Замок в Піренеях - Сторінка 7

- Юстейн Гордер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Мені так кортіло покласти до них щось дивовижне. Дуже хочу спробувати коли-небудь надати тобі неспростовний, яскравий доказ, що смерті не існує. Зажди-но лишень. Одного чудового дня так і зроблю! А, тим часом, я вдячна тобі, що ти принаймні захотів відчинити цей канал спілкування, який наглухо замкнувся понад тридцять років тому.

Боляче читати, що ти мене боявся. У цьому ти ніколи не зізнавався. Я гадала, ти просто замкнувся, бо я надокучила своєю новою маячнею.

Та все ж ми повинні триматися себе колишніх і того, чого зазнали удвох, до тієї миті, як збулися твої передбачення і ти повірив, ніби я втратила розум. Розуму я ніколи не тратила, однак те, що сталося, було доволі драматичним. Я надто брутально поміняла свій світогляд. Особливого драматизму додало те, що зібрання, яке я покинула через власну незгоду з його поглядами, складалося лише з двох учасників.

А все інше пригадуєш? Пригадуєш наші витівки? Мені здається, ти пам'ятаєш лише те, що хочеш пам'ятати...

Звісно, я пам'ятаю... П'ять наших спільних років залишились у пам'яті найяскравішим спомином мого життя.

Ми вирішили податися до Тронгейму. Сказали — зробили! Надумали поплавати просторами Мйоси — і попливли. Ми сиділи в Будинку художника, і нам раптом спало на думку вибратися у велосипедну мандрівку до Стокгольму. Ми спершу поспали кілька годин удома, а тоді сіли на велосипеди і гайда до Стокгольму.

А шалена виправа на високогірне плато Гар-данґервідда! Закортіло спробувати пожити кілька тижнів як первісні люди. До гір добралися потягом. Житло влаштували собі у схожій на ґрот заглибині під навислою пласкою скелею гірського схилу, за кілька кілометрів на південь від Гьой-гастьоля. Теплий одяг і вовняні коци ми мали з собою, а ще, аби не голодувати перші кілька годин, доки облаштовуватимемо табір, прихопили два великі пакети з їжею, запаслися сухарями та печивом — про всяк випадок. Ми мали два казанки, моток волосіні, щоб ловити рибу, мисливського ножа та дві пачечки сірників. Ото й усе. Ні, не зовсім усе, ти взяла з собою протизаплідні пігулки — то було єдиним справжнім анахронізмом. Пігулки заміняли нам календар, іншого способу орієнтуватися в часі ми не мали. Перший день ми харчувалися здебільшого підніжним кормом — ягодами чорної водянки, морошкою та чорницями, підкріплялися гарячим чаєм з ялівцю. Наступного дня знайшли кілька пташиних кісточок, які можна було використати для рибальства, накопали хробаків і відтоді ловили форель та пекли її на уламку сланцевої породи. Мріяли вполювати зайця або куріпку. Але зайці надто швидко бігали, а куріпки злітали в повітря тієї миті, як ми ось-ось мали їх вхопити за хвоста. Нам щораз більше хотілося м'яса. Побачивши якось стадо диких північних оленів, ми вирішили спорудити пастку: відкотили убік кілька каменюк, викопали яму і прикрили її стовбурцями карликових берізок, мохом та лишайником. Олені більше не з'являлися, зате до пастки потрапило ягня, яке ми закатрупили без жодного жалю, оббілували і мали що їсти декілька днів. З кісток намайстрували риболовних гачків, кухонного начиння, з однієї я навіть вирізьбив прикрасу, засилив на стеблину якоїсь рослини і почепив тобі на шию. Після ягняти нам залишилася шкіра, яка дуже стала в пригоді, бо дні покоротшали, і одного разу вся земля навколо вкрилася памороззю. Ось тоді ми тріумфально вирушили назад до цивілізації. З пігулок залишилося тільки чотири, тобто ми прожили печерним життям сімнадцять днів. Ми зуміли добре заховатися — за весь час нам не стрінулася жодна жива душа — і довести одне одному, що вміємо виживати не згірш за первісних людей. А якою розкішшю нам видався гарячий душ, широке ліжко і пляшка Golden Power. Ми не вилазили з ліжка понад півтори доби, виснажилися до краю, вибилися з часового ритму, так ніби мандрували не одну тисячу літ.

Дивно згадувати те, що було. Найяскравішим спомином .мого життя є, мабуть, оті сімнадцять днів, коли ми ізолювалися від решти світу і були удвох під небесами, тільки ти і я. Але який світогляд ти маєш нині? У що віриш?

Моє запитання, певно, як волання спраглого в пустелі... Побавмося трохи. Уявімо собі, що ти сидиш у своєму університетському кабінеті, поважно, як і личить професорові, відхилившись на спинку стільця, і нудиш білим світом; а я — студентка, стукаю у твої двері, мені дозволено увійти — треба зазначити, що ти радий візиту — і кажу: "Ми переймаємо вашу науку, професоре, ваші лекції надзвичайно цікаві, а якої думки ви самі про речі, яких не знаєте?" Таке пряме і, зрештою, дуже особистіс-

Не запитання професорової улюблениці потішило твоє самолюбство, і ти зволиш прочитати мені коротеньку лекцію. Прошу, тобі слово, Стейне! Я чекаю саме цієї міні-лекції. (Тільки ж не надто захоплюйся. Скидається на те, що ми таки смажитимемо щось сьогодні на грилі, а за мною — салат).

Неймовірно! Як я можу опиратися такій спокусі?

То й не опирайся!

Я, напевно, продовжу від того місця, де зупинився, бо гадаю, що ми походимо від таких первісних людей, яких самі вдавали. Щоправда, вони не вживали протизаплідних пігулок. Як і вони, ми належимо до виду Homo sapiens, який є прямим нащадком Homo erectus; той, своєю чергою, походить від Homo habllis, а ще далі — від Australopithecus africanus.

Ми — примати, Сульрун. Не забула? Мільйони років тому ми мали тих самих предків, що й шимпанзе чи горили. Та все це ти знаєш, ми про це розмовляли з тобою, бо воно невід'ємна частка нашого емоційного життєсприйняття, сприйняття себе як природи. По-друге, ми — ссавці, як зайці та олені на Гарданґервідда. Цей клас хребетних розвинувся два мільйони років тому з ссавцепо-дібних плазунів, так званих терапсидів.

Але навіщо озиратися? Це так, ніби плисти проти течії. Чи не зайняти нам з таким самим успіхом місце з іншого краю і податися в карколомну подорож від самих витоків? Я вдовольнюся викладом лише в загальних рисах.

Наш неймовірно таємничий всесвіт за останніми підрахунками налічує приблизно 13,7 мільярдів років. Тоді стався Великий Вибух або ж, як ми його часто називаємо "big bang" — "великий бабах". Яким чином? Навіщо? Не питай мене. Та й інших не питай, цього ніхто не знає. За частку секунди матеріалізувався велетенський заряд енергії, здійнявши вихор протонів, нейтронів, електронів та всіляких інших лептонів. Згодом, коли всесвіт охолонув, виникли легкі атоми, а з часом — зорі та планети, галактики та скупчення галактик. Вік нашої Сонячної системи, а заразом і нашої планети, становить 4,6 мільярдів років, тобто, десь третину віку всесвіту. А про історію Землі та її розвитку ми вже маємо певне уявлення.

Найперші примітивні форми життя виникли ще три-чотири мільярди років тому. Вони або постали з нічого, на голому місці, — on location, якщо хочеш — або ж з життєвого будівельного матеріалу, цеглинок — можемо назвати їх пребіотичним матеріалом, що його звнесли здалеку комети й астероїди. Звісно, у ті далекі часи планета ще й не мріяла про атмосферу з вмістом кисню, не кажучи вже про захисний озоновий шар. і кисень, і озон мали велике значення для створення макромолекул, з яких згодом постануть живі організми. Та ось цікавий парадокс: збагачена киснем атмосфера і захисний озоновий шар потрібні для існування життя, а для того, щоб воно виникло, необхідна відсутність цих факторів. Тому перші живі клітини постали, вочевидь, в океані, до того ж, на великій глибині. Поява кисню в атмосфері та озонового шару — наслідки фотосинтезу (тобто, результат життєдіяльності) і необхідна передумова існування вищих форм життя. Однак нові форми життя не можуть виникнути за одну мить. Усе життя на цій планеті, ймовірно, таке ж старе, як і сама Земля.

Лише тоді, як на зорі юності Землі з'явилися здатні до фотосинтезу організми — у так званий докембрійський період — виникли передумови розвитку вищих організмів, рослин і тварин. У кембрійському періоді (543-510 мільйонів років тому) з'явилися перші теплокровні тварини та членистоногі, а в період ордовика (510-440 мільйонів років тому) — перші хребетні. Внутрішній скелет надав цілком нові можливості для еволюції живих істот. Саме представники невеликого відгалуження цих видів тварин через півмільярда років вторглися у космос і почали досліджувати наше космічне коріння.

У силурському періоді (440-409 мільйонів років тому) проросли перші рослини на суходолі, почали виходити на суходіл і перші тварини, серед піонерів — скорпіони, тобто, представники членистоногих, а точніше, класу павукоподібних, які першими пристосувалися до пересування земною твердю. Аж наприкінці девонського періоду (409-354 мільйонів років тому) виповзли на суходіл амфібії, точніше кажучи, панцирні жаби, які походили від так званих кистеперих риб. У карбоні (354-290 мільйонів років тому) на суходолі дуже швидко відбувалася еволюція хребетних тварин, з'явилося багато різновидів спершу амфібій, а потім плазунів. Цей процес продовжувався і в пермському періоді (290-245 мільйонів років тому). Особливо характерним для цього періоду було те, що деякі плазуни пристосувалися до сухішого клімату; саме тоді з'явилися перші терапсиди, клас ссавцеподібних плазунів, від яких згодом пішли всі ссавці.

У тріасі (245-206 мільйонів років тому) з'явилися перші ссавці і перші динозаври. Динозаври панували на землі від кінця тріаса, увесь юрський період (206-144 мільйонів років тому) аж до глобальної катастрофи, ймовірно падіння метеориту поблизу Юкатана в Мексиканській затоці. Останні динозаври зникли наприкінці крейдового періоду (144-65 мільйонів років тому), та все ж не до решти. Усе вказує на те, що такі собі дві куріпочки, як ти і я, що вчинили набіг на Гарданґер-відду, — прямі нащадки певного виду динозаврів, від яких походять і всі інші птахи. Палеонтологи жартують, що сучасні птахи є динозаврами.

Але ти, я і всі інші примати, походять від особливого виду комахоїдних гризунів, схожих на землерийок, які наважилися вийти на світ Божий у пошуках пригод, коли 65 мільйонів років тому відійшла у небуття тиранія м'ясоїдних динозаврів. Пригадуєш, як ми жартували з того приводу? Називали себе землерийками!

Упродовж третинного періоду (65-1,8 мільйонів років тому) наш орден ссавців, приматів, інтенсивно еволюціонував, а на порозі четвертинного (1,8 мільйонів років тому), тобто, сучасного геологічного періоду, з'явився, як я вже казав, наш прямий прапращур — австралопітек.

Ось у це я вірю! Я вірю досягненням космології та астрофізики, я вірю у те, що здатна розповісти нам біологія та палеонтологія про розвиток життя на Землі.