевільний, або п'яниця, або сама не знаю що саме! Чули ви таке? Приходить до мене аж із Зло-діївки оцей самий і причепився, як кліщ: в одну душу, щоб я йому продала козу. У мене їх було дві, і розповідає мені при цьому, немовбито він сам кози не купував би, вона йому потрібна як мертвому при-при-парки, але у нього є дружина Ципа-Бейла-Рейзя, яка затялася в одну душу — купи їй козу! А жінки, каже він, треба слухатись, подобаються вам такі дурниці? Доводжу я йому: чим це мене обходить? Хочете у мене купити козу, я вам продаю, тобто я б кози не продавала ні за які гроші, бо що таке гроші? Грошима дітей не нагодуєш, гроші розлазяться, а коза лишається козою, до того ще така коза. Це хіба коза? Мати — не коза! Нівроку, як вона легко доїться, скільки молока дає, а тепер зважте її корм, хіба вона, прости господи, що їсть? Раз на день пійло з висівок, а решта — трохи соломи з синагогальної стріхи. Але, з другого боку, я собі подумала так: у мене ж, нівроку, дві кози, а гроші — це спокуса... Словом, тут втрутився мій чоловік, дай боже йому здоров'я, і ми порозумілися з кравцем щодо ціни. Думаєте скільки? Щоб ніколи більше не мали мої вороги, владико небесний! І я віддала йому козу, дай боже всім моїм любим друзям таку козу. Це хіба коза? Мати — не коза! А тепер приходить цей кравець з наклепом, каже, що це не коза! Ша, знаєте що? Ось вона стоїть. Дайте, будь ласка, дійницю, то я її видою перед вашими очима!

І вона позичила у рабинової жінки дійницю і видоїла козу перед очима всіх присутніх, піднесла дійницю з молоком до кожного зокрема, спершу, звичайно, до рабина, потім до помічників його, а тоді до найповажніших людей міста і до решти присутніх. І в рабиновій хаті знявся гармидер до самого неба! Один каже: треба оштрафувати зло-діївського кравця, щоб поставив могорич! Другий каже: оштрафувати — цього ще замало, треба відібрати в нього козу! А третій каже: ні, коза — це коза, нехай вона буде в нього до старості у багатстві і пошані; треба його почастувати пантофлею і викинути під три вирви разом з козою!

Почувши таке, Шимон-Еля поволі вислизнув з рабинової хати і накивав п'ятами.

Розділ 8

І взяв кравець ноги на плечі та подався з козою додому прудко й швидко, наче людина, що втікає з пожежі. Він озирався, чи не переслідують його, крий боже, і дякував богові, що вискочив щасливо з біди непобитий...

Проходячи повз Дубову корчму, Шимон-Еля подумав собі: "Чорта пухлого знатимеш у мене правду!" І він приховав від Доді всю справу.

— Ну, що чувати? — запитує у нього Додя, нібито зацікавлений дуже.

— Що чувати? — каже Шимон-Еля.— Мене шанують! Зі мною не витівають жартів, бо людина я, а не тварина,— я ж не хлопчисько! Завдав я їм чосу, позмагався трохи з учителем у премудростях, виявляється, що я знаю краще від нього, більше розуміюся на дрібними літерами друкованому. Коротше, вони мене перепросили і повернули мені козу, яку я купував. Ось вона. Візьміть її на хвилинку, як у біблії сказано: душу бери собі, а майно дай мені — візьміть цю істоту, а мені дайте трохи горілки.

"Мало того, що він зарозумілий, то він ще й брехун! — думає собі орендар Додя.— Треба з ним утнути ще раз ту саму витівку і почути, якої він далі заспіває".

А кравцеві він сказав:

— У мене є для тебе, Шимон-Елю, чарочка старої вишнівки, якщо маєш охоту.

— Видержане вино? — каже Шимон-Еля і аж облизується.— Будь ласка, покажіть, ми вам дамо оцінку; я знаю, що у вас мусить бути чарочка доброї вишнівки, але не кожна людина бреше — не кожен може оцінити.

Випивши першу чарку, наш кравець повеселішав, у нього розв'язався язик, і він озвався до орендаря:

— Скажіть-но, мій любий родичу, ви ж людина, в якої на плечах не качан капусти, слово честі, ви ж зустрічаєтеся з різними людьми; скажіть мені лишень, чи вірите ви в ману, у чаклунство?

— А саме? — запитує його Додя простодушно.

— А саме,— каже Шимон-Еля,— нечиста сила, домовик, вовкулака, перевертень...

— З приводу чого ти це кажеш? — запитує Додя з простодушним виглядом і пахкає люлькою.

— Я це просто так кажу,— відповідає Шимон-Еля-отче-нашник і не перестає балакати про бісів і чортів, анцибо-лотів, домовиків, мавок, вовкулаків. Додя слухає нібито уважно, пахкає люлькою, потім спльовує і каже кравцеві:

— Знаєш, Шимон-Елю, що я тобі розповім? Я цієї ночі, здається, боятимусь спати.