Зачарований кравець - Сторінка 7

В нашій сім'ї всі чесні... Хоча тут, у цій клятій Злодіївці, згоріла б вона, люблять обмовляти кожного, звичайно поза очі, бо в вічі всі вони великі підлесниці: "любонько-шмубонь-ко"... Словом, моя тітка Перля, хай царствує, одного разу пішла на базар, аж гульк! — бачить: лежить моток ниток на землі... Вона собі подумала: моток ниток може придатися; нахиляється, піднімає його, бере моток ниток з собою і рушає далі. А моток стриб їй у лице і бух на землю. Нахиляється вона, самі собі уявляєте, знову і підіймає його. Моток знову стриб у лице і бух на землю. Нахиляється вона ще раз, бере його ще раз, а воно знову стриб у лице і бух на землю. Вона собі подумала, плюнула на моток (хай йому грець!) і хотіла вже піти додому. Оглядається — моток котиться за нею; вона починає бігти — моток котиться. Коротше — вона повернулась додому ні жива ні мертва, упала непритомна, а потім прохворіла чи не цілий рік поспіль. Що це, думаєте, було, наприклад? Ану вгадайте!

— Та всі жінки на один копил! — каже Шимон-Еля.— Це бабські вигадки, пусті балачки, курзу-верзу, харки-макогоники. Коли б прислухатись до того, що жінки пле-щуть, довелося б своєї власної тіні боятися, як у біблії сказано: жінки на розум легковажні — баби що гуски... Але нічого! Сьогодні судний день — не журись! Бувайте здорові, на добраніч!

І кравець ІПимон-Еля вирушає далі.

На небі визоріло. Місяць плив між хмарами, що здавалися високими темними горами, облямованими сріблом. Половиною обличчя дивився місяць на місто Злодіївку, яке спало міцним сном. Дехто з хазяїнів, що боялися блощиць, перебралися з постіллю на двір, укрилися простирадлами поверх голови, хропли досить голосно і бачили солодкі сни; сни про добрий ярмарок, про вигідну торгівлю, гарні заробітки; сни про шматок хліба, про почесну професію і про почесті взагалі — різні сни!.. Не видно на вулиці ні живої душі; не чути ані звуку, навіть базарні собаки, що доволі нагавкались і натомились за день, скулились під колодами, сховали морди в лапи і — циць! Рідко-рідко коли вихопиться в них поодиноке "гав", коли їм присниться якась кістка, що на неї гострить зуби інший собака, або коли приверзеться, що муха залізла у вухо і шепотом переказує якийсь секрет... Рідко-рідко коли пролетить дурний жук, розправивши широко крила, покружляє, ширяючи в повітрі па одному місці, загуде, як басова струна, і з голосним "ж-ж-ж-ж-ж!" впаде на землю і змовкне... Навіть міський сторож, який щоночі ходить вулицями, пильнує крамниці і стукотить двома дощечками: кла-кла!.. кла-кла!..— цього разу, як на зло, випив трохи, сперся об стінку і заснув мертвим сном...

Серед цієї тихої ночі кружляє Шимон-Еля-кравець сам-один по цілому місту, не знаючи гаразд, чи йти йому, чи стояти, чи сидіти... І він ходить і ходить, говорячи сам із собою тихенько:

— Не мала баба клопоту та купила порося! Чорти хай візьмуть оцю козу! Козу?.. Ха-ха-ха-ха!..

Він зареготався і злякався сам свого реготу. В ту хвилину він проходив повз холодну синагогу, що має лиху славу з її мерцями, які моляться там щосуботи, убравшись у білі савани, і здається йому, що він чує якийсь спів: у-у-у! Неначе вітер, що дме в димар зимової ночі... Він швидко відходить од холодної синагоги, подається на Християнську вулицю і чує там голос: "пцс-пцс-пцс!" — то свистить пугач, що забрався досить високо на баню церкви...

Кравця обіймає великий страшенний острах, переляк! Але він кріпиться, заспокоює себе і хоче проказати якесь біблейське речення, таке, що його кажуть уночі, щоб не боятися. Але він забув усі речення, вилетіло геть-чисто все з голови! І — витівки нечистої сили — перед ним виринають різні страхітливі постаті знайомих, що давно вже померли, на тому вже світі вони... І він пригадує багато страшних пригод, про які наслухався на своєму віку: пригоди з чортами, лісовиками і домовиками, що прибирають вигляду телят, пригоди з бісенятами, що бігають, наче на колесах, з вовкулаками, що ходять на руках, з дивними істотами, що зиркають на вас одним оком... Пригоди з живими мерцями, що блукають по світах, одягнені в савани... Шимон-Еля вирішує про себе, що оця коза, яку він веде за собою, не коза, а перевертень або домовик, який ось-ось висуне язика на десять аршинів завдовжки, або змахне крилами і проспіває на все місто "ку-ку-рі-ку!"... Шимон-Еля почуває, що волосся ворушиться йому на голові; він зупиняється на мить, відв'язує пояс, хоче здихатись цієї халепи. Де там! Тварюка стоїть, ні на крок не хоче відступитися від кравця! Шимон-Еля пробує відійти на кілька кроків — вона за ним; він бере праворуч — а вона теж праворуч; бере ліворуч — вона теж ліворуч...

— Рятуйте! — скрикує Шимон-Еля несамовитим голосом і кидається навтікача світ за очі.

Він біжить, а йому здається, що хтось женеться за ним, і мекає йому вслід тонким цапиним голоском, і говорить до нього по-людському, і співає, наче кантор...

Розділ 11

Уранці, коли всі прокинулись, чоловіки пішли молитися, жінки на базар, а дівчата — до череди, всі побачили, що Шимон-Еля-кравець сидить на землі, а побіля нього лежить його гарна коза, підібгавши ніжки під себе, ремиґає і похитує борідкою. Підходячи до кравця, говорять до нього — він не відповідає ні слова; сидить, вирячивши очі, наче глиняне опудало... Одразу ж зібралась купка людей, ціле збіговисько з усіх околиць міста. Знялася метушня, гармидер, гвалт до самого неба: "Шимон-Еля... коза... отченашник... перевертень... домовик... вовкулака... нечиста сила... затуманило... водив... їхав верхи цілу ніч... мучив... замучив..."

При цьому оповідали багато побрехеньок: кожен розповідав, що сам бачив, як той їхав верхи...

— Хто на кому їхав? — запитує один, просовуючи голову у натовп.— Шимон-Еля на козі чи коза на Шимон-Елі?

Весь натовп вибухає сміхом.

— Сором і ганьба вам з вашим сміхом! — озивається один ремісник.— Євреї з бородами! Жонаті! Батьки вже й діди. Гидко слухати й дивитись на вас! Чого ви.зібралися тут, що за хихикання? Хіба ви не бачите, що кравець зовсім не тямиться, що він, бідолаха, смертельно хворий? Краще одведіть його додому і покличте лікаря, а не стійте тут та не вищиряйте зубів, чорти вашому батькові!!!

Ці слова ремісник наче вистрелив з гармати, і натовп припинив сміх. Той кинувся по воду, той побіг до лікаря Юдла. Взяли Шимон-Елю-кравця під руки, одвели й;го додому і поклали на тапчан. Одразу ж прибіг лікар Юдл з усім своїм інструментом і подав йому "великий ряту-нок": поставив йому банки і п'явки, відкрив жилу, пускав кров без упину.

— Що більше крові пустиш,— так казав сам Юдл,— то краще буде, бо всі хвороби, хай бог милує, беруться зсередини, з крові.

Так пояснює лікар Юдл "науку лікарювання" і пообіцяв, що ввечері, коли бог дасть, він знову завітає. А коли Ципа-Бейла-Рейзя глянула на свого чоловіка, як він, бідолашний, нещасний неборака, лежить на поламаному тапчані, вкритий купою лахміття, очі закотивши під лоба, губи білі, а від гарячки верзе щось несусвітне, вона почала заламувати руки, битися головою об стінку, плакати, голосити і тужити, як тужать за мерцем:

— Лишенько мені, горе мені, грім побив мене вели-и-и-кий! На кого ти мене по-о-кида-аєш з моєю мале-е-е-чею?!.

А діти, голі й босі, зібрались навколо бідної матері і допомагали їй голосити. Старші плакали нишком, ховаючи обличчя, ковтаючи сльози; а молодші, які ще не розуміли, що тут діється, просто плакали вголос, дедалі гучніше й гучніше; і навіть найменшенький — хлопчик трьох років з жовтавим змученим личком і з великим животиком — пришкандибав до матері на кривих ніжках, засунув рученята в волосся і почав на дуже високій ноті: "Мамо, хочу ї-і-і-сти!!!"

Це все разом зливалося у таку симфонію, що сторонній людині нестерпно було довго слухати; хто б не заходив до кравця у хату, негайно вибігав звідти засмучений, з серцем, що вмивається кров'ю, і з перекошеним від болю лицем. Коли запитували такого: "Що робить Шимон-Еля?" — він махав рукою, немовби кажучи: "Краще не питайте!.." Декілька жінок — близькі сусідки — стояли весь час з почервонілими від сліз носами, дивилися Ципі-Бейлі-Рейзі просто у вічі, чудернацьки кривили при цьому губи, похитували головами, ніби кажучи: "Лишенько і горе тобі, Ципо-Бейло-Рейзю!"

Дивна річ! П'ятдесят років прожив Шимон-Еля-отченашник у Злодіївці в убозтві, злиднях, жив наче хробак у темряві, і ніхто ніколи про нього не говорив. Ніхто не знав, що то за людина. Тепер, коли він захворів, нараз постав він з усіма своїми чеснотами, нараз усі дізнались, що Шимон-Еля був чудовий, добрий чоловік, свята душа, великий добродійник, він брав у багатіїв і розподіляв серед бідноти, сварився за неї з усім містом, до крові бився, ділився з кожним останнім куснем хліба, і ще, і ще багато чеснот та гарних якостей знаходили й розповідали про нього, славлячи бідного кравця, як славлять, приміром, мерця під час похорону. Ходили відвідати хворого з усіх околиць міста і рятували його всіма можливими засобами, щоб, боронь боже, не помер передчасно.

Р о а д і л 12

А ремісники міста Злодіївки зібралися на збори у акцизнички Уді, замовили горілку, галасували, сперечались, із шкури пнулися, лаяли на всі заставки багатіїв, звичайно позаочі, змішуючи їх з багном.

— Злодіївка гарне місто, згоріло б воно! Чого вони мовчать, багатії наші, погибель на їхню голову?! Кожен купається в нашій крові, і нема нікого, хто б заступився за нас, скривджених! Податки хто платить? Ми! На всяке лихо, нещастя — для різника, на ремонт лазні, вибачайте, з кого шкуру здирають? З нас! Чого ви мовчите, люди добрі? Ходімо до рабинів, суддів, до наших поважних людей міста, кишки їм повипускаємо! Що це за свавілля, де це чувано, щоб просто без ножа зарізали цілу сім'ю?

І товариство "Праведний трудівник" подалося до ра-бина і зняло там великий галас. Рабин перечитав їм листа, якого щойно привіз балагула від козодоївських рабинів, суддів та поважних людей міста.

Ось що було в листі:

"Вельмишановним і високоповажаним рабинам, суддям, видатним мудрецям, мир і спокій завжди хай панує в місті Злодіївці, амінь! Тільки-но ми одержали ваше послання, що було нам як мед цілющий і солодкий, ми зібрались усі і вчинили розслід достеменний і виявили, що даремно зовсім піддано підозрі одного з наших людей: не інакше, як кравець ваш нечесна людина, він вигадав наклеп і пустив плітку між двома общинами.