Життєва філософія кота Мура - Сторінка 62

Мабуть, юному Гінцманові було соромно переді мною, бо він опустив голову й дивився вниз, зате легковажна кокетлива вдова кинула на мене глузливий погляд.

Кіт в усьому, що стосується його психічного єства, все-таки немудре створіння. Хіба не могла, не повинна була мене втішити та обставина, що Муцієва вдова знайшла собі [582] коханця збоку? А проте я не міг побороти в собі якоїсь внутрішньої досади, вельми схожої на ревнощі. Я заприсягнувся ніколи більше не з'являтися на даху, де, здавалось мені, зазнав тяжкої образи. Натомість я тепер часто стрибав на підвіконня, грівся на сонечку, дивився задля розваги на вулицю й поринав у глибокі міркування, таким чином поєднуючи приємне з корисним.

А міркував я про те, чому мені ще ніколи не спадало на думку з власної волі посидіти перед дверима або погуляти по вулиці, як у мене на очах без страху й ніяковості гуляло багато котів. Я уявляв собі ті прогулянки як щось надзвичайно приємне і був переконаний, що тепер, коли я став цілком дорослий і здобув неабиякий життєвий досвід, про ті небезпеки, які мені загрожували, коли доля кинула мене, незрілого хлопчака, в світ, не може бути й мови. Отож я спокійно зійшов сходами вниз і для початку сів на порозі, де пригрівало сонце. Певна річ, я прибрав таку позу, що кожен відразу впізнав би в мені освіченого, добре вихованого кота. Сидіти перед дверима мені було невимовно приємно. Поки гаряче сонячне проміння пригрівало мені спину, я зігнув лапу й заходився старанно вмивати вуса й бороду. Кілька дівчаток, які, мабуть, ішли зі школи, бо несли чималі ранці з застібками, не тільки з великим задоволенням дивилися на моє вмивання, але й дали мені шматочок булки, за що я з властивою мені галантністю подякував їм.

Я більше грався їхнім подарунком, ніж справді намірявся його з'їсти, та який же мене пойняв жах, коли зненацька гучне гарчання перебило мені розвагу й переді мною вродився могутній дідуган, дядько Понто, пудель Скарамуш. Я хотів прожогом чкурнути від дверей, проте Скарамуш гукнув мені:

— Не будь страхопудом і сиди на місці! Ти думаєш, я тебе з'їм?

Я ввічливо, якнайпокірніше спитав, чим такий слабак, як я, міг би прислужитися панові Скарамушу, але він брутально відповів:

— Чим же ти міг би мені прислужитися, мосьє Мур? Анічим! Але я хотів спитати тебе, може, ти знаєш, де дівся мій непутящий небіж, юний Понто? Одного разу ви, я бачив, волочилися вдвох, і хоч як мені прикро, ви з ним, здається, товаришуєте. Ну, то як, можеш ти мені сказати, де він вештається? Я вже багато днів його не бачив. [583]

Ображений зарозумілим ставленням буркотливого діда, я холодно відповів, що про близьку дружбу між мною і його небожем ніколи не могло бути й мови. До того ж останнім часом Понто зовсім від мене відійшов, та і я також не вельми упадав за ним.

— Ну що ж, — пробурчав старий, — це мене тішить, бо все-таки свідчить, що хлопець іще не до кінця втратив гідність і не водиться з усякою потолоччю.

Це вже годі було стерпіти, в мені спалахнула лють, прокинувся буршівський дух, я більше не думав про страх, а відважно пирхнув у вічі мерзенному Скарамушеві: "Старий грубіяне!" — й підняв праву лапу з випущеними пазурами, цілячись нею в ліве пуделеве око. Старий відступив на два кроки назад і сказав уже не так зухвало й образливо:

— Стривайте, стривайте, Муре, не треба гніватися. Зрештою, ви добрий кіт, і я тільки хочу дати вам пораду: тримайтеся далі від того шаленого Понто! Він, повірте мені, чесний хлопець, проте легковажний! Так, легковажний і схильний до всіляких дурних вибриків. Дивиться на життя як на приємну розвагу й не визнає ніяких звичаїв! Бережіться, кажу, а то він швидко заманить вас у товариство, що зовсім вам не пасує, і вам доведеться з величезними зусиллями змушувати себе до такої поведінки й таких вчинків, які глибоко суперечитимуть вашій природі і впливатимуть згубно на вашу особистість і на вашу, як ви мені щойно довели, просту, нелицемірну вдачу. Ви, шановний Муре, ще раз кажу, як кіт заслуговуєте на повагу й не відмахнетесь від доброї науки. Отож хоч би скільки псували юнака неприємні, шалені або й сумнівні витівки, він однаково при нагоді виявляє лагідну, часто навіть солодкувату добродушність, завжди властиву сангвінікам, — те, що якраз віддає французький вислів "Au fond(1), він таки добрий хлопець" і що має виправдувати всі його порушення ладу і звичаю. Але та "fond", де сховане зерно добра, лежить так глибоко і над нею зібралося стільки сміття від розпусного життя, що вона засихає в зародку. Замість справжнього почуття добра, нам часто підносять оту дурну добродушність, хай би її чорти взяли, бо під її блискучою маскою важко впізнати дух зла. Повірте, о коте, старому, досвідченому пуделеві, що добре пізнав світ, і не давайте морочити себе тим проклятим "Au fond, він таки [584] добрий хлопець". А коли ви побачите мого непутящого небожа, можете навпростець переповісти йому те, що я вам сказав, і надалі порвати з ним стосунки. Бувайте здорові! Ви, звичайно, не будете вже цього їсти, шановний Муре?

(1) По суті (франц.).

На цьому слові старий пудель Скарамуш швидко схопив у зуби шматочок булки, що лежав переді мною, і неквапом пішов геть, звісивши голову так низько, що замітав вулицю довгими волохатими вухами, й ледь метляючи хвостом.

Я задумливо дивився вслід старому, життєва мудрість якого глибоко запала мені в душу.

— Він уже пішов? Уже пішов? — зашепотів хтось позад мене, і я неабияк здивувався, побачивши юного Понто, що сховався за двері й довго чекав, поки старий попрощається зі мною.

Несподівана поява Понто трохи збентежила мене, бо доручення його старого дядька, яке, власне, я мав би тепер виконати, здалося мені дещо небезпечним. Я згадав ті страшні слова, що їх мені колись сказав Понто: "Якби ти замислив проти мене щось лихе, то я переважаю тебе і спритністю, і силою. Стрибну, схоплю тебе своїми гострими зубами за карк, і тобі каюк". Я вирішив, що найрозважніше буде промовчати.

Через це моє внутрішнє вагання могло здатися, що я зустрів Понто холодно й силувано. Він спершу втупився в мене своїм пронизливим поглядом, а тоді дзвінко засміявся й вигукнув:

— Бачу, любий Муре, що дядько вже набалакав тобі бозна-чого про мою поведінку, певне, змалював мене непутящим, розпусним, схильним до всіляких шалених вибриків. Не будь дурний і не вір жодному його слову. По-перше, глянь на мене уважно і скажи, як тобі подобається мій вигляд?

Оглянувши юного Понто, я переконався, що він ніколи ще не був такий ситий і вдоволений, його вбрання ніколи ще не було таким'охайним, елегантним і в усьому його єстві ніколи ще не впадала в око така приємна гармонія. Все це я йому й сказав.

— Ну от, — відповів Понто, — ну от, любий Муре, невже ти гадаєш, що пудель, який бавить час у поганому товаристві, віддається гидкій розпусті і цілими днями гуляє, — не тому, що йому так подобається, а просто з нудьги, як справді буває з багатьма пуделями, — невже ти гадаєш, що той пудель мав би такий вигляд, як я? Тобі найдужче сподобалась [585] у моєму єстві приємна гармонія. Вже саме це мало б тебе переконати, що мій буркотливий дядько дуже помиляється. А оскільки ти начитаний кіт, то згадай одного мудреця, який відповів тому, хто ганив непутящих людей насамперед за дисгармонію в їхньому зовнішньому вигляді: "Чи можливо, щоб вади були гармонійні?" Тому хай тебе ні на мить не здивує, друже мій Муре, чорна брехня мого старого дядька. Похмурий і скупий, як, зрештою, кожен дядько, він спрямував на мене всю свою лють через те, що йому довелось заплатити par honneur(1) кілька моїх невеличких картярських боргів ковбасникові, який дозволяє в себе заборонені ігри й часто дає гравцям чималі позики ковбасами, начиненими м'ясом, крупами й печінкою. Крім того, дядько й досі має на думці той час, коли я поводився не вельми похвально, та це вже давно минуло, тепер я втілення найбездоганнішої пристойності.

(1) 3 міркувань честі (франц.).

Тієї миті надійшов зухвалий пінчер, витріщив на мене свої баньки, наче ніколи не бачив котів, почав просто у вуха мені викрикувати найгірші образи, а потім схопив мене за хвоста, який я простягнув на всю довжину, що йому, видно, не сподобалось. Та поки я зірвався на ноги й приготувався до захисту, Понто вже скочив на невихованого розбишаку, звалив його додолу й кілька разів перевернув так, що той, підібгавши хвоста й жалібно заскавулівши, стрімголов помчав геть.

Цей доказ прихильного ставлення до мене Понто і його діяльної приязні дуже мене розчулив, і я подумав, що вислів "au fond, він таки добрий хлопець", який дядько Скарамуш хотів зневажити в моїх очах, все ж таки до Понто можна застосувати в кращому його розумінні і, може, з більшою підставою виправдати мого приятеля, ніж багатьох інших. Взагалі мені здалося, що старий дядько бачить усе в надто чорному світлі й що Понто, хоч який він легковажний, ніколи не міг би зробити чогось поганого. Все це я щиро сказав пуделеві і якнайчемніше подякував йому за оборону.

— Приємно, — відповів Понто, за своїм звичаєм, поглядаючи на всі боки веселими, лукавими очима, — приємно, любий Муре, що старому педантові не пощастило тебе обдурити і ти пізнав моє добре серце. Правда, Муре, гарно я провчив того зарозумілого хлопчака? Буде мене довго пам'ятати. Власне, я сьогодні з самого ранку підстерігаю того розбишаку, [586] бо вчора він поцупив у мене ковбасу й повинен був дістати кару. А що при цій нагоді я помстився за образу, яку тобі вчинено, і в такий спосіб засвідчив свої дружні почуття до тебе, то мені від цього тільки приємно, я, як каже приказка, вбив відразу двох зайців. Але вернімось до нашої розмови. Оглянь мене ще раз уважно, любий коте, і скажи, чи ти не бачиш якихось незвичайних змін у моєму вигляді?

Я уважно озирнув свого юного приятеля, і — ти ба! — аж тепер помітив на ньому гарний срібний нашийник з вигра-віюваним написом: "Барон Алківіад фон Віпп, Маршал-штрасе, № 46".

— Як! — вражено вигукнув я. — Як, Понто, ти залишив свого господаря, професора естетики, і перейшов до барона?

— Власне, я не залишав професора, — відповів Понто, — то він вигнав мене штурханами й копняками.

— Невже? — вигукнув я. — Адже твій господар всіляко виявляв свою любов і ласку до тебе!

— Ет, — відповів Понто, — це безглузда, неприємна історія, що тільки через дивну примхливу гру долі скінчилась для мене щасливо.